Читайте также:
|
На норму прибутку впливають такі чинники:
57. функції прибутку.
Прибуток як найважливіша економічна категорія ринкових відносин виконує низку функцій:
1. Прибуток є критерієм і показником ефективності діяльності підприємства.Іншими словами, сам факт прибутковості уже свідчить про ефективну діяльність підприємств. Однак підприємству потрібен не прибуток взагалі, а конкретний його розмір для задоволення потреб усіх зацікавлених осіб: власника підприємства, його працівників і кредиторів. Розмір прибутку залежить від багатьох факторів, що будуть розглянуті нижче.
2. Прибуток маєстимулюючу функцію.Виступаючи кінцевим фінансово-економічним результатом діяльності підприємств, прибуток відіграє ключову роль у ринковому господарстві. За ним закріплюється статус мети, що визначає економічну поведінку господарюючих суб'єктів, добробут яких залежить від розміру та від прийнятого в національній економіці алгоритму розподілу прибутку, включаючи його оподатковування. Прибуток у ринковій економіці — основне джерело приросту власного капіталу, оскільки рішення про дивідендну й інвестиційну політику приймаються тільки з орієнтацією на розмір прибутку, що залишається у підприємства після оподаткування. З іншого боку, прибуток також є рушійною силою і джерелом відновлення виробничих фондів та продукції, що випускається. І нарешті, прибуток є джерелом соціальних благ для членів трудового колективу, оскільки з його залишку здійснюються матеріальне заохочення, надання соціальних пільг, утримання об'єктів соціальної сфери.
3. Прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів.Він надходить до бюджетів у вигляді податків, а також економічних санкцій та використовується для різних цілей, ви значених видатковою частиною бюджету і затверджених у законодавчому порядку.
Таким чином, прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі поєднання факторів виробництва (праці, капіталу, природних ресурсів) і корисної виробничої діяльності. Результат цього — вироблена продукція (послуги), що стає товаром за умов її реалізації.
На стадії продажу до вартості товару включать витрати минулого (упредметнені) і живої праці. Установивши ціну на продукцію, що реалізується, продавець одержує виручку від реалізації. Для одержання фінансового результату треба зіставити виручку від продажу з витратами на виробництво — собівартість виробництва продукції (робіт, послуг). Можливі три випадки:
1) виручка перевищує собівартість — отримуємо прибуток — позитивний фінансовий результат;
2) виручка дорівнює собівартості — вдається тільки відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію — немає ні збитку, ні прибутку;
3) виручка менша, ніж витрати — зазнали збитків — негативний результат.
Сучасний стан української економіки характеризується глибоким спадом виробництва, кризовими явищами, включаючи кризу неплатежів, що спричиняє погіршення фінансового стану підприємств і нестачу, а найчастіше — й відсутність прибутку.
Для підприємця прибуток — це сигнал, де можна домогтися найбільшого фінансового результату, він створює стимул для інвестування. Збитки теж відіграють свою роль, тобто показують наявність помилок і прорахунків у напрямку використання коштів, організації виробництва і збуту продукції.
58. джерела отримання прибутку
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:
продаж (реалізація) продукції
продаж іншого майна
позареалізаційні операції.
1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)
Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб
ВД – виручка;
Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;
ПДВ – податок на додану вартість;
Азб – акцизний збір.
У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:
Пр = ВР – Sрнв – Sн
ВР – виручка;
Sрнв – собівартість реалізованої продукції на неповними витратами;
Sн – витрати, що не включені в собівартість, а віднесено на певний період.
Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.
2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.
Пін = Цпр – Ц прид
Цпр – ціна продажу;
Цприд – ціна придбання.
3) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.
Ппр = Д – Sп.р.
Д – дохід;
Sп.р. – витрати на виконання.
Отже, загальний прибуток підприємства
Пб = Пр + Ппр + Пін
Пр - прибуток від реалізації продукції;
Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;
Пін – прибуток від іншої реалізації.
Схема формування прибутку
|
Обчислення величини загального прибутку має важливе значення для аналізу та господарської діяльності, тому що прибуток є об’єкт оподаткування.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку” оподаткований прибуток обчислюється по формулі:
По = Дв – (Вв +АВ)
Дв – валовий дохід;
Вв – валові витрати;
Ав – сума амортизаційних відрахувань.
4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.
Типова схема використання прибутку
Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:
1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;
2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.
Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.
Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.
Варіанти дивідендної політики:
виплата дивідендів зі щорічним зростанням;
виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;
виплата дивідендів із прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.
Кожний із варіантів має свої переваги і недоліки і використовується з врахуванням специфіки фінансового стану підприємства.
Величина дивіденду у відсотках визначається за формулою:
Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів
Кст – статутний капітал.
Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію становить:
Na – кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.
Досвід свідчить, що оптимальним вважають частину Пд. у чистому прибутку в межах 30-70%. Якщо Пд.<30%, то виплати вважаються заниженими, а коли Пд.>70%, то виплати завищені.
ФОРМУЛИ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ
до теми “Прибуток підприємства”
1. Прибуток від продажу продукції
Пр=ВД – Sвир – ПДВ – Азб
ВД – виручка;
Sвир – витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника;
ПДВ – податок на додану вартість;
Азб – акцизний збір.
2. Прибуток від продажу майна
Пін = Цпр – Ц прид
Цпр – ціна продажу;
Цприд – ціна придбання.
3. Прибуток від позареалізаційних операцій
Ппр = Д – Sп.р.
Д – дохід;
Sп.р. – витрати на виконання.
4. Загальний прибуток
Пб = Пр + Ппр + Пін
Пр - прибуток від реалізації продукції;
Ппр – прибуток від позареалізаційних операцій;
Пін – прибуток від іншої реалізації.
5. Сума дивіденду на 1 акцію
Пд. – частина прибутку, що спрямовують на виплату дивідендів
Na – кількість акцій, що формує величину статутного капіталу.
59.Індивідуальне відтворення
Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворен-ня його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці - будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо-міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви-робництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.
Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних вироб-ничих фондів, про що йшлося в розд. 16 і 19.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга-нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо), як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части-на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді аморти-заційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду-ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при-бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних - засобів праці та оборотних - предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви-користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно-час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по-вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинго-вою функцією, оскільки задоволення потреб споживача - голов-ний і єдиний спосіб досягнення прибутку.
За довгу історію свого існування західна економічна наука роз-робила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удос-коналення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удоскона-лення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-еконо-мічного маркетингу (70-і роки XX ст.).
Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринко-вих елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підпри-ємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація мар-кетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяль-ності підприємства.
Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача підпри-ємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит
у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узго-дити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реа-лізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зу-мовлює вибір системи управління підприємством та формування ор-ганізаційної структури виробництва.
Стратегія маркетингу - це прогнозування довгострокової рин-кової діяльності підприємства відповідно до змін попиту спожива-чів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування марке-тингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий кон-троль.
Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підпри-ємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спираєть-ся на чітке формулювання програми підприємства, визначення до-поміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координа-цію зусиль різних функціональних напрямів.
План маркетингу - це тактика ринкової діяльності. Підприєм-ства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньостро-кові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються.
На відміну від директивного планування плани маркетингу яв-ляють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному.
План маркетингу підприємства-товаровиробника містить такі розділи: контрольних показників щодо потреб підприємства; по-точної ситуації на ринку, становища на ньому підприємства, даних щодо конкурентів тощо; тактичних дій на ринку, механізму освоєння нових сегментів ринку; бюджету підприємства; порядку контролю за виконанням плану.
Невід'ємною рисою маркетингової діяльності підприємства в ринковій економіці є підприємництво.
Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних заса-дах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріаль-но-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ре-сурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законо-давством; самостійні формування програми діяльності та вибір по-стачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення пла-тежів, установлених законодавством; самостійне здійснення під-приємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
використання будь-яким підприємцем належної йому частини ва-лютної виручки на свій розсуд.
Підприємництво - це і наслідок, і умова самостійної господарсь-кої діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності. В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забез-печити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо.
60.Кругооборот і оборот фондів
Ми вже розглядали кругообіг оборотних засобів. Вони є тільки частиною фондів. Було б неправильно обмежувати кругообіг фондів цією частиною. Існує кругообіг фондів. Без нього припиняється виробництво і, по суті, економічне життя.
В умовах кризи, коли багато людей (як сьогодні "човники") займаються тільки купівлею і продажем за формулою Г-Т-Г (діє тільки сфера обігу, виробництво відсутнє), а багато підприємств припиняє роботу, повноцінного кругообігу немає. В кінцевому підсумку, якщо не буде справжнього кругообігу, країні загрожує економічна катастрофа.
Повноцінний кругообіг має охоплювати сферу не тільки обігу, а й виробництва. І в цьому кругообігу беруть участь як оборот"? ні фонди і фонди обігу, так і основні фонди, тобто засоби виробництва.
У процесі кругообігу на певній стадії фонди набувають своєї натуральної форми, тобто виступають у вигляді засобів і предметів праці. Коли виготовляється продукція, засоби праці, як відомо, переносять свою вартість на готовий продукт. Цей процес відбувається не відразу, а поступово. В готовій продукції втілена частка цінності основних фондів.
Далі, у сфері обігу відбувається реалізація продукції, а цінність набуває форми грошей, за які потім відновлюються витрачені засоби праці (перетворення амортизаційного фонду на нові засоби праці або відбувається відшкодування витрачених засобів праці). Предмети праці також проходять кругообіг, про який ми вже говорили при розгляді оборотності оборотних засобів.
Отже, існує кругообіг фондів, у процесі якого відбувається зміна форм фондів. Треба зазначити, що мова йде про кругообіг не виробничих фондів, а кругообіг фондів як цінності, що втілює уречевлену людську працю. Справа в тому, що основні фонди, які перенесли свою вартість на готовий продукт, втратили свою натуральну форму, а отже, і здатність до продуктивного функціонування. Тільки після реалізації продукції, перетворення грошей на нові засоби праці вони знову набувають натуральної форми, тобто стають знову основними фондами і можуть брати участь у процесі виробництва як продуктивні фонди.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |