|
Читайте также: |
Таким чином, український національний рух в к.ХІХ на поч.ХХ ст. поєднував елементи етнічного національного, соціального, політичного рухів. Це і було його основною особливістю.
Російські політики, особливо націоналістичного напрямку, намагалися зашкодити українському руху. Часопис «Киевлянин» писав: «Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи разом узяті.»
3. Чинники, що впливали на формування української нації.
На формування української нації на поч. ХХ ст. впливало багато чинників.
Зокрема, революція 1905 – 1907 рр.:
Здобутки українського національного руху в роки революції 1905 – 1907 рр.:
| - Листопад 1905 р. – закон, що дозволяв видання літератури національними мовами, створення культурно-освітніх товариств і відкриття театрів;
- Листопад 1905 р. – починає виходити перша газета українською мовою «Хлібороб» у Лубнах;
- Грудень 1905 р. – починає виходити перша щотижнева газета «Громадська думка»;
- Травень 1906р. – офіційне розпорядження про скасування обмежень проти української мови;
- У 1906 р. – виходило вже 20 періодичних видань.
- У Наддніпрянській Україні починають діяти товариства «Просвіта»
(1907р. – 35 організацій), які поширювали українську літературу, створювали бібліотеки, видавали книжки, відкривали читальні по селах, вели боротьбу за введення української мови в школах, створювали кооперативи;
Відкриваються початкові школи з українською мовою викладання, кафедри української мови в Одеському і Харківському університетах.
|
Українська громада в Державній Думі
Діяльність українських громад в І та ІІ державних Думах
| І Державна Дума | ІІ Державна Дума |
| Склад: - поміщики – 24 осіб; - Інтелігенція – 26 осіб; - Селяни - 42 осіб; - Робітники - 8 осіб; - Священики - 1 особа; Всього: 101 особа. | Склад: - Поміщики – 16; - Інтелігенція - 17; - Селяни - 6; - Робітники - 59; - Священики - 4; Всього: - 102 особа. |
| Діяльність: - 45 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду; - Мали друкований орган «Український вісник»; - Голова громади – Іван Шраг; - Домагалися автономії України, українізації державного управління і освіти. | Діяльність: - 47 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду; - Мали друкований орган «Рідна справа – Вісті з Думи»; - Домагалися автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школах, суді, церкві. |
ІІІ. Закріплення нового матеріалу:
1. Що сприяло консолідації української нації?
2. Розкрийте фактори, що перешкоджали формуванню української нації.
3. Яка верства населення на поч.ХХ ст. вважалася найбільш «національно свідомою» і сприяла прискореній політизації українського руху?
4. Розкрийте значення діяльності «Громад» і «Просвіт».
5. Дайте свою оцінку досягнень українського національного руху в роки революції 1905 – 1907 рр.
ІV. Домашнє завдання:
Л – 4 с. 45 – 50, 60 – 62; конспект.
Тема № 4: Політичні партії та їх практична діяльність у створенні національної державності.
План:
1. Суспільно – політичні течії на українських землях в ХІХ та на поч. ХХ ст.. Їх характеристика.
2. Утворення перших політичних партій. Їх програмні цілі та результати діяльності.
І. Повторення пройденого матеріалу:
1. Що сприяло консолідації української нації?
2. Розкрийте фактори, що перешкоджали формуванню української нації.
3. Яка верства населення на поч.ХХ ст. вважалася найбільш «національно свідомою» і сприяла прискореній політизації українського руху?
4. Розкрийте значення діяльності «Громад» і «Просвіт».
5. Дайте свою оцінку досягнень українського національного руху в роки революції 1905 – 1907 рр.
6. Коли і де починає виходити перша газета українською мовою? Як вона називалася?
ІІ. Робота над матеріалом теми:
І. Суспільно – політичні течії на українських землях в ХІХ та на поч. ХХ ст.. Їх характеристика.
В ХІХ на поч. ХХ ст. в Україні існувало чимало суспільно – політичних течій.
Під впливом революційних подій у Європі у другій половині ХІХ ст., а також у зв’язку з конституційними реформами поч. 60-х рр. загострилася політична ситуація на західноукраїнських землях. В суспільно – політичному русі виникли 2 основні течії: - москвофіли (русофіли) і народовці (українофіли).
