Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні показники і нормативи рівня життя населення

Оскільки прояви життєдіяльності людей та їх потреби характеризуються різно­манітністю та різноплановістю, то неможливо виділити один універсальний показник для повної оцінки життєвого рівня населення або певної соціальної групи чи окремої особи (сім'ї). Для цього необхідна сукупна система характеристик, показників і пара­метрів, що у своїй єдності спроможні відобразити стан задоволення суспільних потреб

за їх окремими видами, оцінити рівень життєвих гарантій, а також умови формування та розподілу матеріальних, духовних благ і послуг в країні.

Цілісна система показників рівня життя населення має складатися не тільки з кількісних, а й з якісних показників, згрупованих за певними ознаками. На думку В. Я. Райцина, зведені показники рівня життя населення повинні поділятися на три групи: синтетичні показники, до яких належать національний доход, реальні доходи населення, середня оплата праці робітників і службовців, співвідношення мініматіь-ної і середньої заробітної плати робітників і службовців, мінімальна пенсія та ін.; по­казники споживання населенням конкретних благ і послуг; показники забезпеченості населення дитячими закладами і різного роду послугами охорони здоров'я, кому­нального господарства тощо¹.

Наведена схема структурування показників рівня життя населення не є достат­ньо повною. На думку автора, більш чітко і повно система цих показників може бути представлена шістьма основними групами.

До першої групи належать інтегральні показники, що віддзеркалюють досягну­тий рівень реальних доходів та майнової забезпеченості населення. Вони показу­ють, які фінансові та майново-речові ресурси (передусім нерухомість) є у розпоря­дженні населення країни: номінальні та середні реальні доходи населення країни в цілому та основних соціальних груп, сукупні доходи на одну особу або на одного члена сім'ї; середній рівень заробітної плати в народному господарстві країни в ці­лому та в окремих галузях і сферах виробничої та комерційної діяльності; величина національного доходу або валового внутрішнього продукту, що припадає на душу населення; обсяги національного багатства та питома вага у ньому особистого май­на населення; обсяги як організованих, так і неорганізованих накопичень (грошових заощаджень та страхових внесків), що має у своєму розпорядженні населення.

До другої групи належать показники споживання матеріальних благ, культурних і побутових послуг всіма верствами населення країни. Вони показують, яка кількість і яких предметів споживання та послуг на тому чи іншому етапі розвитку країни перебуває у середньодушовому розпорядженні населення та окремих суспільних верств.

На рівні цієї групи розкриваються також і показники, які характеризують струк­туру матеріальних та культурних благ, що диференційовано використовуються для задоволення особистих потреб конкретних людей або сімей. До цієї групи можуть бути віднесені такі показники: обсяги споживання найважливіших продовольчих това­рів (обсяг, структура, калорійна збалансованість, раціональність харчування, за скла­дом мінералів, вітамінів, амінокислот тощо); рівень забезпеченості задоволення по­треб у предметах одягу та взутті; обсяги споживання найважливіших предметів культурно-побутового призначення, гігієни, санітарії, косметики та товарів довгостро­кового користування; рівень побутового обслуговування населення; стан забезпе­чення послугами торгівлі, громадського харчування; рівень транспортного обслуго­вування і зв'язку; житлові умови (забезпеченість житловою площею, якість житла та комунальних послуг, які мають ті чи інші категорії населення або сім'ї).

Для оцінки рівня життя можуть використовуватися і деякі інші узагальнені показ­ники, що також можуть бути включені до складу цієї групи. До них, наприклад, можна віднести загальний обсяг матеріальних благ і послуг, що споживаються населенням

Райцин В. Я. Модели планирования уровня жизни. - М.: Экономика, 1987. - С. 10-11.

2*

за рік, питому вагу продуктів харчування у структурі споживання (чим нижчою є ця частка, тим вищим вважається рівень життя, оскільки більш значущими і різноманіт­ними стають інші потреби) тощо.

Третя група показників розкриває соціально-економічні чинники, що характе­ризують рівень забезпечення працюючих належними умовами, які необхідні їм у ви­робничому процесі. Ці показники віддзеркалюють стан ринку праці, дозволяють оцінити на мікрорівні умови праці і характер трудової діяльності на окремих підпри­ємствах, установах і в організаціях (навіть на окремих робочих місцях), а на макро-рівні — умови праці на рівні економіки в цілому, а також в окремих галузях суспіль­ного виробництва. До числа цих показників належать: рівень зайнятості населення; тривалість робочого тижня, робочого дня та часу відпочинку; характеристики рівня продуктивності та інтенсивності праці; стан охорони праці та рівень техніки безпеки; надійність системи соціального страхування та рівень гарантованого соціального забезпечення працюючих; стан загальної культури виробництва та його технічне оснащення (питома вага засобів механізації та автоматизації виробничих процесів, скорочення питомої ваги ручної праці тощо).

Зазначені показники мають важливе значення для реалізації соцїально-економічної політики держави в період ринкового реформування, оскільки за цих умов неминуча структурна перебудова економіки супроводжується реструктуриза­цією і перепрофілюванням діяльності більшості підприємств, що зумовлює ство­рення таких економічних передумов, коли питання досягнення максималізації прибутку може вирішуватись власниками капіталу не на користь поліпшення умов та безпеки функціонування найманої праці.

До четвертої групи мають включатися показники, що характеризують стан за­доволення потреб людини у сферах фізичного, духовного та соціального розвитку. Ці показники найбільш повно свідчать про те, який фактичний рівень досягнуто у сфері розвитку людини, духовної культури (або як це визначалось до недавнього часу: "у сфері формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості").

До показників цієї групи можна віднести: умови і якісний рівень медичного об­слуговування населення (із урахуванням статево-вікових чинників); рівень забезпе­ченості потреб населення у сфері фізичної культури і спорту; умови надання та за­гальний якісний рівень освіти населення (динаміка і структура забезпечення населення в цілому і його окремих соціальних та статево-вікових груп); наявність і характер функціонального використання культурно-освітніх та інших естетичних установ (в місті і на селі).

До п'ятої групи входять показники, що визначають такі якісні характеристики життєвого рівня населення, як стан здоров'я та середня тривалість життя населення в цілому та його статево-вікових груп; тривалість активного трудового довголіття; динаміка зростання та абсолютна величина вільного часу і характеристики можли­вості його раціонального використання різними верствами населення у напрямі особистого гармонійного розвитку людини; рівень суспільно-політичної активності населення, характеристики участі особи як суб'єкта-громадянина у суспільному житті країни тощо.

До шостої групи мають включатись показники, що визначають рівень існуючих суспільно-правових гарантій, які має населення країни та його певні соціальні верстви, а також надійність забезпечення політичних свобод громадян у суспільстві.

Незважаючи на умовність наведеного класифікаційного групування показників, що характеризують рівень життя населення, принцип системного підходу до визна­чення ознак, за якими ці показники та відповідні економічні індикатори мають струк-туруватись, а також послідовність їх переліку, ступінь охоплення ними тих чи інших сторін життєдіяльності людини може дати досить повне, об'ємне і об'єктивне уяв­лення про стан задоволення^соціально-економічних потреб населення та умови, що сприяють всебічному розвитку особи.

Споживча сторона життєвого рівня може бути представлена системою спожив­чих комплексів, які об'єднують потреби та засоби їх задоволення. До основних спо­живчих комплексів, що визначають компоненти структурних підсистем, які включаю­ться до складу рівня життя населення, можна віднести доходи, матеріальне споживання (харчування, одяг, взуття, побутові товари, товари довгострокового ко­ристування), житло, транспорт, послуги (у тому числі відпочинок). У соціальному плані особливо важливими і найбільш пріоритетними комплексами є охорона здо­ров'я, освіта і культура.

В оцінці життєвого рівня важливу роль також відіграють відносні показники, що характеризують динаміку рівня життя та ступінь відповідності споживання дійсним потребам населення. Така динаміка може характеризувати досягнення якісно нових ступенів життєвого рівня (скажімо, збільшення частки населення, яке перейшло від стану малозабезпеченості до матеріального достатку або навпаки). Порівняння до­сягнутих показників життєвого рівня із суспільно необхідними потребами та соціаль­ними нормативами дозволяє на кожному конкретному етапі економічного розвитку оцінити його з точки зору реальних можливостей суспільства. Слід зазначити, що середньодушові показники споживання і доходів населення мають використовува­тись із відповідним коригуванням їх на рівні окремих верств населення, що віддзер­калює потенційну базу можливого загострення соціально-класових антагонізмів та зростання соціально-політичної напруженості в суспільстві.

Для оцінки динаміки життєвого рівня населення на практиці досить широко за­стосовуються індекси споживання матеріальних благ, індекси фізичних обсягів спо­живання послуг, коефіцієнти задоволення потреб і споживання.

Індекси споживання матеріальних благ характеризують динамік/ рівня чи об­сяги споживання населенням матеріальних благ. Для характеристики динаміки споживання окремих продуктів і товарів у натуральних одиницях обчислюються ін­дивідуальні індекси фонду (обсягів) споживання

та індекси споживання на душу населення

і ₌2і.2а.

де Q,, Оо — відповідно обсяги споживання окремих товарів у поточному і бази­сному періодах; S_b S₀ — середня річна чисельність населення у звітному і базисно­му періодах.

