Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Модернізм як феномен культури ХХ ст. Основні напрямки модернізму

Специфічним культурним феноменом XX ст називають модернізм. Модернізм - це сукупність худож.напрямів в мист.Європи пер.теритини 20 ст, що обєднуються намаганням відмовитись від всіх попередніх худож.традицій та об»єдн.пошуками принципово нових засобів виразності в сфері форми.(відмовляється від всіх традицій,; дивиться на світ очима «дитини чи прибульця»)

Історичними передумовами модернізму стали події І Світ.війни, криза ідей Гуманізму і Просвітництва.

Він декларував розрив з усіма традиціями і ринувся наново творити історію культури, відмовляючись від реалістичних форм творення світу. Більшість дослідників пояснює виникнення модернізму своєрідною світоглядною та художньо-естетичною реакцією на глибоку духовну кризу суспільства. Внаслідок помітного ускладнення соціальних відносин і загострення протиріч, розрив між сутністю та видимістю виявився настільки явним, що для його подолання позиція реаліста. Ця ситуація вимагала нових естетичних принципів, принципово нової організації художньої реальності. З'явилась потреба у нових засобах виразності в літературі, музиці, живописі, архітектурі, скульптурі, кіномистецтві тощо.

У пошуках адекватних форм відображення шаленого, абсурдного світу модернізм повернувся до першомови, архетипів, шукаючи таких знаків, які могли б відтворити незрозумілий світ.

Визначальні риси модернізму:

- новизна та антитрадиціоналізм

- у творах затверджується перевага форми над змістом;

- індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;

- психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;

- широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;

- ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);

Основні течії модернізму:

· Найпершими експереминтальними напрямками в живописі були кубізм і фонізм. Основою живопису фонізму стає відмова від законів перспективи, обємності зображення задля яскравих кольорів, які безпосередньо діяють на глядача (Анрі Матісс – «танець», «Крассные рыбки»). Кубізм намагається весь предметний світ розкласти на примітивні геометричні фігури (пабло Пікассо «Королева Изабо») ----«Ребенок, который разобрал кубик, а потом собрал и много лишнего осталось». В укр. і рос. митс. кубізм існував у формі кубофутуризму, який поєднував експерименти кубізму з уявленням про технократичне майбутнє цивілізації. Теоретиком цього напряму був Олександр Богомазов «Киев, Львов, улица Трамвай»; Давід Бурлю «время»

· Експресіонізм форм. в Німечинні в 10-х рр.. 20 ст. Мистецтво намагається сполученням фарб передати трагічність буття сучасної людини – самотньої у ворожому світі. (Е.Мунк «Крик»)

· В період І Світової війни в Швейцарії формується група художників дадаїстів. (перекл.як дитяче лепотіння) – ідеї пов’язані з вченням Фрейда і поступово втілюються в новий напрям сюрреалізм, в якому художники намагаються відображувати несвідоме людської психіки. Кожен окремий предмет відображений реалістично, але їх поєднання неможливе, нелогічне і нагадує дивний сон.(Сельвадор Далі)

· Вершиною авангардизму стає абстрактний живопис або безпредметний живопис, який відмовляється від зображення предметного світу задля безпосереднього впливу впливу чистого кольорув поєднанні плям, геометричних фігур, ліній (Олександр Екстерн «Рух кольорів»)

· Футуризм – авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє. Виник у літературі на початку XX ст. Як художньо-стильовий напрям вперше заявив про себе різновидом італійського авангардизму.

· Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

44. Історичні передумови виникнення української культури.

Давня слов’янська культура формувалася протягом багатьох віків. Це проблема етногенезу українського і російського періодів, що є частиною проблеми етногенезу слов’ян. Існують дві теорії.

1. слов’янство виникло в Прибалтиці, що й була першою батьківщиною слов’ян, а потім вони рушили на південь – у віслянський басейн, пізніше – на схід – у басейн середнього Дніпра. Унаслідок чого поділилися на західних і південно-східних слов’ян.

2. Теорія автохтонізму: слов’яни автохтони-аборигени, тобто незмінні жителі тієї самої території з часів неоліту. Змінювалися культури, але етнос залишився той самий. Прабатьківщина слов’ян – межиріччя Одра і Вісли, або середнє Наддніпров’я.

Є ще багато гіпотез з цієї проблеми. По-друге, це проблема походження етноніма “Русь”, яка теж викликає дискусії. Найважливіші дві теорії: варязька і автохтонна.

1. Перша базується на припущенні, що “Руссю” фіни називали одне з племен норманів (тобто варягів).

2. Друга – автохтонна – виходить з того, що ця назва місцевого походження, бо існує багато топонімів того ж кореня: Рось, Росла – річки в Україні,

головні етапи цього процесу на терені України:

1. Трипільська культура, що датується ІІІ тис. до н. е.

2. Кіммерійська культура в Північному Причорномор’ї: 1500 – 700 рр. до н. е., яку вважають продовженням трипільської.

3. Скіфська культура – культура іранських племен (які перебували в Україні у VIII – II ст. до н. е.), що залишила після себе кургани, скіфських баб, скіфське золото, що зберігається в Києво-Печерській лаврі в Києві і є зразком так званого “звірячого стилю” (бо саме звір – головний персонаж усіх виробів із золота), а ще – скіфську кераміку з геометричним узором і символікою.

4. Сарматська культура (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.), яка витісняє скіфську і продовжує її традиції (це теж іраномовна культура).

5. Грецька культура репрезентована грецькими містами-колоніями (Кафа у генуезців): Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей (Керч) (VIII – V ст. до н. е.).

6. Римська культура, що в І – ІІ ст. до н. е. впливала на культуру на терені України, бо саме в цей час кордони Римської імперії наблизилися до України.

7. Германські племена готів на початку ІІІ ст. до н. е. захопили Південну Україну і мали вплив, особливо на військову організацію.

8. З ІV ст. східні слов’яни, які жили на території сучасної України, об’єдналися в сучасну формацію антів. Вона проіснувала до початку VII cт. Анти (були слов’янськими, що за гіпотезою прийшли з Дунаю), а саме поляни (жили на правому березі Дніпра біля Києва), і стали одним з найголовніших коренів Київської Русі. Саме на них у VII ст. вперше поширюється назва “Русь”.

Але чи були східні слов’яни українцями? Скоріше, це була давньоруська народність, яку в рівній мірі можна вважати витоком українського етносу, і російського, і білоруського. Цю народність відрізняли три види чи типи життя: осідле, кочове, бродяче; з кількох потоків: слов’янського, балтійського, фінно-угорського; з впливом германського, тюркського, північнокавказького.

У ІХ ст. Русь за її межами і, перш за все, у Скандинавських країнах називали “Гардарікою” – тобто країною міст. У другій половині ІХ ст. утворилася Давньоруська держава.