Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ідея просвітницького абсолютизму

Друга половина XVIII ст. дуже істотна в соціально-економічному житті Європи і Росії. Саме тоді в Росії починають формуватися капіталістичні відносини, проявляються тенденції деякого під­несення економіки в центрі Росії, на Уралі, в Україні - в Донбасі і Придніпров'ї, що згодом веде до різких суперечностей з існуючою суспільно-політичною системою, з феодально-кріпосницькими від­носинами. Розгортається рух селянства. Наростають суперечності між дворянами-поміщиками і селянами. Йде ідейна поляризація в сфері політичної думки. В пошуках нових засобів політичного впливу на суспільство російське дворянство звертається до ідеї просвітниць­кого абсолютизму. Особливо енергійно ідея просвітницького абсо­лютизму насаджується в період правління Катерини II. Утворюєть­ся «Комісія по написанню проекту нового Уложення». До її складу увійшли вибрані депутати від дворян, міст, урядових установ, коза­ків, деяких категорій особисто вільних селян. В написаному Катери­ною II Наказі для депутатів знайшло найбільш концентроване відоб­раження теорії просвітницького абсолютизму. Хоча при написанні Наказу використано праці просвітників Західної Європи, імператри­ця Катерина II прагнула дати власну інтерпретацію ідеям просвіт­ництва, проголошує себе прихильницею теорії природного права і суспільного договору. Та головне відсутнє в Наказі -необхідність по­годження позитивного права з природою Людини, тобто ліквідувати становий устрій, забезпечити юридичну рівність громадян, свободу совісті і свободу договору, відчуття і ідея народного суверенітету. Метою держави оголошується «загальне благо», що має забезпечу­ватись мудрим управлінням монарха.

Тоді ж в Росії формується самостійний напрям політичної думки, представники якого, наполягаючи на збереженні незмінно феодаль­но-кріпосницьких порядків, виступали іноді проти Просвітництва і критикували окремі прояви жорстокості політики самодержавства. Політика абсолютизму, що відповідала інтересам дворянства, іноді не повністю відповідала настроям і побажанням частини верхівки класу феодалів. Родовита знать незадоволена самодурством, зазнайс-твом і свавіллям фаворитів - тимчасових правителів. Родовита знать відчувала обділеною в державних справах, почестях та призначен­нях, з ЇЇ середовища лунали скетчі на нахабство, грубість і наглість фаворитів, роздратованість на те, що «знатність затьмарюється фа-вором», що діє «більше сила персони, аніж влада місць державних». ()собливість феодально-аристократичної ідеології - спроби викорис­тати передову ідеологію просвітництва для критики реакційного аб­солютизму. Відомий ідеолог родовитої аристократії - князь Михай-ло Щербатов (1730 - 1790 pp.), звертаючись до історії економіки, політики, етики, виступає захисником кріпосництва, малюючи іди­лічну картину взаємовідносин між поміщиком і селянином. Відсто­юючи кріпосне право, стверджував, що поміщики уступають селя­нам більшу частину землі для життя, доглядають за їх дітьми як за своїми. Скасування ж кріпосного права приведе до розорення дво­рянства. Порівнюючи існуючі в Росії феодально-кріпосницькі по­рядки з порядками найрозвинутіших країн Європи, або з передови­ми теоріями країн, що переживали кризу феодалізму, окремі представники освічених станів висловлювали критичні міркування про зловживання кріпосним правом, ставили питання про здійснення В Росії хоча б частини ідей Просвітництва. Але палка ворожнеча до кріпосного права і всіх його породжень, відстоювання інтересів на­роду, переважно селянства, властиві тільки революційно-демокра­тичним теоріям Олександра Миколаєвича Радищева.

Інші мислителі в програмних висновках обмежувались критикою зловживань кріпосним правом. Визначний гуманіст Микола Івано­вич Новіков (1744-1818 pp.) викривав пороки тодішнього суспіль­ства, свавілля і хабарництво чиновників і суддів, казнокрадство, низь­копоклонство дворян перед зарубіжжям. Та він не виступав проти кріпосництва як системи, вважаючи його становою будовою сус­пільства, неминучим наслідком і формою поділу праці. Та розклад феодально-кріпосницького ладу в Росії, що почався, загострення кла­сових суперечностей обумовили розвиток політико-правової ідеології.