Москвофіли - об’єднували частину греко-католицького духівництва і консервативної інтелігенції Галичини і Закарпаття. Вони помилково сподівалися, що Росія захистить їх від австрійського, угорського, польського, румунського національного, політичного, культурного гніту. Вони не розуміли, що в Російській імперії не було навіть тих елементарних норм західної демократії, які існували в Австро-Угорщині. У 1870 р. москвофіли заснували громадсько-політичну організацію «Руська рада», яка претендувала на роль основного представника українського народу Галичини. Москвофіли пропагували ідеї «єдиної неділимої російської народності» і ставили за мету приєднання Західної України до Росії. Російський уряд підтримував фінансово москофілів і з їх допомогою намагався поширити свій вплив на Заході України. Свої твори москвофіли друкували на «язичії» - суміші російської, української, старослов’янської, польської мов.
Народовці. - суспільно-політична течія, представники якої виступали за створення соборної незалежної Української Держави. Цей рух виник на противагу руху москвофілів. У січні 1861 р. у Львові народовці заснували перше в Галичині культурно-освітнє товариство «Руська бесіда». Згодом такі товариства виникли і в інших містах Галичини. Народовці проводили велику культурно - просвітницьку роботу серед населення. Створювали клуби, театральні трупи, читальні, бібліотеки. Влаштовували концерти, літературно-музичні вечори, проводили лекції, бесіди. Щорічно проводили Дні Т.Г.Шевченка, що мало велике суспільне і культурне значення. З їх ініціативи у 1873 р. у Львові було утворено Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке у 1892 р. було реформоване у Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ).
Було також створено товариство «Просвіта», яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні й охоплювало своїм впливом населення міст і сіл. Перша «Просвіта» була утворена у Львові 8 грудня 1869 р. За кілька років з’явилися «Просвіти» і у інших містах Галичини, а пізніше і Подніпров’я.
Тож у другій половині ХІХ і на поч. ХХ ст. на Галичині, Північній Буковині, Закарпатті існували дві стратегічні суспільно – політичні течії – москвофіли і народовці.
Посилення національно-визвольного руху у Галичині активізувало національний рух і у Наддніпрянській Україні. У 1897 Києві була створена Загальна українська безпартійна організація (ЗУБО) (її ще називають Загальна українська безпартійна демократична організація – ЗУБДО). Вона була створена з ініціативи В. Антоновича і О. Кониського. Ставила собі за мету згуртувати всіх українських діячів в одній політичній структурі. До організації приєдналися всі Громади, що існували в 20 містах України. ЗУБДО заснувала літературне видавництво «Вік», організувала у Києві велику книгарню, влаштовувала Шевченківські свята та ювілеї письменників, надавала допомогу українським діячам, яких переслідувала російська адміністрація, та ін.
Поступово діяльність ЗУБДО почала набувати політичного характеру. У 1904 р. перетворилася на Українську демократичну партію, яка в 1905 р. об’єднавшись із Українською радикальною партією, утворила Українську демократично-радикальну партію.
У 1900 р. в середовищі харківських студентів була створена «Революційна українська партія»(РУП). Її програмним документом стала брошура М. Міхновського «Самостійна Україна». Цим документом проголошувалася ідея політичної самостійності України. Згодом РУП розпалася на ряд інших політичних партій, які будуть ставити замету досягнення автономії України.
Таким чином, в національному русі на території Наддніпров’я на поч.ХХ ст. існували: самостійницька і автономістська течії.
2.Утворення перших політичних партій. Їх програмні цілі та результати діяльності.
В к..ХІХ – на поч. ХХ ст. виникають перші українські політичні партії. Причинами цього були: посилення робітничого руху і розвиток суспільно – політичної думки в Україні.
Українські політичні партії Галичини, Буковини, Закарпаття поділялися на дві основні групи: партії українофілів і партії русофілів.
Політичні партії українофілів:
Першою політичною партією в Україні стала створена 1890 р. у Львові Русько – Українська радикальна партія. Вона ставила за мету захист соціальних інтересів селянства та національних прав українців Галичини. Утім, партія (РУРП) не мала широкої підтримки серед галичан через радикалізм і соціалістичну ідеологію.
Згодом частина її членів вийшла з РУРП і об’єднавшись з народовцями, створили у 1899 р. Українську національно – демократичну партію (УНДП). Вона відстоювала національні інтереси українців (розвиток культури, мови, освіти …), добивалася автономії краю у складі Австрії. УНДП стала потужною політичною силою, яка протистояла польському націоналістичному рухові у Галичині.
У 1899 р. виникла також Українська соціал-демократична партія, що діяла в Галичині та Буковині. Її соціальною базою були промислові і сільськогосподарські робітники. УСДП виступала за їх соціальний захист, створення соборної незалежної України. Проте, широкої підтримки серед населення УСДП не набула.
Політичні партії русофілів:
У 1900 р. у Львові утворилася Руська народна партія (РНП). Її членами були в основному представники духовенства і частково селянство. РНП виступала за єдність «руського народу», тобто українців і росіян, за використання російської мови в усіх сферах суспільного життя. РНП у своїй діяльності підтримувала Росію.
На зламі ХІХ – ХХ ст. виникають політичні партії і у підросійській Україні:
У 1900 р. виникла Революційна українська партія (РУП). Згодом РУП розпалася на ряд інших партій.
- 1902 р. – Українська народна партія (УНП) – виступала за створення соборної незалежної Української Держави. М. Міхновський написав програму УНП «Десять заповідей» - один з найважливіших документів самостійницького руху.
- 1905 р. – Українська соціал – демократична робітнича партія. Її керівники – Микола Порш, Симон Петлюра, Володимир Винниченко. Її програма передбачала автономію України, ліквідацію приватною власності.
- У 1904 р. – на базі ЗУБО було створено Українську демократичну партію (УДП). Серед її членів були видатні письменники й критики Борис Грінченко, Сергій Єфремов, меценат Євген Чикаленко. УДП виступала за прийняття Конституції, соціальні реформи, надання автономії Україні у складі Росії.
- У 1908 р. – утворилося Товариство Українських Поступовців (ТУП) на чолі з М. Грушевським. ТУП виступало за парламентаризм, перебудову Росії на федерацію, національно – територіальну автономію України.
- Існувала також течія українського консерватизму на чолі з В. Липинським. Консерватори виступали за побудову незалежної української держави. Формою української держави повиннабути конституційна монархія. В. Липинський писав: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.»
Окрім українських політичних партій на території України діяли і осередки загальноросійських партій.
- Російська соціал – демократична робітнича партія (1898 р.).
У 1903р. вона розкололася на дві течії: більшовиків на чолі з Леніним і меншовиків на чолі з Плехановим і Мартовим. Більшовиків підтрим али Катеринославський, Миколаївський комітети РСДРП.
Меншовиків підтримають Київський, Харківський комітети РСДРП.
РСДРП виступала за перемогу соціалістичної революції і побудову соціалізму в єдиній неподільній Росії.
- БУНД – Загальний єврейський робітничий союз в Литві, Польщі та Росії. В Україні БУНД діяв у Київській, Подільській, Волинській губерніях і великих промислових містах.
- Партія соціалістів – революціонерів (есерів) 1902 р.. виступала за повалення царизму, встановлення демократичної республіки, пердачу землі тим, хто її обробляє, тобто селянам. (соціалізація землі). Соціальною базою есерів було селянство. Одним з її керівників був Олександр Керенський.
- «Союз 17 октября» - (октябристи) – партія великих промисловців, торговців і поміщиків.
- Партія конституційних демократів (кадети). Виступали за конституційну монархію.
- Шовіністичні організації на підтримку монархії: «Союз русского народа», «Союз Архангела Гавриила», «Русская монархическая партия» ін..
Своєю діяльністю українські політичні партії:
- поширювали інформацію серед населення про історію, культуру українців;
- пробуджували їх національну самосвідомість;
- залучали українців до боротьби за створення Української держави;
- їх діяльність також ставила за мету перетворити населення України в модернову українську політичну націю.
ІІІ. Закріплення нового матеріалу:
1. Розкрийте основні програмні цілі:
а) москвофілів;
б) народовців;
2. Які організації проводили політику:
а) москвофілів;
б) народовців?
3. Розкрийте стратегічні цілі українських політичних партій щодо майбутньої державності України.
ІV. Домашнє завдання:
Л – 3 с.287-289, 291-292, 303-307; Л – 4 с.50-60; конспект.
Тема № 5: Культура, освіта, наука на початку ХХ ст.
Духовні цінності українців.
План:
1. Розвиток освіти, науки, техніки.
2. Українська преса та видавництва.
3. Здобутки літератури та мистецтва.
4. Побут, звичаї, духовне життя українців.
5. Фізкультура, спорт. Релігія і церква на поч. ХХ ст.
І. Повторення пройденого матеріалу:
1. Розкрийте основні програмні цілі:
а) москвофілів;
б) народовців;
2. Які організації проводили політику:
а) москвофілів;
б) народовців?
3. Розкрийте стратегічні цілі українських політичних партій щодо майбутньої державності України.
ІІ. Робота над матеріалом нової теми:
1.Розвиток освіти, науки, техніки.
Процеси модернізації, що відбувалися в економіці і суспільстві на поч.ХХ ст. вимагали підвищення культурного і освітнього рівня населення, підготовки кваліфікованих кадрів для промисловості і сільського господарства. У зв’язку з цим зросла кількість навчальних закладів – шкіл, а також ремісничих, гірничих, комерційних училищ, де готували кадри для промисловості і торгівлі. Було відкрито 8 учительських інститутів, 10 духовних семінарій. Працювали три університети: Київський, Харківський, Новоросійський (Одеса), Політехнічний інститут у Києві, Гірничий інститут у Катеринославі та ін..
Проте, кількість шкіл була недостатньою, щоб задовільнити потреби всіх дітей шкільного віку. Так на поч. ХХ ст. на Волині школу відвідували всього 14% дітей, на Київщині – 17%, на Поділлі – 24%. Школи були міністерські, церковні парафіяльні, земські.
Освіта набувалася виключно російською мовою. У підросійській Україні не було жодної школи з українською мовою навчання на державному утриманні. В школах навіть забороняли вивішувати портрети Т.Шевченка, В. Короленка та ін..
На західноукраїнських землях стан української освіти був дещо кращий. Напередодні Першої світової війни в Галичині діяло 3500 початкових шкіл з українською мовою навчання. Проте, на Закарпатті не було жодного навчального закладу з українською мовою навчання.
Отже, на всій території України не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою навчання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.
Індустріальна модернізація поч ХХ ст. прискорила розвиток науки і техніки.
На високий рівень піднялася інженерна думка. (Михайло Курако – «знаменитий доменник». Маючи 2-класну освіту, він побудував на Краматорському металургійному заводі доменну піч власної конструкції.За свідченням очевидців, ця домна перевершила всі, що існували в Росії і за кордоном.). Велику роль у дослідженні природних ресурсів Кривбасу відіграв Олександр Поль. У дослідженні Донбасу – Л. Лутугін. Розроблена ним карта геологічної будови Донецького басейну була відзначена золотою медаллю на всесвітній виставці, а його висновки не втратили науково-промислового значення до нашого часу.
Значних успіхів досягла вітчизняна авіація. Військовий льотчик П. Нестеров під час служби в Україні обгрунтував теорію
вищого пілотажу і здійснив знамениту «мертву петлю». В Києві розпочали свою діяльність Д. Григорович – конструктор першого у світі гідролітака (1912р.), І. Сікорський – конструктор перших у світі багатомоторних літаків (1912-1914 рр.).
У галузі медицини Д. Заболотний запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Видатний вчений І.Мечников за розробку теорії імунітету був удостоєний Нобелівської премії (1908 р.).
Розвивалися і гуманітарні науки. Значних успіхів досягнуто у галузі вивчення української мови, історії України, археології.
– Б. Грінченко – створення 4-томного словника української мови;
- В. Хвойко – відкриття і дослідження трипільської культури;
- М. Грушевський – «Нарис історії українського народу», багатотомна праця «Історія України-Русі»;
- М. Аркас «Історія України-Русі»;
- О. Єфіменко «Південна Русь» у 2-х томах, «Історія українського народу»;
- Д.Багалій, Д. Яворницький ін..
2. Українська преса та видавництва.
Україномовна преса у підросійській Україні з’явилася у 1905 р. в період революції. Першою була газета «Хлібороб» у Лубнах (листопад 1905 р.) І лише з початком І світової війни випуск україномовної преси припинився.
Головним осередком української преси був Київ, де виходили «Літературно-науковий вісник», «Дзвін», «Світло», щоденна газета «Рада» ін. Поза Києвом виходили: «Сніп» у Харкові, «Світова зірниця» у Могилеві на Поділлі, «Життя і знання» у Полтаві, «Дніпрові хвилі» у Катеринославі ін.. Перед Першою світовою війною українською мовою виходили 17 часописів.
