Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальні компенсатори та латентні механізми гальмування поширення бідності в умовах кризової ринкової кон'юнктури

Поєднання процесів суспільної трансформації із системною економічною кри­зою має багато негативних наслідків. Одним із найбільших соціально-небезпечних явищ, що спостерігається в Україні починаючи з 1994 p., є фактично обвальне зменшення тієї частини населення, яка за прийнятими у світовій практиці стан­дартами життєвого рівня (передусім обсягами надходження реальних сукупних до­ходів, а також загальним рівнем особистого споживання) належить до "середнього" класу. До того ж процес маргіналізації перетворює переважну більшість населення країни на бідних і дуже бідних людей (табл. 3.13, рис. 3.7).

Таблиця 3.13. Розподіл населення за рівнем середньодушового місячного

грошового доходу*

* Розраховано за даними обстеження сімейних бюджетів Держкомстатом України.

** Розрахунки індексів зростання цін споживчих кошиків, що входили до складу мінімального спо­живчого бюджету населення України, свідчать, що його номінальна вартість у 1997 р. становила 348 грн. Оскільки величина вартості МСБ 1991 р. дорівнювала 251 крб., то купівельна спроможність 1 крб: 1991 р. еквівалентна 1,39 грн. у 1997 р. (349: 251). З урахуванням зазначеного співвідношення розраховані показники середньодушових доходів населення за 1997 р. у купівельній спроможності карбованця 1991 р.

Якщо вважати, що дані офіційної статистики доходів населення є вірогідними, то малозабезпечені верстви населення становлять на сьогодні більше 90 %, за умови, якщо їх доходи розглядати у співвідношенні з величиною вартості МСБ, визначеною за складом і структурою, затвердженими у 1991 р.

Цілком логічно виникає питання: Як може населення цивілізованої, індустріально розвинутої країни існувати за умов, коли середньодушові сукупні доходи більшості сімей, які фіксуються органами державної статистики, не перевищують рівень, що є еквівалентним 1 долару США на день? Адже за міжнародними оцінками, межею крайньої злиденності вважається рівень доходів, що становить у вартісному екві­валенті 1 долар США на день (за паритетом купівельної спроможності 1985 р.). Для країн Латинської Америки та Карібського басейну визнаною є межа в $2 (за паритетом купівельної спроможності 1985 p.); для країн Східної Європи та СНД — $4 (за паритетом купівельної спроможності 1990 р.); для економічно розвинутих країн прийнято використовувати межу бідності США, що дорівнює $14,40 (за паритетом купівельної спроможності 1985 р.) на одну особу на добу.

Доходи, грн. Рис. 3.7. Розподіл населення за рівнем середньодушового сукупного доходу у 1997 р.

Дані обстежень сімейних бюджетів, проведені Мінстатом України, свідчать про те, що у 1997 р. відповідні мінімальні середньодушові доходи (у гривнях) мали: до 20 грн. — 0,1 % осіб; від 20,1 до ЗО грн. — 0,9 %; від 30,1 до 60 грн. — 14,6 %; від 60,1 до 90 грн. — 28,2 % і від 90,1 до 120 грн. — 23,3 % осіб. Тобто 33,9 млн. осіб в Україні або більше 67 % її населення мають споживання на рівні злиднів і надзлиднів.

Безумовно, якби цифри, що характеризують доходи населення, які наводить офіційна статистика, були вірогідними, то останнє неминуче призвело б до потужно­го соціального вибуху та справжньої національної катастрофи. Проте ні соціально­го вибуху, ні катастрофи в країні не спостерігається. Зазначений феномен можна пояснити впливом компенсаторних чинників і умов та дією певних латентних ме­ханізмів, що за умов сучасної ринкової кон'юнктури гальмують поширення бідності. Ситуацію, що на перший погляд здається парадоксальною, можна також пояснити існуючими вадами системи державної статистики доходів населення.

По-перше, суттєвою особливістю стану споживання малозабезпечених в Украї­ні сьогодні є те, що вони ще повною мірою не відчувають справжніх масштабів по­гіршення рівня особистого споживання. З точки зору дії компенсаторів цієї групи за­значене пояснюється тим, що як окремі особи, так і сім'ї в умовах матеріальної скру­ти до цього часу ще продовжують споживати, а в багатьох випадках і "проїдати" (тобто продавати, щоб отримати необхідні грошові кошти для задоволення своїх найнагальніших поточних потреб) товари довгострокового користування та об'єкти особистої власності (домашнє майно, нерухомість, автомобілі, гаражі, а також одяг, взуття, білизну, посуд, коштовності, кухонне обладнання, пральні машини, холоди­льники, телевізори та ін.), придбані ще за часів, коли їх реальні доходи були набага­то вищими. Але різке скорочення відтворювальних витрат переважної більшості насе­лення на зазначені цілі не може продовжуватись більше 5-8 років без подальшого

швидкого і суттєвого погіршення рівня поточного особистого споживання. Це поясню­ється тим, що товари довгострокового користування неминуче втрачають свої спо­живчі властивості, зношуються, виходять з ладу, руйнуються, а тому природно потре­бують негайної заміни або капітального ремонту, на що у малозабезпеченої категорії населення ні у поточному періоді, ні у перспектив] вже не буде достатніх коштів.

По-друге, тарифи на житлово-комунальні та транспортні послуги, а також квар­тирна плата, які оплачує населення України, на сьогодні продовжують залишатися у 4-8 разів нижчими за ті, що мають місце в країнах ринкової економіки, і які відпові­дають тому рівню доходів, що отримує населення цих країн. За умови досягнення в Україні багатьма товарними групами рівня цін, що відповідають світовим стандар­там або навіть їх перевищують, можна прогнозувати надзвичайне загострення ситу­ації з тарифами на зазначені послуги вже найближчим часом. Слід також зазначи­ти: навіть за існуючих вітчизняних економічних умов, підвищення тарифів у 1994-1996 pp. на житлово-комунальні послуги¹ призвело до того, що сьогодні фактично кожний другий квартиронаймач має заборгованість по житлово-комунальних плате­жах за два і більше місяців, а сукупна заборгованість населення на 01.07.98 стано­вила 2945,9 млн. грн.

Запровадження Урядом України Програми житлових субсидій певним чином сприяло пом'якшенню інфляційного тиску цін на соціально-вразливі верстви насе­лення. Проте Програма продовжує працювати у несприятливих фінансових і полі­тичних умовах. Стан обласних і районних бюджетів залишається досить напруже­ним. Часто місцеві керівники не знають, де знайти кошти на платежі підприємствам комунального господарства, щоб компенсувати вартість субсидій, наданих малоза­безпеченим громадянам. Співвідношення нарахованих населенню субсидій та пе­рерахованих державою коштів комунальним господарствам протягом трьох років залишається на рівні приблизно ЗО % (табл. 3.14, 3.15, рис. 3.8, 3-9).

У 1997 р. населення країни сплатило за житлово-комунальні послуги 4051,7 млн. грн., що становить 54 % нарахованої суми. При цьому житлово-кому­нальним підприємствам було перераховано 865,4 млн. грн., або 63 % суми нарахо­ваних в цьому році субсидій. За січень-червень 1998 р. сума нарахованих субсидій для відшкодування витрат на житлово-комунальні послуги становила 753,7 млн. грн., а перерахозано організаціям, що надають житлово-комунальні послуги (включаючи погашення заборгованості попередніх періодів), лише 408,3 млн. грн., тобто 54,2 % необхідної суми.

Ситуація щодо платежів у сфері комунального господарства склалась така, що якщо термін сукупної заборгованості населення за усі види послуг у травні 1998 р. становив 7,9 місяців, то термін заборгованості місцевих бюджетів по субсидіях на житлово-комунальні послуги — майже 9,9 місяців. Недоотримання вкрай необ-

Підвищення тарифів на житлові та комунальні послуги розпочалося в Україні із жовтня 1994 р. Того місяия ціни підвищилися від рівня, коли вони покривали 4 % фактичної вартості послуг, до рівня 20 %. У лютому 1995 р. ціни знову підвищилися, щоб підняти рівень покриття до 20 % після стрибка ін­фляції у кінці 1994 р. У червні 1995 р. ціни підвищилися до рівня покриття ЗО % фактичної вартості по­слуг, у вересні вони підвищилися до 40 %, а у січні 1996 р. після підвищення тарифів рівень покриття ста­новив вже 60%. У кінці 1996 р. відбулося нове підвищення тарифів до 80% відшкодування вартості послуг. Уряд мав наміри у 1998 р. довести плату за житлово-комунальні послуги до 100 % їх вартості. Але на фоні неплатежів населення за ці послуги та зростаючого розміру заборгованості населенню по виплаті заробітної плати та соціальних виплатах цей захід є соціально неможливим.

хідних коштів на потреби утримання комунальними організаціями житлового фонду призводить до якісних втрат раніше досягнутих характеристик побутового забезпе­чення життєдіяльності населення.

По-третє становище малозабезпечених певним чином пом якшується функціо­нуванням до'цього часу залишків так званих фондів суспільного споживанняг що сьогодні активно згортаються. Саме із цих фондів зазначені верстви населення ще продовжують безкоштовно отримувати необхідні послуги, що надають їм установи систем охорони здоров'я, освіти, культури тощо, які хоч і недостатньо, але фінансу­ються за рахунок бюджетних витрат, що виділяються на їх утримання. Про динаміку фінансування витрат населення у сферах, що відносяться до суспільних фондів споживання, свідчать дані табл. 3.16, рис. 3.10.

Таблиця 3.14. Надання субсидій населенню для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та електроенергію

Загальна сума
перерахованих
субсидій,
млн. грн.____

1995 1996 1997 півріччя 1998

млн. грн 1600-і 1400-1200 1000 800 600-400-200 0

І півріччя 1998 р.

Рис. 3.8. Нараховано та перераховано субсидій організаціям — надавачам житлово-комунальних послугу 1996-1998 pp.

По-четверте, вагомим чинником, що компенсує втрати поточних реальних гро­шових надходжень малозабезпеченим верствам є зростання обсягів так званої сі­рої економіки, тобто трудової діяльності, що пов'язана з власним натуральним про­дуктовим забезпеченням, а також з самозабезпеченням населення побутово-господарськими послугами.

Навіть за умов директивно-командної економіки самообслуговування в індивідуально-домашньому ви­робництві за рівнем трудомісткості незначно поступалося праці в суспільному секторі економіки. Так, сукуп-

ний час, що витрачало населення на потреби самообслуговування в домашніх умовах у другій половині 80-х років, становив у СРСР щорічно 150-180 млрд. год. За деякими оцінками обсяги зазначеного показника бу­ли ще вищими. Найбільш повною можна вважати оцінку НДЕІ Держплану СРСР. Розрахунки, виконані фа­хівцями цієї установи, свідчили, що в загальних валових річних витратах часу домашня праця (включаючи особисте підсобне господарство, хатню роботу, догляд і заняття з дітьми тощо) займала 274,5 млрд. год. на рік, тоді як сукупний часовий фонд роботи працюючих у суспільному виробництві становив у 1985 р. 313,3 млрд. год. Тобто за тривалістю індивідуальна домашня робота становила майже 90 % тривалості ро­бочого часу, що було віддане населенням суспільному виробництву. За групою працюючих це співвідно­шення складало 45-50 %, в тому числі для жінок ■— понад 60, для чоловіків — близько ЗО %.

За даними Держкомстату СРСР, лише в особистому підсобному господарстві у середині 80-х років в СРСР вироблялось 25 % всієї валової продукції сільського господарства, з якої у сім'ї' залишалось (тобто споживалось у натуральній формі) 77 % (58 — на особисті, 19 % — на виробничі цілі) і лише 23 % йшло за межі особистого підсобного господарства (державні закупки, зовнішньо- і внутрішньоселянський ри­нок), а вартісні обсяги цієї продукції в 1985 р. досягали 13,4 млрд. крб., або близько 4 % загального обся­гу роздрібного товарообороту країни.

Загальна ж сума оцінки обсягу продукції, що отримувало населення СРСР із земельних ділянок, які перебували в особистому користуванні, становила на той час близько 45 млрд. крб.¹.

Протягом 1995-1996 pp. переважно за рахунок орієнтації населення на такі фор­ми самозабезпечення, як робота на присадибних ділянках, сімейно-побутове самоза­безпечення, домашня робота тощо, рівень бідності населення України, у порівнянні з розрахованим на основі відносних критеріїв рівнем реального споживання, є не глибо­ким. Так, за останні п'ять років майже втричі зросла площа земель, що використо­вується населенням безпосередньо для свого продуктового самозабезпечення. Це надало додаткового імпульсу масштабному поширенню натурального господарства не тільки серед сільських жителів (що завжди було традиційним для України), а й се­ред населення, яке проживає у містах. На земельних ділянках активно працюють влі­тку майже 99 % сільських та 65 % міських домогосподарств. Сьогодні майже 50 % харчових продуктів населення отримує від власного натурального виробництва або купує за значно дешевшими цінами на ринку у неформальній ("тіньовій") торгівлі².

