Читайте также:
|
3. Першіруські князі та значення їх діяльности.
1.Біля Києва з’явилися варязькі воїни Аскольд і Дір. За одними оповіданнями варяги захопили Київ і стали ним правити,за іншими-кияни самі запросили варязьких воїнів.Так чи інакше,Аскольд і Дір надали східним слов’янам війському підтримку,звільнили від данини кочовників і стали князювати в Києві. На думку історика М.Котляра,у середині ІХст.у Сх.Європі виникла перша слов’янська держава-Київське князівство.За часів Аскольда і Діра зросла могутність Київської держави,розширилися її кордони.Київ став не тільки великим торговим містом,осередком полянської землі,а й перетворився на центр наддніпрянської держави,яка мала у своєму розпорядженні могутнє військо і кинула виклик самій Візантії. У 879році Рюрик помер,спадкоємцев став його син Ігор,регентом якого був Олег.Він здійснив численні завойовницькі та торгові походи,і в 882 році,як повідомляє «Повість минулих літ»,зібрав велике військо і вирушив на південь,до Києва.Підступно вбивши князя Аскольда,Олег захопив місто.Вбивство Київського князя мало надзвичайно важливі наслідки:по-перше,на Київському престолі опинилася інша династія;об’єднання Пн.та Пд. Після смерті Олега 912р.,на чолі Давньоруської держави став син Рюрика-Ігор.Його князівство почалося із жорстокої боротьби проти автономістських настроїв підкорених народів.Але Ігор довів своє право на князювання:придушив виступи деревлян,наклав на них ще більшу данину,дав відсіч печенігам.941р. Ігор розпочав військовий похід проти Візантії,але похід виявився невдалим.Через 2 роки,зібравши велику дружину,Ігор знову вирушив на Візантію.Цього разу візантійці вирішили підписати з Києвом мирну угоду.944р.Ігор здійснив похід на Закавказзя.Широкомасштабні воєнні потреби поглинали значну кількість ресурсів,що підштовхнуло князя збільшити данину.Одне з збирань у 945р. Призвело до повстання древлян,під час якого було вбито Ігоря. Після цих подій на чолі Давньоруської держави стала дружина Ігоря-княгиня Ольга.Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка:вона знищила їх посольство,а місто Іскоростень-спалила.Для упорядкування своєї держави Ольга з дружиною об’їхала княжі володіння,після чого здійснила низку реформ:упорядкувала сплату данини.Вона облаштувала спеціальні пункти,куди в певний термін звозилася данина;на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення.Активною була діяльність Ольги на міжнародній арені.У 946 та 957р вона здійснила дипломатичні візити до Константинополя,під час яких було укладено союзницьку угоду та розглядалася проблема християнства.Але відносини склалися не так,як бажала княгиня.Невдача в релігійній сфері серйозно вплинула на авторитет княгині.Язичницька опозиція зробила переворот і поклала край правлінню княгині. У 946р. Вся повнота влади перейшла до Святослава.Сучасники називали цого «князем-воїном».За роки свого короткого правління,пройшовши походами зі Сходу на Захід,від Каспійського моря до Балкан.На початку князювання воєнна активність Святослава була зосереджена на Сході.Протягом 965-968 він розгромив Хозарський каганат.Візантійський імператор вирішив скористатися військовою могутністю К.Русі в боротьбі з Болгарією.Маючи 60 тис воїнів,Святослав завдав удару Болгарії.Такі успіхи налякали візантійців і вони підмовили печенігів напасти на Київ.Після тривалих військових дій з візантійцями,знесилені сторони 971 уклали перемир’я.Та бажання помститися грец.імператора підштовхнуло найняти печенігів для вбивства князя.