Для характеристики динаміки споживання різних за складом матеріальних благ або загального обсягу споживання обчислюються загальний індекс фізичного обсягу споживання

І = 2dlii ZloPo

1_І~10 ft)

і загальний індекс споживання матеріальних благ на душу населення" "

*" s, • s₀ '

де q_u q₀ — відповідно натуральний (фізичний) обсяг спожитих життєвих благ у поточному і базисному періодах; р₀ — середня ціна товару у базисному періоді.

Таким чином, для оцінки динаміки реальних обсягів споживання матеріальних благ споживання у поточному періоді порівнюється у порівнянних цінах і ділиться на середню річну чисельність населення. Індекси споживання матеріальних благ на душу населення можуть бути обчислені як відношення загальних індексів обсягів споживання матеріальних благ до індексів середньої річної чисельності населення.

Індекси фізичних обсягів споживання послуг характеризують динаміку обсягів споживання окремих видів чи сукупної маси послуг. Вони обчислюються окремо для платних та безплатних послуг. Для окремих видів послуг обчислюються індиві­дуальні індекси споживання конкретних видів послуг, які можуть бути виражені у на­туральних одиницях

Лі

Чо

Динаміка сукупних обсягів споживання послуг визначається за допомогою за­
гального індексу фізичних обсягів споживання як платних (І = щ—!—-), так і безплат-
них Сі = ^=;------ ) послуг. Перший індекс характеризує динаміку вартості платних

послуг у базових цінах і тарифах на послуги (р₀), другий — динаміку грошової оцінки споживання безплатних послуг за базовою собівартістю (z₀).

Коефіцієнти задоволення потреб характеризують ступінь задоволення потреб людини в тих чи інших матеріальних благах і визначаються як відношення фактич­ного душового споживання до науково обгрунтованих (раціональних) норм спожи­вання. Вони можуть використовуватися в процесі прогнозування темпів виробницт­ва товарів народного споживання.

Коефіцієнти споживання — показники приведення (перерахунку) неоднорідних за складом сукупностей населення, що перебувають у різних природно-кліматичних та життєвих умовах, до умовних споживчих одиниць з метою забезпечення порівнянності показників споживання матеріальних благ та послуг. Коефіцієнти споживання про­дуктів харчування, як правило, розробляються на основі фізіологічних норм спожи­вання різних продуктів з урахуванням статі споживачів, їх віку, професії, інтенсивності праці, а нормативи споживання одягу, взуття тощо визначаються на основі санітарно-гігієнічних та інших умов.

Світова практика застосовує широкий спектр індикаторів оцінки життєвого рівня населення, що знаходиться у стані бідності, поділяючи їх на основні та додаткові. До основних індикаторів відносяться: ВВП на душу малозабезпечених верств населення; мінімальна заробітна плата (встановлена законодавчо і фактична); мінімальний се-редньодушовий доход; питома вага суспільних видатків на соціальні цілі у ВВП; рівень охоплення дітей 6-15 років неповною середньою освітою; смертність дітей у віці до 5 років; рівень імунізації дітей та підлітків; частка дітей, які не забезпечені раціо­нальним харчуванням; співвідношення середньої очікуваної тривалості життя жінок та чоловіків; сумарний коефіцієнт народжуваності; рівень материнської смертності.

Додаткові індикатори стосуються, головним чином, короткострокових зрушень. Застосовуються також індикатори, що визначають потенційні можливості для бідних верств населення отримувати більші доходи, зокрема, за рахунок додаткової зайня­тості; іншим ключовим блоком є індикатори доступності товарів широкого вжитку та основних послуг для різних малозабезпечених верств населення, наприклад, у сіль­ській місцевості.

Організація Об'єднаних Націй визначає чотири основні характеристики бідності: "коротке" життя; низька професійно-освітня підготовка; позбавлення економічної ба­зи нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; вилучення з суспільного життя¹.

Показники рівня життя можуть характеризуватися як за допомогою натуральної структури споживання, так і в узагальненому, тобто вартісному (грошовому) вимірі обсягів споживання життєвих благ (товарів та послуг). Кількісно, тобто у певному визначенні можуть бути представлені лише конкретні складові рівня життя (обсяги споживання, умови праці, бюджет часу тощо); узагальнена оцінка, як правило, є ре­зультатом досить складного якісного аналізу.

Серед науковців поширена думка, що достатньо дієвим інструментом прискорен­ня стабілізації рівня життя населення і подальшого зростання добробуту народу є со­ціально-економічні нормативи². При цьому у вітчизняній науковій літературі пропону­ються такі нормативи життєвого рівня населення (вони, як правило, співпадають з показниками, що застосовуються у світовій практиці): мінімальні державні соціальні гарантії; нормативи розвитку матеріальної бази соціальної сфери на душу населення; нормативи споживання населенням матеріальних благ і платних послуг; нормативи формування доходів і витрат населення; нормативи соціального забезпечення; нор­мативи соціального обслуговування; нормативи організації та умов праці; соціально-демографічні нормативи; нормативи споживчого бюджету тощо. Проте на сучасному етапі про наявність сталої вітчизняної системи соціально-економічних нормативів, а також про їх наукове обгрунтування та структурованість говорити передчасно.

