Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Передумови включення УСРР до складу СРСР 1 страница

Вступ.

2. Українське питання та його суть. Створення незалежної Української держави – головне завдання українського народу у ХХ ст..

3. Основні риси економічного, політичного, культурного життя в Україні на поч. ХХ ст.

І. Робота над матеріалом нової теми.

Вступ.

На поч.ХХ ст. українці не мали своєї держави. Українські землі знаходилися під владою Російської (80% українськ. території) та Австро-Угорської (20 % українськ. території) імперій. Особливості їх економічного, політичного, соціокультурного розвитку відповідно відбивалися і на розвитку українських земель. Тобто, початок ХХ ст. українці в Росії і Австро-Угорщині зустрічали в різних економічних, політичних, культурних умовах.

В к.ХІХ – на поч.ХХ ст. на українських землях завершився промисловий переворот і починалася індустріалізація. Створювалося велике машинне виробництво. Тобто, відбувається перехід від традиційного аграрного суспільства до сучасного індустріального. Це широкомасштабні зміни у всьому суспільстві, а не лише в економіці. Відбувалися вони у досить складних умовах:

1) 1900-1903рр. – економічна криза;

2) 1904-1908рр. – період економічної депресії;

3)1910-1914рр.- економічне піднесення.

На передодні І світової війни провідні європейські країни знаходилися на стадії завершення модернізації суспільства. В Росії та Австро-Угорщині ці процеси лише починалися. І світова війна перервала процес індустріалізації.

2. Українське питання та його суть. Створення незалежної Української держави – головне завдання українського народу у ХХ ст..

На поч. ХХ ст. загострилося так зване українське питання.

Територія України (територія, яку історично заселяли українці) – друга по величині в Європі після Росії.

За чисельністю українці відносилися до числа великих європейських народів. Вони були четвертими: після німців, росіян, британців. Загальне населення України становило більше 48 млн.чол.і було досить багатонаціональним. 65% становили українці. Найбільші національні меншини – росіяни 10%, поляки 6%, євреї понад 4%, проживали також білоруси, болгари, чехи, німці та ін.

Будучи четвертими по чисельності, займаючи другу за розмірами територію в Європі, українці, в той же час, не мали власної держави. Перебуваючи у складі Росії та Австро-Угорщини, українці зазнавали економічних, політичних, культурних утисків і дискримінації. При цьому, імперії використовували природні, людські ресурси, вигідне географічне і стратегічне розташування України для власного збагачення.

Тож, беручи до уваги:

- чисельність українців;

- їх роль в житті імперій;

- розмір їх території;

- її природні багатства;

- вигідність географічного та стратегічного розташування,

найголовнішим історичним завданням українського народу у ХХ ст. було створення власної держави.

Тож суть українського питання на поч. ХХ ст.і полягала у реалізації:

- права українського народу на створення власної незалежної держави;

- на рівний з іншими народами політичний, економічний, культурний розвиток.

Більшість українських земель (80%) перебували у складі Росії і поділялися на 9 губерній: Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Катеринославська, Харківська, Полтавська, Київська, Чернігівська. Проте, етнічна територія українців була значно більшою за територію 9 губерній. Українці проживали на Кубані, території Воронезької, Курської, Мінської губерній, сучасної Ростовської області, а також на тер. Польщі, Бессарабії.

І австрійський і російський уряди проводили політику етнічної асиміляції українців, перешкоджали їх національному розвитку як окремого народу.

Особливо це проявлялося в Росії. Царський уряд взагалі не визнавав українців окремим від росіян народом. Заборонявся розвиток культури, освіти, літератури українців. А про якусь політичну автономію України у складі Росії не могло бути і мови.

Землі за річкою Збруч - Східна Галичина, Північна Буковина входили до складу Австро-Угорщини. Вони мали обмежене територіальне самоврядування зі своїми парламентами (сеймами). Українці в Австро-Угорщині мали більше можливості для свого культурного, національного і навіть політичного розвитку. Проте, на Галичині були досить напружені стосунки між українцями і поляками, які вважали ці землі своїми.

Закарпаття входило до складу Угорщини і не мало ніякого самоврядування як і українці в Росії.

3. Основні риси економічного, політичного, культурного життя в Україні на поч. ХХ ст.

На початку ХХ ст. в економічному, політичному, культурному житті українського суспільства відбулися важливі зміни.

1. Швидкий промисловий розвиток змінився глибокою економічною кризою 1900-1903рр.

2. Посилення протестного робітничого руху.

3. Зародження політичного руху. Виникнення політичних партій. Революційна Українська Партія (1900р.)

