Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методологічні проблеми визначення базових індикаторів диференціації населення за глибиною малозабезпеченості

Питання методологічного забезпечення об'єктивності визначення економічних критеріїв та відповідних показників, що характеризують внутрішню диференціацію якісних особливостей стану малозабезпеченості, є найскладнішими теоретичними питаннями аналізу рівня життя населення.

Визначення вартісних показників оцінки якісно відмінних станів малозабезпече­ності надзвичайно ускладнюється за умов економічної кризи. Це пов'язано із тим, що номінальні вартісні еквіваленти внаслідок багатопорядкового інфляційного мас-штабування фактично втрачають реальні цінові координати, а обсяги заробітної плати не тільки не виконують роль міри кількості і якості витрат, результатів праці, а й не є реальним економічним гарантом забезпечення відтворення робочої сили на­віть на простому рівні. До того ж за умов кризового дефіциту споживчі товари і по­слуги можуть реалізовуватися у відриві від суспільно необхідних вимог до якості життєвих благ, що задовольняють нагальні потреби існування людини.

Вітчизняні вчені і спеціалісти, які вивчають питання життєвого рівня населення, вважають, що необхідно не просто визначати межу малозабезпеченості, а й аналі­зувати її глибину. Тобто пропонується досліджувати відхилення рівня життя бідних, найбідніших і злиденних від межі малозабезпеченості та встановлювати чисельність населення, яке належить до різних суспільних верств¹.

Проте відсутність наукової понятійної чистоти у визначенні економічного змісту вартісних індикаторів малозабезпеченості призводить, з одного боку, до довільного ототожнювання різних показників, що визначають якісно відмінну глибину економіч­ного стану маргінальності, а з іншого — до зниження або викривлення соціальної ді­євості їх практичного застосування. Практика свідчить, що на сучасному етапі най­частіше необгрунтовано ототожнюються такі поняття, як прожитковий мінімум і мінімальний споживчий бюджет (МСБ); межа малозабезпеченості і прожитковий мі­німум; мінімальний споживчий бюджет і фізіологічний мінімум; рівень фізіологічного виживання і прожитковий мінімум тощо.

На фаховому рівні часто вживаються і такі поняття, як мінімальний споживчий кошик, мінімальний споживчий рівень, фізіологічний мінімум, рівень мінімального забезпечення та інші. Така різноманітність понять, які характеризують ті чи інші ас­пекти низького або наднизького рівня споживання населення, суттєво ускладнює

¹ Мандибура В. Методологічні проблеми визначення критеріїв диференціації населення за рівнем споживання // Україна: аспекти праці. - 1996. - №7-8. - С 35-37; Харченко Н. Бідність в Україні: характе­ристика та критерії виділення // Україна: аспекти праці. - 1996. - № 7-8. - С 46—47; Саєнко Ю. Феномен і особливості бідності в Україні // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 7. - С. 11-12.; Гнибідвнко І. Організа­ційно-правові аспекти подолання бідності в Україні // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 7. - О ЗО; /Ива­нова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 7. - С 9; Соко­лик М. Оцінка бідності в Україні у 1995-1996 pp. // Економіка України. - 1998. - № 1. - О 64-66.

розуміння змістовних відмінностей, що є між ними, та не дозволяє провести їх рівневе ранжування. Зазначене можна пояснити тим, що навіть у межах низького рівня життя існують якісно відмінні внутрішні рівні споживання, які характеризують соці­ально-економічні особливості глибини стану малозабезпеченості і потребують чіткого понятійного визначення як за економічним змістом, так і за соціальною суттю.

Фактично стан малозабезпеченості має щонайменше три внутрішньоокреслені рівня недоспоживання, що характеризують якісно відмінні умови статусу життя лю­дини: перший — рівень бідності; другий — рівень злиднів; третій — рівень фізіологі­чного виживання (надзлидні). Кожному з означених рівнів, що визначають глибину стану малозабезпеченості, відповідає певний індикатор, який кількісно (тобто через вартісну оцінку) визначає межу переходу одного якісного стану маргінального недо­споживання в інший. Це такі показники, як мінімальний споживчий бюджет (або ме­жа малозабезпеченості), прожитковий мінімум (або межа злиденності) і фізіологіч­ний мінімум (або межа фізіологічного виживання).

Найважливішим оціночно-вихідним індикатором, що характеризує життєвий рівень населення, є мінімальний споживчий бюджет (МСБ). Особливість цього по­казника полягає у тому, що він відбиває таку межу споживання, рівень якої вже мо­же бути віднесений до стану малозабезпеченості.

МСБ дозволяє досить надійно визначити величину вартості того рівня спожи­вання, на межі якого відбувається перехід від середньої забезпеченості до спожи­вання, що починає відповідати параметрам стану малозабезпеченості. Фактично величина вартості нормативно визначеного МСБ є тим показником вартості життя, що визначає межу, нижче якої починається рівень споживання, що може бути відне­сений до стану бідності.

Межу переходу стану бідності у стан злиденності визначає такий соціально-економічний показник, як прожитковий мінімум. Цей показник, особливо в умовах економічної кризи, повинен бути постійно в полі зору держави як базовий індикатор досягнення межі соціально небезпечної бідності (тобто злиднів).

Показник фізіологічного мінімуму визначає межу фізіологічного виживання лю­дини і характеризує той надзлиденний рівень споживання, подальше поглиблення якого стає небезпечним для процесу відновлення життєвої функції особи.

Проблема визначення межі фізіологічного виживання не є актуальною для країн, що мають розвинуту економіку. Ця проблема є актуальною для країн, що розвиваються, і в яких спостерігаються випадки масової загибелі людей від голоду. Слід також враховувати, що в екстремальних умовах загострення економічної кризи індикатор межі фізіологічного виживання (фізіологічний мінімум) може стати важли­вою координатою механізму ''швидкого реагування" у забезпеченні надійної суспіль­ної стабільності і соціальної безпеки. Саме цей показник визначає абсолютну межу, нижче якої, за будь-яких економічних умов, не може знижуватись рівень споживання маргіналів.

Найвідомішими у світовій практиці критеріями та підходами визначення бідності та її внутрішніх рівнів, що застосовуються на цей час, є: абсолютні, відносні, струк­турно-витратні, суб'єктивні, ресурсні, системні.

Відносні критерії визначення бідності вважаються достатньо універсальними для застосування у державах, що мають потужну і стабільну економіку. Орієнтація

на 35-50 % середньодушового доходу дозволяє достатньо репрезентативно виді­лити в цих країнах ту групу населення, яка живе в нестатках відносно домінуючих життєвих стандартів, що мають місце у конкретно взятій країні. Як правило, зі змі­ною рівня середнього реального доходу в країні змінюється і критерій бідності. В такому випадку питома вага бідних в суспільстві визначається не стільки величи­ною доходів, скільки їх розподілом, ступенем майнового розшарування, а також асиметрією та гостротою існуючих суспільних антагонізмів, що виникають внаслідок розподілу населення за рівнем доходів. Якщо навіть за вищого рівня життя в країні спостерігається значне розшарування за рівнем доходів, наприклад існує нечислен­на група, чий майновий рівень набагато перевищує середній, це неминуче збільшу­ватиме показники середнього і медіанного доходу і відповідно зумовлюватиме більшу за чисельністю групу населення, чиї доходи за відносними критеріями асо-ціюватимуться з бідністю. Крім того, використання цього методу пов'язане з проб­лемами визначення тієї частини середнього доходу, який можна вважати порогом бідності, а також точності статистичного обліку доходів як таких та можливостей їх використання для характеристики матеріальних ресурсів, що є у розпорядженні до­машнього господарства, особливо за умови значної "тінізації економіки".

Структурно-витратні критерії передбачають, що, наприклад, частка витрат на продукти харчування для сім'ї (особи) не повинна перевищувати /₃ її доходу або витрати на житло не повинні бути більшими 15% сукупного доходу сім'ї тощо. Ці кри­терії мають практично ті ж недоліки, що й відносні. Проте у випадку їх застосування необхідно мати на увазі те, що населення за скрутних матеріальних обставин зму­шене нехтувати значною частиною обов'язкових платежів, зокрема за комунальні послуги, "зайцями" їздять у громадському транспорті тощо.

