Читайте также:
|
В архітектурі важливими ознаками бароко були: нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність, динаміка форм.
Українське бароко нерідко називають козацьким. Це, як вважає А. Макаров, перебільшення, але якась частина істини в ньому є, бо саме козацтво в XVІІ ст. було носієм художнього смаку і саме воно відобразило характерну для українців, для української ментальності двоїстість характеру: “то він дуже веселий, жартівливий і цікавий, то дуже сумний, мовчазний, похмурий і неприступний”.
П’ятиверхий козачий собор – це ірраціональний образ світу, втілений в камені, це по-бароковому мінливий образ світу.
У козачому соборі, який (через спосіб життя козаків) будувався не в монастирі, а на площі, нема обличчя й спини: він однаковий з усіх боків, ніби повертається весь час навколо своєї осі, передаючи суто барокове світосприйняття – відчуття неподільної єдності скінченого і нескінченого, безмежної складності всього сущого: церква в козацькім полку в Ніжині (1668) – перша така в Лівобережній Україні, Густинська церква; Преображенський собор в Ізюмі (1684); Роменська Покровська церква (1764); Новгород-Сіверський Успенський собор.
Прояви загострено – декоративний смак можна побачити в щедро прикрашених каплицях Трьох святителів (1578); “Боїмів” (1609 – 1617) у Львові.
У Східній Україні існував так званий “рушниковий стиль” декорування, коли прикраси збираються в цільні вертикальні смуги, і це створює враження, ніби на стінах висять рельєфні рушники (Преображенська церква в Великих Сорочинцях; Києво-Печерська Святоуспенська лавра;
Ще виразніше декоративні пристрасті української архітектури проявилися в так званому “килимовому стилі”, яскравим прикладом якого є дзвіниця Софійського монастиря.
За часів І. Мазепи багато церков було перебудовано в руслі барокової естетики. Так і Софія Київська, строгий вигляд XІІ ст. якої ви бачили, дійшла до нас у пишному бароковому декорі:
- Софія часів Мазепи і Кирилівська церква, де внутрішній простір залишається здебільшого середньовічним (фрески – Ангел, що згортає небо) перебудована в бароковому ключі;
- Кирилівська церква.
Найвідоміший архітектор українського бароко — Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві. Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра — корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.
У XVІІІ ст. уже Растреллі будує у Києві вишукані барокові будови: Андріївську церкву, що поєднує риси козачого бароко із європейським каноном; Маріїнський палац.
51. Література і театр українського бароко
Важливу роль у розвитку українського бароко відіграла Києво-Могилянська академія (колегія), заснована у 1632 р. Саме там відбувалася переорієнтація освіти із “словено-грецької” за характером і структурою на “латинську” (тобто західноєвропейського зразка). Набутки європейської освіти й православно-руської культурної традиції - синтез надавав колегії барокового характеру.
Система барокових поглядів відбилася в теоретичних курсах поетики та риторики, що викладалися у Києво-Могилянській Академії та були орієнтирами і для російських письменників не тільки XVIІ, а й XVІІI ст. Це так звана “шкільна теорія”, представлена трактатом-курсом Ф. Прокоповича «De arte poetica», поетикою “Сад поетичний” Митрофана Довгалевського.
У поетиках є дві головні частини: перша – це вчення про роди поетичні: епопея, драма, лірика, елегія; друга – настанови щодо курйозних віршів: загадки, хроновірші, акровірші, ієрогліфи – це суто барокова частина. Увага до алегорій, емблематики та символіки в київських поетиках свідчить про їх бароковий характер.
Яскраві зразки бароко дає українська поезія, найбільш популярними жанрами якої були: епіграма, геральдичні вірші, епітафії. Складна форма, словесно-декоративний орнамент, спроба через стилістичні ефекти зацікавити читача характерні для творів І. Величковського.
Значну частину літератури українського бароко становить емблематика. До жанру емблеми звертаються М. Довгалевський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. Емблема включала:
- малюнок;
- напис або заголовок;
- підпис, що пояснює весь предмет.
Успадкований із Середньовіччя символізм мислення досяг граничного вираження у творчому методі бароко. Одним із ключових образів української барокової поезії кінця XVI – середини XVІІI ст. був образ саду. Продовженням цієї традиції є і “Сад божественних пісень” Григорія Сковороди
Вкладом у бароко стала і драматургія, пов’язана, як і поетика, з Києво-Могилянською академією, де навчальна програма передбачала обов’язкове для викладачів риторики та поетики написання зразка драматичного роду – так званої шкільної драми, яку вивчали й розігрували на сцені школярі. Це типовий для бароко жанр, що об’єднував реалістичне світосприйняття дійсності з алегоричним відображенням, а алегоричні персонажі: Слава, Хоробрість та ін. були серед діючих осіб трагікомедії М. Довгалевського, М. Козачинського, Г. Кониського. Вершина жанру – трагікомедія Ф. Прокоповича “Володимир» – історична драма про князя Володимира-хрестителя, в якій були закладені чіткі правила класицистичної драми.
Важливою складовою літератури українського бароко була ораторська проза С. Яворського, Ф. Прокоповича.
Історичні хроніки: “Літопис” С. Величка, “Хроніка” Феодосія Софоновича (1672 – 1673). “Синопсис”, виданий з благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля, який вважають першим підручником історії в Україні; любовна лірика – а Полоцького, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича – славні сторінки українського бароко.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |