Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

У 1950-1995 pp.

Масштабність процесів сучасного ринкового реформування зумовила ситуацію, коли ті самі верстви населення, які вже раніше піддавались маргінальній декласації і які у подальшому повністю не набули якостей, що відповідали б їх новому соціаль­ному статусу, були повторно втягнуті у ці процеси. Це стосується тих осіб, які у со­ціально-класовому відношенні ще не стали представниками робітничого класу та ін­телігенції і у період трансформації та глибокої економічної кризи втягнуті в процесі "виживання" у маргінальну зміну свого соціального статусу. Останнє відбулось за умови, коли зазначені особи почали займатися такими видами діяльності, як дрібна торгівля, "тіньова" діяльність у сфері послуг, малий бізнес тощо. Зважаючи на ви­кладене, вони ще тривалий час не зможуть стати справжніми представниками класу дрібних підприємців та торговельних посередників.

До маргінального статусу люди досить швидко звикають (як до чогось суспільно нормального). Сьогодні не викликає здивування, а тим більше презирства офіцер правоохоронних органів або викладач університету, які торгують на базарі. У цьо­му, очевидно, проявляється дезорганізуючий вплив кризи на процес різкої активіза­ції латентної та потенціальної маргіналізації. Зазначене особливо характерне для українського суспільства і за своїми наслідками перевищує безпосередній негатив­ний ефект безробіття, яким би масовим не було це явище.

На особливу увагу заслуговують також дослідження, спрямовані на виявлення наслідків безпосереднього впливу безробіття на процеси маргіналізації. За найбільш типовими ознаками безробітних в Україні можна поділити на три основні групи:

перша група — це особи, які недавно втратили роботу. Основною рисою їх є те, що вони досить твердо зорієнтовані на повторне включення у виробничий про­цес. Останнє можливе навіть і за менш сприятливих умов праці та її матеріального стимулювання. Для представників цієї групи характерне стійке збереження прита­манних їм цінностей та установок. Втрату роботи вони сприймають як результат прикрого збігу несприятливих обставин або як наслідок їх особистих недоліків і по­милок. Домінуючий психологічний стан цих людей можехарактеризуватися як роз­губленість, яка зі зростанням терміну перебування без роботи трансформується на втрату самоповаги і депресію. З економічної точки зору, особливості такого стану проявляют ься у тому, що безробітні зазначеної групи готові продавати робочу силу за найнижчою ціною, яка не відшкодовує навіть мінімальної частки задоволення первинних потреб, пов'язаних із її відтворенням;

друга група — це особи, які вже повною мірою відчули тягар тривалого перебу­вання без роботи. їх стан характеризується своєрідним переплетенням цінностей і установок, що, з одного боку, відображають їх попередній соціальний статус, з іншо­го — деякі нові риси, притаманні свідомості маргіналіє. Стан розгубленості та де­пресії нерідко змінюється у них загостреним почуттям відокремленості, відчуженості від суспільства, яке знехтувало ними. Трудова мотивація, відповідна їй трудова мо­раль ще зберігається у них, але ці якості починають доповнюватись глибокою воро­жістю не тільки до нової системи економічних відносин, що, на їх думку, є причиною масового витіснення працівників з виробничого процесу, а й до системи суспільних інститутів держави в цілому, до їх конкретних представників в особі керівників дер­жави, членів парламенту, керівного складу урядових структур та безпосередніх ке­рівників підприємств, на яких вони працювали;

третя група — це в основному працівники з вищою освітою, які мають розви­нуту систему соціальних потреб, пройшли довгий шлях маргінал-пауперизації, але не перетворилися на звичайних люмпенів. До цієї групи належить також значна ча­стина робітників, діяльність яких була пов'язана із складною розумовою працею і які ще не повністю витіснені із суспільного виробництва, але не зуміли реалізувати свої соціальні сподівання. Свідомості та поведінці таких осіб ще не властива адаптація до основних цінностей та установок, які переважають у люмпенському середовищі. Модифікація їх ціннісних орієнтирів під впливом ідеології та пропаганди ринкового реформування ще перебуває на рівні лояльної повсякденної свідомості. Проте в процесі послаблення в суспільстві норм трудової моралі у них неминуче формуєть­ся гострий протест проти маргінально-злиденних форм споживання, скасування норм, правил та гарантованої системи захисту, що у минулому забезпечував то­тальний державний патерналізм, навіть якщо він і сковував "свободу" та підприєм­ницьку ініціативу індивіда. Ці верстви населення неминуче стають носіями ворожості до нових суспільних інститутів і сподіваються на нову, більш розумну, на їх погляд, суспільну модель, що відкидає обраний (сучасний) шлях історичного розвитку України. Оскільки такі верстви втратили особисту перспективу, вони абсолютно за­перечують значення і можливості прогресу ринково-трансформаційних процесів, що відбуваються на сучасному етапі суспільного розвитку. В результаті вони втрача­ють ілюзії щодо перспективних можливостей розвитку сучасного постіндустріаль-ного суспільства;' їх місце займає система апокаліпсичних бачень, які сьогодні про­пагуються засобами масової інформації у всьому світі (оскільки наближається рубіж тисячоліть, який, на думку багатьох експертів та вчених, повинен ознаменувати со­бою докорінну глобальну зміну існуючих відносин), невдоволення нинішнім стано­вищем, ідеалізація соціально-економічних відносин та рівня життя, що існували в далекому (і недалекому) минулому, розчарування в ефективності існуючих суспіль­них відносин і політичних інститутів (аж до повного заперечення необхідності таких інститутів взагалі) і, навпаки, туга за "сильною" рукою, здатною навести порядок, що трансформується в апологетику харизматичного тоталітаризму у найгірших екстре-мально-дестабілізаційних варіантах.

Перед безробітним із всією гостротою постає проблема: "Куди себе подіти?". Психологічний дискомфорт, боротьба за виживання пригнічують психіку, а відтак нега­тивно позначаються на здоров'ї. Статистика свідчить, що ймовірність бути ураженим нервовим захворюванням для людей, що втратили роботу, практично подвоюється.

Нервово-психологічні витрати, пов'язані із пристосуванням до нового способу життя, пошуки виходу із маргінального стану і реальна безвихідність спонукають ча­стину безробітних до надмірного споживання заспокійливих засобів, алкоголю, нар­котиків тощо. Останнє нищить їх вольові якості, сприяє прискоренню їх соціальної деградації та перетворення на люмпенів.

Досить складною проблемою для хронічного безробітного є сімейна. У безро­бітних маргіналіє можуть бути два типи сімей: з дружиною, яка продовжує працю­вати (за даними соціологічних досліджень, їх близько 30-35 %); сім'я, що повністю перейшла на соціальне забезпечення. У першому випадку виникає ситуація "зміни ролей", коли жінка в сім'ї займає місце "годувальника", а чоловік — "утриманки-домогосподарки". В другому випадку психологічна ситуація не менш складна. Постійне щодобове перебування один на один із чоловіком в умовах жорсткої еко-

номії коштів, вимушеної відмови від багатьох колишніх форм сімейного відпочинку, максимально граничного звуження кола спілкування неминуче створює між подруж­жям атмосферу взаємної нетерпимості.

В сім'ях обох типів нагнітається напруження, виникають чвари, частішають ви­падки насилля на побутовому грунті. Останнє сьогодні констатує і кримінальна ста­тистика. Нерідко логічним фіналом вирішення сімейних суперечностей стає розпад первинного осередку соціального організму — сім'ї.

Крах багатьох сімей сьогодні зумовлюється не тільки труднощами адаптації до нового способу життя. Інститут сім'ї, принаймні той, що був традиційним для Украї­ни, вся сукупність сімейних зв'язків та відносин, що формувалися сторіччями між подружжям та дітьми, нині піддається сумніву, спотворюється домінуванням відно­син тотальної "продажності" та невпинним масштабуванням процесів маргіналізації. В умовах перетворення "гострої" циклічної кризи в затяжну та системну економіч­ну стагнацію, пов'язану з глибокою технологічною деградацією матеріальної структури продуктивних сил суспільства, питома вага людей, які залишилися без роботи на до­сить довгий час, різко зростає насамперед у двох соціальних групах: серед працівни­ків передпенсійного віку та серед молоді (старше 18 років), яка вперше приходить на ринок праці. В умовах кризи посилюються також прояви іншої тенденції — постійне розширення негативної периферії. Дві відокремлені маргінальні групи — молодь та люди похилого віку в умовах кризи різними шляхами активно витісняються на пери­ферію суспільства, маргіналізуються, пауперизуються і люмпенізуються.

Що стосується молоді, то основна причина її економічної маргіналізації полягає у нездатності самостійно знайти роботу після закінчення школи або вищого учбово­го закладу. До цього також додається поширення різних видів тимчасової зайнятос­ті, які не мають перспективного значення для вирішення питання постійного праце­влаштування молодої особи, яка розпочинає трудове життя.

Слід зазначити, що звикання до безробіття у представників різних соціальних груп, а також у юнаків і дівчат, особливо на початковій стадії, відбувається по-різному. Дівчата, як правило, багато часу проводять удома і особливо страждають від стану соціальної ізоляції. У юнаків, навпаки, вимушена бездіяльність сприяє утворенню вуличних компаній, що нерідко зливаються із сталими молодіжними угрупованнями, які своєю поведінкою вступають у конфлікт із законом, стають ре­зервною "армією", що рекрутує волонтерів до лав організованої злочинності.

Досить специфічним є становище декількох сотень тисяч студентів України. їх ще не можна назвати остаточно витісненими із виробничого процесу, але багатьом із них після закінчення ВУЗу неминуче доведеться поповнити ряди безробітних. Ба­гатьом доведеться втратити надії, пов'язані з бажанням отримати бажаний статус. Можна прогнозувати, що з часом цей процес посилюватиметься.

Перспектива безробіття, відсутність надійних гарантій на майбутнє не може не впливати на свідомість і поведінку студентства (мова йде про дуже динамічну і полі-тизовану частину населення, яка до того ж сконцентрована на обмежених площах студентських аудиторій). Болісне усвідомлення особистої непотрібності суспільст­ву, відчуття неминучого витіснення на маргінальну периферію може сприяти фор­муванню та поширенню певних установок, у тому числі політично екстремістських. Іншими словами, досить високою є ймовірність, що після маргіналізації колишні сту-

денти як найбільш активна соціально лабільна група здатні стати організуючим яд­ром різних екстремістських угруповань і, взагалі, виявитися носіями активно-агресивного та, більшою частиною, негативно-руйнівного політичного заряду.

Дослідження свідчать, що значній частині вітчизняної студентської молоді, яка має високий рівень інтелектуального розвитку, сьогодні притаманні три ключові установки: висока самооцінка (навіть переоцінка) власних здібностей або.особисто­го рівня професійної підготовки (освіти); яскраво виражена орієнтація на досягнення професійного успіху, на вдалу кар'єру; бажання реалізувати свої прагнення та по­треби у максимально стислі строки. Нерідко всі ці установки існують одночасно, доповнюючи та підсилюючи одна одну. Така група молоді досить болісно сприймає бар'єри та перешкоди, що виникають на шляху реалізації її планів. Слід зазначити, що найбільш потенційно схильними до сповзання у категорію маргіналіє (за умови першої невдачі) є молоді дипломовані спеціалісти.

Своєрідним "тихим" протестом молоді, що на цей час спостерігається в Україні, є її прагнення залишити рідну країну після закінчення ВУЗу. Таким чином, якщо держава не буде спроможна створити прийнятні умови для реалізації здібностей та фахових орієнтацій молодих спеціалістів, сподіватися на розвиток національної економіки в найближчій перспективі, як кажуть, не доводиться.

Таким чином, маргіналізація населення сьогодні стала масштабним явищем, що поширилось на основні групи громадян України і суттєво зачіпає суспільне ядро. Ступінь маргіналізації соціальних груп населення є різною, але її найбільш поширені прояви характеризуються досить стійкими рисами.

Специфіка сучасних процесів маргіналізації, якій піддається українське суспіль­ство, полягає в тому, що на узбіччя соціальної структури викидається не просто де­класовані та морально деградовані елементи, а складний конгломерат груп, які від­різняються одна від одної різним набором притаманних саме їм важливих показників та якісних характеристик. Поряд із традиційними люмпен-маргіналами, які, як правило, мають низький рівень освіти, нерозвинуту систему потреб, суттєву відчуженість від суспільних процесів, у цей соціальний конгломерат входять так звані неомаргінали. Найбільш характерними рисами цих верств населення є висока освіченість, розвинута система потреб, значні соціальні очікування і суттєва полі­тична активність. Ці базові суспільні страти співіснують з багаточисельними перехі­дними групами, які перебувають на різних етапах перманентного процесу маргіналі­зації. Особливий тип маргіналів — нові національно-етнічні меншини.

Постійне вливання до складу маргіналів осіб із високим рівнем освіти вимагає від держави проведення більш гнучкої, ніж та, що традиційно існує, політики щодо цих су­спільних груп. Неувага до потреб цієї частини населення може в найближчому майбу­тньому сприяти вибуховому загостренню соціально-політичної ситуації в Україні.

Слід зазначити, що маргіналізація не обмежується лише масовим втягуванням у цей процес осіб із високим рівнем освіти і розширенням сукупності осіб, які витіс­нені з виробничого процесу та з суспільного життя в цілому. Важливою складовою процесу маргіналізації є досить складне соціальне переміщення груп, які ще не від­торгнуті від суспільства, але постійно і безповоротно втрачають попередньо набуті соціальні та економічні позиції, суспільний статус, престижність становища, тради­ційні умови та рівень життя.