Читайте также:
|
Термін « економія » («ойкономія») уперше вжив давньогрецький філософ Ксенофонт (бл. 430 – 355 рр. до н. е.) в працях «Домоустрій», «Кіропедія» та ін.
«Ойкономія» («домоводство») – це зведення міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким господарством, система правил його організації.
Давньогрецький філософ Аристотель (384 – 322 рр. до н. е.) в працях «Політика» й «Афінська політія» поділив науку про багатство на економіку, під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, і хремастику, що означає вміння наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства. «Хрема» – це майно, володіння. В основі виробництва вбачалось використання робочої сили рабів.
На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що політична економія як самостійна наука сформувалася в XVІІ – XVІІІ ст.
Наприкінці ХVІІІ ст. політична економія як наука відокремлюється від політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначились її предмет, метод, завдання.
Економічна теорія як самостійна наука сформувалася в період зародження капіталістичного ладу, формування національного ринку і виражала інтереси буржуазії, яка щойно виступила на арену суспільного розвитку і мала за мету з’ясувати природу і джерела суспільного багатства. Першою теоретичною школою економічної теорії була школа меркантилізму. Представники цієї школи вважали, що багатство людей – це гроші – за гроші можна купити все. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото.
Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни, а інший видатний представник цієї школи Монкретьєн (1575 – 1641) увів у обіг термін політичної економії (від грец. – мистецтво правити державою), що означало «наука державного управління економікою».
Виникнення і розвиток класичної політичної економії відбулися в кількох варіантах, насамперед французькому і англійському. Французький дістав назву фізіократії, а англійський – промислової, або англійської школи.
Основоположником фізіократії був французький економіст Франсуа Кене (1694–1774). Фізіократи піддали різкій критиці погляди меркантилістів, започаткували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення передумов для розвитку виробництва. Фізіократи були теоретиками та ідеологами вільного підприємництва, вважали, що конкуренція, вільне ринкове ціноутворення, свобода торгівлі, мінімальне державне втручання в економіку забезпечують створення передумов для найефективнішого функціонування господарської системи.
Фізіократи першими в історії економічної науки дали розгорнуту класифікацію доходів і встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Ф. Кене вперше у світовій науці здійснив аналіз проблеми відтворення суспільного продукту і вважав, що природа будь-якого прибутку лежить у сільському господарстві, а інші галузі мертві.
Питання, які постали перед економістами того часу, не могли бути вирішені за допомогою шкіл меркантилізму та фізіократів, тому починає розвиватися нова наукова школа – англійська класична школа.
Політична економія класичної школи досягла вершини в працях Уільяма Петті (1623–1687), Адама Сміта (1723–1790) і Давіда Рікардо (1772–1823). Представники цієї школи започаткували теорію трудової вартості. Згідно з даною теорією, єдиним джерелом вартості є людська праця. Вони зосередили свої дослідження на аналізі відносин у сфері виробництва та на вивченні її об’єктивних закономірностей, а також доходів основних класів буржуазного суспільства, механізму конкуренції,кредиту, грошового обігу.
Класична політична економія вперше поставила проблему функціонування економічних законів, досліджувала їх об’єктивний характер, механізм дії, необхідність врахування та використання цих законів у практичній діяльності.
Адам Сміт у своїх працях вперше чітко розмежував валовий і чистий національний дохід, основний та оборотний капітал. Він розглядав ринок як саморегульовану систему, що найефективніше розподіляє ресурси. За висновками Адама Сміта, ринкова економіка в умовах конкуренції забезпечує найкращий результат для всіх. Держава не повинна втручатись (або мінімально втручатись) в економічну діяльність господарюючих суб’єктів, але мусить захистити конкуренцію, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва: розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв’язок тощо.
Заслугою Давіда Рікардо було те, що він звернув увагу на подвійний характер праці, чіткіше розмежувавши споживчу і мінову вартість, та на нерівність між заробітною платою робітника та продуктом його праці.
До представників класичної школи слід віднести також Джона Мілля, Мак-Кулоха. Одним із напрямів класичної теорії стає утопічний соціалізм, засновники якого Сен Сімон, Фур’є, Оуен заклали підвалини теорії соціалізму.
Вони стверджували, що розвиток держави повинен відбуватися осередками (фаланги Фур’є): 5–6 сімей об’єднуються і роблять усе на свій розсуд, що гармонізує суспільство, проте це призводить до деградації соціалізму. В результаті виникає дефіцит і розвал, тому ці ідеї утопічні.
На основі класичної школи і як критичний відгук на неї з’являється марксистська теорія – Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Ця економічна течія ґрунтується на класовій боротьбі пролетаріату і капіталістів.
Основні здобутки цієї школи:
1) Маркс довів до рівня наукової теорії ідеї класичної школи про двоїстий характер праці;
2) як важливий момент теорії вартості Маркс виділяє те, що обмін є важливою умовою визначення вартості, його реалізації, перетворення продукту праці на товар;
3) він виділив поняття середньої вартості товару (остання визначається робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна є виразом коливання попиту та пропозиції;
4) він розвинув діалектичний метод пізнання, зокрема відокремив такі специфічні форми суперечності, як речовий зміст і суспільну форму.
Це дало йому можливість розглянути такі категорії, як капітал (тут він виділив речовий елемент капіталу та суспільну форму), та визначив протиріччя капіталістичного виробництва;
5) більш повно обґрунтував предмет економічної теорії. На думку Маркса, політична економія повинна вивчати не лише закони обігу вже виробленого продукту, а й закони безпосереднього виробництва, обміну та споживання, досліджувати виробничі відносини в усіх сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
6) обґрунтував важливість акціонерної власності, як в умовах капіталістичного виробництва, так і під час побудови більш прогресивного суспільного ладу;
7) економічно довів об’єктивну неминучість соціалізму, що зумовлено насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробництва та праці;
8) Маркс довів переваги суспільних форм власності над приватними, індивідуальними формами;
9) обґрунтував об’єктивне зростання ролі великих підприємств та виникнення монополій, а також дав оцінку економічній ролі держави в умовах капіталізму;
10) Маркс разом з Енгельсом розкрили діалектику форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального привласнення на основі колективної праці;
11) Маркс обґрунтував теорію економічних криз, зокрема схеми відтворення.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 160 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |