Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Вплив процесів маргіналізації населення на соціально-економічну та політичну стабільність суспільства

Для органів державної влади надзвичайно важливим є поглиблення розуміння всього реального спектра соціально-економічних проблем, пов'язаних із посилен­ням соціальної напруженості та зростанням бази суспільних конфліктів. Насампе­ред це стосується поширення до неприпустимих масштабів маргінальної фрагмен­тації суспільства, його надзвичайного соціально-економічного розшарування, а також антагоністичної поляризації економічних і політичних інтересів різних верств та груп населення (передусім тих, які мають різні рівні доходів і майнового стану).

Найбільш небезпечним у ситуації, що складається під впливом кризових обста­вин, є втрата суспільством спроможності встановлювати і дотримувати певний ба­ланс між задоволенням потреб індивідів і потреб досягнення суспільного блага в ці­лому, примирювати та гармонізувати приватні інтереси окремих осіб, соціальних груп та класів із загальнонаціональними інтересами зростання рівня життя населен­ня країни в цілому.

Прояви "соціальної напруженості"¹, що є потенційною базою виникнення та до­ведення до крайнього загострення соціальних конфліктів, відрізняються як інтен­сивністю і термінами дії, так і потенційною потужністю сили їх руйнівного впливу на суспільні процеси в цілому. Ці прояви зумовлені різними причинами, пояснення яких у наукових дослідженнях часто носить поверховий, а інколи й фактично кон'юнктурний характер. У зв'язку з цим залишаються нез'ясованими та невирішени-ми багато важливих питань, що великою мірою впливає на погіршення політичної ста­більності в державі і є особливо небезпечним за умови кризового стану економіки.

Немає необхідності доводити, що спроби пояснити кожний окремий випадок заго­стрення соціальної напруженості певними конкретними і досить обмеженими обстави­нами є хибним шляхом примітивного "зациклювання" у науковому дослідженні лише на локальних проявах, який не дозволяє побачити явище в контексті функціонування загальної системи суспільних відносин. Тому в процесі аналізу першоджерел та умов утворення економічної бази соціальних конфліктів необхідно базуватися на чітко визначених системних уявленнях. Це дозволить моделювати реальні конфліктні си­туації, виявляти основні "дійові особи", розробляти адекватну умовам, що склалися, стратегію державної поведінки. Зважаючи на викладене, будь-яка спроба пошуку мо­жливої закономірності у появі вогнища соціальної напруженості є корисною, якщо роз­глядати останню як об'єктивно існуюче суспільне явище, що виникає в умовах склад­ної сукупності подій, які формують траєкторію розвитку суспільної системи.

Чи є соціальна напруженість певною властивістю, що іманентно притаманна системі, або її слід розглядати як дещо чужорідне у суспільній системі, як аномаль­не відхилення від її об'єктивно зумовленого стану?

Можна стверджувати, що ситуація виникнення соціальної напруженості є скла­дним та системним явищем, оскільки її "дійові особи" безумовно є внутрішніми еле­ментами і складовими загальної суспільної системи. Проте, на нашу думку, цього

Термін "соціальна напруженість" як певна соціально-політична категорія означає будь-яку суспі­льну дію, в якій бере участь велика група людей, що пов'язані своїм конфронтаційним протистоянням іс­нуючим системним структурам, що уособлюють державну владу, економічну та політичну системи.

явно недостатньо. Саме у період загострення соціальної напруженості дія внут­рішніх елементів і складових може створювати виключно потужний вплив на всю систему в цілому, деформувати і потворно змінювати як її якісні характеристики, так і динаміку розвитку. Джерела цього небезпечного явища об'єктивно притаманні будь-якій соціальній системі, але наслідки їх впливу на загальну систему за різних обставин можуть сильно відрізнятися.

Передусім необхідно визначитися з теоретичним баченням моделі розвитку со­ціально-економічної системи та дати аналітичну оцінку можливої поведінки її внут-рішньосистемних елементів на кризовому проміжку траєкторії суспільного розвитку, коли особливо посилюється тенденція до маргіналізації населення країни.

Діалектично первинними, так званими бінарними (тобто парними) клітинками соціально-економічної системи слід вважати ті найпростіші відносини, що існують у системі на рівні її структурних елементів. Ці клітинки повинні включати в себе будь-які два елементи, що мають стійкий зв'язок і відповідні характеристики, які визначають стан цього зв'язку та результуючий вектор їх взаємодії. Якщо результуючий вектор відносин внутрішніх елементів системної пари визначити як "потенціал дії", то по су­ті він являтиме собою якісно новий елемент системи, що буде знаходитися у віднос­но вільному стані (тобто він ще не є системно зв'язаним). Але у майбутньому цей елемент стає принципово готовим до утворення нового відношення, що неминуче виникатиме за умови, коли у системі знайдеться відповідний йому парний елемент. Тому загальна структура соціальної системи визначається певною сукупністю як "функціонально-стабільних", так і "стихійних" внутрішніх системних пар (ВСП).

Кризу соціальної системи завжди упереджують передкризові явища, сутність яких пояснюється накопиченням "зайвих різнополюсних" потенціалів, що не потрап­ляють у взаємодію із функціонально-стабільними ВСП, які діють у рамках традицій­ної структури. Тому вони залишаються у вільному стані або утворюють самостійні стихійні пари поза межами існуючої соціальної структури. За умови посилення кіль­кісної експансії неструктурних ВСП спочатку виникає слабовідчутний "дискомфорт" у функціонуванні соціально-економічної системи, який з часом може перейти у стан її стійкої і постійно зростаючої напруженості.

Реальний кризовий стан системи характеризується утворенням достатньо по­тужної сукупності неструктурних стихійних відносин, що починають конкурувати з основною структурою (наприклад, поява у суспільстві паралельних "тіньових" струк­тур або маргінальних та лабільних груп, що займають економічно-периферійне або соціально-полярне положення, утворення численних агресивно-активних збудників та дестабілізаторів політичної системи тощо). Такі коаліції неструктурних елементів можуть суттєво впливати на соціальну систему у двох напрямах: руйнувати систему (аж до повного знищення старої структури і створення нової); кардинально "реформувати" систему шляхом активного і цілеспрямованого ініціювання поліп­шення умов та підвищення якісного рівня функціонування старих структур, а також включення до їх складу деяких нових прогресивних елементів і відносин. До зазна­ченого слід додати, що діапазон соціальних проявів (в'ід помірних до полярно аль­тернативних) може бути досить широким.

Соціальна напруженість при помітному суспільному протистоянні може носити слабо виражений, епізодичний, тобто системно-локальний характер або у разі ство-

рення таких екстремальних суспільно-економічних умов, що генеруватимуть накопи­чення полярно-антагоністичного потенціалу, може набути загальносистемних масш­табів і призвести до загибелі всієї системи.

Які ж ознаки і прояви найбільш притаманні механізму суспільної дестабілізації? У внутрішньосистемних взаємозв'язках один елемент ВСП завжди відіграє ак­тивну роль, інший — пасивну. "Інтерес" першого обов'язксво полягає в отриманні або використанні певних властивостей іншого елемента. Тому відношення між елементами ВСП можуть бути стабільними лише у випадку, якщо дотримуються відповідні умови, за якими природний "опір", тобто соціально необхідна "протидія" пасивного елемента активному, не призводить до відчутного зростання руйнівного впливу накопичених суперечностей на існування даної ВСП. У всіх інших випадках можлива досить швидка дестабілізація ВСП.

Необхідно також враховувати, що процес дестабілізації ВСП має низку послі­довних стадій: відчутний "дискомфорт"; поступове нарощування напруженості у від­носинах; порушення умов, необхідних для нормального функціонування; значне спотворення очікуваних результатів; повний внутрішній розпад. При цьому кожна проміжна стадія може розглядатися як певний прояв або сходинка на шляху еска­лації соціальної напруженості.

Основними причинами дестабілізації ВСП є незадоволення одного з бінарних елементів кількісними (або якісними) обсягами необхідної "компенсації", яку він отримує від першого елемента, або суттєве зниження домінуючого впливу провідно­го елемента системи, внаслідок чого нормальний, тобто соціально припустимий, "опір" пасивного елемента набуває більш вагомого значення, яке відповідним чином послаблює загальну стабільність пари. Фіналом такого розвитку відносин може ста­ти повний розпад ВСП і подальше неконтрольоване створення нових.

Соціальна нестабільність як суспільний феномен неминуче виникає із самого факту наявності певних структурних зрушень, що відбуваються в економіці і супро­воджуються суттєвими змінами майнового, правового, соціального статусу різних груп та елементів суспільної системи. У цьому розумінні ознаки кризової соціальної дестабілізації проявляються з боку окремих потерпаючих суспільних груп і не обов'язково індукціюються тими елементами, які в силу притаманних їм власти­востей заінтересовані в розхитуванні існуючої суспільно-політичної структури.

Слід зазначити, що можливість загострення соціальної напруженості потен­ційно притаманна кожній системі. Проте прояви ексцесів цього виду самі по собі не можуть бути достатньо потужними, цілеспрямованими та організованими і, відпові­дно, не можуть справляти помітного впливу на загальний стан суспільно-політичної стабільності системи. Для цього необхідно суттєве кризове загострення соціально-економічного стану системи в цілому.

Що стосується соціальної напруженості, яка є проявом дії накопичених неструк­турних елементів та їх коаліцій, то вона обов'язково повинна бути цілеспрямованою, певною мірою організованою і необхідним чином керованою (наприклад, швидка мобілізація учасників соціальних рухів, знання об'єкта впливу, спрямованість вектора дії, можливість одночасного припинення деструктивних акцій тощо). У цьому ви­падку рівень соціальної напруженості передусім визначається накопиченим потен­ціалом і фактичною мобільністю, яку мають "руйнівні сили". Якщо останні суб'єктив-

но відчувають себе "достатньо сильними", щоб здійснити необхідні зміни в існуючій структурі, то вони не мають потреби у додатковому маніпулюванні іншими потенцій­ними учасниками деструктивного соціального руху, і тому соціальна напруженість може проявитися лише окремими, незв'язаними епізодами, що не матимуть про­довження та небезпечних наслідків для всієї системи. Якщо "руйнівні сили" не від­чувають себе "достатньо сильними", то вени потребують додаткової підтримки від інших, соціально нестійких угруповань. При цьому останні неминуче стають постій­ним об'єктом керованих маніпуляцій з боку деструктивних сил, і тому ситуація до­сить швидко може бути доведена до гострого суспільно-політичного конфлікту.

Маргінальні верстви населення є основною базою неструктурованих елементів, які в екстремальних умовах загострення економічної кризи можуть суттєво вплинути на стабільність як економічної, так і політичної системи.

Необхідно зазначити: виникнення стану соціальної напруженості визначається не лише потребами неструктурованих елементів створити соціальну базу, що за­безпечить можливість успішно протидіяти існуючій структурі, а й тим, якою мірою остання може послабити протистояння деструктивних елементів або відповідним чином нейтралізувати негативний потенціал, який накопичується у середовищі мар­гінальних і лабільних верств населення, та знизити їх залежність і відповідну заінте­ресованість у суспільно-політичних змінах.

Сукупність наведених чинників може пояснити, чому деструктивні соціальні рухи,
що застосовують різні форми провокування загострення соціальної напруженості,
найчастіше мають можливість досягти поставленої мети саме в умовах загострення
економічної кризи або в інших екстремально-негативних обставинах, які виникають в
житті суспільної системи (стихійні лиха, війни, епідемії тощо). Загальна нестабільність
пов'язана передусім із значним погіршенням умов життя маргінальних і соціально-
лабільних верств населення та високим динамізмом переміщення їх групових ін­
тересів та політичних уподобань. Криза об'єктивно приводить у дію накопичений по­
тенціал соціальної напруженості (що, як вже зазначалося, внутрішньо закладений у
будь-якій суспільно-політичній системі), загострює до небезпечної межі стан незадово­
лення окремих і досить масових соціальних верств населення, підштовхує їх на вирі­
шення соціальних конфліктів із застосуванням насильницьких методів. _s

Маргінальні верстви населення є потенційною потужною соціальною базою під­тримки деструктивних елементів у їх активній протидії існуючій соціальній структурі, але реально пауперизовані, а тим більше маргіналізовані, верстви населення орга­нізаційно неспроможні утворити основну частину "людей на вулиці".

Чисельність маргінальних груп може бути у суспільстві досить значною, проте в більшості вони є маломобільними, недостатньо соціально активними (оскільки не мають об'єктивної бази організаційного самозгуртування). Це дозволяє прогнозува­ти, що у масових соціальних заходах маргінали не зможуть відігравати значної полі­тичної ролі (за винятком того впливу, який може мати місце у разі масової їх участі у виборах до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування). Таким чином, маргінальні верстви населення можуть скласти лише частину бази соці­альної напруженості і до того ж не досить вагому.

Найбільш потенційно вагомою соціальною опорою активних деструктивних еле­ментів є так звані соціально-лабільні (або передмаргінальні) групи населення, які в

період загострення економічної кризи активно починають витіснятися на маргінальну периферію. Тобто, залишаючись ще певним чином включеними до існуючої соціаль­ної структури, вони відчувають, що їх суспільне становище економічно дестабілізуєть­ся. Реалізація життєвих потреб, інтересів і соціальних амбіцій цих верств населення перебуває на межі мінімального задоволення. Окрім того, в умовах економічної кризи" вони вкрай обмежені у можливостях вибору певних видів трудової та комерційної дія­льності (наприклад, особи, які отримали недостатню загальну освіту і професійну під­готовку). Ці групи найбільш соціально вразливі у випадку їх звільнення з роботи, особливо за умови, коли вони довгий час перебувають у вимушених адміністративних відпустках, що, як правило, передує масовим скороченням¹. Тому вони максимально гостро відчувають справжню загрозу, пов'язану з безробіттям.

До чисельних соціально-лабільних груп можуть бути також додані елементи, які мають достатньо стабільне суспільне положення, але тісно пов'язані родинними або іншими зв'язками з яскраво вираженими представниками лабільних або маргіналь­них верств населення. Саме соціально-лабільні групи, які навіть поза впливом кри­зової ситуації незадоволені своїм становищем у порівнянні з представниками суспі­льно стабільних структурних угруповань, у кризовий період з особливою занепокоєністю усвідомлюють невизначеність свого соціально-економічного стано­вища, найбільш гостро відчувають невпевненість у майбутньому, втрачають таку суспільно необхідну якість, як відчуття соціального оптимізму. У зв'язку з цим вони найбільше зацікавлені у будь-яких системних зрушеннях, що, на їх думку, можуть зміцнити або поліпшити їх особисті життєві позиції. Вони більше схильні до згурто­ваних і масових соціально-політичних проявів невдоволення і досить легко підпа­дають під зовнішній вплив політичних сил, які обіцяють "золоті гори" і декларують примітивно спрощені рецепти щодо вирішення наболілих проблем (миттєво створи­ти значну кількість додаткових робочих місць, значно підвищити рівень оплати пра­ці, одночасно відновити всім і у повному обсязі знищені інфляцією заощадження, підвищити рівень мінімальних соціальних гарантій до рівня, що не може бути забез­печений економікою країни тощо).

Відтак, у деструктивному соціальному русі можуть брати участь такі "дійові особи": активні деструктивні елементи, які прямо заінтересовані у розхитуванні та зміні існуючої суспіпьно-політичної структури; найбільш мобільна частина маргі­нальних верств населення, заінтересована лише у таких змінах, які можуть певним чином поліпшити їх економічне становище; соціально-лабільні групи, які в умовах економічної кризи та соціальної нестабільності досить легко і швидко піддаються будь-якій політичній переорієнтації.

Виникнення соціальної напруженості може пояснюватися також "хвилеподіб­ним" рухом локальних статево-вікових когорт. Однією з найактивніших соціально-лабільних груп населення є молодь. Інша соціально-лабільна група, яка хоч "важка

¹ Так, приховане безробіття у 1997 р. досягало 4970,6 тис. чоловік. У тому числі: перебували у ви­мушених адміністративних відпустках — 2869,6 тис. чоловік (21,9 %); працювали в режимі неповного ро­бочого дня (тижня) — 2101,0 тис. чоловік (16,0 % загальної чисельності працюючих). Див.: Праця в на­родному господарстві України. - К.: Мінстат України, 1991.- С 122; Праця в Україні у січні-вересні 1997 року. - К.: Держкомстат, 1997. - С ЗО; Статистична звітність за формою № 3-ПВ "Використання ро­бочого часу" за 1997 р.

на підйом", але також потужна, — особи середнього віку (малокваліфіковані робіт­ники, частина висококваліфікованих робітників та інженерно-технічні працівники під­приємств ВПК, що не працюють, інтелігенція, яка надовго втрачає роботу тощо).

Таким чином, щоб дрібні локальні хвилі невдоволення переросли у велику хвилю, що має ознаки соціального напруження, необхідні, з одного боку, істотна дестабі­лізація базових структур суспільства (в першу чергу економічної), що різко погіршує становище маргінальних і соціально-лабільних груп, з іншого — суттєве'посилення "організуючого" впливу деструктивних елементів, які шукають підтримку у протисто­янні існуючим владно-політичним структурам. Соціальна напруженість у цьому ви­падку складається із власної енергії деструктивних елементів, накопиченої та орга­нізовано спрямованої негативної соціальної енергії, що була акумульована за рахунок попередніх проявів напруженості у деяких груп населення, а також із тих не­гативних зарядів, які виникли в кризових економічних умовах на окремих локальних рівнях соціального невдоволення існуючою суспільною структурою.

У процесі, який ми аналізуємо, спостерігається певна тенденція: ухилення від вираження особистих партійно-політичних переваг не обов'язково ідентичне відсут­ності або втраті лабільними і маргінальними верствами населення інтересу до полі­тики взагалі. Якщо таке спочатку і спостерігається (наприклад, серед частини мо­лодих тимчасово безробітних), то протягом декількох місяців готовність брати участь у політичному житті у цій групі суттєво зростає і стає навіть набагато біль­шою (за оцінками соціологів, у 2,5 раза), ніж у працюючих громадян. Значна небез­пека руйнування стану політичної стабільності у такому випадку полягає у тому, що серед верств населення, які випадають із сфери впливу традиційних політичних ру­хів, масову підтримку можуть отримати політичні течії або організації, що мають найбільш екстремістське забарвлення, декларують абсолютно зрозумілі політичні рецепти та вагомі, але економічно нездійсненні обіцянки. Саме в останньому особ­ливо проявляється диференційований підхід до врахування екстремістськими полі­тичними силами таких специфічних якостей, притаманних тим чи іншим верствам населення, як сподівання більшості молоді на швидкі темпи перетворень та праг­нення якнайшвидше і повною мірою відчути на собі їх позитивний вплив.

Небезпека право-екстремістської переорієнтації у настроях і поведінці сучасних лабільних та маргінальних груп населення тим більше велика, що сучасний етап структурної перебудови співпадає із системною економічною кризою і самим нега­тивним чином впливає на стан організованого робітничого руху. За цих умов не тільки пригнічується, а й активно руйнується практично єдина сила, реально спро­можна стримати та відбити ультраекстремізм, анігілювати політичний радикалізм (зумовлений збоченнями, які на жаль мають місце у процесі суспільної трансфор­мації) шляхом демократичної боротьби трудящих за свої економічні права.

Криза виробничих структур, банкрутство значної кількості підприємств, реструк­туризація великих промислових підприємств і виробничих галузей вже завдали і продовжують завдавати робітничому класу України серйозних втрат. Зростання масового безробіття та інтенсивна декласація значної частини трудящих на цей час вже призвели до суттєвого скорочення чисельності профспілок. Безробіття катаст­рофічно підриває базу соціального відтворення профспілок у найбільш передових індустріальних галузях економіки (машинобудуванні, приладобудуванні, електронній

промисловості тощо), де історично сформувалось потужне ядро професійного руху. Так, за період 1992-1997рр. зайнятість у сфері матеріального виробництва країни зменшилась на 4,4 млн. чоловік (з 20 млн. до 15,6 млн. чоловік або на 22 %), у тому числі в промисловості — на 2.8 млн. чоловік (з 7,8 млн. до 5,0 млн. чоловік або на 35,9 %). У той самий час проникнути до постійно зростаючої маси найманої праці, що включається у сферу дрібного та середнього підприємництва, профспілковий рух практично не має можливості¹. Це пояснюється традиційною відокремленістю даної сфери від профспілкової організованості, оскільки вона активно використовує "тіньову" організацію та "дикий" ринок праці (особливо в умовах економічної кризи).

Таким чином, соціальна напруженість має розглядатися як один із можливих (у розумінні закономірного прояву) станів системи у певних передбачуваних соці­альних умовах. Разом з тим необхідно постійно, більш глибоко та системно роз­робляти весь комплекс проблем, передусім у таких напрямах, як: поглиблення на­укових досліджень спектра чинників, що сприяють появі у соціальній системі неструктурних елементів; фахова оцінка реально)' динаміки перетворення не-структурних елементів у сильні "тіньові" і активно деструктивні підструктури; аналіз рівня соціальної захищеності населення та оцінка відповідних дестабілізу­ючих чинників, що впливають на становище маргінальних і лабільних груп; вияв­лення та забезпечення моніторингу руху маргінальних та соціально-лабільних верств населення, вивчення сфери їх інтересів та постійно діючих чинників, що впливають на стан соціально-політичної активності цієї маси населення.

Необхідно враховувати, що особи, які включаються до складу маргінальних груп на початкових стадіях особистої соціально-економічної деградації, певний час зберігають систему цінностей, що склалася у них у минулому. Проте у міру декласування вони починають створювати свою особливу систему цінностей, для якої найбільш характерним є глибока ворожість до існуючих суспільних ін­ститутів (незалежно від форми їх класового змісту та ступеня суспільної необ­хідності). Саме їм найбільш притаманні крайньо антагоністичні форми соціаль­ної нетерпимості, схильність до спрощених і радикально-максималістських дій (навіть насильницьких).

Слід також мати на увазі: за умови загострення соціальної напруженості у державі найбільш вірогідним є те, що схилити на свій бік частину населення, пре­дставлену лабільними і маргінальними групами, зможуть лише ті політичні сили, які популістськи просто дадуть відповідь на одвічні запитання натовпу, що пере­буває у стані збурення: хто винен? кого скарати (експропріювати)? що робити для миттєвого поліпшення життя?

Посилення маргіналізації призводить до того, що властива маргіналам сис­тема цінностей перестає бути виключно локально груповою і починає (як своєрі­дна соціальна інфекція) поширюватися на суспільні верстви, які ще не були охоп­лені цим процесом. Цілком ймовірно, що після пошуку своїх апологетів-теоретиків ці соціальні установки можуть оформитися у вигляді набору альтер­нативних ідеологічних моделей, що як такі претендуватимуть у найближчій пер-

¹ Органами держстатистики у 1997 р. в такій сфері трудових відносин, як "інші сфери економічної діяльності" було зареєстровано 2,4 млн. чоловік (у число яких входять особи, зайняті на приватних, інди­відуальних або сімейних підприємствах тощо).

спективі на їх політичне відображення в основних тенденціях сучасного суспіль­ного розвитку. До того ж частина цих моделей може досить просто вписатися у рамки вже сформованих праворадикальних ідеологічних течій.

Винищення масових і постійно зростаючих маргінальних та лабільних груп може спричинити суттєві зрушення у розстановці соціально-політичних сил у сус­пільстві. Протягом певного часу маргінальні та лабільні верстви населення тра­диційно можуть зберігати попередні політичні орієнтації та відповідну суспільну поведінку, але поступово старі ідейні установки та соціальні зв'язки, якщо вони не будуть отримувати необхідного підкріплення в життєвому середовищі, починають слабнути і остаточно зникають. Заповнення своєрідного вакууму нерідко зале­жить від збігу обставин, інколи навіть і випадкових. Оскільки мова йде про значну частину населення, то такий розвиток подій може мати серйозні політичні наслід­ки. Це пов'язано з тим, що, як показує світовий та вітчизняний досвід, певні риси маргінальної системи цінностей та ідеологічних моделей, що на них базуються, роблять їх носіїв підсобним матеріалом, який особливо придатний (як активна руй­нівна сила) для здійснення планів заміни існуючих демократичних (парламентських) систем на автократично-тиранічні режими, а також створення всіх багатоманіт­них, соціально-політичних ексцесів, що випливають із зазначеного.

І, нарешті, політичний вакуум, що неминуче виникатиме у ситуації кризи до­віри населення до провідних партій та державних інституцій країни, можна подо­лати лише шляхом наповнення політичного життя країни новими ціннісними орі­єнтирами. Для серйозного вирішення зазначеної проблеми необхідно глибоко пе­реосмислити соціально-економічні цілі, визначити найоптимальніші для вітчизня­них умов шляхи та механізми подальшого розвитку держави та її економіки і на цих засадах продовжувати як радикальне реформування суспільних інститутів, так і повномасштабну структурну перебудову основних (інфраструктурних) сек­торів національного господарства.

Велику увагу слід приділяти прискореному формуванню моделі соціально ін­тегрованого суспільства, яке здатне оптимально узгодити різні, навіть полярно протилежні інтереси окремих осіб та соціальних груп, а також створити гнучку систему загальноприйнятних суспільних цінностей.

Соціальна інтеграція як найважливіший компонент соціального розвитку та досягнення якісно нового рівня життя населення має ставити за мету не лише по­ліпшення стану тих чи інших верств населення та окремих осіб, досягнення певних локальних цілей у соціальному секторі. Передусім необхідно створити умови, що забезпечуватимуть формування такої моделі соціально-економічного розвитку, яка характеризуватиметься справедливим відношенням до індивідів, сприятиме гар­монізації відносин між соціальними верствами населення України і на цій основі створюватиме підгрунтя для досягнення загальної суспільної згоди і злагоди.

За своєю суттю соціально інтегроване суспільство — це суспільство, що іс­нує для всіх і для кожного, суспільство, що має забезпечувати умови для повної самореалізації потенційних можливостей кожної особи. Іншими словами, це суспі­льство, в якому відсутні будь-які форми і механізми соціально-економічної дискри­мінації та переваги і привілеї суб'єктам та суспільним спільнотам у процесі реалі­зації таких можливостей.

Зважаючи на практичні труднощі становлення соціально інтегрованого сус­пільства, можна більш реалістично окреслити визначену мету: створення таких умов життя громадян, за яких всі почували б свою заінтересованість у мирному і безконфліктному розвитку суспільства, забезпечення в суспільстві такого ста­ну, аби всі без винятку його члени відчували, що найважливіші інститути держа­ви і суспільства адекватно реагують на їх запити і потреби.

Безперечно, ефективна державна підтримка належного рівня життя най­більш вразливих верств населення, вдосконалення механізмів їх соціального захи­сту — дуже важливий напрям державної політики. Але без вирішення надзви­чайно складного кола проблем, пов'язаних із збереженням та відновленням "середнього" класу, як гаранта соціальної стабільності та основної інтелекту­ально-продуктивної сили суспільства, абсолютно неможливий подальший стійкий розвиток соціально-економічно} системи України.

Разом із тим слід пам'ятати, що соціально-економічна та політична стабі­льність суспільства неможлива в умовах, коли багаті латентно багатіють, а нація реально бідніє. У зв'язку з цим необхідно створити надійно функціонуючі со­ціально-економічний і економічно-правовий механізми, що дозволять реалізувати найважливіший принцип цивілізованого ринку та соціально інтегрованого суспіль­ства: "багаті можуть багатіти за умови, коли нація процвітає".

• ••

Розділ третій

ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ НА ЕТАПІ СУСПІЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Одне із найважливіших завдань, що постійно постає перед будь-якою держа-_В0Ю|_ активне сприяння розвитку ефективно функціонуючої економічної та соці­альної системи. Характерною особливістю сучасного етапу вітчизняної суспільної трансформації є те, що він нагально потребує радикального реформування та якіс­ного вдосконалення тих господарських та соціальних механізмів, що суттєво вип­ливають або безпосередньо забезпечують життєдіяльність та регулюють рівень життя населення.

На сьогодні, незважаючи на існуючі розбіжності у поглядах та підходах, саме наукове визначення найбільш ефективних господарських форм, що адекватно від­повідають головній меті соціально-економічних перетворень, сприятиме створенню держави з динамічною і відкритою економікою ринкового типу, якій притаманні стру­ктурна збалансованість, організаційно-технологічна досконалість, високий ступінь мотивації праці, соціальна орієнтація та надійний захист гарантій, що стосуються задоволення життєво-важливих потреб населення.

За своєю суттю механізми регулювання рівня життя населення — це сукуп­ність ефективно функціонуючих економічних, соціальних важелів, заходів, стиму­лів та мотивацій, що використовуються державою, органами суспільного регулю­вання з метою досягнення необхідного рівня народного добробуту. Проте існування в суспільній практиці форм і принципів господарювання, що не є адекватними внут­рішній сутності домінуючих суспільних відносин, призводить до деформацій, які мають негативні наслідки. Тому чим більше механізми соціально-економічного ре­гулювання відповідатимуть природі суспільних потреб, тим ефективніше відбува­тиметься суспільний прогрес, тим стрімкіше зростатиме рівень життя населення.

Глава V

Шляхи реформування механізмів оподаткування доходів громадян

Активна участь держави в процесі суспільного-розподілу і перерозподілу нов о-створеної (передусім прибуткової) вартості є одним з найважливіших напрямів її д і-яльності. Цей напрям розподільчих відносин має надзвичайно великий вплив на процес формування реальних доходів та рівень життя населення. Ефективне функ­ціонування механізму фіскальної системи, що регулює процеси справляння подат­ків, джерелом яких є доходи громадян, вимагає від держави максимально повного врахування реальних економічних можливостей різних соціальних верств населе н-ня, яке є потенційним платником податків.

Важливий аспект оптимізації податкової політики — сфера розподілу особистих доходів населення. На цьому етапі велике значення має визначення базових ко н-цептуальних положень, реалізація яких у податковому законодавстві дозволить о п-тимально збалансувати особисті і групові інтереси платників податків в процесі формування їх особистих доходів, а також забезпечити інтереси та необхідні потр е-би казни. Саме на цій основі у подальшому можна уникнути небезпечного соціал ь-ного напруження, що загострюється внаслідок масштабних порушень принципів с о-ціальної справедливості у процесі функціонування податково-розподільчої системи держави, яка має надзвичайно вагомий вплив на життєвий рівень населення.

На сьогодні вітчизняній податковій системі притаманна велика кількість еконо­мічних аномалій та соціальних суперечностей, що потребують свого негайного розв'язання. Це стосується перш за все функціонування механізмів справляння прямих і непрямих податків із доходів громадян. Зазначене, у свою чергу, потребує ретельного вивчення кількісних параметрів накопичених аномально-конфліктних явищ (індикаторів, їх динаміки тощо), а також максимально точної оцінки якісних х а-рактеристик існуючих диспропорцій та прогнозування можливих наслідків їх впливу на економічну систему в цілому та на процеси відтворення робочої сили і рівень життя населення, зокрема.

На жаль, зазначені питання ще не знайшли свого відображення у відповідних дослідженнях та наукових рекомендаціях, які на сьогодні особливо необхідні вла д-ним структурам для їх врахування у процесі формування розподільчої політики держави та практичного застосування адекватних механізмів у період проход ження країною небезпечної кризової фази ринкової трансформації. Саме тому в процесі регулювання механізмів стягнення податків з населення акцент має бути зроблений на оцінці реальних масштабів накопичених суперечностей, визначенні та застосу­ванні найбільш прийнятних заходів для їх подолання. В основі цієї роботи має бути максимально повне дотримання принципів соціальної справедливості, що реалізу-ватиметься у механізмах податково-розподільчого впливу держави на формування і перерозподіл реальних доходів населення.