Суб'єктивні критерії базуються на уявленнях населення про необхідний рівень мінімального доходу і є надзвичайно важливими в контексті оцінки соціально-полі­тичної ситуації в суспільстві. Вони мають велике значення в період прогнозування результатів тих чи інших виборів. Проте до їх застосування в практиці оцінки життє­вого рівня населення слід підходити досить обережно. Так, за "самооцінкою 93,8 % населення України вважає, що доходи, які вони отримують, ледве забезпечують підтримку фізіологічного мінімуму і ідентифікує себе відповідно з бідними чи навіть зубожілими верствами, хоча реальне споживання 44 % з них на 12 % вище серед­нього по сукупності. Така ситуація є результатом частково зниження рівня життя, частково ж — впливу засобів масової інформації"¹. Слід зазначити, що дослідження доводять наявність зворотного зв'язку між фактичним добробутом і суб'єктивною оцінкою рівня бідності, яка, за даними обстеження 1996 p., проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, істотно знижується особливо після 50 років. Ха­рактерним є те, що чоловіки будь-якого віку суб'єктивно оцінюють рівень бідності значно вище, ніж жінки. Така ситуація віддзеркалює існуючу в суспільстві статево-вікову диференціацію життєвих стандартів.

Ресурсні критерії базуються на врахуванні існуючих можливостей економіки забезпечити відповідний рівень прожиткового мінімуму. Ці критерії визначення бід­ності тієї чи іншої родини мають суто практичне значення, оскільки виходять з бюд-

Лібанова Е. М. Бідність: визначення, критерії та показники // Україна: аспекти праці - 1997 -№7.-С 7.

жетних можливостей надання допомоги малозабезпеченим верствам населення за конкретного економічного стану національного господарства.

Системний підхід — це підхід за яким оцінка основних характеристик і рис бід­ності визначається у чотирьох сферах: охорона здоров'я — суспільна нерівність, насамперед, проявляється у більш низькому рівні середньої тривалості життя, висо­кому рівні дитячої смертності, у низькому споживанні медичних послуг (що тісно пов'язано з низькими доходами), у кількості нещасних випадків на виробництві і ви­сокій питомій вазі професійних захворювань тощо; освіта і професійна підго­товка — бідності притаманні низький рівень дошкільної підготовки дітей, перед­часний вихід із системи освіти та, як наслідок, вища питома вага безграмотних і ма­лограмотних. У зв'язку із цим вихід на ринок праці для цих осіб складніший, оскільки вони не мають відповідної освіти. Для них гостро стоїть проблема адаптації отри­маної ними невисокої кваліфікації; житло — бідності, як правило, притаманні неза­довільні житлові умови, відносне перенаселення, обмежені побутово-комунальні зручності; зайнятість і безробіття — бідність, як правило, поєднується із три­валим безробіттям і ранньою зайнятістю. Проте реалізація системного методу в Україні повною мірою може бути застосована лише за умови, коли зазначені якісні особливості споживання маргіналіє зможуть проявитися найповніше (тобто прибли­зно через 5-15 років).

Таким чином, жоден із застосовуваних критеріїв оцінки бідності не можна вва­жати універсальним, бо він не дає вичерпної, об'єктивної картини поширення і гли­бини абсолютної і відносної бідності. Саме тому застосовувати їх необхідно у комп­лексі, виходячи із специфіки ситуації, що складається в конкретній країні.

Не принижуючи і не відкидаючи практичного значення всього спектра існуючих у світовій практиці підходів та критеріїв, що дозволяють визначити ті чи інші параме­три стану малозабезпеченості, вважаємо, що за умов глибокої економічної кризи, масштабних наслідків гіперінфляційних процесів та обвального зменшення обсягів споживання значної частини населення перевага має надаватись абсолютному ме­тоду. Саме застосування абсолютного методу дозволяє у вітчизняних умовах най­більш репрезентативно показати реальні масштаби зростання вартості життя мало­забезпечених верств населення, оскільки його механізм базується на визначенні зростання номінальної вартості товарів та послуг за набором, що включений до складу і структури нормативно визначених споживчих кошиків.

Відповідно до Закону УРСР "Про мінімальний споживчий бюджет" (1991 р.) цей показник малозабезпеченості розраховувався в середньому на душу населення (для всіх основних соціально-демографічних груп населення України і на одного члена сім'ї з чотирьох осіб різного складу) на базі системи споживчих кошиків, ви­значених для 13 статево-вікових груп населення¹. До нього було включено близько 300 видів продовольчих, непродовольчих товарів та послуг, які вкрай необхідні лю­дині для задоволення життєвих потреб.

Слід зазначити, що коли досліджується питання про мінімальне споживання, необхідно чітко усвідомлювати, про яке саме мінімальне споживання йдеться: міні-

Склад цих кошиків та величина вартості МСБ вперше і востаннє були затверждені постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1991 р. № 244.

мальне споживання на нормативно достатньому рівні (тобто, на рівні, що відповідає складу і структурі нормативно визначених споживчих кошиків, на базі яких розрахо­вується МСБ) чи про соціально допустимий мінімум споживання, тобто споживання на рівні прожиткового мінімуму. Ці вартісні показники за своїм якісним соціально-економічним змістом характеризують абсолютно різні рівні споживання та життя лю­дини, що перебуває у стані малозабезпеченості.

Нормативи споживання життєвих благ, що закладені у споживчі кошики, за кіль­кісним складом і якісною структурою яких розраховувався мінімальний споживчий бюджет населення України, були визначені вченими на підставі виваженого науко­вого обгрунтування і всебічної професійної експертизи.

Фахівці виходили не з конкретних можливостей економіки (тим більше економі­ки, що знаходиться у глибокому кризовому стані), а з наукового визначення об'єктивних мінімально необхідних фізіологічних та духовних потреб, що забезпе­чують нормальне (просте) відтворення людини як соціуму, враховуючи її конкретний статево-віковий стан. При цьому диференційовано (із урахуванням статевих особ­ливостей) визначався такий конкретний обсяг споживання продовольчих, непродо­вольчих товарів та послуг, який був би мінімально достатнім для забезпечення рівня простого відтворення життя і робочої сили працездатної людини, або для під­тримки життя людини похилого віку на належному соціально-економічному рівні, або для створення раціональних умов для забезпечення повноцінного фізіологічно­го і розумового розвитку дитини чи підлітка, тобто у цьому випадку враховувались економічні умови розширеного відтворення особи.

Як показник, що визначає поріг переходу нижнього рівня стану забезпеченості у верхній, рівень малозабезпеченості (МБС) визначає величину вартості такого міні­мально достатнього обсягу споживання життєвих благ, нижче якого особа об'єктивно починає жити у стані бідності. Тобто якісна характеристика стану бідності починаєть­ся нижче тієї межі задоволення особистих реальних потреб, коли конкретна людина змушена жити за умов зростаючого недоспоживання (тобто економічно насильниць­кого обмеження споживання найнеобхідніших життєвих благ та послуг) відносно свого нормативно визначеного та мінімально-достатнього споживчого кошика.

За оцінкою експертів Агентства США з міжнародного розвитку, офіційна межа бідності має відповідати щонайменше трьом основним об'єктивним критеріям: вона повинна бути визначена на рівні, який дозволяє незаможним задовольняти їх міні­мальні потреби у харчових продуктах, інакше цій категорії громадян загрожуватиме ризик недоїдання; вона має бути фінансово виправданою, бо її офіційне прийняття накладає на уряд фінансові зобов'язання перед тими громадянами, чиї доходи є меншими за межу бідності; вона має визначатися з урахуванням прийнятого для певної країни життєвого рівня, що передбачає окрім задоволення фізіологічних по­треб у харчуванні споживання інших товарів та послуг.

Норми споживання продуктів харчування населенням України, за якими було сформовано продуктові кошики мінімального споживчого бюджету наведені у додатках 1,2.

Об'єктивно межу злиденності визначає такий рівень наднизького споживання, при якому індивідуальне недоспоживання життєво необхідних благ стає настільки тотально руйнівним, що відтворення життя і трудового потенціалу людини змінює