Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

І—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—г

90 110 130 150 170 190 210 230 248 270 290

Заробітна плата, крб.

Рис. 5.3. Посилення податкового навантаження на доходи громадян

Таблиця 5.3. Динаміка зростання питомої ваги прибуткового податку у фонді відтворення робочої сили

По-третє, прибутковий податок сьогодні фактично є податком на заробітну плату працюючих у тому секторі економіки, що є "прозорим" для податкових органів. Про це свідчить те, що питома вага податків з оплати праці у 1996 р. становила 95,1 %, а у 1997 р. — 93,3 % загальної суми прибуткового податку, сплаченого громадянами про­тягом відповідного року. Разом з тим у структурі грошових доходів населення України, що фіксуються органами офіційної статистики і обов'язково підлягають оподаткуванню прибутковим податком, питома вага оплати праці становила близько 80 %.

Слід зазначити, що доходи від підприємницької діяльності (доходи, які отримує населення від продажу іноземної валюти та інші доходи, що фіксують органи дер­жавної статистики) і в яких не враховані реальні обсяги доходів, отримуваних грома-

дянами від "тіньових" видів діяльності, досягали 16 % сукупного обсягу зафіксова­них грошових доходів населення, але вони принесли до казни держави у 1996 р. лише 3,3 %, а у 1997 р. — 5,8 % загальної суми прибуткового податку, отриманого з громадян України.(табл. 5.4).

Таблиця 5.4. Структура сплаченого прибуткового податку з громадян у 1996-1997 pp.*

* Розраховано за даними Головної державної податкової адміністрації України.

По-четверте, спостерігається значна втрата реальної купівельної спроможності фонду відтворення робочої сили, що отримують працюючі, внаслідок зростання тис­ку на нього з боку непрямих податків. Відомо, що непрямі податки (тобто податок на додану вартість та акцизи) фактично сплачує у роздрібній торгівлі покупець то­вару (послуги), який є їх кінцевим споживачем. Немає необхідності доводити, що за своєю економічною суттю непрямі податки відрізняються від прямих податків біль­шою прихованістю їх питомої ваги у сукупних грошових доходах громадян. їх існу­вання значною мірою є соціально несправедливим явищем, оскільки непрямі подат­ки в однаковій пропорції стягуються з покупців у роздрібній торгівлі без урахування рівня диференціації їх особистих доходів.

Податки, що безпосередньо включені до ціни товарів і послуг першої життєвої необхідності, приховують посилення фіскального тиску саме на бідні верстви насе­лення, на працюючих громадян, які на ринку споживчих товарів створюють най­більш масовий попит. Саме тому можна стверджувати, що непрямі податки є пере­важно податками на бідних. Тобто, чим бідніша людина, тим відносно більшу частку особистого доходу вона змушена віддавати державі у вигляді непрямих стягнень, які усім своїм тягарем лягають саме на ці верстви населення, створюючи своєрідні приховані привілеї для багатих. У багатьох країнах ринкової економіки (наприклад, Канаді) для виправлення зазначеного порушення принципу соціально-економічної справедливості існують законодавчо визначені механізми повернення частки утри­маного ПДВ громадянам, які мають низькі доходи і які ними офіційно задекларовані та подані податковим органам.

Досліджуючи податкові системи країн ринкової економіки, радянські науковці переважно робили висновки, які найбільш узагальнено були викладені В. Дмит-рієвим: "Із соціальної точки зору, податки в умовах капіталістичного суспільства є додатковою формою експлуатації робітників і службовців, фермерів і дрібних під­приємців. На додаток до експлуатації трудящих в процесі виробництва буржуазна держава як сукупний капіталіст здійснює за допомогою податків подвійну експлуа-

тацію. Відбувається скорочення оплачуваної праці робітників, зниження їх заробіт­ної плати, що є найбільш уразливим податковим джерелом (у порівнянні із відсот­ком і прибутком), яке витримує по суті подвійне податкове навантаження: у процесі стягнення прямих податків тому, що це вилучення безпосередньо при отриманні до­ходу (ухилятися від його сплати робітники і службовці не можуть); при обкладанні непрямими податками, оскільки заробіток більшою мірою витрачається на купівлю товарів і послуг першої необхідності, а також продуктів харчування, в ціни яких і включені ці податки. Наслідками прямого і непрямого оподаткування є постійне зниження життєвого рівня трудового населення капіталістичних країн"¹.