Таблиця 3.15. Надання субсидій населенню для відшкодування витрат на оплату скрапленого газу та твердого палива

¹ Экономический механизм использования ресурсов потребления / Э. М. Агабабьян, Е. И. Александ­
рова, Н. А. Костяшкин и др. - М.: Наука, 1988. - С. 97; Эффективность и высшая цель социалистического
производства / Г. И. Латишева, П. С. Метиславский, В. Н. Черкэвец и др. - М.: Экономика, 1986. - С. 299.;
Народное хозяйство СССР в 1985 г.: Стат. ежегодник. - М.; Финансы и статистика, 1986. - С. 458; Парфе­
нов В. Налоги по доходам. В этом важная черта справедливости // Правда. - 1989. - 17 апреля. - С. 2.

² Необхідно наголосити, що єдиним сектором "сірої" економіки, який на сьогодні охоплено систе­
мою національних рахунків Держкомстату України, є натуральне сільгоспвиробництво.

млн. грн. 120 т

80-

60-

40-

І півріччя 1998 р.

Рис.3.9. Нараховано та перераховано субсидій населенню на відшкодування витрат на оплату скрапленого газу та твердого палива

Таблиця 3.16. Обсяги фінансування виплат населенню із суспільних фондів споживання (за рахунок бюджетного фінансування та інших джерел*), млрд. крб.

* За рахунок коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування, фонду сприяння зайня­тості, -бюджетів профспілкових організацій, підприємств, сільськогосподарських підприємств, споживчої кооперації, колективних господарств і фермерів тощо.

** 1996 р. у млн. грн.

1995 1996 роки

Рис. 3.10. Виплати і пільги на душу населення у купівельній спроможності

карбованця 1990 р.

. Аналогічні процеси відбуваються у сфері самозабезпечення населення побуто­во-господарськими послугами, що компенсує обмежені можливості отримати ці по­слуги на ринкових засадах.

По-п'яте, внаслідок значного зниження рівня реальних грошових доходів, знач­на частина населення продовжує компенсувати на "дикому" ринку праці та у сфері неформальної трудової діяльності економічні втрати тих доходів, що раніше надхо­дили від традиційних видів трудової діяльності та забезпечувались колишньою пен­сійною системою.

На цей час не існує більш-менш точних статистичних даних щодо реальних обся­гів неформальної та незареєстрованої економіки. Але за даними вибіркових обсте­жень та наукових досліджень, що були проведені із проблем зайнятості (Науково-дослідним центром з проблем зайнятості та ринку праці Національної академії наук України та Мінпраці України, Центром "Соціальний моніторинг" та Світовим Банком), чисельність офіційно незайнятого працездатного населення, яке отримує основні до­ходи від неформальної діяльності, ще у 1994-1995 pp. становила 3170 тис. осіб або 12,6% загальної чисельності зайнятих. Окрім цього, близько 5600 тис. працюючих

громадян залучались до неформальної економічної діяльності¹. Значною мірою ця чисельність сформована за рахунок осіб, які перебувають у стані прихованого безро­біття на підприємствах (неоплачувані відпустки та зайнятість в режимі неповного ро­бочого дня або неповного робочого тижня). Окрім того, загальні несприятливі умови для підприємництва зумовили суттєве зростання "тіньової" діяльності працівників за­реєстрованих підприємницьких структур, державних підприємств та організацій. Ра­зові опитування осіб, які раніше або безпосередньо на момент опитування (середина 1994 р.) працювали на державних підприємствах, засвідчили, що 70 % цих громадян мали неофіційну роботу. Доход, що отримували працівники від неофіційної роботи, становив більше 50 % їх загального доходу². За експертними оцінками, неформальна економічна діяльність дозволяє отримувати значній частині населення, яка утворює так званий мілкий ринковий планктон, до чверті доходів "тіньової" економіки, що є сут­тєвим компенсаційним чинником.

Можна також стверджувати, що у "тіньовому" секторі праці зайнято від 5 до 10 % пенсіонерів (зокрема раннього пенсійного віку), тобто близько 1 млн. осіб.

Взагалі дослідження процесів "тінізаці'Г економіки та відповідного впливу цього явища на життєвий рівень населення, особливо у якості компенсаторного чинника, що гальмує процеси поширення бідності, є надзвичайно складним. Практично всі загаль­ні оцінки масштабів "тіньової"" економіки та обсяги визначених доходів, що отримують суб'єкти "тіньової"" діяльності, носять і завжди об'єктивно носитимуть умовно-експерт­ний характер. Зазначене не є випадковістю, оскільки за інших обставин сфера, пара­метри якої становлять об'єкт економічного дослідження, просто перестала б бути "тіньовою" або прихованою, а у випадку визначення обсягів досить значної у вітчизня­них умовах кримінально-чорної економічної діяльності ще і ретельно законспірова­ною. Тому ні у держстатистики, ні у відповідних владних структур немає достатньо репрезентативних даних щодо реальних обсягів доходів, що отримують та прихову­ють від оподаткування як фізичні, так і юридичні особи, які діють у зазначеній сфері.

Визначення показників справжньої глибини латентності процесів, що відбувають­ся у сфері "тіньового" розподілу і перерозподілу доходів, а також врахування їх впливу на рівень споживання тих чи інших верств і соціальних груп населення особливо важ­ливі, оскільки дають можливість з'ясувати справжні обсяги майнового розшарування і реальні характеристики процесів маргіналізашї населення та накопичення вибухового потенціалу соціальної напруженості. Деяке уявлення про справжній обсяг та реаль­ний рівень прихованих і неврахованих особистих доходів певної групи населення мо-

¹ Див.: Неформальний сектор, нерегламентована діяльність, дикий ринок праці / М. В. Шаленко, Л. П. Піддубна, Д. К. Прейгер, О. П. Громов. - К.: НЦ ЗРП НАН України, Мінпраці України, 1996. - С 19-20; Дюшен Жерар. До аналізу діяльності неформальної економіки в Україні // Матеріали Європейського Центру макроекономічного аналізу України. - К.,1996. - С 2.

^/ Див.: Тиссен У. Теневая экономика в Украине: разные оценки дают одинаковый результат // Фи­нансовые риски. - 1996. - № 3. - С. 32.

³ Див.: Мандибура В. О. "Тіньова" економіка України та напрями законодавчої стратегії и обмежен­
ня. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - С 54-78; Бородюк В., Турчинов О., Приходько Т. Методи розра­
хунку тіньової економіки // Економіка України. - 1997. - № 5. - С. 47-50.

⁴ Це визнано Президентом України в доповіді, присвяченій Дню незалежності України, 24 серпня
1995 p., де зазначається, що "досі як слід не навчилися збирати податки, а це, як відомо, одна з визна­
чальних економічних ознак державності. За існуючими оцінками 40, а можливо асі 50 відсотків прибутків,
що підлягають оподаткуванню, не потрапляють до державної казни" (Голос України. - 1995. - 28 серпня).

же дати хоча б той факт, що тільки у 1994 р. громадянами України було ввезено 164 тис. автомобілів іноземних марок, загальна вартість яких оцінюється у 1,5-2,0 млрд. доларів США. Із тих, хто ввозив ці автомашини, майже 90 % мали пільги, що звільняли їх від сплати податків, ввізного мита, ПДВ тощо. У подальшому цей рин­ковий сектор задоволення зазначеного виду споживчого попиту населення суттєвого скорочення не зазнав. Достатньо лише порівняти ціни на дорогі автомобілі (які пере­вищують 100, 200 тис. грн. і більше) із зафіксованою величиною середнього сукупного грошового доходу, що, за даними статистики, отримує населення України. Так, за ма­теріалами експрес-доповіді Державного комітету статистики України "Рівень життя на­селення у 1997 році" (за даними обстеження сімейних бюджетів), лише 2,6 % насе­лення України отримували середньодушові грошові доходи, що перевищували 300 грн. на місяць; "середній клас", що у 1991 р. отримував доходи від 200 до 350 крб. (50,7 % населення), на цей час (62,4 % населення) отримує доходи, еквівалентні у ре­альній купівельній спроможності карбованця у 1991 р. сумі в межах 22-86 крб. Тому зрозуміло, що зафіксованим статистикою представникам "багатіїв" України навіть за умов абсолютної відмови від задоволення більшості особистих і сімейних потреб не вистачить цілого життя, щоб накопичити необхідні кошти для купівлі "мерседеса", "опеля" або "BMV". А хто зможе оцінити справжню (тобто дати реальну оцінку у екві­валентному порівнянні до існуючих світових цін на аналогічні об'єкти) вартість побудо­ваних навколо великих міст тисяч котеджів та розкішних (навіть за вищими світовими стандартами) вілл або, скажімо, перебудованих за тими ж "євростандартами" вели­чезних квартир, розташованих у найпрестижніших районах великих міст?

Про обсяги "тіньової" економіки, величини доходів та валютних скарбів, на­громаджених у цій сфері, свідчать такі дані: за експертними оцінками фахівців, за кордон протягом останніх 5 років неофіційно експортовано з України до 20 млрд. доларів. Окрім того, за різними даними, у населення України "на руках" зберігає­ться ще від 4 до 10 млрд. доларів США¹. За іншими джерелами, за останні 5 років з України вивезено 15 млрд. доларів².

Сучасна офіційна статистика та податкова система України фактично не мають ніякої інформації про доходи щонайменше 20 % населення країни, які за експертними оцінками отримують близько 40 % сукупних доходів фізичних осіб. Найбільш спроще­но реальна картина розподілу сукупних грошових доходів (враховуючи також і валют­ні) серед соціальних верств населення, що має місце на цей час, може бути предста­влена таким чином: 40% населення країни отримує приблизно 10% сукупних грошових доходів (з яких близько 10 % — "тіньові"); 30 % населення — близько 20 % сукупних грошових доходів (з них приблизно 20 % є "тіньовими"); 20 % населення — до ЗО % доходів (близько третини яких знаходяться у "тіні"); 10 % населення — близь­ко 40 % обсягів сукупних доходів, що отримує населення країни (з яких близько 75 % "тіньові"). Останній рівень ранжування характеризує надвисокі доходи, походження яких здебільшого є "кримінально-чорним" і які за будь-яких умов не прагнуть до співп­раці з податковою та правозахисною системами держави. Тому у визначенні серед­нього сукупного доходу 10 % найбідніших людей (тобто тих верств, що належать до

Див.: Долішній М., Козоріз М. Головні напрями стратегії виходу економіки України з кризи // Еко­номіка України. - 1995. - № 4. - С 30-36.

² Див.: Кощий В. Параллельные экономические миры // Финансовая Украина. - 1996. - 20 февраля.

нижнього маргінального рівня) на сьогодні не виникає ускладнень, але визначення се­реднього сукупного доходу 10 % найбагатшої частини населення України вкрай уск­ладнюється через зазначені причини. Аналогічна ситуація стосується і оцінки майно­вого стану верств населення, яке належить до групи, що має вищий рівень доходів.

Розрахунки децильних коефіцієнтів (тобто відношення доходів 10 % найбагат-ших і 10 % найбідніших громадян), які періодично здійснюються держстатистикою, на основі використання традиційних методик вибірки і даних балансу доходів та ви­трат, по суті дають уявлення лише про процес диференціації на рівні неприхованих і в основному невисоких доходів, що отримують особи, які працюють у державному та кооперативному секторах економіки, або доходів, що надходять від системи со­ціального страхування та джерелом яких є підсобне домашнє господарство.

Проте навіть в межах середнього та низького достатку спостерігається помітна диференціація у розподілі доходів. Так, якщо у 1993 р. середній грошовий доход "найбільш заможних" громадян перевищував доход 10 % громадян із найменшими доходами у 6,7 раза, у 1994 р. — у 9 разів, у 1995 р. — у 12 разів, у 1996 р. — в 13 разів, то вже у грудні 1997 р. 10% громадян із "найвищими" доходами отримува­ли третину загальної суми всіх грошових доходів населення, що фіксувалися офі­ційною статистикою.¹ Реальна ж величина зазначених коефіцієнтів із урахуванням "тіньових" доходів щонайменше на порядок перевищує ті, що офіційно наводяться органами держстатистики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою і низьким рівнем її "тінізації" пи­тома вага готівкової маси, як правило, не перевищує рівня 5 % сукупної грошової маси, що перебуває в обігу і приблизно, за оцінками експертів, такий же рівень ма­ють обсяги "тіньової" економіки. В ринкових країнах майже всі грошові операції (крім дрібних) здійснюються на основі застосування сучасних неготівкових банківсь­ких розрахунків (у тому числі кредитних карток, "магнітних" грошей, чеків, векселів, банкнот тощо). Так, у США питома вага готівки (паперові та металеві гроші) становить 5 % грошової маси МЗ. Інші структурні складові становлять: чекові вклади — 15 %, вклади на безготівкових ощадних рахунках — 11 %, мілкі строкові вклади — 47 %, крупні строкові вклади — 22 %.²

За даними Національного банку, в Україні, починаючи із 1996 р., маса готівки перевищила рівень 40 % загального обсягу грошової маси³:

період 1985 1992 1993 1994 1995 1996 ^{1997 1998}

І кв. II кв. Ill кв. IV кв. І кв. II кв.
питома вага
готівки у об­
сязі грошової
маси (на кінець
періоду), % ¹⁰'° ¹⁹<^{2 26}'^{5 24}.7 ³⁷'^{8 43}-^{1 44}-^{3 46}'° ⁴⁸'^{8 48}-^{9 49}-^{1 47}-⁵

Україна: інформаційно-статистичний довідник. - K.: Кабінет Міністрів України, 1998. - С. 108.

