Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Берислав

Лекція №7

на тему: «Спостереження за пацієнтами.

Спеціаліст вищої категорії

Берислав

План лекції

1. Клінічні симптоми захворювання органів дихання. Можливі проблеми пацієнта: задишка, кашель, кровохаркання. Спостереження та догляд за пацієнтом. (α ІІ)

2. Клінічні симптоми захворювань кровообігу. Можливі проблеми пацієнта: біль у серці, запаморочення, брадикардія, тахікардія, аритмія, гіпотензія, гіпертензія тощо. Спостереження та догляд за пацієнтом. (α ІІ)

3. Клінічні симптоми при захворюваннях органів травного каналу. Можливі проблеми пацієнта: блювання, аспірація блювотних мас, метеоризм, закрепи тощо. Спостереження та догляд за пацієнтом. (α ІІ)

4. Клінічні симптоми при захворюваннях органів сечової системи. Можливі проблеми пацієнта: нетримання або затримка сечі, анурія, олігоурія, поліурія тощо. Спостереження та догляд за пацієнтом. (α ІІ)

5. Загальні висновки по основним розділам лекції.

6. Усний інструктаж по самопідготовці за темою лекції.

Спостереження та догляд за пацієнтом з захворюваннями органів дихання

Основними ознаками захворювань органів дихання є:

- задишка; - кашель; - кровохаркання; біль у грудній клітці.

Задишка.

В нормальних умовах частота дихання (ЧД) у здорової людини становить від 14 до 20 за 1 хв.

За­дишка - зміна частоти, глибини, ритму дихання, що супро­воджується суб'єктивним відчуттям нестачі по­вітря. Задишка може супроводжуватися різким прискорен­ням дихання (тахіпное) і його уповільненням (брадипное) аж до повної зупинки дихання (апное). Залежно від того, яка фаза дихання стає утрудненою, розрізняють: інспіраторну (яка проявляється утрудненим вдихом і зустрічається, наприклад, при звуженні трахеї та великих бронхів), екс­піраторну (затруднений видих при спазмі дрібних бронхів і скупченні в їхньому просвіті в'язкого секрету) та зміша­ну задишку (затруднений вдих і видих).

Причина виникнення задишки у більшості випадків по­в'язана и зміною газового складу крові - підвищеним вмі­стом вуглекислого газу і зниженим - кисню, що супрово­джується зрушенням рН крові в кислий бік, наступним подразненням центральних та периферичних хеморецепто­рів, збудженням дихального центру і зміною частоти ди­хання.

Догляд за пацієнтом під час задишки:

- заспокойте пацієнта; -створити хворому повний фізичний та психічний

спокій; - надайте підвищеного положення (піднявши головний кінець функціонального ліжка; використавши додаткові подушки; застосувавши підголовник);- звільніть грудну клітку від одягу, що стискає її; - забезпечте доступ свіжого повітря; - забезпечте проведення призначеного лікарем лікування киснем, який хворий вдихає з кисневої подушки, а зволожений кисень - з кисневого балона або в кисневому наметі; - прикладіть грілку до нижніх кінцівок; - за призначення лікаря надайте невідкладну допомогу, застосувавши медикаментозні препарати.

Задишка, що досягає крайнього сту­пеня (ядуха), спостерігається при бро­нхіальній астмі. Її усувають за допо­могою дібраних лікарем бронхолітичних засобів. Останніми роками багато хворих з цією метою використовують "кишенькові інгалятори": "Астмопент", "Сальбутамол".

Догляд за хворими передбачає постійний кон­троль за частотою, ритмом та глибиною дихання.

Визначають частоту дихання (по рухам грудної клітки або черевної стінки) непомітно для хворого (в цей час за допомогою своєї руки можна імітувати визначення частоти пульсу або достатньо покласти під грудьми). Отримані результати медична сестра щодня заносить до температурного листка. Відповідні крапки з'єднує синім олівцем, утворюючи графічну криву частоти дихання.

Кашель

Кашель - це складний рефлекторно-захисний акт, під час якого організм

звільняється від залишків, що утвори­лися внаслідок патологічного процесу

в легенях (слиз, гній, кров) і сторонніх часточок (пил, їжа тощо), які потрапили туди із зовнішнього середовища.

Виникає кашель внаслідок подразнення слизової обо­лонки гортані, трахеї, бронхів та при ураженні плеври. Ка­шель може бути: постійним, періодичним, приступоподібним. Виникає звичайно при захворюваннях органів дихан­ня, але може виникнути і при застої крові в малому колі кровообігу (при вадах серця). Іноді кашель буває цен­трального походження.

Розрізняють кашель: сухий і вологий (з виділенням хар­котиння).

Наприклад, при бронхіальній астмі харкотиння буває скловидне, безбарвне, в'язке, при бронхопневмонії - слизисто-гнійне, при прориві абсцесу легені у просвіт брон­ха або при бронхоектазах - гнійне.

Догляд за хворими з кашлем.

Пацієнту слід надати зруч­ного положення (сидячи або напівсидячи), при якому змен­шується кашел. Хворих тепло вкривають, щоб запобігти переохолодженню організму. Забезпечують доступ свіжого повітря у палату. При сухому надсадному кашлі дають тепле питво, зокрема гаря­че молоко з натрію гідрокарбонатом (1/ 4 чайної ложки на склянку) або напо­ловину з підігрітим боржомом. У дома­шніх умовах проводять найпростіші ін­галяції - над відвареною картоплею, ментоловим розчином (2 таблетки валідолу на 1 л окропу). Полегшення може настати внаслідок використання медичних банок, гірчичників.