4. Революційні події 1905 – 1907рр. (9 січня 1905р. – 3 червня 1907р.)

9 січня 1905 р. розстрілом мирної демонстрації у Петербурзі почалася перша російська революція, події якої відбувалися і в Україні.

Під тиском страйкового руху цар 17 жовтня 1905р. підписав маніфест, яким проголошувалися демократичні права і свободи (свобода слова, друку, організацій..), створення в Росії парламенту «Думи.»

Під час революції відбулися страйки, повстання – у Харкові, Горлівці, Катеринославі, Києві ін.. А також повстання на броненосці «Потьомкін» у червні 1905р., у Севастополі на чолі з лейтенантом П. Шмідтом у листопаді 1905р.

5. Національне відродження в роки революції: поява української преси, видання української літератури, викладання укр.мови в школах, активізація діяльності «Просвіт» та ін.

6. Столипінська аграрна реформа (1906 – 1910рр.). Реформа складалася з двох частин: 1.) Руйнування общинного землеволодіння і закріплення землі у приватну власність селян, створення хутірського господарства. У 1906р. вийшов Указ, а у 1910р. – Закон про руйнування общини. 2.) П ереселення селян з центральних областей до Сибіру, на Далекий Схід..

7. 3 червня 1907р. царським маніфестом розпускалася ІІ Дума і оголошувалися вибори до ІІІ Думи. Це увійшло в історію як «третьочервневий переворот» і вважається останнім днем революції.

ІІ. Закріплення нового матеріалу

1. До складу яких держав входили українс. землі на поч.ХХ ст.?

2. Вкажіть основні етапи переходу від традиційного аграрного суспільства до модернового індустріального в Російській імперії на поч. ХХ ст.

3. В чому полягає суть «українського питання» на поч. ХХ ст.?

4. Які підстави надавали право українському народу на створення власної незалежної держави?

5. В чому полягала відмінність становища українців в Австро-Угорщині і Росії?

ІІІ. Домашнє завдання.

1.Конституція України, К., 1996;

2.Ф.Г.Турченко Новітня Історія України,ч.І 1914-1939рр.,К.,2001;

4.Н.М. Гупан, О.І.Пометун, Г.О.Фрецман Історія України, 10клас, К., 2011

Тема: №2 Політичний і соціально-економічний розвиток України у складі Росії та Австро-Угорщини на поч. ХХ ст.

План:

1.Місце української економіки в господарському житті

Російської та Австро-Угорської імперій;

2.Економічна криза 1900-1903 рр.. Утворення

монополістичних об’єднань;

3. Особливості розвитку підприємництва та індустріальної модернізації на українських землях на поч. ХХ ст.;

4.Суперечливі процеси модернізації суспільного життя.

І. Робота над матеріалом нової теми

1. Місце української економіки в господарському житті Російської та Австро-Угорської імперій.

В к. ХІХ на п.ХХ ст. в Україні завершився промисловий переворот і почалася індустріалізація – індустріальна модернізація, суть якої полягала у розбудові крупної машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою), появі нових галузей промисловості.

Особливо активно ці процеси відбувалися у Наддніпрянській Україні. Тут розташовувалися понад 8 тис. фабрик, шахт, заводів, на яких працювали більш ніж 800 тис. робітників.

Внаслідок індустріалізації утворилися три великі промислові регіони: Правобережжя, де вироблялося 46,5% промислової продукції; Лівобережжя – 30,5%; Південь – 23%. Склалася певна спеціалізація цих регіонів.

Південь став центром важкої (базової) промисловості: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної (сільського машинобудування; в Катеринославській губернії діяло 33 підприємства по виробництву сільгоспмашин і знарядь.)

Правобережжя залишалося центром легкої, харчової промисловості.

Лівобережжя – харчова, машинобудівна, вугільна, металургійна промисловість.

Активно розвивалася транспортна система. Загальна довжина залізничних колій становила п’яту частину (8,5тис.км) всієї мережі Росії. Вони з’єднували промислові центри з морськими портами.

На азово-чорноморські порти припадала майже третина товарів, вивезених через європейські порти Росії.

Економіка України посідала важливе місце в загальноросійській економіці.

В Україні вироблялося 24,3% продукції Російської імперії. Частка України у виробництві всієї Росії %:

- Вугілля – 69,5 %;

- Залізна руда -57,2 %;

- Чавун – 51,8 %;

Галузями всеросійського значення стали цукрова, борошномельна, спиртогорілчана промисловість.

Великим недоліком процесу індустріалізації в Україні було те, що тут розвивалася переважно видобувна промисловість (понад 70% видобувної промисловості Росії). Обробна промисловість становила лише 15%. Навіть цвяхи, дріт завозили з Росії. Слабо розвивалася легка промисловість – текстильна, хімічна, поліграфічна…

На західноукраїнських землях промисловість розвивалася більш повільніше. Тут було менше промислових підприємств і відповідно – робітників. Тут також розвивалася переважно видобувна промисловість. На поч. ХХ ст. видобуток нафти становив 5% світового видобутку. Але перероблялася лише третина. Інша нафта для переробки вивозилася до Австрії. Більш швидше розвивалася харчова промисловість – цукрова, борошномельна, спиртогорілчана. Щорічно в районі Карпат вирубували 10 млн. куб. м деревини. Дві третини її у вигляді сировини, напівфабрикатів вивозилися для подальшої переробки у промислово розвинуті райони Австро-Угорщини. Видобувалося 64% солі Австро-Угорщини. На Закарпатті видобували граніт, мармур, вапняк, гончарну та білу вогнетривку глину, з якої виготовляли фарфоровий та фаянсовий посуд.

На поч. ХХ ст.у сільському господарстві зростає частка товарного виробництва. Особливо швидко це відбувалося на Півдні, де поміщицькі господарства переходили на все більше використання техніки у с/г виробництві. Провідним напрямом у розвитку с/г було вирощування зернових культур, під які відводилося понад 90% посівних площ. Україна була основним регіоном Російської імперії, де вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, гречку, цукровий буряк. На поч. ХХ ст. Україна забезпечувала 22% збору хліба, виробляла 84,8% цукру імперії. Вирощували також технічні культури – льон, тютюн, цукровий буряк, картоплю. У с/г Західної України відбувалися подібні процеси. Провідним напрямом було вирощування зернових культур (майже 60% усіх посівних площ). Вирощували – овес, жито, кукурудзу, коноплі, льон, тютюн, цукровий буряк, хміль.

Таким чином, економіка України посідала важливе місце в економіці Росії і Австро-Угорщини.

2.Економічна криза 1900-1903 рр.. Утворення монополістичних об’єднань.

Швидкі темпи промислового розвитку кінця ХІХ ст. змінилися глибокою світовою економічною кризою (1900 – 1903рр.). Найбільшої гостроти вона набула у важкій промисловості – залізорудній, металургійній. У Криворіжжі з 79 рудників діяв 41, з 56 доменних печей Наддніпрянщини працювало 23. На третину скоротився випуск паровозів у Луганську і Харкові. Криза зачепила також харчову, легку промисловість. Склади цукрових заводів були забиті нереалізованим цукром. Це була криза перевиробництва продукції. Її причиною буде, зокрема, низька купівельна спроможність населення при швидких темпах промислового розвитку.

Наслідки економічної кризи:

1.Посилення конкуренції між підприємствами за ринки збуту продукції;

2.Банкрутство і закриття підприємств;

3.Скорочення робочих місць;

4.Зростання безробіття. В перше після скасування кріпосного права в Росії з’явилася армія безробітних. (в гірничий промисловості на 1903 р. було звільнено третину робітників, всього на Наддніпрянщині безробітними стали понад 100тис. робітників, у Катеринославі – 15 тис.. )

5.Посилення експлуатації працюючих – тривалість робочого дня збільшилася, а розмір заробітної плати зменшився.

6.Утворення монополій. Монополія це велике підприємство, фірма чи об’єднання (спілка), що концентрує у своїх руках значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Першою монополією, що виникла у Наддніпрянщині у 1893 р. був цукровий синдикат. Він об’єднав 203 з 224 цукрових заводів, що належали родинам Бобринським, Бродським, Потоцьким, Терещенків, Харитоненків, Ярошинських. Цей синдикат виробляв 1,2 млн. т цукру щорічно і посідав друге місце у світі після Німеччини. На поч. ХХ ст. процес утворення монополій значно прискорився. Виникли такі могутні синдикати, як «Продамет»(1902р.), «Продвагон»(1904р.), «Продвугілля»(1904р.)- він контролював 75% видобутку і продажу вугілля У Донбасі. Всього в Україні діяли 30 синдикатів. На західноукраїнських землях виникали фінансово-кредитні монополії «Галицько-Карпатське товариство», «Галіція» та інші. Синдикат – об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикаті реалізація продукції здійснюється через спеціально створену кантору.

3. Особливості розвитку підприємництва та індустріальної модернізації на українських землях на поч. ХХ ст.

1. Значне засилля іноземного капіталу в економіці України (французький, бельгійський, англійський, німецький). Його приваблювали великі природні ресурси, дешева робоча сила, великий ринок збуту. Іноземці отримували великі прибутки. Так, англієць Дж. Х’юз, отримавши від російського уряду концесії на будівництво металургійного заводу і видобуток вугілля, за 25 років своєї підприємницької діяльності на шахтах Донбасу вивіз до Англії 25 млн.рублів золотом.Із 170 засновників заводів сільгосптехніки були: 35% інозеці, 22,3% - росіяни, 20,5% - євреї, 10,0% - поляки, 4% - українці.

На західноукраїнських землях спостерігалися подібні процеси, зокрема у видобутку нафти. (австрійський, німецький, англійський, американський, французький капітал). У лісовому господарстві це призводило до хижацької вирубки лісових масивів. Лише за 1912 р. вони скоротилися на 1100 га.

2. Масовий розвиток підприємництва. До нього залучалися поміщики, купці, селяни, ремісники, корчмарі та інші верстви населення. Підприємцями ставали люди працьовиті, кмітливі, що зуміли накопичити гроші і вкласти їх у прибуткову справу. Це був час коли заможними ставали і вихідці з соціальних низів. Зокрема, із селян вийшли відомі родини підприємців: Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Терещенки та ін. Це були енергійні люди з новаторськими ідеями. Так, Платон Симиренко закінчивши у 1843р. Паризький політехнічний інститут, став першим в Україні дипломованим інженером-технологом цукрової промисловості. За його ініциативи було запроваджено парові двигуни, що призвело до справжньої революції в цукроварінні, почалося виробництво сільськогосподарської техніки на Городищенському машинобудівному заводі, започатковано сучасне пароплавство в Україні. Василь Симиренко також закінчивши Паризький політехнічний інститут, спроектував новий тип машин для рафінації цукру, започаткував виробництво мармеладу, пастили в Україні..

3. Розвиток благодійності. Підприєці часто клопоталися вирішенням соціальних проблем своїх робітників., проблем місцевого життя. Приміром, у Млієві (Черкаська обл.), поблизу цукрорафінадного заводу, підприємці Яхненки, Симиренки побудували містечко для робітників і службовців на 150 будинків, гуртожиток. У містечку була 6-ти класна школа, де вчилися до 110 дітей, лікарня на 150 ліжок. Це містечко мало свою церкву, бібліотеку, аматорський театр.

4. Розвиток меценацтва. Меценат – багатий покровитель наук, мистецтв, а також їх представників. Так наприклад, Василь Симиренко власним коштом утримував майже всі українські газети і журнали, що видавалися на території Російської імперії, фінансував історико-етнографічні експедиції, театральні групи, виплачував стипендії відомим українським письменникам, вченим, діячам мистецтва, заповів величезні гроші на розвиток української науки, культури. Сім’я Терещенків виділяла кошти на школу малювання (200тис.рублів), 60тис.рубл. двом навчальним закладам, 100 тис. на допомогу бідним, 425 тис. – на будівництво і оснащення двох училищ. Меценацтво розвивалося і на Заході України.

5. Розвиток кооперативного руху. Кооперація з лат. «співпраця»- добровільне об’єднання людей для спільної господарської діяльності. Люди (господарники) об’єднувалися у кооперативи для захисту своїх економічних господарських прав. Зокрема, для селянина важливо не лише виростити гарний врожай, а вигідно його продати. Послуги місцевого поміщика чи перекупників були економічно невигідні селянам. Розвиток кооперативного руху на селі на межі століть пов’язаний з іменем Миколи Левитського. Його називали «артільним батьком». Закінчивши юридичний факультет Харківського університету, він повернувся до рідної Херсонщини. Тут він організував першу хліборобську артіль. Селяни об’єднали свої земельні наділи, робочу худобу, реманент. Спільно вели господарство. Прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих на полі. Артіллю керував спільно обраний староста. З Херсонщини артільний рух поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Київщину, Чернігівщину. Донеччину.На поч ХХ ст. виникають ремісничі артілі, спілки робітників, портових вантажників, інженерів. У 1906 р. засновано артіль київських друкарів. У 1912 р. на Наддніпрянщині існувало 2500 споживчих кооперативів. Створювалися ощадно-позикові каси, громадські комори, кредитні товариства. Значного поширення набув національно-кооперативний рух на Галичині і Буковині. Національно свідомі юристи, священики, вчителі створювали у містах і селах кредитно-позикові кооперативи, громадські лавки, комори, каси, читальні.

4 .Суперечливі процеси модернізації суспільного життя.

Процес промислової модернізації (промислового розвитку) вплинув на розвиток всього суспільства.

Панівним економічним класом на поч. ХХ ст. стає буржуазія. Вона поділялася на велику, середню, дрібну. Найбільш численною верствою населення було селянство. За майновим рівнем воно поділялося на заможних, середняків, бідняків.

На поч. ХХ ст. зароджується нова верства населення - робітничий клас. Робітники,в залежності від кваліфікації, також поділялися на ряд категорій. Це впливало на рівень їх трудових доходів. Заробітна плата робітників на Луганському патронному заводі коливалася від 8 до 125 руб. у місяць. (1 кг житнього хліба коштував 5 коп., пшеничного – 7 коп.; яловичини – 40 – 80 коп., свинини – 30 – 50 коп., цукру – 38 коп., лососини – 1 руб., картоплі – 3 -5 коп. Проте, ціни на одяг, взуття, житло були високими. За запізнення, куріння під час роботи на робітників накладалися великі штрафи. Кваліфіковані робітники мали вищий рівень життя. Вони краще харчувалися, одягалися, передплачували журнали,відвідували з родиною кінематограф, будинки культури. Проте, в цілому рівень життя населення українських земель, що входили до складу Росії, був удвічі нижчим, ніж у Німеччині та вчетверо – ніж в Англії. Подібне становище спостерігалося і на Заході України.

Модернізація прискорила майнове розшарування у суспільстві – як на селі так і у місті.

Посилився процес урбанізації.

Розбудовувалися міста. Центральні вулиці мостили цеглою, гранітом, плитами. Висаджували дерева – липи, каштани, тополі, акації. Створюються міські парки. Освітлюються вулиці і не лише центральні. Розвивається міський транспорт. Першу трамвайну лінію у Наддніпрянській Україні було збудовано у Києві. Згодом трамвайний рух відкрився в Одесі, Катеринославі, Житомирі, Полтаві, Херсоні ін..

Промислова модернізація мала великий негативний вплив на природнє середовище. Забруднювалися і мільчали річки, зникала риба. У степах – дикі коні. Рідшали ліси. Зникали ведмеді, горностаї, дикі кози ін..

Модернізація вплинула і на становище жінок. В залежності від соціального походження, рівня освіти, національності вони все більше залучалися до роботи на підприємстві. Так як рівень оплати праці жінок становив 1/2 - 2/3 від зарплати чоловіків, в Україні зароджується і посилюється рух емансипації – фемінізму. Учасники цього руху виступали за рівні з права з чоловіками. Зокрема, за право дівчат отримувати освіту як середню так і вищу.

ІІІ. Закріплення нового матеріалу:

1. Розкрийте зміст поняття «індустріальна модернізація».

2. Які три великі промислові регіони утворилися в Україні в к.ХІХ на поч.ХХ ст.?

3. Яке місце посідала економіка України в загальноросійській економіці?

4. Коли була економічна криза на поч. ХХ ст?

5. Хто такий меценат? Кого з українських меценатів поч. ХХ ст. ви знаєте?

ІV. Домашнє завдання:

4.Н.М. Гупан, О.І.Пометун, Г.О.Фрецман Історія України, 10клас, К., 2011 с.13-44;

Тема: №3 Процес становлення та консолідації української нації на поч. ХХ ст.

План:

1.Основні етапи становлення української нації у ХІХ на п.ХХ ст.

2.Особливість національного руху в к.ХІХ на поч.ХХ ст. Громадівський і просвітницький рух.

3. Чинники, що впливали на формування української нації.

І. Повторення пройденного матеріалу:

1. Розкрийте зміст поняття «індустріальна модернізація».

2. Які три великі промислові регіони утворилися в Україні в к.ХІХ на поч.ХХ ст.? Вкажіть їх спеціалізацію.

3. Яке місце посідала економіка України в загальноросійській економіці?

4. Коли була економічна криза на поч. ХХ ст?

5. Хто такий меценат? Кого з українських меценатів поч. ХХ ст. ви знаєте?

ІІ. Робота з матеріалом теми.

1.Основні етапи становлення української нації у ХІХ на п.ХХ ст.

У другій половині ХІХ ст. після скасування кріпосного права прискорюється процес консолідації української нації. Консолідація українськ. нації – процес, що відбувається під впливом модернізації та характеризується усвідомленням великою спільністю людей необхідності створення власної національної держави на основі єдності й кордонів території проживання, формування та поширення єдиної літературної мови, культури, зміцнення економічних зв’язків..