Багато у чому погоджуючись із наведеним, необхідно зазначити, що лише дог­матичні "шори" можуть позбавити сучасного дослідника можливості зрозуміти, що протягом останніх десятиріч в країнах розвинутої ринкової економіки суттєво змінені форми відносин між основними суб'єктами суспільного виробництва, а також трансформована загальна структура їх соціальних зв'язків. Фактично на уламках ліберально-ринкової моделі економічних відносин виникли потужні регулятивні сус­пільні механізми, спрямовані на ліквідацію рудиментарної патології нееквівалент-ності економічних відносин, що була між секторами економіки, сегментами ринку та його окремими суб'єктами, а також запроваджені системні механізми приборкання "диких" форм експлуатації праці капіталом.

Наполеглива і активна боротьба трудящих та процеси загальної демократизації суспільного життя призвели до того, що в умовах цивілізованої ринкової економіки виник гнучкий і реально контрольований громадськістю механізм перерозподілу су­спільного багатства. В цих умовах держава (а також всі її ресурси і потужності) об'єктивно виступає органом волевиявлення сукупного капіталіста та потужним на­ціональним координатором, який піклується про оптимальне узгодження інтересів всіх політичних сил суспільства, виступає гарантом суспільної гармонізації та досяг­нення гнучкого соціального консенсусу.

Сьогодні при оцінці експлуатації вже недостатньо знати, яка питома вага ново-створеної вартості отримується найманим працівником від економічних організато­рів виробництва, тобто підприємців. Необхідно також знати яку функціональну спрямованість має механізм оподаткування і наскільки ефективними є соціальні програми, що реалізуються державою. Лише у комплексному поєднанні вони пока­зують не тільки частку продукту, що відчужується від робітника, а й куди саме вона спрямовується і в чиїх інтересах використовується.

Так, якщо сьогодні в Данії або Швеції існує найбільш високий у світі рівень подат­кового навантаження на населення, то вести мову про низький рівень життя населен­ня цих країн не має підстав, оскільки тут переважна частина відчуженого державою у трудящих продукту прямо або опосередковано по багатьох каналах повертається до них у різних формах соціальної допомоги, соціального страхування, в процесі бла­гоустрою повсякденного життя громадян, оновлення міського та комунального госпо­дарства, підвищення рівня задоволення побутових потреб тощо. Безперечно, у цьому випадку висока питома вага відчуженого від трудящих через податкову систему про­дукту не є тотожним свідченням високого ступеня їх експлуатації державою.

Дмитриев В. Буржуазные спекуляции вокруг "всеобщего равенства" и усиление налогового бре­мени трудящихся // Экономические науки. - 1987. - № 1- С. 99,

Практика довела, що у країнах, які нещодавно носили назву соціалістичних, внаслідок відсутності елементарного демократичного контролю над процесами роз­поділу і перерозподілу суспільного продукту, життєвих благ бюрократична держава здійснювала (навіть і поза межами капіталістичних засад) досить жорстку економіч­ну експлуатацію працюючих, що суттєво обмежувало зростання життєвого рівня на­селення в колишньому СРСР. Слід також зазначити, що недодані або вилучені у населення у надмірних масштабах необхідні кошти досить часто кидались у прірву фінансування бездарних, величезної вартості "проектів віку", що переважно завда­вали невиправної шкоди довкіллю або ставали збитковими пам'ятниками абсурду бюрократичної гігантоманії. Величезні обсяги акумульованої державою прибуткової вартості замість їх спрямування на зростання рівня життя населення йшли на безупинну, здебільшого абсурдну та надзвичайно розорюючу гонку озброєння (що відбувалась, як правило, навіть без спроби політичного вирішення накопичених міжнародних проблем), розбазарювались заради інтересів світової політичної інтри­ги, надавались як "безповоротні" кредити або безпосередня допомога "третім" краї­нам і, нарешті, просто розкрадались і розтаскувались під виглядом "нічийної" влас­ності за умов домінування організаційної безконтрольності та правової безкарності.

Найбільш характерна особливість зростання податкового тиску на доходи на­селення України в сучасних умовах полягає у тому, що цей процес відбувається па­ралельно із масштабним абсолютним скороченням витрат держави на соціальні по­треби, інтенсивним згортанням суспільних фондів споживання та першочерговим спрямуванням бюджетних коштів на обслуговування динамічно зростаючих внутрі­шнього та зовнішнього боргів держави. Динаміку процесу посилення фіскального тиску на купівельний фонд населення з боку непрямих податків ілюструє табл. 5.5, рис. 5.4.

Таблиця 5.5. Динаміка зростання питомої ваги непрямих податків у купівельних

витратах населення

* 1991-1992 pp. — податок з обороту.

50-

40-

ЗО-

20'

10--

роки

Рис. 5.4. Питома вага непрямих податків у роздрібному товарообороті

Про посилення фіскального тиску на доходи населення свідчить те, що питома вага непрямих податків у роздрібному товарообороті, яка у 1991 р. становила 17,1 % зросла до 47,3 % у 1997 p., або збільшилася у 2,8 раза. Протягом останніх п'яти років 41-45 % доходів, які населення витрачає у роздрібній торгівлі (а для ма­лозабезпечених верств населення ця частка є ще більшою) вилучаються казною у вигляді непрямих податків.

Таким чином, дослідження основних проявів посилення фіскального тиску (переважно на працюючі та малозабезпечені верстви населення), а також аналітична оцінка негативного впливу зазначеного явища на динаміку реальних доходів населен­ня свідчать про нагальну необхідність термінового створення у вітчизняних умовах конкретних механізмів реалізації принципу соціальної справедливості у сфері оподат­кування доходів громадян і подальшого забезпечення їх ефективного функціонування. Зазначене питання потребує свого подальшого ґрунтовного вивчення.

3. Напрями реалізації принципу соціальної справедливості

у податково-розподільчій політиці держави в сучасних умовах

Одним із напрямів відновлення соціальної справедливості у сфері справляння непрямих податків з населення може бути широке застосування у вітчизняній прак­тиці досвіду країн розвинутої ринкової економіки. їх підхід до справляння податків на певні складові витрат населення свідчить про реальні можливості застосування диференційованих ставок непрямих податків на товари і послуги першої необхідно­сті та на ті, що не є такими. Так, в Австрії ставка податку з обороту в середньому становить 20 %. За певні чітко визначені платежі (квартплата, продукти харчуван­ня) ставка податку знижена до 10 %. Але на такі групи товарів, як легкові автомобі­лі, мотоцикли, коштовності, делікатесні продукти харчування ставка підвищується до 32 %. Вона отримала побутову назву "податок на предмети розкоші". У ФРН

діють 2 ставки цього виду податку: загальна — 15 %; на продукти харчування та кни­ги — 7 %. У податковій системі США взагалі відсутній податок на додану вартість, а існують місцеві податки на вартісні обсяги проданих товарів і послуг.

Реалізація принципів розподільчої політики, що відновлюють соціальну справе­дливість у сфері справляння прибуткового податку з громадян та нейтралізують прояви фіскально-інфляційної заінтересованості казни шляхом введення, і законо­давчого закріплення механізму індексації неоподатковуваного мінімуму доходів та шкали прибуткового податку, забезпечить реальну можливість створення надійного системного економіко-правового механізму, який дозволить практично реалізувати найважливіший принцип цивілізованого, соціально орієнтованого ринку: "багаті ба­гатіють за умови, коли нація процвітає".

Сьогодні в країнах ринкової економіки теоретики, які досліджують проблеми опо­даткування, застосовують два основних методологічних підходи до вирішення питань, пов'язаних з реалізацією принципу соціальної справедливості у податковій сфері. Одна група вчених вбачає основний принцип оподаткування у тому, що рівень подат­кового навантаження має розподілятись виключно по доходних групах населення, тобто обов'язково диференційовано враховувати їх матеріальне становище. При цьому рівень і ставки податків слід розподіляти таким чином, щоб "власник більшого доходу платив більші податки, ніж власник малих доходів"¹. Інша, значно менша група науковців вважає, що оскільки податки є своєрідною "платою за послуги" державі, яка є надкласовою організацією і обслуговує "колективні потреби" всіх членів суспільства та захищає права і власність всіх його класів та соціальних груп населення, то і подат­ки на доходи громадян мають розподілятись у рівній пропорції незалежно від їх обся­гів². Цей підхід не є новим. Ще у XVII сторіччі У. Петті був противником будь-яких стя­гнень прибуткового податку з доходів на капітал. Він обстоював думку, що за таких умов скорочується можливість розширення виробництва і збільшення доходів капіта­лістів. Разом із тим У. Петті активно виступав за стягнення відповідного податку із осіб найманої праці, незалежно від реального рівня їх доходів³.

Аналогічну думку, правда у дещо трансформованому вигляді, обстоюють вітчи­зняні науковці, які не вважають за потрібне в процесі справляння прибуткового по­датку з громадян застосовувати диференційовану шкалу оподаткування доходів. Так, Ю. Тимошенко та О. Турчинов вважають, що: "Оподаткуванню повинен підляга­ти будь-який розмір заробітної плати, в тому числі і мінімальна заробітна плата. В основі цього положення лежить умова, що всі працездатні громадяни повинні утримувати державу пропорційно своїм доходам. Тому, якщо це зароблений пра­цею людини доход, а не допомога безробітному чи непрацездатному, він повинен обкладатися податком". Вони замість існуючої на сьогодні диференційованої шкали оподаткування пропонують ввести єдину ставку податку на рівні 10 % (так звана де­сятина) для всіх громадян, незалежно від рівня їх доходів⁴.

¹ KayJ. A., King M. A. The British Tax Sistem. - Oxford, 1978. - P. 18.

² Peacock A. Fiscab Theory and the Market for Tax Reform. - London, 1979. - P. 3.

³ Наведено за: История экономических учений / М. Н. Рындина, Е. Г. Василевский. - М.: Вые. шк.,
1983.-С. 31.

Тимошенко Ю., Турчинов О. Основні напрями удосконалення системи оподаткування в Україні. -К., 1998. - С 46-47.

Слід зазначити, що у жодній країні з цивілізованою ринковою економікою останній підхід не знайшов своєї практичної реалізації у механізмі справляння при­буткового податку з громадян. Проте в цілому існує загальна тенденція до поступо­вого спрощення шкали податкових стягнень і відповідного зниження рівня оподатку­вання верхньої бази доходів.

В цьому плані повчальним може бути історичний досвід реформування механі­зму справляння прибуткового податку з доходів громадян США. Так, в процесі по­даткової реформи 1968 р. ставки прибуткового податку були визначені у розмірі 14-70 % (до 1964 р. мінімальна ставка прибуткового податку становила 20 %, а макси­мальна — 91 %. Мінімальна ставка справлялась із суми 2000 доларів доходу на одиноких і з 4000 доларів доходу на сімейних). Новий закон скорочував неоподат­ковуваний мінімум до 500 доларів одиноким і 1000 доларів сімейним.

Зменшення податків в процесі реформування проводилось у два етапи: у 1964 р. мінімальна ставка знизилась до 16 % (максимальна до 77 %); у 1965 р. — до 14 % (мінімальна) і до 70 % (максимальна). У 1972 р. максимальні податкові ставки на до­ходи громадян зменшені із 70 до 50 %. Одночасно почалось поетапне збільшення величини неоподатковуваного мінімуму, який у 1973 р. становив 750 доларів на рік.

Протягом 80-х років у США були проведені дві масштабні податкові реформи, до основних заходів яких були включені зміни системи оподаткування доходів громадян. На першому етапі (у 1981 р.) були скорочені в однаковій пропорції (на 23 %) всі без винятку ставки, що входили до діючої на той час 14-розрядної податкової шкали, за якою утримувались особисті доходи. Були розширені податкові пільги у справлянні індивідуального прибуткового податку. На другому етапі (у 1986 р.) проведено більш радикальний перегляд всієї системи оподаткування доходів громадян. Так, була роз­ширена база індивідуального прибуткового податку за рахунок ліквідації пільг (наприклад, були припинені вирахування із обкладеного доходу місцевих податків з продажу, а також відсоткових платежів за користування споживчими кредитами). До сфери дії податку було включено низку доходів, що раніше не підлягали оподат­куванню, а саме: відсотки по муніципальних облігаціях, допомога по безробіттю. Одночасно різко скорочено кількість податкових ставок та суттєво знижено їх рівень.

Сьогодні основним податком на доходи громадян у США є індивідуальний прибу­тковий податок, яким обкладаються всі сукупні доходи платника податків незалежно від джерел їх походження — заробітна плата, дивіденд, відсоток, рента, орендна пла­та, підприємницький прибуток, спадщина тощо. Відповідно до діючого законодавства величина особистого доходу обчислюється як різниця між валовим доходом і сумою дозволених вирахувань і пільг, що надаються державою конкретним категоріям плат­ників податків. З валового доходу вираховується неоподатковуваний мінімум, що ста­новить на цей час 2000 доларів на рік на кожного платника податків плюс аналогічна сума на кожного утриманця в сім'ї. Платник податку має право зменшити суму опода­тковуваного доходу або на величину стандартної скидки, що становить 3000 доларів на рік на окремого платника податків і 5000 доларів на рік для сімейної пари, яка запо­внює спільну декларацію, або на суму передбачених законом постатейних витрат, що включають, зокрема, ділові і транспортні витрати, частину витрат на медичне обслу­говування, догляд за дітьми і літніми людьми, внески до благодійних фондів, частку внесків на персональні пенсійні рахунки, місцеві податки на власність тощо. При цьо-

му, всі внески у вигляді пожертвувань обов'язково повинні бути підтверджені відповід­ними квитанціями, чеками або іншими документами.

На сьогодні податок на доходи громадян США утримується за двома основни­ми ставками — 15 і 28 %, але для заможних громадян існує додаткова ставка у 33 %. Так, у сімейних пар, які обчислюють доход по спільній декларації, на частку доходу до 30000 доларів на рік податок становить 15 %, на доходи, що перевищу­ють цю суму, — 28 %. Разом із цим з доходу від 72000 до 193000 доларів на рік і вище податок фактично утримується за ставкою у 33 %, оскільки платники податку із наведеним рівнем доходів позбавляються права на неоподатковуваний мінімум та низку інших пільг, що мають платники податків з меншими доходами.

Реалізація принципів, покладених законодавцями (при схваленні у першому чи­танні "Основних положень податкової політики в Україні") в основу реформування податкової системи у напрямі її відповідності вимогам соціально орієнтованої рин­кової економіки, можлива лише за умови введення у законодавче поле, що регулює механізм справляння прибуткового податку з громадян, індексації неоподатковува­ного мінімуму доходів та шкали прибуткового податку.

Реалізація принципу соціальної справедливості передусім полягає у запрова­дженні в податкову систему економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму, соціально виваженої шкали диференціації прибуткового податку доходів громадян та механізму відповідної його індексації. Останнє у свою чергу позбавить фіскальну сис­тему можливості зазіхати на доходи тих верств населення, які не мають економічної можливості нести податковий тягар. Це також стимулюватиме виконавчу владу до пошуку шляхів ефективного розвитку матеріального виробництва та залучення знач­них резервів, які на цей час має бюджетно-фінансова система країни.

На жаль, у всіх варіантах запропонованих до розгляду Верховній Раді законо­проектів, якими має регулюватися податок на доходи фізичних осіб, або у проектах податкових кодексів відсутні чіткі економічні підходи до вибору базової характерис­тики, за якою має визначатися величина вартості неоподатковуваного мінімуму.

Викликає занепокоєність і те, що суб'єкти законодавчої ініціативи в проектах зазначених законодавчих актів не передбачають чіткої регламентації процедури правового забезпечення функціонування механізму індексації неоподатко­вуваного мінімуму, за яким мають автоматично підтримуватись його конкретні вартісні параметри у межах визначеного порогу інфляції. Більше того, є випадки, коли пропонується навіть введення жорсткої зворотної норми, за якою неоподат­ковуваний мінімум доходів фізичних осіб не може змінюватися протягом одного податкового (бюджетного) року за будь-якого рівня інфляції споживчих цін, що може скластись у цей період.

На особливу увагу заслуговує досить небезпечна (з точки зору реалізації прин­ципу соціальної справедливості в процесі оподаткування) і на цей час домінуюча тенденція, яка за умов відсутності надійного законодавчого закріплення механізму індексації неоподатковуваного мінімуму вже повною мірою проявилася і може ще більше загостритися найближчим часом. Оскільки величина неоподатковуваного мінімуму на сьогодні стала вихідною базовою координатою (і у цій якості заміни­ла величину мінімальної заробітної плати) визначення грошових сум по тих чи ін­ших платежах (у тому числі бюджетних), що справляються з фізичних і юридич­них осіб, оскільки саме нею визначається розрахункова база обчислення обсягів

штрафних санкцій і стягнень, то можна лише здогадуватись про існування тих потужних корпоративних сил, які є надзвичайно заінтересованими у "заморо­жуванні" рівня неоподатковуваного мінімуму на максимальний (тобто на прак­тично невизначений) термін. Тим більше в інтереси цієї лобіюючої сили не може входити ініціювання закріплення чіткої законодавчої процедури визначення' індекса­ції неоподатковуваного мінімуму доходу фізичних осіб. У зв'язку з цим у новому за­коні про оподаткування необхідно чітко регламентувати питання визначення вели­чини неоподатковуваного мінімуму (ВНМ) та забезпечити у подальшому надійне функціонування механізму його індексації.

Для визначення та індексації неоподатковуваного мінімуму можна запропону­вати декілька механізмів:

/ механізм. База неоподатковуваного мінімуму визначається величиною вар­тості межі малозабезпеченості. Індексація проводиться в залежності від зростання величини вартості межі малозабезпеченості, що відбувається під впливом інфляції. Величина порога індексації затверджується на рівні, що не перевищує 5-10 % за міжіндексаційний період. Визначення величини вартості межі малозабезпеченості повинно відбуватися відповідно до офіційно затвердженого (за складом і структу­рою) споживчого кошика;

// механізм. База неоподатковуваного мінімуму визначається рівнем номі­нальної величини середньої заробітної плати в народному господарстві України. За цим механізмом неоподатковуваний мінімум встановлюється на рівні 50 % розрахункової середньої величини трьох рівнів середньої заробітної плати, що склалася у місяцях, які передують місяцю його визначення, або перегляду. Вели­чина порога індексації затверджується на рівні, що не перевищує 5-10 % за міжін­дексаційний період.

Перевага цього механізму полягає у високій репрезентативності вихідної бази, оскільки держстатистика чітко і оперативно визначає показник середньомісячної заро­бітної плати працюючих у народному господарстві (на відміну від величини вартості межі малозабезпеченості, споживчий кошик якої ніколи офіційно не був затвердже­ний). Практика також свідчить і про вичерпання потенційних можливостей подальшо­го зниження рівня реальної купівельної спроможності середньої заробітної плати, що вже склалася, тобто зазначений показник має достатньо реальну стабільність;

/// механізм. За базу визначення неоподатковуваного мінімуму береться гро­шова сума в національній валюті, що за існуючим (на час визначення мінімуму) кур­сом становить еквівалент, який дорівнює ЗО доларів США. Величина порога індек­сації затверджується на рівні, що не перевищує 5-10 % за міжіндексаційний період. Це найбільш простий із наведених механізмів. Його функціонування може бути ефективним за умов кризового стану економіки, коли реально неможлива ринкова ревальвація курсу національної грошової одиниці.

Введення зазначеного виду індексації не буде обтяжливим для держбюджету, оскільки витрати казни у разі зменшення рівня податкового тиску на малозабезпе­чені верстви населення можуть бути компенсовані шляхом еквівалентного збіль­шення обсягів надходжень, формування яких залежить від запровадженого рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Важливим моментом реалізації принципу соціальної справедливості в процесі справляння прибуткового податку з громадян є оптимальна диференціація шкали

прогресивного оподаткування громадян. Формування цієї шкали має враховувати як світовий досвід, так і специфіку вітчизняних умов. Основним підходом, що тут застосовується, має бути поступове збільшення податкового навантаження в зале­жності від рівня доходів громадян. Найоптимальнішою, з точки зору економічної доцільності та реалізації принципу соціальної справедливості у вітчизняних умовах, на нашу думку, є така шкала диференціації ставок податку на доходи громадян:

ставка податку, %

0 2

ЗО 40

Зазначений підхід дозволить посилити соціальну спрямованість розподільчої політики держави, оскільки послабить фіскальне навантаження на доходи малоза­безпечених верств працюючого населення і відповідно до доходів, що отримує за­безпечена частина населення, спонукає її брати адекватну участь у наповненні каз­ни держави. Це забезпечить можливість справляти прибутковий податок з фізичних осіб за принципом так званої середньозваженої податкової десятини. Слід також зазначити, що застосування цієї шкали не перешкоджатиме інвестиційній активності заможного прошарку населення і зніме джерело генерування соціального напру­ження в суспільстві.

Глава VI

Консюмеризм і напрями розбудови економічних та організаційно-правових механізмів його забезпечення

Серед стратегічних завдань національного відродження та сучасного соціаль­ного розвитку України забезпечення споживання населенням якісних життєвих благ є одним з найважливіших і найгостріших завдань, вирішення якого великою мірою визначає внутрішню і зовнішню незалежність України, сприяє зростанню добробуту її громадян та зміцненню національної безпеки держави.

Високі споживчі властивості — основа конкурентоспроможності продукції і послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках. Споживання якісних товарів піднімає планку стандартів рівня життя народу, забезпечує задоволення різноманітних потреб людей. Саме тому Конституцією України (ст. 50) гарантується право громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Формування в Україні цивілізованої ринкової економіки зумовлює нагальну потребу узагальнення та максимального використання накопиченого позитивного світового досвіду стосовно забезпечення відповідної гармонізації відносин, що

виникають між суб'єктами ринку. У вирішенні цього питання мова передусім має йти про використання досвіду налагодження ефективної дії механізмів консюме-ризму, спрямованих на зняття суперечностей та подолання конфліктів, що вини­кають у відносинах між виробниками, посередниками і кінцевими споживачами, насамперед між продавцями і покупцями.

У науковому забезпеченні процесів суспільної трансформації та для відповідної популяризації положень концепції ринкового реформування більшість вітчизняних фахівців велику увагу приділяє лише висвітленню питань розвитку сучасного "маркетингу", а коло питань, пов'язаних з таким поширеним у розвинутих ринкових країнах явищем, як "консюмеризм", вітчизняна наука до цього часу практично не до­сліджувала. Це відчутно впливає на стан забезпечення захисту прав споживачів, неминуче позначається на відповідних характеристиках і параметрах рівня життя населення України.