За призначенням лікаря застосовують при сухому кашлю протикашльові засоби (лібексин, бромгексин).

Якщо кашель вологий, то необхідно контролювати кількість виділеного мок­ротиння. Хворому слід пояснити, що його заковтування може призвес­ти до інфікування органів травлення. Треба пам'ятати, що у мокротинні містяться збудники захворю­вань. В разі випльовування харкотин­ня на підлогу чи на землю воно виси­хає, розпилюється, піднімається в по­вітря, і знову надходить в легені оточуючих людей.

Пацієнту видають індивідуальну плювальницю, попередньо наливши в неї дезінфекційний розчин. В стаціонарі плюваль­ниці щовечора змінюють і проводять дезінфекцію використаних. Пацієнта на­вчають "кашльовій дисципліні", тобто вміння стримувати кашель при безпо­середньому контакті з іншими людь­ми- за столом, при розмові.

Вимірювання кількості мокротиння і вивчення його властивостей мають ді­агностичне значення. Це допомагає роз­пізнати характер захворювання, своєчасно

діагностувати можливі ускладнення. Для вимірювання кількості харкотиння використовують градуйовану посудину з кришкою, на дно якої наливають дезінфекційний розчгзин.

Поява у пацієнта болю в грудній клітці, підсилення кашлю з виділенням мокротиння "повним ротом" свідчать про прорив абсцесу в брон. У разі утрудненого відходження мокротиння необхідно допомагати пацієнту знайти положення, при якому воно виділяється найбільш вільно: дренажне положення слід проводити 2-3 рази на день по 20-30 хв. Медсестра, допомігши пацієнту знайти відповідне дренажне положення, надалі стежить, щоб пацієнт регулярно проводив цю процедуру самостійно. При появі у мокротинні домішок крові у вигляді прожилок або згустків треба заборонити пацієнту ходити, перевести його у напівсидяче положення в ліжку, повідомити про це лікаря.

Кровохаркання

Кровохаркання - це виділення крові або харкотиння з кров'ю з дихальних шляхів при кашлі. Виділення крові мо­же бути незначним, у вигляді прожилок. Значне ж виді­лення крові спостерігається при легеневій кровотечі. Вна­слідок цього створюється загроза життю хворого, смерть якого може настати протягом кількох хвилин.

Існує ціла низка причин виникнення кровохаркання. Це можуть бути бронхіт, бронхоектатична хвороба, абсцес, рак і туберкульоз легенів, пневмонія, стеноз мітрального отвору, тромбоз легеневої артерії, первинна легенева гі­пертензія, набряк, травма легенів тощо.

Легеневу кровотечу треба відрізняти від стравохідної та шлункової. Кров, яка виділяється при кашлі, змішана з харкотинням, яскраво-червоного кольору, піниста. Кров при шлунковій кровотечі виділяється з блювотинням, вона подібна до кавової гущі, має кислу реакцію. В ній трап­ляються рештки їжі.

Невід­кладна допомога при кровохарканні.

Слід надати підви­щеного положення. Щоб кров не потрапила в бронхи, пацієнта повертають на уражений бік, його заспокоюють, за­бороняють

розмовляти, бо це може підсилити кровотечу. На ділянку грудної клітки прикладають міхур з льодом, дають ковтати невеликі (діаметром 0,5-1 см) грудки льо­ду. Це викликає рефлекторну спазму, судин і зменшує на­повнення легенів кровью. При значній кровотечі на верхні та нижні кінцівки накладають джгути на 1-2 год. Негайно викликають лікаря.

При кровохарканні і легеневій кровотечі категорично забороняється застосовувати банки, гірчичники, фізіотера певтичні методи лікування.

Біль у грудній клітці

Ця недуга може бути пов'язана з багатьма причинами. Вона виникає внаслідок розвитку патологічного процесу безпосередньо в грудній стінці, плеврі, серці та аорті, нарешті, внаслідок іррадіації болю при захворюваннях органів черевної порожнини.

При захворюваннях органів дихання виникнення болю в грудній клітці залежить від подразнення плеври. Плевральний біль буває колючого характеру, може бути дуже сильним, гострим. Він підсилюється при глибокому ди­ханні, кашлі і в положенні пацієнта на здоровому боці. При такому положенні дихальні рухи ураженої ділянки грудної клітки стають частішими, внаслідок чого підсилюється тер­тя запалених шорстких плевральних листків.

При появі болю в грудній клітці пацієнту необхідно на­дати невідкладну допомогу. Перш за все треба викликати лікаря. Тільки він може установити причину появи болю. Надати пацієнту зручного положення, заспокоїти його. Як­що відомо, що біль пов'язаний із запаленням плеври, то пацієнт повинен лежати на хворому боці. Біль у плеврі зменшується також при іммобілізації грудної клітки.

Спостереження та догляд за пацієнтом з захворюваннями кровообігу.

Головними ознаками захворювань серцево-судинної сис­теми є:

- біль у ділянці серця та за грудниною; - серцебиття; - пе­ребої в роботі серця; - задишка; - набрякн.

Біль у ділянці серця та за грудниною.

