Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Економічні системи

Економічна система — це сукупність взаємопов'язаних і певним чином упорядкованих елементів економіки.

Основним соціально-економічним критерієм типологізації економічних систем у радянській марксистській економічній літературі 70 — 90-х років був спосіб поєднання виробників із за­собами виробництва, або панівна форма власності на засоби ви­робництва.

Економічну систему у той час трактували як:

1) систему економічних відносин;

2) сукупність продуктивних сил і ви­робничих відносин, тобто спосіб виробництва; 3) спосіб ви­робництва і внутрішньо притаманний йому механізм госпо­дарювання на певному етапі розвитку;

4) сукупність усіх видів господарської діяльності суспільства, яка здійснюється у фор­мах певних виробничих відносин і соціальних інститутів;

5) конкретно-історичну форму існування і вияву виробничих відносин разом з притаманними їй формами організації ви­робництва й управління у певній країні і на даному етапі сус­пільного розвитку; 6) поняття, тотожне «економіці» в цілому.

Незважаючи на багатоманітність трактувань, усі вони виходять з визнання головним системоутворюючим фактором і основою «економічної системи» відносин влас­ності на засоби виробництва. Еволюція ж економічних сис­тем відбувається відповідно до розв'язання основної економіч­ної суперечності: між новими продуктивними силами і орга­нізаційно-економічними відносинами, з одного боку, та існу­ючою формою власності — з другого. З утвердженням нової форми власності змінюється весь економічний базис суспіль­ства і надбудова, яка йому відповідає. В результаті виділяють: первісний лад (примітивний колективізм); феодалізм; капі­талізм; комунізм (соціалізм). Це є формаційний підхід до еко­номічних систем.

Сучасні немарксистські концепції не відмовляються від побудови «економічних систем» залежно від інститутів влас­ності. Однак дослідження обов'язково доповнюються пробле­мою задоволення зростаючих потреб людей в умовах віднос­но обмежених природних та інших ресурсів, тобто пробле­мою ефективного суспільного виробництва. Вона конкрети­зується у низці фундаментальних економічних питань: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? чи здатне виробництво адаптуватися до змін у споживчому попиті, постачанні ресурсів, технології тощо?

Інакше кажучи, критерієм класифікації економічних сис­тем виступає механізм координації (регулювання, управління) еко­номічної діяльності суспільства. Це функціональний підхід до економічних систем.

Наприклад, у структурно-управлінських визначеннях еконо­мічну систему розглядають як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень (що, як, для кого) у трьох ключових сферах: виробництві, споживанні й розподілі. Отже, під економічною системою розуміють саме механізм управління, а еволюція економічних систем означає його зміни та вдосконалення.

Автори мотиваційних (цільових) визначень економічної сис­теми виходять з того, що сучасне суспільство в економічній сфері реалізує багато цілей, зокрема, досягнення повної зай­нятості, певних темпів економічного зростання, справедли­вого розподілу доходів. Отже, економічна система є механіз­мом координації економічної діяльності заради досягнення головної, кінцевої мети суспільства.

В інституційно-соціологічних визначеннях економічну сис­тему характеризують як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домашніми господарствами, фірмами, профспілками) та економічними агентами (праці­вниками, споживачами, підприємцями), що розвиваються завдяки певній сукупності економічних, соціальних, політич­них, культурних та інших інститутів. Останні й вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем при цьому відбувається під впливом змін у політико-правових інституціях, соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базі суспільства.

Самостійним критерієм типологізації економічних систем у сучасній економічній теорії вважають також ступінь інду­стріально-економічного розвитку, який визначає відповідний етап розвитку суспільства: доіндустріальне суспільство — індустріальне суспільство — постіндустріальне суспільство.

Більш змістовно специфіку кожного етапу визначають особ­ливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці — машини — інформатика), та про­відного сектора економіки (землеробство — індустрія — на­ука), а також тип обумовленості суспільної поведінки і тип суспільної людини. Згідно з цим критерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд:

I) доекономічне (традицій­не) суспільство патріархальних людей з патріархальними тра­диціями та позаекономічним примусом до праці;

2) економіч­не суспільство економічних людей з матеріальними (грошо­вими) стимулами до праці;

3) постекономічне суспільство, яке задовольняє потреби творчого розвитку творчої людини.

Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження та рівня споживання, побудовано теорію стадій економічного зростання У. Ростоу. Згідно з нею роз­виток суспільства від традиційної до індустріальної економі­ки відбувається у такій послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, в якому закладаються основи перетво­рень; суспільство, яке зазнає процесу зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягло високого рівня масово­го споживання.

З початку 60-х років XX ст. концепція постіндустріального суспільства дістала багато конкретних назв. Серед них такі: «суспільство третьої хвилі» О. Тоффлера, «інформаційне сус­пільство» І. Массуди, «суспільство інформатики і високої тех­нології» Дж. Несбіта, «суспільство послуг» Ж. Фурастьє, «сус­пільство нового гуманізму» А. Печчеї, «суспільство постматеріальних цінностей» Р. Інглехарта та ін.

Існують також класифікації економічних систем залежно від розвитку цивілізації. Така економічна система включає дію не тільки економічних (внутрішніх), а й таких неекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, як соціокультурні (національні, релігійні, етичні і т. ін.), соціально-політичні (цінності демократії, правової держави тощо), постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природно-кліматичні, гео­графічні та інші фактори. Особливістю цивілізаційного підхо­ду до економічних систем є багатомірність аналізу та чис­ленність критеріїв, які не мають вузькоекономічних вимірів.

Різними є й визначення економічних систем, наприклад:

· доіндустріальна (традиційна) цивілізація, індустріаль­на (економічна) цивілізація, постіндустріальна (постекономічна) цивілізація;

· традиційна (патріархальна, авторитарна) цивілізація і ліберальна (ринкова, демократична) цивілізація;

· шлях до «єдиної світової цивілізації» та інші.

Еволюція економічних систем як форм господарювання

Більшість економістів характеризують економічні систе­ми як форми господарювання за формою власності на засо­би виробництва і за способом координації та управління еко­номічною діяльністю.

Первіснообщинній системі, господарствам рабовласників і феодалів була притаманна натуральна економіка, тобто та­кий тип організації виробництва і координації економічних зв'язків, коли люди виробляли продукт лише для задоволен­ня своїх власних потреб. Кожне господарство було замкну­тою системою організаційно-економічних відносин, відок­ремленою від інших, існувало за рахунок власних виробни­чих ресурсів з метою самозабезпечення всім необхідним для життя. На основні запитання (що, як і для кого) відповідали власники господарств, орієнтуючись на внутрішньогоспо­дарські потреби, традиції та звичаї.

Окремі вияви натуралізації економіки існують і в наш час у вигляді автаркії — господарської політики фірм, регіонів і навіть держав, спрямованої на створення замкнутого госпо­дарства, розрив традиційних господарських зв'язків зі свої­ми партнерами. За деякими оцінками, в середині XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві у країнах, що розвиваються, працювало близько 50 — 60% населення. Однак у сучасному суспільстві переважають зовсім інші еко­номічні системи.