Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття

В останню чверть XX століття у політичній науці відбу­вається відродження досліджень у сфері політичної філософії, які майже не проводилися упродовж попередніх десятиліть.

Основна увага політичних філософів була зосереджена у двох сферах, а саме у формулюванні теорій:

1) справедливості;

2) демократії.

Дослідження першої проблеми започаткував американ­ський філософ Джон Роулз у праці "Теорія справедливості" (1971).

Роулз розглядає справедливість як співвідношення між свободою та рівністю. Проблема справедливості, насамперед, полягає у правильному розподілі плодів співпраці між членами суспільства. Для цього необхідним є вироблення правильних процедур розподілу суспільних благ, тобто засад "процедурної справедливості".

Інша важлива проблема, яка розглядається сучасною політич­ною філософією і теорією політики, — це теорія демократії. Сучасні теорії демократії розглядають громадян не лише як носіїв певних прав чи як об'єкт впливу з боку держави, але і як потенційних активних учасників прийняття політичних рішень. Основна увага почала приділятися таким поняттям як "сво­бода особи" та "громадянська участь". Свобода особи, здебіль­шого, розглядається як відсутність домінування та позитивна здатність до самореалізації та самовизначення.

Основи сучасної теорії партиципаторної демократії ("демок­ратії участі") були закладені американкою Керол Пейтман у праці "Участь і теорія демократії" (1970). На її думку, демок­ратичний ідеал полягає, насамперед, в активній участі грома­дян у процесах обговорення та прийняття рішень з найбільш важливих питань суспільного життя. Принцип демократичної участі має поширюватись і на недержавні суспільні інститути, в яких люди можуть безпосередньо виражати свою волю.

Критика елітарних теорій демократій була підтримана й ін­шим американським політологом Дж. Мансбридж у праці "По інший бік демократії суперництва" (1980). Автор запропонував модель унітарної демократії, за якої учасники демократичного процесу прагнуть до досягнення загального блага шляхом спіль­ного обговорення проблем, що виникають. Моделі унітарної, а також деліберативної (Ю. Габермас) демократії залишаються предметом обговорення на початку XXI століття.

Характерними рисами політичної теорії на зламі XX — XXI століть є розвиток феміністичної політичної теорії, постмо-дерністського підходу в дослідженні політичних феноменів, а також нове осмислення феномену "громадянського суспіль­ства.

Прибічники феміністичної теорії політизують соціальне начало людини, вказуючи на конфлікт між сферами "особисто­го" та "суспільного" у житті людини. Таким чином, пропо­нується віднести проблему особистих, сімейних та тендерних відносин, які проявляються на роботі, у сім'ї, у приватному житті людини, до проблем політичних.

До числа сучасних суспільствознавців-постмодерністів можна віднести британця Ентоні Гідденса, французів Мішеля Фуко, Жака Дерріда, Жана Бодріяра та інших.

Постмодерністи переосмислюють феномен влади і розуміють її, насамперед, як культурний феномен. Також велику роль у

політичному житті, на їхню думку, відіграє мораль, яка опосе­редковано визначає політичні та правові норми.

Найбільш відомими сучасними теоретиками громадянсько­го суспільства є британець Джон Кін, американці Джон Коен, Ентоні Арато.

На їхню думку, громадянське суспільство об'єднує людей за принципом добровільної асоціативної діяльності. В нього вхо­дять громадські об'єднання, некомерційні організації сфери послуг, тобто ті інститути, які не пов'язані з державою чи при­ватними економічними структурами.

Для функціонування громадянського суспільства необхід­ною є сильна ліберальна держава, яка захищає свободу слова, зборів та асоціацій. Автори розглядають громадянське суспіль­ство як арену боротьби за поглиблення та радикалізацію де­мократії. Його вплив на державу має бути посилений за рахунок скорочення бюрократичних функцій останньої і розширення тих аспектів суспільного життя, які перебувають у сфері впли­ву добровільних масових організацій.

Таким чином, упродовж кінця XX — на початку XXI століть надзвичайно популярними в середовищі вчених-полі-тологів стають філософські проблеми справедливості, засад демократії, ролі громадянського суспільства у прогресі де­мократичного врядування, нетрадиційний феміністичний підхід до сутності політичного.

Дробінка