Причини болю у ділянці серця та за грудниною можуть бути різноманітни­ми і часто незагрозливими для здоров'я та життя пацієнта. Однак відрізнити цей біль від приступів, пов'язаних з ура­женням вінцевих судин серця, які можуть призвести до роз­витку інфаркту міокарда і смерті пацієнта, в змозі тільки лікар. У зв'язку з цим кожен приступ болю в ділянці серця середній медичній персонал повинен розцінювати як приступ стенокардії. Заходи, спрямовані на усунення приступу, тре­ба починати негайно.

Необхідно забезпечити цілковитий спокій пацієнту, за­спокоїти його, вкласти в ліжко або зручно посадити в крісло чи на стілець, під язик дати нітрогліцерин (таблетку або 1-3 краплі спиртового розчину накрапати на шматочок цук­ру), на ділянку серця та груднину накласти гірчичник. Як­що біль не пройшов протягом 3-5 хв після вжитих заходів, необхідно негайно викликати лікаря.

Задишка характеризується частим та підсиленим дихан­ням, відчуттям нестачі повітря. Одним із найважливіших чинників розвитку задишки при захворюваннях серця є під­вищення тиску крові в капілярах легенів, збільшення вмісту вуглекислого газу в тканинах, яке настає внаслідок зни­ження скоротливої функції лівого шлуночка серця.

Треба пам'ятати, що характерною ознакою захворюван­ня серцево-судинної системи є підсилення задишки у поло­женні пацієнта лежачи і зменшення у положенні сидячи чи стоячи. Пояснюється це тим, що в горизонтальному поло­женні приплив венозної крові до серця та судин легенів по­легшується, а відтік її від лівого шлуночка утруднюється внаслідок, його ослаблення, тому підвищується тиск у капі­лярах легенів.

Якщо у пацієнта виникла задишка, йому треба надати невідкладну допомогу. При раптовій появі задишки чи її підсиленні необхідно негайно обмежити фізичну активність, заспокоїти пацієнта, надати йому в ліжку положення напівсидячи з опущеними ногами. Відчинити вікно або кватирку і негайно викликати лікаря.

Серцебиття та перебої в роботі серця

Серцебиття та перебої в роботі серця пацієнти відчувають у вигляді підсилених і частих скорочень серця, сильних пош­товхів, замирання, зупинки серця. Поява серцебиття обумов­лена підвищеною збудливістю нервового апарату, який ре­гулює діяльність серця. Воно може бути постійним або у вигляді приступів. Серцебиття може спостерігатися у здоро­вих осіб при великому фізичному навантаженні, емоційному збудженні, зловживанні кавою, тютюном або виникати при підвищенні температури тіла, анемії, неврозі тоіцо.

Слід пам'ятати, що серцебиття може бути ознакою ура­ження міокарда (міокардит, інфаркт міокарда, вади серця).

Якщо серцебиття виникло раптово або з'явилися перебої в роботі серця, пацієнта заспокоюють, надають йому поло­ження напівсидячи, забезпечують доступ свіжого повітря, дають випити 20-30 крапель настоянки валеріани, вало­кордину або корвалолу, забезпечують спокій та тишу в па­латі.

Набряки

Набряки є одним з головних проявів серцевої недостат­ності. Підвищення тиску у венах та капілярах, сповільнен­ня течії крові в них та підвищення

проникності капілярів служать причиною підсиленої течії крові в тканини. Затрим­ка - натрію та води в нирках, а також зниження вмісту біл­ка в крові внаслідок порушення функції нирок та печінки сприяють розвитку набряків.

На початкових стадіях серцевої недостатності розвиток набряків відбувається приховано. Про появу набряків у цей період свідчать збільшення маси тіла, зменшення діу­резу (утворення та виділення сечі), переважання нічного діурезу над денним (ніктурія). Набряки з'являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ранку вони зникають. Пізніше нічного відпочинку стає недостатньо для зникнення набряків. Вони з'являються у підшкірній основі гомілок, стегон, сідниць, живота, грудей. Якщо хворий перебуває у положенні сидячи, набрякають ноги, якщо лежачи на спині, набряки з'являються в ділянці крижів, сідниць, нижньої поверхні стегон, у положенні хворого на одному боці від­повідно переміщуються і набряки.

Треба знати, що шкіра над набряком стає гладенькою, блискучою, температура її і чутливість знижуються, тому внаслідок необережного застосування грілки може ста­тись опік. Так само легко виникають і пролежні. Живлення набряклої шкіри є недостатнім, опірність щодо інфекції зни­жена, тому опіки і пролежні погано піддаються лікуванню і легко нагноюються. Вводити ліки в набряклу підшкірну основу не рекомендується, бо вони погано всмоктуються, з місця проколу шкіри ін'єкційною голкою буде виділятися набрякова рідина і через нього може проникнути інфекція.

Своєчасна і ефективна допомога хворому часто залежить від професійної оцінки функціонального стану серцево-судинної системи. Медич­на сестра незалежно від профілю відділу, у якому вона працює, повинна володіти методиками оцінки основних параметрів серцевої діяльності: досліджувати властивості пульсу і вимірювати величину артеріаль­ного тиску, оцінювати виявлені зміни і за необхідності надавати невід­кладну долікарську допомогу.

Пульс - періодичні поштовхоподібні коливання стінок кровоносних судин, пов'язані із змінами їх кровонаповнення і тиску в них крові протягом одного серцевого циклу. Розрізняють пульс: - артеріальний; - венозний; - капілярний.

Артеріальний пульс може бути: - центральним (на аорті, сонних артеріях);

- периферичним (на променевій артерії, артерії тильного боку стопи).

З діагностичною метою пульс до­сліджують на сонній скроневій, під­ключичній, променевій, підколінній, задній великогомілковій артеріях.

Найпростішим методом дослі­дження пульсу є обмацування у ді­лянках, де артерії розміщені ближ­че до поверхні тіла. Звичайно місця дослідження пульсу є одночасно то­чками перетиснення артерій для зу­пинки артеріальної кровотечі внаслі­док прилягання артеріальних судин до кісток у цих місцях. Найлегше досліджувати пульс на променевій артергі, яка розміщена поверхнево і легко пальпується між шилоподібним відрост­ком променевої кістки і сухожиллям внутріш­нього променевого м'я­за. Досліджуючи пульс на променевій артерії, долоню розміщують вище від промене-зап'ясткового суглоба таким чином, щоб великий па­лець знаходився на тильній поверхні передпліччя, а решта пальців - на променевій артерії біля основи першого пальця хворого. Дослідження пульсу починають на обох руках. Пульс на правій руці досліджують лівою і навпаки. Пальпацію пульсу проводять другим, третім і четвертим пальцями, якими помірно притискують артерію до внутрішнього боку променевої кістки. Порівню­ють

величину і синхронність появи пульсових хвиль на правій і лівій променевій артеріях. Різна величина пульсових хвиль на цих артеріях спостерігається при аномаліях розвитку, звуженні або перетискуванні однієї з артерій. За наявності різниці пульсу дослідження проводять на тій променевій артерії, де пульсові хвилі виявляються краще. Досліджу­ють основні ознаки пульсу - частоту, ритм, наповнення, напруження.

Ритм пульсу оцінюють за регулярністю появи пульсових хвиль. Якщо вони з'являються через однакові проміжки часу, то ритм вважають правильним (ритмічний пульс). При різних інтервалах між пульсовими хвилями ритм пульсу називають неправильним (аритмія). У тих випа­дках, коли кількість пульсових хвиль стає меншою, ніж частота серце­вих скорочень, прийнято говорити про дефіцит пульсу.

Аритмія найчастіше є проявом захворювання серцевого м'яза, про­відної системи серця, порушення нервової регуляції.

Екстрасистолічна аритмія - між двома черговими хвилями вини­кає позачергова пульсова хвиля, пауза після якої є більш тривалою: називається компенсаторною паузою. Екстрасистоли можуть бути по­одинокими або груповими. При деяких захворюваннях виникають напа­ди екстрасистолічної тахікардії, що тривають від кількох секунд до кількох днів. Ці напади називаються пароксизмальною тахікардією.

Частота пульсу - це кількість пульсових хвиль за 1 хв. Для їх визначення підраховують кількість пульсових хвиль за 30 с і отриману величину множать на 2. При неправильному ритмі підрахунок ведуть протягом 1 хв. У здорових дорослих людей частота пульсу коливається у межах (72±12) за 1 хв.

У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох фак­торів: від віку (найчастіший пульс у перші роки життя); від треновано­сті (у тренованому серці пульс буває нечастим); від статі (у жінок пульс: на 5-10 ударів за хвилину частіший, ніж у чоловіків); від впливу емоцій (при страху, гніві пульс частішає).

Причиною почащеною пульсу може бути підвищення температури тіла. При гарячці підвищення температури тіла на 1°С викликає почасті­шання пульсу на 8-10 за 1 хв.

Почастішання серцевої діяльності - тахікардія, - що супроводжу­ється збільшенням частоти пульсу, може бути ознакою:

- серцевої недостатності; - запалення серцевого м'яза (міокардит);

- підвищення функції щитоподібної залози (тиреотоксикоз).

Сповільнення серцевої діяльності - брадикардія – проявляється зменшенням частоти пульсових хвиль (може доходити до 40 і нижче за хвилину), може бути ознакою:

- ураження провідникової системи серця; - запалення мозкових оболонок;

- зниження функції щитоподібної залози; - жовтяниці.

Поява тахікардії, брадикардії і аритмії вимагає уважного спостереження за хворим, особливо якщо ці ознаки з'являються у хворого вперше.

Напруження пульсу визначається зусиллям, яке необхідне для повного стискання пульсуючої артерії. Ступінь напруження пульсу залежить від рівня артеріального тиску: при його підвищенні пульс стає твердим, при зниженні - м'яким (при колапсі достатньо легко натиснути на артерію, як пульс зникає). Наповнення пульсу визначається об'ємом крові, що знаходиться в артерії. При достатній кількості крові в артерії говорять про повний при значному зменшенні - про

порожній. Висота пульсу залежить від амплітуди коливань стінки артерії. При великій амплітуді пульс називають високим, при зменшеній - низьким. Якщо зменшується серцевий викид, то пульсові хвилі стають настіль­ки малими, що пульс називають ниткоподібним. При виявленні такої загрозливої ознаки треба негайно повідомити лікаря. Крім променевої артерії, пульс досліджують і на інших судинах. На артеріях досліджують пульс почергово з кожного боку без сильного тиску на артерію. При значному тиску на сонну артерію можливе різке сповільнення серцевої діяльності аж до зупинки серця і зниження артеріального тиску. В обстежуваного може виникнути запаморочення, корчі.

Пульс на стегновій артерії досліджують в паховій ділянці при випрямленому і дещо повернутому назовні стегні. На підколінній артерії пульс досліджують в підколінній ямці у положенні хворого лежачи на животі.

Пульс на артеріях тильного боку стопи пальпують на тильній поверхні стопи, в проксимальній частині першого міжплесневого простору.

Результати дослідження пульсу записують в історію хвороби чи амбулаторну картку, вказуючи ритм. Частоту пульсу щоденно відміча­ють червоним олівцем в індивідуальному температурному листку. З'єд­нання крапок, які відповідають відміченій частоті пульсу, називають пульсовою кривою, при аритмії її зображують переривною лінією.

Одним із важливих показників функціонального стану серцево-судинної системи є рівень артеріального тиску.

Артеріальний тиск - це гідравлічний тиск крові на стінку судин. Він залежить від сили скоро­чень серця (величини серцевого викиду) і тонусу периферичних судин. Величина артеріального тиску визначається в міліметрах ртутного стов­пчика (в системі СІ - в кілопаскалях).

Тиск крові вимірюють в час систоли і діастоли. Систолічний тиск на стінки артерій визначають в момент максимального підвищення пуль­сової хвилі вслід за систолою лівого шлуночка, діастолічний - в мо­мент спаду пульсової хвилі під час діастоли. Різниця між величинами систолічного і діастолічного тисків називається пульсовим тиском.

Для вимірювання артеріального тиску використовують сфігмома­нометри, основою яких є механічний або рідинний манометри (тоно­метр).

Нормальна величина артеріального тиску для здорових дорослий осіб становить: для систолічного - 120-139 мм рт. ст., діастолічного - 70-89 мм рт. ст..

Якщо систолічний тиск дорівнює 140 мм рт. ст. і більше, а діастолічний - 90 мм рт. ст. і більше, то це розцінюють як гіпертен­зію.

Артеріальний тиск вимірюється двічі з інтервалом в 2-3 хв і фіксу­ється середня цифра з двох вимірів. У випадках, коли виявляють рівень артеріального тиску 120/80 мм рт. ст. і нижче, вимірювання проводять один раз. Крім цифрового запису артеріального тиску у вигляді дробу результати вимірювання реєструють у температурному листку у вигля­ді стовпчика, верхня межа якого означає систолічний, а нижня - діастолічний.

Додатковим методом є добове (амбулаторне) моніторування АТ. Його використовують для обстеження пацієнтів з гіпертензією на "білий ха­лат".

Підвищення артеріального тиску називається гіпертензією (гіпертонією), зниження - гіпотензією (гіпотонією).

Для динамічного контролю величин артеріального тиску вимірю­вання його бажано

проводити в одні і ті ж години, краще зранку; в певному положенні хворого, краще сидячи. За необхідності його вимі­рюють у будь-яку годину доби.

Хворих з підвищенням артеріального тиску навчають методиці са­мостійного контролю за величиною артеріального тиску. Слід навчити пацієнта самостійно визначити величину артеріального тиску і записути її з зазначенням дати і години вимірювання. За певних умов, коли його неможливо навчити цій методиці, навчають родичів. Найчастішим ускладненням багатьох захворювань серця є серцева статність, що зумовлена прогресуючим зниженням скоротливої здатності серцевого м'яза. Сповільнення течії крові, застій крові у велиму і малому колах кровообігу, порушення проникності судинної стінки сприяють проникненню рідкої частини крові у тканини, що проявляєся появою набряків. Доглядаючи за хворими з серцевою недостатніс­тью варто пам'ятати, що набряки на початкових стадіях можуть бути прихованими. У таких хворих затримка рідини в організмі проявляється збільшенням маси тіла і зменшенням кількості виділюваної сечі.

Тому важливо у таких хворих визначати кількість виділюваної за добy сечі (добовий діурез), зіставляючи його з кількістю випитої і введеної парентерально рідини (водний баланс). При обліку випитої рідини вра­ховують не тільки чай, соки, але і рідкі перші страви, овочі, фрукти.

Діурез вважається позитивним, якщо кількість виділеної сечі більша, ніж кількість ї рідини (таке явище може спостерігатися при призначенні сечо- засобів). Якщо хворий упродовж доби виділяє сечі менше, ніж є рідини, то говорять про негативний (від'ємний) водний баланс, може бути ознакою затримки рідини в організмі.

Одним із найдоступніших і широкопоширеним методом інструмен­тального обстеження серця є електрокардіографія (ЕКГ). Електрокардіографія - метод графічної реєстрації електричнії явищ, що виникають у серці при його діяльності.

Найважливішими ознаками, що вказують на захворювання серцево-судинної системи, є почащення скорочень серця і порушення ритму серцевої діяльності, біль у ділянці серця, задишка, набряки.

Відчуття підсиленого серцебиття може бути першою ознакою міо­кардиту або серцевої недостатності. Іноді воно виникає у практично здорових людей з нестійкою вегетативною регуляцією. В таких випад­ках ефективними є препарати кореня валеріани, раціональна фізкуль­тура.

Хворий може скаржитися на відчуття "завмирання" серця, рапто­вого "перевертання" його, що є суб'єктивним сприйняттям екстрасис­толії і потребує додаткового обстеження.

Важливе значення має своєчасне розпізнання нападу стенокардії, що виникає внаслідок ішемії міокарда на фоні спазму чи атеросклерозу вінцевих артерій. Однак, оцінюючи скарги хворого на біль в лівій поло­вині грудної клітки, необхідно пам'ятати, що больові відчуття в цій ділянці не завжди пов'язані із захворюванням серцево-судинної систе­ми. Вони спостерігаються при ураженні плеври, міжреберній невралгії, міозиті, остеохондрозі хребта, захворюваннях стравоходу.

Набряки з'являються на нижніх кінцівках під кінець дня, а до ран­ку зникають. згодом нічного відпочинку стає недостатньо і вони зали­шаються після сну. Якщо хворий лежачий, то набряки слід шукати з ділянці крижів, сідниць. Візуально визначається гладенька блискуча шкіра, зміна конфігурації (зникають заглибини) у нижній частині гомі­лок. При натискуванні пучками 2-3 пальців на передню

поверхню вели­когомілкової кістки чи на крижову кістку при наявності набряків після віднімання пальців залишаються ямки, які зникають через 1-2 хвилині.

Зомління

Зомління - це короткочасна втрата свідомості внаслідок недокрів'я головного мозку. Причинами такого стану мо­жуть бути різка зміна положення тіла, перебування у поло­женні стоячи протягом тривалого часу, негативні емоції, сильний біль,голодування.

Симптоми зомління такі: непритомність, блідість та во­логість шкіри, рідке поверхневе дихання, знижений артеріальний тиск, пульс слабкого наповнення та напруження, зіниця ока є вузькою або помірно розширеною, жваво реа­гує на світло.

Хворому, який зомлів, надають горизонтального поло­ження з піднятими до 45° ногами, забезпечують доступ свіжого повітря, звільняють шию та груди від стис­куючого одягу, оббризкують обличчя холодною водою, да­ють понюхати тампон, змочений розчином аміаку, поплес­кують по щоках, розтирають тіло шматком сукна.

Спостереження та догляд за пацієнтом з захворюваннями органів травного каналу

Основними ознаками захворювань травного каналу: - біль у животі;

- відрижка; - згага; - гикавка; - блювання; гостра шлункова і кишкова кровотеча; - метеоризм; - закреп; пронос.

Біль у животі

Біль у животі е найбільш частою ознакою захворювань органів черевної порожнини. Причини і характер його мо­жуть бути різними. Біль у животі викликають захворювання шлунка, дванадцятипалої кишки, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, кишок, селезінки, захворювання та ушкодження очеревини, а також гостра хірургічна патоло­гія (гострий апендицит, кишкова непрохідність, перфора­ція виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, гострий холецистит тощо).

При появі болю в животі негайно викликають лікаря. До його приходу хворого вкладають у ліжко. Спостеріга­ють за його станом, положенням у ліжку. Ні в якому разі не можна прикладати хворому грілку при болю нез'ясованого походження, бо в осіб із захворюваннями шлунка і кишок можливі різні ускладнення (кровотечі, перфорації або загострення запального процесу в очеревині). Також не можна ставити клізми і давати ліки (навіть знеболюючі та послаблюючі).

Треба пам'ятати, що при гострих запальних процесах у черевній порожнині показане застосування холоду (міхур з льодом або холодною водою).

Відрижка

Відрижка - це раптово видалення повітря або шлунко­вого вмісту зі стравоходу або шлунка в ротову порожнину. Вона може бути наслідком аерофагії - ковтання надлишку повітря при швидкій їді, неврозах. Відрижка часто супро­воджує запалення слизової оболонки шлунка (гастрит). Зловонний, гнійний запах при відрижці (відрижка «тухлим яйцем») спостерігається внаслідок затримки евакуації вміс­ту шлунка при порушенні прохідності воротаря або різкому опущенні шлунка, наявності ракової пухлини шлунка, яка розпадається. Особливого догляду при відрижці хворий не потребує, йому рекомендують пити розчини натрію гідрокар­бонату, магнезії або мінеральну воду типу боржом.

Згага

Згага - це відчуття печії в ділянці стравоходу або епі- гастрію, яке

виникає внаслідок потрапляння кислого вміс­ту шлунка в стравохід.

У деяких хворих згага виникає при вживанні цукру, ме­ду, чорного хліба, жирної, солоної їжі.

Для усунення згаги рекомендують не вживати грубу, гарячу, дуже кислу, солону, солодку, жирну їжу. Їсти треба малими порціями. Нейтралізують хлористоводневу кислоту молоко, вершки, свіжий кефір, ряжанка. Рекомендують вжи­вати лужну мінеральну воду, рослинну олію (по 1-2 сто­лові ложки маслинової або кукурудзяної олії за 1-1,5 год до їди), які знижують кислотоутворення та сприятливо ді­ють на слизову оболонку стравоходу.

Треба пам'ятати, що призначати при згазі натрію гідро­карбонат, хоч він і швидко зменшує її, недоцільно, бо він сприяє утворенню вуглекислоти, яка стимулює секрецію шлунка.

Блювання

Блювання - це рефлекторний акт, який обумовлений збудженням блювотного центру і супроводжується мимовільним викиданням вмісту шлунка через стравохід, рот, іноді носові ходи.

Блювання може бути центрального походження. Вона виникає при підвищенні внутрішньочерепного тиску (пухлини мозку, гіпертонічна хвороба, струс мозку тощо). Периферичне блювання може бути наслідком захворюванням травного каналу, подразнення кореня язика та м'якого під- небіння.

Характерною ознакою периферичного блювання є те, що воно настає після нудоти, слюнотечі, у блювотних масах наявні залишки кислим запахом.

Максимально полегшують стан хворого: його зручно саджають, закривають груди і коліна рушником чи (краще) клейончатим фартухом, нижній кінець якого звішується в таз або відро. Якщо у хворого є зубні протези, їх виймають. Медичний працівник підтримує хворого за плечі, дещо нахиляючи його вперед. Якщо хворий ослаблений йому не можна сидіти, необхідно надати йому положення, при якому полегшується блювання: повернути голову хворого так, щоб вона була трохи нижче від тулуба, і піднести до кута рота великий лоток з того боку, на якому хворий лежить. Щоб запобігти потраплянню блювотних мас на подушку та білизну, під­кладають рушник, складений у декілька разів, або прости­радло. Під час блювання медична сестра повинна весь час перебувати біля хворого.

Після блювання хворому дають прополоскати рот теп­лою водою і протирають йому губи, кути рота. Ослабленим хворим щоразу після блювання протирають ротову порож­нину ватою, змоченою водою або якимось дезинфікуючим розчином (2 % борної кислоти, 2 % розчин гідрокарбонату натрію, 0,01 % розчин калію перманганату). Якщо потрібно направити блювотні маси на аналіз до лабораторії, їх зби­рають у сухий скляний посуд зі щільною

кришкою, на якому зазначають прізвище хворого, дату збирання матеріалу, назву дослідження.

Якщо у хворого під час блювання виникають запаморо­чення, непритомність, йому дають понюхати нашатирного спирту. Для припинення хворому пропонують вжити м'ятні краплі, холодну, підкислену лимонною кислотою, воду, 0,5 % розчин новокаїну, ковтати шматочки льоду.

Треба пам'ятати, що найбільш загрозливим ускладнен­ням блювання є аспірація шлункового вмісту, що може при­звести до рефлекторної зупинки дихання, розвитку аспіраційної пневмонії.

Метеоризм

Хворі відчувають здуття, розпирання живота. Причини метеоризму: посилене газоутворення в кишках, яке обумов­лене споживанням з їжею рослинної клітковини (горох, бо­би, капуста тощо), яка легко вступає у процеси; порушення рухової функції кишок внаслідок падіння тонусу їхніх сті­нок та непрохідності; зниження всмоктування газів стін­ками кишок при їх нормальному утворенні; аерофагія - надмірне ковтання повітря з наступним надходженням його в шлунок та кишки; може настати істеричний метео­ризм внаслідок складних нервових механізмів.

Хворим з метеоризмом призначають дієту з обмеженою кількістю вуглеводів та кис­лих напоїв. Забороняють вживати свіжий хліб, свіжі борошняні вироби, солодощі (мед, цукерки), пиво, квас, обмежують горох, боби, ква­солю, капусту, картоплю; з лікувальних засобів призна­чають активоване вугілля, або карболен (по 0,5-1 г 3-4 рази на день), вітрогін­ні (ромашку, кріп).

Якщо ці заходи не допо­могли або їх призначати про­типоказано, застосовують га­зовідвідні трубки.

Закреп

Закреп - це тривала (понад 48 год) затримка калу в кишках.

Розрізняють органічний закреп (пов'язаний з механічною перепоною - звуження кишки пухлиною, рубцями, спай­ками) та функціональний (при вживанні легкозасвоюваної їжі, недостатньому руховому режимі, слабкості черевного преса, захворюваннях печінки, жовчного міхура, статевих органів тощо).

Треба пам'ятати, що закреп може бути причиною погір­шення стану хворого, наприклад, при серцево-судинних зах­ворюваннях. У разі накопичення калу в кишках може ви­никнути важкий спазм вінцевих судин, значне підвищення артеріального тиску.

Якщо стан хворого дозволяє, йому рекомендують біль­ше рухатися, обов'язково робити ранкову гімнастику, ма­саж живота за годинниковою стрілкою, слідкувати за сис­тематичними випорожненнями в один і той же час (так ви­робляється щоденний рефлекс на випорожнення кишок). Призначають послаблюючу дієту, яка включає значну кіль­кість клітковини (капусту, буряки, чорнослив, банани), а також кефір одноденний, тобто ті харчові продукти, які по­силюють перистальтику кишок. Випорожнити кишки мож­на за допомогою клізми.

Спостереження та догляд за пацієнтом з захворюваннях органів сечової системи

Головними ознаками захворювань нирок і сечовивідних шляхів є: - біль; - розлад сечовипускання; - зміна кількості та якості виділеної сечі.

Біль, пов'язаний із захворюванням нирок або сечоводів, локалізується в ділянці попереку і іррадіює в ділянку статевих орерганів, внутрішню поверхню стегон.

При захворюваннях сечового міхура біль локалізується внизу живота, за лобком та в ділянці крижів.

Біль у сечівнику виникає при його запаленні, носить ріжучий характер і посилюється при сечовипусканні.

Найчастішим та яскравим проявом ряду захворюнииь нирок і сечоводів є ниркова колька - синдром, який характеризуєтьсч раптовим пе переймоподібним болем у ділянці попереку з іррадіацією вниз по ходу сечовода, в пах, зовнішні статеві органи, стегно, що обумовлено проходженням каменя по сечоводу.

Невідкладна допомога при нирковій кольці полягає у забезпеченні хворим повного фізичного та психічного спокою. Їм призначають теплові процедури (гаряча грілка на поперек, гаряча ванна з водою температури 40°С). Вони забезпечують розслаблення сечовода, який спастично скорочується біля каменя, що знаходиться в його просвіті.

Треба пам'ятати, що гаряча ванна протипоказана хворим старечого і похилого віку, а також з серцево-судинною недостатністю.

Спостереження та догляд за хворими з нетриманням сечі

Нетримання сечі може виникнути при ушкодженні або порушенні тонуса сфінктера сечового міхура, вадах розвит­ку сечового міхура та сечівника, при захворюваннях цент­ральної нервової системи, а також у виснажених хворих.

Сеча, яка накопичується в сечовому міхурі, час від часу витікає мимовільно, іноді у вигляді крапель, а іноді у знач­ній кількості, причому хворі не в змозі регулювати акт сечовипускання.

До хворих з нетриманням сечі треба ставитися особли­во уважно, бо в них дуже швидко можуть утворитися про­лежні. У хворих, які прикуті до ліжка, слід використовувати гумові підкладні судна, сечоприймачі, які регулярно спо­рожнювати. Декілька разів на день хворого підмивають і насухо витирають йому промежину, часто перемінюють по­стільну та натільну білизну. Хворі, які самостійно ходять, повинні застосовувати сечоприймачі - гумові або поліети­ленові резервуари, які за допомогою стрічки прикріплюють до тулуба. Їх періодично спорожнюють, ретельно миють і знову прикріплюють. Щоб у палаті, де перебувають такі хворі, не було запаху сечі,

сечоприймачі ретельно миють та дезинфікують; палату часто провітрюють, регулярно здій­снюють вологе прибирання, часто перемінюють постільну і а

натільну білизну. Для таких хворих завжди має бути запасний комплект білизни.

Спостереження та догляд за хворими

із затримкою сечовиділення

Затримка сечі (ішурія) полягає в неспроможності пацієнта до самостійно помочитися. Головною метою долікарської допомоги хворим з затримкою сечі має бути спорожнення сечового міхура.

Залежно від причини, яка викликала гостру затримку сечі, застосовують ті чи інші заходи її усунення.

Якщо дані анамнезу, вік хворого дають підставу для припущення, що причиною затримки сечі є аденома простати, невідкладну допомогу слід розпочинати з уведення в сечовий міхур гумового катетера, краще зі звуженим і дзьобоподібним кінцем (катетер Тіманна).

При різкому переповненні сечового міхура (накопичення в ньому понад 1 л сечі) його спорожнюють поступово, щоб запобігти швидкій зміні тиску в його порожнині, що може призвести до різкого наповнення кров'ю розширених та склеротично змінених вен сечового міхура, їхнього розриву та

кровотечі. Спорожнення сечового міхура в такому разі проводять окремими порціями (по 300-400 мл), в проміж­ках перетискуючи катетер на 2-3 хв.

Якщо після катетеризації виникла кровотеча з сечів­ника, для її зупинки рекомендується ввести в нього товстий гумовий катетер (№ 22) і залишити його там на декілька годин. Якщо це не допомагає, накладають тиснучу пов'язку на промежину (тугий валик з вати та марлі), міхур з льо­дом на цю ділянку.

Якщо тонкий катетер вводиться важко, то після спорож­нення сечового міхура його краще не виймати, тому що наступна катетеризація може не дати ефекту.

Постійний катетер прикріплюють до статевого члена лей­копластирем або товстою шовковою ниткою. Перед цим статевий член обгортають марлею, зверху її обв'язують нит­кою, яку фіксують на катетері.

Якщо затримка сечі виникла у післяродовий або після­операційний період, при порушенні нервової регуляції функції сечового міхура внаслідок захворювань або ушкод­ження нервової системи, для спорожнення сечового міхура треба спробувати застосувати один із наступних заходів.

1. На ділянку сечового міхура або промежину хворого кладуть грілку.

2. Перемінюють положення хворого, якщо дозволяє його стан, що може викликати рефлекс на сечовипускання.

3. Іноді сечовипускання можна рефлекторно викликати подразненням слуху хворого звуком води, яка ллється.

4. У чоловіків сечовипускання можна викликати, якщо опустити статевий член у теплу воду, а в жінок рефлекс такого ж характеру часто виникає при вливанні 100 мл теп­лої води в пряму кишку.

Якщо анамнез (гостра затримка сечовипускання після приступу ниркової

кольки) вказує на закупорку сечівника каменем, можна застосувати гарячу ванну з метою розслаб­лення спазму сечівника біля каменя.

Загальні висновки лекції.

У лекції викладені клінічні симптоми захворювань органів дихання, кровообігу,

травного каналу, сечової системи. Особливу увагу приділено спостереженню та догляду за пацієнтами.

Перелік посилань:

1. Пасєчко Н.В., Лемке М.О., Мазур П.Є. Основи сестринської справи.- Т.:

Укрмедкнига, 2002.- С. 214-240.

Засоби активації студентів:

Питання:

1. Що таке задишка?

2. Які Ви знаєте види задишок? Охарактеризуйте їх.

3. Що означають терміни анурія, олігоурія, поліурія?