У процесі якісного вдосконалення та структурної диференціації системи показ­ників життєвого рівня заслуговують на увагу проблеми визначення показників, що характеризують його з позицій соціальної структури суспільства. У цьому плані кла­сифікація соціальної структури населення повинна мати щонайменше декілька кри­теріїв, які з певною умовністю можна класифікувати за такими ознаками:

по відношенню до власності на засоби виробництва: власники засобів виробни­цтва; наймані працівники; працівники-власники; асоційовані власники (акціонери, коо-

¹ Human Development Report 1997. - New York, 1997. - P. 5.

² Див.: Сигов И. К разработке эффективной системы социальных нормативов // Экономические
науки. - 1989. - № 6. - С. 40-41.

ператори-паиовики тощо). У свою чергу трудящі поділяються на працюючих за сек­торами виробництва: приватне; державне; кооперативне; індивідуально-трудове;

за змістом праці робітників: переважно фізична; переважно розумова; фізично-розумова праця. Робітники переважно фізичної праці у свою чергу можуть бути поді­лені на зайнятих: малокваліфікованою; кваліфікованою; висококваліфікованою пра­цею. Можуть бути також виділені і специфічні групи працівників переважно розумо­вої праці: службовці (не спеціалісти); спеціалісти з середньою освітою; практики, які займають робочі місця, що потребують відповідної освіти; спеціалісти з вищою осві­тою (а також практики, які використовуються на робочих місцях, що потребують цієї освіти); творча інтелігенція (вчені, письменники, художники, артисти та ін.);

за умовами життя: городяни; селяни; городяни-селяни (які проживають у сис­темах розселення "місто-село");

за майновим становищем. Основним критерієм тут може бути рівень доходів на члена сім'ї у місяць, обсяги заощаджень, розміри власності на капітал та обсяги нерухомого майна;

за становищем у суспільстві: зайняті трудовою діяльністю у системі народного господарства; підприємці; рантьє; учні та студенти; непрацюючі пенсіонери; зайняті у домашньому і особистому господарстві; діти дошкільного віку; працездатні (дієздатні) особи, що не мають постійного заробітку чи пенсії; люмпенізоване насе­лення. Соціальна структура суспільства зумовлює необхідність врахування у кла­сифікації певних соціально-демографічних і маргінальних груп, а також здійснювати класифікацію населення за статтю та віком.

Нормативи життєвого рівня слід поділяти не лише за напрямами соціального розвитку, а й за функціональним призначенням у системі соціального управління; за рівнем застосування; за ступенем охоплення соціальних явищ; за кількісними пара­метрами. Нормативи прогнозно-орієнтовного характеру можуть бути загальнодержа­вними, регіональними і такими, що визначаються на рівні підприємств; загальними (комплексними) і частковими (локальними); мінімальними та оптимальними тощо.

Можна виділити також інші групи нормативів життєвого рівня. По-перше, рівневі, що виражають абсолютну чи відносну величину нормативної пропорції (відображені відповідно у натуральних показниках чи відсотках). Такі нормативи можуть мати чо­тири різновиди: точкові, при яких фактичне значення показника має дорівнювати ве­личині відповідного нормативу без будь-яких істотних відхилень у той чи інший бік (наприклад, нормальна тривалість робочого дня або встановлена тривалість робочої відпустки тощо); інтервальні, коли фактичне значення показника має певну визначену нормативом межу (скажімо, "вилки" посадових окладів або допустимий інтервал нор­мативних вимог щодо професійної підготовки працівників тощо); максимальні, які означають, що фактичне значення показника не повинно перевищувати рівень, рег­ламентований нормативом (скажімо, граничний рівень понаднормової роботи працю­ючого протягом року); мінімальні — коли фактичне значення показника не повинно бу­ти меншим за встановлений норматив (наприклад, величину загального трудового стажу, потрібного для виходу на пенсію). По-друге, нормативи приросту, що харак­теризують пропорцію між приростами двох показників.

Системно-цільова спрямованість застосування нормативів життєвого рівня на­селення насамперед зумовлюється концепцією соціального розвитку держави, яка

передбачає визначення відповідних завдань, що стоять перед суспільством, та за­соби їх досягнення. Забезпечення комплексності у реалізації концепції має пере­дбачати охоплення нею таких напрямів: рівень життя населення, соціальна структу­ра суспільства та спосіб життя.