Існували й російськомовні видання, які друкували матеріали також і українською мовою. Газети розвивали національну самосвідомість українців, друкували матеріали про їх культуру, побут, про поточне життя Києва і регіонів України.
В цих періодичних виданнях друкувалися свої статті С.Петлюра, М. Грушевський, С.Єфремов, В. Липинський, Д.Донцов ін.
Розвивалася українська преса і на західноукраїнських землях. Найбільш відомими були видання «Буковина», «Діло», «Молода гвардія».
На передодні Першої світової війни в Російській імперії посилиться антиукраїнська пропаганда і українську пресу буде закрито.
3. Здобутки літератури та мистецтва.
На поч. ХХ ст. українська література була представлена видатними іменами І.Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Винниченка, М. Черемшини та ін.
В українській літературі з’явилися дві тенденції:
а) збереження національно – культурної ідентичності (народництво );
б) прояви новітніх європейських впливів (модернізм). Це, зокрема, відобразилося у творах М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Черемшини ін..
Незважаючи на заборони з боку царського уряду, розвивається українське мистецтво. У музичномужитті провідне місце належало М. Лисенку. Видатними композиторами були також К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич ін..
Всесвітньовідомою була співачка Соломія Крушельницька. Її голос звучав в Європі, Америці, Африці.
В розвитку національного театру велику роль відіграли М.Кропивницький, М. Карпенко-Карий, М.Старицький, М.Садовський, видатна актриса М.Заньковецька ін.
Значна частина українських художників працювала у реалістичній манері – І. Труш, (автор пейзажів, портретів І.Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М.Лисенка ін.), Ф. Красицький («Гість із Запоріжжя»), М.Пимоненко, М.Самокиш ін..
Розвивалася українська скульптура, архітектура.
4. Побут, звичаї, духовне життя українців.
На поч. ХХ ст. в житті українського населення відбувалися важливі зміни – урбанізація, зміна ролі жінки, зростання освіченості ін.. Особливо це проявлялося у населення великих і середніх міст. Міська влада приділяла велику увагу благоустрою. Вулиці вимощувалися камінням, будувалися мережі водопостачання, каналізації, створювалися парки, сади. Містами управляли міські думи, виконавча влада належала управі на чолі з міським головою.
Поширене було меценатство. Меценатство та благодійництво утверджувалося як добрий звичай серед заможних і шляхетних людей.
Підприємець Василь Симиренко фінансував журнали і газети Києва, хор Миколи Лисенка ін.. Великими меценатами були родини Терещенків, Яхненків. У західноукраїнських землях знаним меценатом був митрополит Андрей Шептицький.
Підвищувався рівень освіти населення. У місті він був вищим, ніж на селі. Утверджувалася нова звичка – у вільний час читати газети, журнали.
5. Фізкультура, спорт. Релігія і церква на поч. ХХ ст.
В ході модернізації суспільного життя в Україні поширилися фізична культура і спорт. У Львові в к. ХІХ ст. було створено фізкультурно – спортивне товариство «Сокіл». Воно мало свій прапор (лев на синьому полі), гімн, гасла («Де сила – там воля»), свої періодичні видання. Метою товариства було фізичне вдосконалення членів, проведення заходів серед населення з метою виховання почуття національної гордості, єдності. Воно мало велику популярність серед народу. У 1914 р. в Галичині та Буковині діяли 974 місцеві осередки товариства «Сокіл», які об’єднували майже 33 тис.осіб.
Іншою популярною на Заході України національно – спортивною організацією було товариство «Січ», що виникло у 1900р. і діяло не лише не Галичині та Буковині, а й Закарпатті. У 1913 р воно об’єднувало майже 80 тис. осіб. Товариство також мало свою символіку (прапор, емблеми, знаки), періодичні видання. Члени товариства зобов’язувалися дбати про своє здоров’я і моральність, мали дотримуватися національного одягу.
Підліткова молодь об’єднувалася в організацію «Пласт», яка виховувала своїх членів на християнських моральних засадах і їх фізичним розвитком.
У 1913 р. у Києві вперше в Російській імперії було збудовано стадіон на 5 тис. місць. У 1913 р. в Києві проводилися І Всеросійська олімпіада. Світової слави зажив український борець греко-римської стилю І. Піддубний. (1871 – 1949 рр.)