Київськй князь загинув у бою 972р. 2. Україна в північній війні 1700-1721рр. діяльність івана мазепи У 1708 р. Карл ХІІ з 35-тисячною армією вирушив у похід на Москву. Він вів із собою. Пізніше до нього мав приєднатися генерал Левенгаупт з 16-тисячним військом та важкою артилерією. Шлях на Москву був перекритий великими залогами російських військ у Пскові, Новгороді та Смоленську. Карл ХІІ, віддаючи перевагу маневреній війні, вирішив здійснити обхід через Білорусію. Але через погані дороги, вороже ставлення місцевого населення і дії партизанів шведська армія втратила потрібну рухливість. Ударом по шведах став розгром росіянами армії Левенгаупта поблизу села Лісне у Білорусії. Після цього шведський король рушив в Україну, де сподівався на допомогу І. Мазепи. Коли шведський король перетнув кордон Гетьманщини, то І. Мазепа ні у воєнному, ні в політичному відношенні не був готовий зустріти Карла ХІІ як свого союзника. Гетьман опинився перед вибором, чи стати на бік шведів, чи залишитися на боці Петра І. 4 листопада 1708 р. гетьман прийняв остаточне рішення стати на бік Карла ХІІ і, залишивши у Батурині 3-тисячну залогу, із 4-тисячним загоном козаків рушив до ставки Карла ХІІ. Коли Мазепа розкрив козакам свої наміри, то багато козаків його залишили, оскільки не зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана, який напередодні закликав бути вірними російському цареві й боротися зі шведами. Основна маса українського населення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соціальна політика гетьмана в попередні роки. Дізнавшись про це, Петро І діяв швидко і рішуче. Він наказав О. Меншикову розгромити гетьманську столицю Батурин, де були великі запаси зброї, артилерії та продовольства. Долю Батурина вирішила зрада. Полковник І. Ніс показав таємний хід у місто. Через нього російські війська проникли в місто і вчинили погром. Місто було спалене, а населення знищене. І. Мазепу було оголошено зрадником. На старшинській раді у Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708—1722 рр.). Крім того, Петро І звернувся до населення бути вірним йому, а на Січ відправив дарунки і гроші. Через кілька днів більшість старшини залишили Мазепу, підписали присягу на вірність царю і визнали гетьманом Скоропадського.
Гетьман І.Скоропадський.Незважаючи на це, до Мазепи і Карла ХІІ приєднався кошовий отаман Кость Гордієнко з частиною запорожців.
8 квітня 1709 р. Мазепа і Гордієнко підписали угоду з Карлом XII, яка передбачала утворення на українських землях, що перебували у складі Росії, князівства, під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і західноукраїнських земель не піднімалося, оскільки шведський король визнавав їх частиною Польщі. Та цим планам не судилося здійснитися.
Петро І продовжував каральні заходи в Україні. У квітні 1709 р. російські війська під командуванням П. Яковлева здійснила каральний похід на Січ, у результаті якого вона була знищена. Лише небагатьом запорожцям вдалося врятуватися.
4. Піднесення київської русі за володимира великого
1. Військовими походами 981-993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів Володимир завершив тривалий процес формування території Київської держави. Простягаючись майже на 800 тис. км. Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі. Володимир провів сім переможних війн з печенігами, про які повідомляють “Повість минулих літ” та інші джерела. Це укріпило авторитет великокнязівської влади у давньоруському суспільстві. Завершальний етап формування давньоруської державності вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир провів кілька реформ.
Адміністративна реформа полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від великого князя місцеві правителі, передавалися дванадцяти синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Внаслідок зламу сепаратизму племінної верхівки на зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є одною з основних ознак сформованої державності. 2. Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання.
5. Соціально економічні процеси в західноукраїнських землях у другій половині 19ст.
1. галузі виробництва у Галичині стимулювали залізничне будівництво. У 60-ті — на поч. 70-х років західноукраїнські землі отримали залізничне сполучення із Заходом, яке здійснювалося не тільки з економічних, а й з воєнно-стратегічних міркувань. Згодом воно з'єднало Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. До поч. 1901 р. довжина залізниць досягла 3859 км, що сприяло розвиткові торгівлі й промисловості. Наприкін. XIX ст. почали розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, хоч і на низькому технічному рівні. Проте Західна Україна залишалася землеробською. У сільському господарстві почали застосовувати нову техніку, вирощувати нові культури, використовувати вільнонайману працю, розвивати торгове тваринництво та зернове господарство. Земля, як і раніше, була зосереджена в руках поміщиків і селян, які розбагатіли. Становище селянства Західної України значно погіршилося внаслідок економічної кризи 70—80-х років XIX ст. Зокрема, Галичина за смертністю населення посідала перше місце в Європі. Важким було становище робітників. Тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, умови праці та життя залежали від підприємців. Хоч у 1885 р. австро-угорський уряд видав закон про обмеження робочого дня 11 год. насправді він тривав Значно довше. Одним з не багатьох чинників, який позитивно впливав на економічний розвиток західноукраїнського регіону, був своєрідною формою економічної самооборони місцевого населення, стала кооперація. Перше західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприємство "Народна торгівля" було організовано у 1883 р. у Львові. Важливою подією стало заснування в 1899 р. товариства "Сільський господар". Найчисленнішими серед кооперативів були кредитні спілки, які надаючи 10-відсоткові позики, швидко витіснили більшість лихварів. Усього перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях налічувалося 1500 різних кооперативів.
2. розгортання визвольної війни політичні договори та бойові дії Навесні 1648 р. в Україні почалося нове повстання, яке суттєво вплинуло на міжнародні відносини у Східній Європі, мало епохальне значення в історії українського народу, важливе — в історії Росії та Польщі. січень 1648 р. — серпень 1649 р. — період перших великих перемог, революційних змін політичного і соціально-економічного характеру, найбільший розмах народної боротьби, визволення значної частини українських земель, що закріпив Зборівський договір;2) серпень 1649 р. — січень 1654 р. — розбудова української національної козацької держави, продовження збройної боротьби;3) січень 1654 р. — липень 1657 р. — вступ Московського царства у війну з Польщею, спільні воєнні дії України і Москви, входження України під протекторат Москви;4) липень 1657 р. — березень 1664 р. — боротьба старшинських угруповань за владу, переплетіння громадянської війни з елементами визвольної боротьби проти Польщі і Москви, поділ України на Правобережну і Лівобережну частини з протилежними політичними орієнтаціями.Прагнучи забезпечити тил та посилити своє військо, Хмельницький укладає угоду про союз з кримським ханом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які вбили пропольські налаштовану старшину. 15—16 травня 1648 р. війська Хмельницького (15 тис. повсталих і 4 тис. татар) зустрілися з основним загоном польських військ (20 тис.) у районі Корсуня. Поляки знову були розгром лені. 8500 з них були взяті в полон, у тому числі обидва гетьмани: Потоцький і Калиновський. У цей же час (10 травня) помер польський король Владислав, що створило сприятливі умови для розгортання повстання.За Зборівським договором (8 серпня 1649 р.) число реєстрових козаків збільшувалося до небаченої раніше кількості — 40 тис. Шляхта могла повернутись до своїх маєтків. Під владу гетьмана переходили три воєводства: Київське, Чернігівське та Брацлавське. Державні посади могли обіймати лише православні; гетьман отримував у своє користування Чигирин з округою; київський митрополит одержував місце в сенаті.Цим договором були незадоволені обидві сторони: поляки хотіли привести Україну до покори, за станом на 1647 рік; багато селян дуже нарікали на те, що не ввійшли в реєстр, і на те, що шляхтичі повертаються в маєтки. Нові бої були неминучими. Берестецька битва. Вирішальна битва між основними силами польської та української армій сталася 28 червня — 10 липня 1651 р.поблизу містечка Берестечка на Волині. Це була найбільша битва Національно-визвольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Отже, Берестецька битва була для козаків невдалою. Проте навряд чи можна вважати її катастрофою. Адже не було капітуляції, а ядро української повстанської армії прорвало блокаду і було готове до продовження боротьби.
16.причини і процес захоплення українських земель великим князівством литовським. 1. Причини:1) руські землі були роз’єднані і значно ослаблені міжусобицями та золотоординською навалою, що поклало початок „проникнення” на початку XIV ст. на Русь без особливих перешкод.2) дії литовців по захопленню українських земель не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів, а тому місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. В більшості випадків місцеві бояри і князі добровільно визнавали владу Литви.3) успішному просуванню Литви на руські землі сприяло ослаблення Орди та її розкол на ворогуючі частини (ханства) внаслідок феодальних усобиць в другій половині XIV ст.4) литовські князі при забезпеченні управління завойованими руськими землями дотримувались принципу: „Старого не змінюємо, а нового не запроваджуємо”. Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. На відміну від Київської Русі, князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. Система прямого взаємозв’язку між військовою службою і землеволодінням давала можливість великому литовському князеві мати значне військо і контролювати фактично всі ресурси держави.
Чималу частину Великого князівства Литовського складали східнослов’янські землі, де місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Хоча необхідно визнати, по-перше, що з XVI ст. на українських землях уже діяли Литовські статути. По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов’янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції. Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Фактично татаро-монгольська навала на українських землях була ліквідована за часів правління Вітовта. Але виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену. Крім цього, після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства. Кревська унія створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому в 1392 р. у м. Острозі була підписана компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідував фактично колишню автономію українських земель.
Позиції Польщі та Литви посилилися під час Великої війни проти Тевтонського ордену (1409–1411 рр.), особливо після Грюнвальдської битви (1410 р.), в якій на боці союзників виступили також українці, росіяни та білоруси. Підписанням Кревської і Городельської уній між Литвою і Польщею докорінно змінилося становище українських земель, які стали об’єктом відкритої експансії Польщі.. У 1508 р. відбулося повстання під керівництвом князя М. Глинського проти литовських магнатів. Це була остання спроба українських князів відібрати свої землі у Литви. Але через їхні нерішучі дії вона зазнала поразки. І все ж, часи, прожиті українським народом у Великому князівстві Литовському, незважаючи на значний польський вплив і відсутність повноцінного національно-політичного розвою, мали в цілому позитивне значення. 2.розвиток історичної науки та культури в українських землях під Владою російської імперії. Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі цього періоду, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що ігнорували етнічну українську територію, мали негативний вплив на розвиток культури. Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності, і в Російській державі такими їх уважали. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині. Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.
24.слідні словяни у 6- 9 ст
1. Східнослов'янські племена — група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічними дослідженнями простежується зв'язок від населення празької культури V—VII століть. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в різних напрямках започаткувало в VI—IX століттях південну, західну та східну гілки слов'ян. У IV—VI століттях у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви — північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян — склавинами (північний масив) й антами (південний масив). Ареал ранньої східнослов'янської етномовної спільності цілком збігався зі східною частиною прабатьківщини слов'ян між Верхнім Дністром, Прип'яттю, Середнім Дніпром і південним Степом, отже повністю вкладався в межі протоукраїнської (тобто райнньоукраїнської) етномовної території. Північніше Ясельди — Прип'яті (територія сучасної Білорусі) у той час жили балтські племена, південна межа яких пролягала по Прип'яті, Середній Десні та Сейму, а величезні простори на північному сході (нинішня Європейська Росія) були заселені численними фінно-угорськими племенами. Протягом VI—VIII століттях східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а також територіальні князівства, до яких належали різні племена або їхні частини. Центрами таких князівств були міста: у полян — Київ, в ільменських слов'ян — Новгород, у кривичів —Смоленськ та Полоцьк, у сіверян — Чернігів та ін. Згодом утворилася ранньосхіднослов'янська держава Русь. Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися групами за 2-4 км одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґороди, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли волхви, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати мороз і спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе безпомічними проти кінноти та стріл на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру. Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII столітті їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати як традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, так і рабів. Останній товар араби цінили понад усе. Ця торгівля процвітала наприкінці VIII століття, коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів. Вони заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії. 2. Боротьба за возз’єднання козацької держави у 1660-х - 1670-х роках
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 87 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |