Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Попереднього періоду

Розраховано за даними: Статистичний щорічник України за 1996 рік. - К.: Українська енциклопе­дія, 1997. - С 77; Ціни на окремі споживчі товари та платні послуги: Експрес-доповідь за грудень 1997 року. - К.: Держкомстат, 1998.

Збільшення заборгованості із виплати заробітної плати призводить до знижен­ня питомої ваги фонду виплаченої заробітної плати у ВВП. Так, можна спостерігати, що питома вага фонду оплати праці у ВВП зменшилася із 46,7 % у 1990 р. до 29,6 % у 1997 р. (табл. 3.5).

З 566

Таблиця 3.5. Динаміка співвідношення виплаченого фонду оплати праці до валового внутрішнього продукту у 1990-1997 pp. *

* Розміри фондів оплати праці взято з річних балансів грошових доходів населення.

За інформацією Держкомстату за останні 2 роки заборгованість із виплати за­робітної плати збільшилася майже у 9 разів. Тіль ки у 1997 р. вона зросла на 23 % і станом на 1 січня 1998 р. становила 5,15 млрд. гривень, тобто 21,5 % заробітної плати, нарахованої до виплати у 1997 p., в тому числі 30,2 % — на підприємствах, що раніше мали заборгованість. Таким чином, середній термін затримки у виплаті заробітної плати у 1997 р. становив 2,6 місяця, в тому числі на підприємствах, що мали заборгованість — 3,6 місяця. Слід також зазначити, що більше половини (55,5%) боргу припадало на підприємства недержавної форми власності, в тому числі 25 % — на акціонерні товариства.

До цього часу залишається значною заборгованість із ви плати заробітної плати за 1996 р. На 1 січня 1998 р. вона становила 0,44 млрд. грн. або 8,5 % загальної суми заборгованості. Найбільшу заборгованість за 1996 р. мали підприємства мор­ського транспорту (37,6%), установи освіти (19,4%), культури (17,8%), фізичної культури і спорту (17,1 %), соціального забезпечення (15,8 %), науки та наукового обслуговування (14,6 %), охорони здоров'я (14,3 %), мистецтва (14,2 %), апарати органів державного управління (10,1 %).

Стан погашення заборгованості із грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, незважаючи на екстраординарні зусилля Кабінету Мін і-стрів України, продовжує погіршуватись (див. додатки 3,4).

На 1 січня 1998 р. загальна заборгованість перед населенням становила 6,89 млрд. грн.; 74,8 % цієї суми складає заборгованість із заробітної плати, 3,3 — грошового забезпечення військовослужбовців, 1,5— стипендій, 19,8— пенсій, 0,3 — соціальних допомог, 0,3 % — допомоги по безробіттю. Протягом 1998 р. за­гальна сума заборгованості збільшилась ще більше і на 1 червня становила 7,96 млрд. грн. (з яких 6,04 млрд. грн. — заборгованість по заробітній платі).

Одним із важливих проявів деструктивного впливу інфляції на життєвий рівень населення є масштабне знецінення багаторічних трудових накопичень (грошових

заощаджень та страхових внесків) населення. Проте це питання потребує окремого дослідження і буде розглянуто у главі VIII цієї роботи.

Тривала економічна стагнація потребує подальшого підвищення ролі статис­тичної інформації, у тому числі вдосконалення якісного рівня статистики доходів населення. Важливий елемент статистики доходів населення — питання визна­чення вартості життя. Особливо гостро воно постає в період як розкручування інфляційної спіралі, так і інфляційної стабілізації, оскільки від репрезентативного визначення цього показника безпосередньо залежить реальна оцінка втрати до-ходної бази у порівнянні з умовами простого відтворення життя і робочої сили людини.

Як вже зазначалось, найбільш повно характеризує зміни реального індексу вартості життя індекс цін на товари і послуги, що входять до складу споживчих ко­шиків мінімального споживчого бюджету. Саме вони повною мірою визначають найнеобхіднішу сукупність життєвих благ людини.

З серпня 1994 р. Мінстат України припинив визначення індексу цін за набо­рами споживчих кошиків МСБ (регламентованого Законом УРСР "Про мінімальний споживчий бюджет") і перейшов до визначення індексу цін споживчого ринку. Для розрахунку індексу цін споживчого ринку враховується динаміка роздрібних цін на товари і послуги, що не є об'єктом споживання широких і, передусім, мало­забезпечених верств населення (до цих товарів та послуг належать автомобілі, дорога побутова аудіо- та відеотехніка, домашні комп'ютери, ювелірні та художні вироби, хутряний та шкіряний одяг, делікатесні продукти, відпочинок, в тому числі за кордоном), тобто тих споживчих груп, які відповідають споживанню на рівні за­можності, багатства і навіть розкоші. Це відчутно занижує сукупну динаміку цін на товари і послуги, що споживаються малозабезпеченими верствами населення. Обчислення органами Держстатистики одночасно двох індексів засвідчило, що рі­зниця між індексами інфляції за наборами споживчих кошиків МСБ та індексами інфляції цін споживчого ринку становила: у 1991 р.— 13,6 процентних пунктів (403,6-390,0); у 1992 р.— 2,8 (2103,3-2100,5); у 1993 р.— 2095,5 (12351,5-10256,0); у 1994 р. (січень-липень) — 18,2 процентних пунктів (186,1-167,9) (табл. 3.6).

За умов припинення визначення індексу вартості життя за цінами на товари і послуги, що входять до складу споживчих кошиків МСБ, найбільш повно динаміку реальної вартості життя малозабезпечених верств населення характеризує індекс цін на товари і послуги, які включені до складу межі малозабезпеченості (ММЗ). У цьому можна переконатися, якщо порівняти величини вартості МСБ у червні 1998 p., що визначені за умов використання різних індексів інфляції споживчих цін: 206,8 грн.; 302,9 грн.; 360,0 грн. (табл. 3.7).

Практика і наведені у табл. 3.6 та 3.7 дані свідчать про гостру необхідність від­новлення у вітчизняній практиці обчислення реального індексу вартості життя, тобто індексу цін на товари і послуги, що входять до складу споживчих кошиків МСБ. Вартість життя — вартість предметів споживання та послуг, що відповідають пе­вному рівню задоволення потреб людини. Мінімум вартості життя визначають умо­ви, необхідні для простого відтворення життя і робочої сили людини.