Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціально-економічне стимулювання діяльності малих господарських форм

Організація економічного стимулювання розвитку малих господарських форм неминуче припускає з'ясування питань формування потреб, інтересів і стимулів, як найважливіших елементів. Створювані малі форми займають визначальне місце в ринковому середовищі, що формується в умовах кризи, яке зумовлює об'єктивну основу існування специфічних колективних і особистих потреб колективів малих господарських ланок і виявляються в прагненні створити для своєї діяльності найсприятливіші умови функціонування. До таких умов відносяться суспільно-економічна обстановка в країни і регіоні, позитивна громадська думка і лояльне відношення до підприємництва, відповідна законодавча база, що, зрештою, виявляється в податковому режимі, створеному для малих підприємств, кредитно-інвестиційній політиці, рівні оплати праці і соціальних гарантіях працівників малих підприємств.

Така об'єктивна реальність прояву виробничих і невиробничих потреб в рамках малого бізнесу. Виробничі потреби обумовлені необхідністю відшкодування речовинних елементів виробництва і ефективністю їх використовування. Невиробничі потреби пов'язані з відновленням і розвитком робочої сили і є сукупністю особистих потреб виробників.

Потреби учасників виробництва породжують їх інтереси. Необхідно чітко розмежовувати дані економічні категорії. Так, потреби - це об'єктивна необхідність виробництва і відтворення матеріальних і духовних умов життя людей, і їх слід усвідомлено направляти і задовольняти. Тоді як інтереси є об'єктивною спрямованістю діяльності людей задовольняти потреби, обумовлені тим або іншим їх положенням в суспільстві і формою виробничих відносин.

Таким чином, основою інтересу, його субстанцією виступає потреба. Необхідність задоволення потреб є спонукальним мотивом для людської діяльності, розвитку виробництва, а сама потреба спонукає до трудової діяльності і викликана потребою, що представляє економічний інтерес.

Колективи малих підприємств, незалежно від форм власності, складаються з окремих працівників, кожний з яких має свої специфічні потреби, виявляються в конкретних економічних інтересах. Економічні інтереси працівників малих підприємств не можна представляти як просту сукупність їх особистих інтересів, як просте їх поєднання. Колективних інтерес є інтересом вищого порядку, який включає не тільки матеріальну зацікавленість, але на нашу думку є, поза сумнівом, визначальним, що відображає інтелектуальну та моральну зацікавленість в результатах праці.

Колективні інтереси членів малих господарських форм як суб'єктів ринкової економіки, припускають необхідність реалізації власності на засоби виробництва в цілях створення певних матеріальних благ, що забезпечують отримання прибутку. Тому серед інтересів працівників малих підприємств слід виділяти як виробничі, так і невиробничі інтереси. Перші складаються на основі необхідності розвитку і розширення речовинних чинників виробництва, другі - під впливом необхідності задовольняти свої природні потреби. Дані інтереси тісно взаємозв'язані і неможливо їх реалізувати відособлено.

Засобами, що спонукають до задоволення як колективних, так і особистих інтересів є система економічних стимулів. Стимули, як потреба і інтереси, мають об'єктивну основу існування і є формами реалізації і вирішення протиріч економічних інтересів в процесі суспільного виробництва.

Взаємозв'язок інтересів і стимулів необхідно розглядати як єдність "внутрішнього-зовнішнього", "сутності-явища", як справедливо відзначає Т.Варналій [72,80,137]. Якщо інтереси пов'язані з суттю економічних відносин, то стимули є проявом суті на поверхні економічних явищ і виступають у вигляді об'єктивно необхідних в даних умовах господарських формах: прибутку, заробітній платні, засобах матеріального заохочення і т.д. Дані засоби здатні достатньо близько поєднувати інтереси держави, колективу і окремих працівників, якщо у останніх буде створена достатня матеріальна зацікавленість в результатах праці. В процесі реалізації, при взаємодії стимулу і інтересу, останній переростає в матеріальну зацікавленість, змістом якої виступає інтерес, а формою матеріальний стимул. Ступінь матеріальної зацікавленості залежить від того, наскільки стимули відповідають матеріальним інтересам колективів і окремих працівників.

В умовах переходу до ринкових форм господарювання, однією з яких є малий бізнес, формується якісно нова система виробничих відносин, в якій змінюються і способи матеріального стимулювання виробників. При цьому необхідно враховувати особливості становлення і розвитку ринкових форм на різних етапах господарських перетворень, з тим, щоб постійно удосконалювати методи дії на матеріальну зацікавленість працівників.

Вдосконалення форм реалізації економічного стимулювання малого бізнесу повинне супроводжуватися зниженням волюнтаристських, адміністративних прийомів і способів управління і перетворення ринкових важелів в один з основних регуляторів господарської діяльності. Узятий курс на розгортання ринкових відносин в економіці повинен супроводжуватися наданням свободи в господарській діяльності підприємств, в розподілі і використовуванні прибутку на інвестиційні потреби і поточне споживання. Дана умова є об'єктивною необхідністю, тому що, як показала практика, централізоване деталізоване планування і наказовий розподіл прибутку веде до зниження ефективності суспільного виробництва. Відомче розпорядження засобами виробництва, орієнтоване перш за все на виконання виробничих завдань за всяку ціну стимулює дефіцит ресурсів, обумовлює і протиставляє економічні і соціальні вимоги у сфері праці.

Перехід до ринкової економіки і підйому малих підприємницьких форм господарювання грунтується на кардинальних змінах в галузі інвестиційної політики. Здійснювана в даний час децентралізація управління повинна супроводжуватися подальшим скороченням, об'ємів невиправданих бюджетних інвестицій у виробничу, а також соціальну сферу. Рішуча заміна бюджетного фінансування кредитуванням, направлена перш за все на стимулювання малих підприємств ухвалювати ефективні господарські рішення і нести відповідальність за їх реалізацію. Даний процес сприяє значному підвищенню авторитету регіональних органів влади і, в першу чергу, виробничих колективів малих підприємств у фінансуванні об'єктів виробничого, науково-дослідного і соціально-культурного призначення. Значення місцевих бюджетів якісним чином змінюється, зміцнення їх фінансової бази виробляється за рахунок перебудови структури податкових надходжень. Суму податків на прибуток малих підприємств, незалежно від форм власності, доцільно розподіляти по стабільних нормативах між місцевими і державними бюджетами. При цьому велика сума повинна поступати до місцевих - районних, міських, обласних бюджетів. Частина даних засобів, залежно від місцевих потреб, повинна витрачатися на стимулювання підприємницької діяльності в регіоні. Джерела фінансових витрат регіональних бюджетів повинні поповнюватися також за рахунок відрахуваннями податків з населення, а також платежами за користування природними ресурсами.

Значне зміцнення фінансової бази місцевих органів влади і на цій основі збільшення можливостей реалізації соціально-економічних програм підтримки малого бізнесу, декілька ослабить напруженість із забезпеченням населення товарами широкого споживання в регіоні, проте це не вирішить в короткі терміни всіх проблем. Тому необхідно величину засобів, що інвестуються в малі підприємства, слід визначати перш за все, ефективністю їх господарювання і повинні регулюватися гнучкою системою оподаткування прибутку, при цьому визначальне значення повинна мати саме сфера діяльності малих підприємств. Перевага слідує віддавати підприємствам машинобудування, інформаційного обслуговування, переробки і зберігання сільськогосподарської продукції, автотранспорту, засобів зв'язку і інших найважливіших для господарства напрямків діяльності.

Разом з тим, отримання, в умовах ринкової економіки, свободи розпорядження власними доходами самими малими підприємствами, може виявитися недостатнім стимулом до спонукання підприємств до вкладення засобів в розвиток матеріально-технічної бази, в розробку новітніх технологій, підвищення автоматизації і роботизації виробництва, з метою пошуку шляхів виходу на світовий ринок. Як показали дослідження, в даний час стримуючим чинником для розвитку малого бізнесу є високий відсоток відрахувань від прибутку до бюджету. При недостатніх для розвитку засобах, що залишилися у розпорядженні малих підприємств після розрахунків з бюджетом, переважаючими залишаються стимули поточного споживання, а серед них, в першу чергу - пов'язані з оплатою праці. Особливо така тенденція проявляється в даний час, в умовах зростання цін на продовольчі і непродовольчі товари. З другого боку, при інфляції, що посилюється останніми роками і знеціненні грошей відбувається зсув у бік зростання потреб соціального характеру, які виявляються у вигляді отримання натурально-речовинних благ (путівок в будинки відпочинку, відряджень за кордон, отримання квартир і т.д.).

Певну регулюючу дію на дані процеси повинна надавати система оподаткування. Введення податків, по-перше, не повинне сковувати ініціативу і заповзятливість виробників, а по-друге, не повинне підривати фінансову основу їх відтворення. При цьому важливе значення має реалізація принципу встановлення податку на прибуток з урахуванням його гнучкості. Необхідно здійснити повне звільнення від оподаткування частини прибутку, що направляється на науково-технічне вдосконалення виробництва. Дана умова дозволить створити зацікавленість колективів в упровадженні нової техніки, здійсненні корінної реконструкції підприємства для забезпечення випуску високоякісної продукції, збільшенні на цій основі доходів трудящих, поліпшення їх соціально-культурного обслуговування.

Пільговий порядок оподаткування приведе до деякого зниження надходжень фінансових ресурсів до місцевого бюджету. Проте це компенсується в умовах децентралізації управління, при якому частина функцій держави і регіональних органів влади в питаннях визначення величини, напряму, термінів, методів і шляхів інвестування, візьмуть на себе малі підприємства. Реалізація даних заходів здійснюватиметься більш цілеспрямовано, з урахуванням постійно змінних ринкових умов. До числа доводів, підтверджуючих необхідність обкладення гнучкими податками прибутку малих підприємств в розмірах, що не підривають їх інвестиційну активність, відносяться світова практика і досвід країн Східної Європи. В умовах перехідного періоду, слід також ввести прогресивні форми оподаткування прибутку малих господарських структур. Обумовлено це тим, що користуючись недосконалістю ціноутворення, коли відсутній жорсткий державний контроль над цінами і остаточно не вироблена методологія формування ринкових цін, багато підприємств одержують високі доходи, які не у кожному випадку визначаються ефективністю господарювання. Надалі при створенні економічних умов, що забезпечують досягнення відповідності грошової маси її товарній забезпеченості, необхідність прогресивної форми оподаткування втратить значення, і буде раціональним введення більш гнучкого оподаткування для малих підприємств в цілому як основного сектора змішаної ринкової економіки.

Окрім застосування раціональної системи оподаткування в питаннях стимулювання розвитку малого бізнесу, особливо його інвестиційної спрямованості, широкий розвиток повинні одержати такі форми активізації, як пайова участь в розробках і реалізації соціально-економічний програм і використовування акцій як засобу здійснення пайової участі.

Інвестування в даній формі носитиме цільовий характер, як і капіталовкладення з традиційних джерел. Проте тіснота зв'язку розміру дивіденду від рентабельності заходів, що фінансуються, і об'єктів підсилює зацікавленість малих підприємств у виборі найефективніших напрямів використовування фінансових ресурсів. Разом з тим, виробники, вкладаючи за допомогою акцій, частину своїх ресурсів до основних фондів, стають справжніми власниками. При цьому, ними віддаватиметься перевага тим об'єктам і здійсненню тих заходів, які найбільшою мірою сприятимуть відтворенню речовинного і особистого чинників суспільного виробництва.

У системі економічних стимулів необхідно виділити і віддати перевагу наступним: прибуток, заробітна платня, банківський кредит, податки, внески, ціна, собівартість. Зупинимося на найважливіших з них - прибутку і заробітній платні. Особливістю такого роду стимулів є те, що вони носять конкретний характер і напрямок їх застосування залежать від результатів діяльності суб'єктів господарювання в цілому.

Дія найважливішого економічного стимулу, яким є прибуток, виявляється у формуванні фінансово-економічних відносин підприємства і концентрує в собі колективний інтерес його працівників. Заробітна платня виступає як результат праці кожного працівника і відображає інтереси всіх виробників.

У практиці господарської діяльності прибуток і заробітна платня виконують достатньо різноманітні функції, але головною з них є матеріальне стимулювання. Важлива взаємодія даних стимулів між собою і усунення тих суперечностей, які виникають при їх використовуванні, тому що, посилення одного стимулу веде до ослаблення іншого. В той же час, ефективне поєднання дії як прибутку, так і заробітної платні, веде до досягнення значних результатів в господарській практиці. У таблиці 2.4. приведені функції, виконувані прибутком, як найважливішим економічним стимулом і способи їх реалізації. Використовування прибутку як інструменту стимулювання, залежить багато в чому від того, які цілі ставляться в процесі здійснення суспільного виробництва, як здійснюється вилучення до бюджету, як використовуються інвестиційні засоби, як відбувається стиковка з іншими найважливішими стимулами.

Таблиця 2.4.

Функції стимулювання прибутком і способи їх реалізації.

Стимулююча властивість заробітної платні визначається існуючою системою оподаткування, темпами зростання заробітної платні, товарним забезпеченням, рівнем цін і т.д. Будучи результативним показником трудової участі кожного члена трудового колективу, заробітна платня відображає індивідуальні інтереси і виконує ряд найважливіших функцій.

Заробітна платня і прибуток мають глибокий економічний сенс і є складовими частинами знову створеної вартості або чистого продукту. Проте у складі знов створеної вартості з кількісної сторони прибуток і заробітна платня мають різну питому вагу, яка визначається перш за все регулюючими умовами фінансово-економічної політики. Так, заробітна платня в даний час досить жорстко контролюється існуючою системою оподаткування і фактично знаходиться в замороженому стані. Прибуток виступає як різниця між загальною вартістю знову створеного продукту і витрат, в яких найбільша вага заробітної платні, що мінімізує прибуток. Слідством такого зсуву в співвідношенні двох стимулюючих чинників є здійснення жорсткої фіксації розмірів заробітної платні органами державної влади у вигляді банківського контролю за витрачанням фонду заробітної платні. В результаті знижуються стимулюючі властивості заробітної платні і прибутку і посилюється значення натурально-речовинних благ. Ці негативні наслідки неефективної господарської політики необхідно усунути і привести законодавчі акти у області оподаткування у відповідність з вимогами реальної практики.

Найважливішим організаційно-економічним стимулом розвитку малого бізнесу є наявність сучасної інфраструктури для малих форм господарювання, яка включає перш за все комплекс матеріальних, організаційних, кадрових, постачальницько-збутових, кредитно-фінансових інститутів та їх підрозділів.

В даний час особливо важливе значення набуває рішення проблеми забезпечення малих підприємств засобами виробництва. Дана обставина можлива на нашу думку шляхом широкого впровадження оренди, прокату, застави, а також лізингу. Придбання засобів виробництва малими підприємствами утруднене внаслідок браку фінансових коштів, але їх цілком буває достатньо для оренди або придбання в прокат необхідного устаткування, його перерозподілу в користування малими структурами економіки, які у багатьох випадках здійснюють їх ефективне використовування, в порівнянні з великими підприємства. Можливо, оренда засобів виробництва не завжди виправдана. Наприклад, при разовому використовуванні автотранспортних засобів, підйомних машин, складних систем автоматики, телемеханіки, комп'ютерної техніки слід керуватися ефективністю їх використання. У таких випадках більш економічною формою придбання вказаних засобів буде прокат. Проте, практика прокату засобів в Україні розвинена слабо. Такий напрям особливо перспективний і вигідний для великих підприємств військово-промислового комплексу, які в рамках конверсії могли б зробити доступними новітні засоби виробництва і технології малим підприємствам, вирішивши тим самим і для себе ряд фінансових проблем. Саме прокат сучасного устаткування, пристосувань, контрольно-вимірювальних приладів, засобів зв'язку, матеріалів, забезпечить значний приток фінансових коштів до бюджету крупних підприємств.

Найпоширенішим напрямом забезпечення підприємств засобами виробництва за рубежем є лізинг. Так, в США понад 20% засобів виробництва реалізується на основі лізингу. Даний досвід прийнятний і для малих підприємств України, особливо якщо місцевими бюджетами будуть виділені валютні кошти на придбання в довгострокову оренду новітнього устаткування у підприємств з індустріально розвинених країнах світу, лідерах у області НТП. Придбання імпортного устаткування на основі лізингу відкриває шляхи до використовування передової новітньої техніки малими формами господарювання і робить доступними для них новітні технології і "ноу-хау". На пайових початках малі підприємства можуть використовувати досягнення сучасної НТР, активно копіювати, удосконалювати і упроваджувати їх у виробництво, привертати в національну економіку іноземні інвестиції. Багато зарубіжних компаній зацікавлені в такій співпраці, оскільки це дозволяє їм розширити ринок збуту своєї продукції. Наприклад, американська фірма ІБМ, що є світовим лідером у виробництві комп'ютерної техніки, до 80% своєї продукції реалізує через лізинг. Лізинг є зараз практично єдиним джерелом, що робить доступними досягнення НТП для малих підприємств в нашій країні.

Не менш важливим стимулюючим чинником розвитку малого бізнесу є товарні біржі, які створені головним чином для малих підприємств. В їх задачі входить вивчення попиту на регіональних ринках, створення запасів сировини і устаткування, розподіл наявних ресурсів і реалізація продукції малих структур економіки. Біржі повинні мати в своєму розпорядженні важливі економічні важелі дії на малий бізнес і виконувати ряд функцій, що забезпечують прискорення оборотності матеріальних ресурсів малих підприємств.

Виникнення малих підприємств пов'язане із значними матеріальними і фінансовими витратами, яке загострює проблему кредитування підприємців, а надалі їх фінансового обслуговування. Як показує практика, фінансовий кредит залишається найгострішою проблемою для малого бізнесу, тому представляється доцільним створення комерційного банку для малих підприємств регіону або району, який з'явився б ефективним знаряддям фінансування малих господарських форм. Власний банк з'явився б найважливішою стимулюючою умовою в діяльності малого бізнесу і сприяв би здійсненню державою ефективної фінансової політики по відношенню до малих господарських структур.

Таким чином, в даний час йде інтенсивний пошук ефективних шляхів стимулювання малих господарських форм, в рамках якого визначилися найперспективніші напрями. Слід виділити, перш за все, відмічені нами раніше організаційно-економічні, фінансові, кредитні, інтелектуальні, моральні і інші стимули, використовування яких забезпечує значне зростання числа малих підприємств. Разом з тим, резерви стимулювання ще далеко не вичерпані і існує можливість їх широкого розширення, особливо в умовах формування ринкового середовища, що припускає відродження малого бізнесу, а економічне стимулювання є ефективним засобом підвищення результативності функціонування малого бізнесу і забезпечує знаходження оптимальних умов і шляхів його подальшого підйому.