² Макконнелп К. Р., Брюс С. Л. Экономика: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. - М.: Рес­
публика, 1992. -С. 265.

³ Починаючи з 1995 р. до обсягу грошової маси включаються також кошти клієнтів за трастовими
операціями банків.

Динаміку зростання абсолютних обсягів готівки, що перебувають поза банківсь­кою системою, ілюструють такі дані:

період 1996 1997 1998

І кв. II кв. Ill кв. IV кв. І кв. II кв. Ill кв. IV кв. I кв. II кв.
грошова'готівкова маса
(на кінець періоду),
млн.грн. 2800 3324 3330 4041 4306 5102 6031 6132 6304 6390

Обсяги "тіньової" економіки України за спрощеною методикою визначення у 1997 р. оцінюються у 45% рівня офіційного визначення ВВП, який дорівнює 80,5 млрд. грн. Іншими словами, обсяг ВВП, виробленого в "тіньовому" секторі еко­номіки у 1997 p., становить близько 38 млрд. грн.

У 1997 р. в середньому близько 6 млрд. грн. перебували поза межами банківської системи і, як зазначено вище, із цієї маси не менше 3 млрд. грн. обслуговувало по­треби "тіньової" економіки. Реально також, що еквівалентна їй валютна маса із купі­вельною спроможністю у 3 млрд. грн. виконувала функцію обігових коштів "тіньовиків". Зважаючи на викладене, можна стверджувати, що потреби "тіньової" економіки у 1997 р. забезпечувала сукупна грошова маса, яка дорівнювала приблизно 6 млрд. грн.

Якщо вважати, що швидкість обороту готівкової одиниці у "тіньовому" обігу становить 8 разів на рік (тобто до розрахунку береться мінімальний рівень, який практично може перевищувати зазначену вели­чину щонайменше вдвічі), то обсяги валового "тіньового" обороту становитимуть 48 млрд. грн. Якщо 10 млрд. становили витрати "тіньового виробництва" (оскільки їх левова частка припадає на "світлу" еко­номіку), то отримаємо ті самі 38 млрд. грн. ВВП, що характеризують масштаби "тіньового" сектора еконо­міки, які були визначені шляхом застосування показника питомої ваги готівки, що перебуває поза банків­ською системою. Тому можна стверджувати, що параметри "тіньового" сектора економіки України є не меншими за 40 % офіційно визначених обсягів "світлої" економіки і не перевищують межу у 50 %.

За розрахунками західних фахівців, критичною межею для господарства країни є такі щорічні обсяги "тіньового" сектора, що перевищують рівень 15-30 % ВВП. Причому для країн, які мають традиційно ста­більні соціапьно-економічні відносини та сталу ринкову економіку, цей рівень є значно нижчим і не може перевищувати 15%. Практика також свідчить: якщо оборот підпільного бізнесу перевищує V₃ ВВП, а кількість залучених до нього (у тому числі в якості найманих працівників) — 30-40 % зайнятих, економіка втрачає будь-які можливості позитивного регулювання.

В контексті аналізу важливою проблемою, що потребує свого вирішення в Україні, є подальше підвищення рієня статистичної роботи¹, особливо якості статис­тичних обстежень сімейних бюджетів, як основного джерела інформації щодо дохо­дів та рівня життя населення. Існуюча система статистичного обстеження сімейних бюджетів, що здійснюється Держкомстатом України, є досить багатим джерелом інформації щодо визначення сукупних доходів рівня життя різних верств населення країни. Разом з тим, користуючись даними статистики доходів населення, які побудо­вані Мінстатом України на спостереженні сімейних бюджетів, необхідно враховувати, що деякі з методик вибірки і здійснення обстежень в сучасних умовах потребують кардинального перегляду і доповнення. Передусім це стосується необхідності за­безпечення достатньої повноти і всебічного представництва, а також правильного розподілу домашніх господарств за їх типом. При цьому особливу увагу необхідно

Указом Президента України від 14 квітня 1995 р. № 312/95 здійснення статистичних спостережень за "рівнем життя та соціальним захистом населення" вважається одним з першочергових завдань органів державної статистики.

² У безперервному обстеженні бере участь 16,4 тис. сімей.

звертати на появу, збільшення чи зменшення питомої ваги або навіть повне зник­нення у нових економічних умовах тих чи інших економічних секторів. Це сприятиме повнішому визначенню фактичного стану розподілу доходів та витрат серед насе­лення країни.

Слід також враховувати, що дані бюджетних обстежень сімей, отримані мето­дом традиційної галузевої вибірки, мають деякі відхилення від фактичної ситуації (у бік отримання більш пристойних результатів). При цьому 'ігноруються групи і верст­ви населення, не пов'язані з галузями народного господарства і, насамперед, пенсі­онери, учні, тимчасово непрацюючі, а також біженці, бомжі та інші тоауперизовані і люмпенізовані соціальні групи населення, які в першу чергу потребують соціальної увапи і захисту.

Виходячи з викладеного, ми вважаємо необхідним доповнити існуючу вибірку обстежуваних сімейних бюджетів (тобто сукупності працівників основних галузей передусім державного сектора народного господарства ясраїни), репрезентативно представленою кількістю господарств, осіб найманої праці, які отримують доходи від трудової діяльності, а також певну частку акціонерного прибутку (дивідендів) у нових комерційних структурах приватної і змішаної форм власності (кооперативних, малих, акціонерних, спільних та інших підприємствах).

У зв'язку із різким збільшенням в умовах ринкового реформування кількості сі­мейних господарств, доходи яких формуються не за рахунок оплати найманої праці та підсобного господарства, а отримуються від капіталу (у тому числі грошового у вигляді процентів і дивідендів), приватного бізнесу і вищого менеджменту (власники і співвласники капіталу всіх форм існуючих ринкових комерційних структур та їх ви­ще керівництво) і які скоріше за все не дадуть згоду на статистичне обстеження власних сімейних бюджетів, необхідно створити надійний статистичний механізм визначення їх чисельності та чисельності членів їх сімей для подальшого вилучення їх із загальної маси населення, на які можуть бути поширені дані традиційних об­стежень сімейних бюджетів. Слід також відпрацювати методику репрезентативного визначення середніх душових доходів представників зазначеного соціального стра­ту, залучаючи до цього дані податкової і банківської статистики, МВС та ін.

Існуючою вибіркою доцільно охопити сімейні господарства фермерів, осіб, які отримують доходи від індивідуальної трудової діяльності, а також осіб, які перебу­вають в умовах прихованого, часткового або офіційно зареєстрованого безробіття. Окремо слід віднайти (можливо з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ) методи збору статистичної інформації щодо визначення кількості представ­ників маргінально-люмпенізованих верств населення (бродяг, жебраків, бомжів та ін.) та фактичних джерел і обсягів коштів, що підтримують їх існування. Визначену кількість зазначеного контингенту потрібно вилучати із загальної чисельності насе­лення, на яке поширюватимуться дані традиційних обстежень сімейних бюджетів.

Необхідно також створити базу для збору даних для визначення у складі насе­лення кількості представників так званого андеркласу, які отримують високі і надви­сокі доходи за рахунок кримінальної діяльності і "чорного бізнесу" (тобто того соці­ального страту, що об'єднує представників кримінально мафіозних угрупувань: рекетирів, торговців наркотиками, сутенерів, повій, шахраїв, злодіїв та ін.), для по­дальшого вилучення їх із загальної чисельності населення, на яке поширюватиму­ться дані традиційних обстежень сімейних бюджетів.

Важливим напрямом удосконалення інформаційно-методичної бази визначення показників рівня життя є підвищення вірогідності інформації про споживання насе­ленням основних продуктів сільського господарства з особистого підсобного госпо­дарства (всієї сім'ї та на одного члена сім'ї), а також реальні обсяги перерозподілу цієї продукції на м*іжсімейно-родинному рівні.

Таким чином, аналіз особливостей залежності життєвого рівня населення України від функціонування економіки в кризових умовах, з'ясування сутності дест­руктивного впливу інфляції та інших кризових чинників на умови життєдіяльності на­селення, а також визначення і аналітична оцінка дії основних соціально-економічних компенсаторів та латентних механізмів, спрямованих на тимчасове обмеження про­цесів поширення бідності, створює підґрунтя для розгляду такого малодослідженого явища, яким в системі, життєвого рівня населення є маргіналізація його суспільних верств, виявлення особливостей її проявів у вітчизняних умовах, а також оцінки зворотнього впливу цього сучасного феномена на соціально-економічну та політич­ну стабільність суспільства.