Модернізаційні процеси відбуваються і в релігійному житті.
- В суспільстві все більше поширюються атеістичні погляди;
- Церква втрачає монопольне право на духовне життя у суспільстві;
- Священики фактично перетворилися на державних чиновників, тобто відкрито підтримували політику царизму, були таємними агентами поліції, що підривало авторитет церкви;
- Православ’я вважалося офіційною ідеологією і опорою самодержавства.
Найбільший вплив в Україні мали дві церкви: у Наддніпрянщині православна, а на Заході України – греко-католицька. Були поширені також католицизм, іудаїзм, іслам.
В роки революції 1905 – 1907 рр. посилюється українізація церковного життя – відбувалася українізація богослужіння (зокрема, на Поділлі, Катеринославщині), релігійної освіти, видання українською мовою Євангелія.
На західноукраїнських землях найбільше поширення мала греко – католицька церква. УГКЦ підтримувала український рух: піклувалася про розвиток української освіти, кооперативного руху, національного фізкультурного та спортивного рухів.
Вивчити сина на священика у багатьох сім’ях вважалося за честь.
ІІІ. Закріплення нового матеріалу:
1. Дайте порівняльну характеристику української світи в Російській і Австро-Угорській імперіях.
2. Що сприяло розвитку української преси? Які українські видання були найбільш поширені?
3. Які дві тенденції розвивалися в українській літературі на поч.ХХ ст?
4. Як змінювався благоустрій міст на поч. ХХ ст?
5. Які фізкультурно-спортивні товариства були створені на Заході України? В чому полягає особливість їх діяльності?
6. В чому проявилася модернізація релігійного життя на поч. ХХ ст.?
ІV. Домашнє завдання:
Л – 4 с.72 – 97, конспект.
Тема № 6: Українські землі на початку Першої світової
війни.
План:
1. Україна у геополітичних планах країн Антанти і Троїстого союзу.
2. Ставлення населення і політиків Наддніпрянщини до війни.
3. Заснування Головної Української Ради.
4. Союз визволення України.
5. Формування легіону Українських січових стрільців.
І. Повторення пройденого матеріалу:
1. Дайте порівняльну характеристику української світи в Російській і Австро-Угорській імперіях.
2. Що сприяло розвитку української преси? Які українські видання були найбільш поширені?
3. Які дві тенденції розвивалися в українській літературі на поч.ХХ ст?
4. Як змінювався благоустрій міст на поч. ХХ ст?
5. Які фізкультурно-спортивні товариства були створені на Заході України? В чому полягає особливість їх діяльності?
6. В чому проявилася модернізація релігійного життя на поч. ХХ ст.?
ІІ. Робота над матеріалом нової теми:
1. Україна у геополітичних планах країн Антанти і Троїстого союзу.
Перша світова війна почалася 19 липня (1серпня) 1914р.. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнно-політичних блоків: Троїстого (Четверного) союзу і Антанти. Поступово у війну було втягнуто 38 з 59 країн світу (¾ населення світу).
Ворогуючи сторони ставили перед собою фактично однакові цілі:
- Утвердження власного домінування у світі;
- Загарбання чужих територій;
- Встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини
- Послаблення хвилі народних виступів за соціальне і національне визволення;
- Знешкодження опозиційних політичних сил у своїх країнах.
Перша світова війна мала загарбницький характер.
Українські землі також стали об’єктом загарбницьких планів. На
них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія.
- Росія прагнула захопити Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття.
- Австро – Угорщина претендувала на Волинь, Поділля, Наддніпрянську Україну.
- Німеччина – намагалася заволодіти Сходом і Півднем, як найбільш розвинутими регіонами України.
Тож Україна – «українське питання» було в центрі загарбницьких планів воюючих країн. Чому ж так? Україна приваблювала своїм вигідним географічним і стратегічним розташуванням, багатими природними ресурсами. Ось як про значення України, зокрема, для Росії писала німецька сторона:
- Німецький публіцист Пауль Рорбах писав у 1897р.: «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії»;
- Із таємних документів німецького генерального штабу: «..Велика Росія може існувати лише через захоплення багатої України… Тому Україну слід вважати серцем Великої Росії.»
Свої грабіжницькі плани ці держави прикривали заявами про «щасливе» майбутнє України, у разі якщо переможуть саме вони:
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 132 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |