Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

цивільні правовідносини

У цивільних правовідносинах беруть участь завжди дві і більше особи – учасники відносин, які називаються суб’єктами.

Суб’єктом цивільного правовідношення визнається особа, яка бере участь у врегульованому правовими нормами відношенні, поведінка якої трактується правом як юридично можлива або необхідна. До суб’єктів цивільних правовідносин закон відносин фізичних та юридичних осіб, державу, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інших суб’єктів публічного права (ст. 2 ЦК України).

Об’єкти цивільних правовідносин – це матеріальні та нематеріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяльності суб’єктів цивільного права. Питання визначення та систематизації об’єктів цивільних прав є одним з найменших розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об’єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об’єктів цивільних прав, такі як інформація, послуги тощо, розглядаються не в системі об’єктів, а лише у відповідних розділах договірного права. Загальним для всіх об’єктів суб’єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети – здатності задовольняти законні інтереси суб’єктів приватних прав.

Зміст цивільного правовідношення складають суб’єктивні права та обов’язки його учасників.

Суб’єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб’єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб’єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати – це можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання ним певних обов’язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості використання механізму державного примусу у випадках порушення суб’єктивного права.

Класичним прикладом суб’єктивного права, що об’єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму примусу для захисту своїх суб’єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме – може володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб’єктивний обов’язок – це міра належної поведінки суб’єкта. Суть обов’язків полягає в тому, що суб’єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утриматись від них.

У цивільних правовідносинах існує два види об обов’язку – активний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов’язку (боржник зобов’язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов’язку.

Треба зазначити, що суб’єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов’язки (більшість правовідносин має комплексний характер). Можна навести деякі окреми приклади цивільно-правових відносин, де існують лише активні і пасивні суб’єкти: у договорі позики позичальник має лише суб’єктивний обов’язок, позикодавець – лише суб’єктивне право.

Цивільні правовідносини поділяються на види. Класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне але і практичне значення, оскільки допомагає зрозуміти характер взаємовідносин сторін в тому чи іншому правовідношенні, а тому і правильно застосувати цивільне законодавство до конкретного випадку.

Класифікація може проводитись за різними підставами:

За колом зобов’язальних осіб ступень їх конкретизації поділяються на абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. Громадяни та організації, що мають суб’єктивні права, в ряді випадків реалізують їх за рахунок власної діяльності і при цьому безпосередньо не пов’язані з діяльністю інших суб’єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад, власника з володіння і користування своїм майном не залежить від поведінки оточуючих осіб. Останні не повинні перешкоджати в її здійсненні. Тому подібна діяльність реалізується не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, тобто у суспільних відносинах, які регулюються нормами цивільного права.

Цивільні правовідносини - це такі суспільні відносини, щоврегульовані нормами цивільного права, а їх учасники виступають як носії цивільних прав та обов’язків.

Суб’єкт - це особа, яка має певні права та обов’язки.

Об’єкти - це те, на що спрямовані цивільні права та обо­в’язки суб’єктів.

Суб’єктивне цивільне право - це міра можливої поведінки особи, яка забезпечується виконанням обов’язків іншими суб’єктами.

Суб’єктивний цивільний обов’язок - це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи в інтересах уповноважено особи.

Юридичний факт - це певна обставина, що викликає, змінює і припинює цивільні правовідносини.

Юридичні події - це обставини, що не залежать від волі учасників правовідносин (наприклад, землетрус).

Юридичні дії - це поведінка людей, вольові акти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну і припинення цивільних правовідносин (наприклад, укладення договору).

Майнові правовідносини - це такі суспільні відносини, що виникають з приводу певного майна (вони мають економічний зміст).

Немайнові відносини виникають з приводу певних нематеріальних благ (об’єктом є немайнові блага).

Зобов’язальні відносини - їх об’єктом є дії.

Абсолютні правовідносини виникають тоді, коли власник має певні права, а на всіх інших осіб покладений обов’язок утримуватися від порушення суб’єктивного права.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним.

Відносні відносини - це такі правовідносини, в яких визначені обидві сторони.

Активні правовідносини - це такі відносини, де одна сто­рона зобов’язана вчинити на користь іншої певну дію.

Пасивні правовідносини - це відносини в яких одна сто­рона повинна утриматися від порушення права іншої сторони.

Регулятивні правовідносини - це відносини через які здій­снюється регулювання майнових і особистих немайнових відносин.

Охоронні правовідносини виникають із цивільних деліктів

Цивільно-правове регулювання таких правовідносин як відносини власності, немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов’язані з майновими (ст. 86, 472 і 517 ЦК України), особисті немайнові, не пов’язані з майновими, з приводу таких духовних благ як честь, гідність, життя, здоров’я недоторканість особистого життя, врегулювання цих правовідносин полягає в наданні власником, автороом творів науки, літератури, мистецтва, винахідникам, володільцям нематеріальних духовних благ суб’єктивних прав і покладенні на всіх інших громадян та організації суб’єктивного обов’язку утримуватися від порушення інших суб’єктивних прав. Такі цивільно-правові відносини називаються абсолютними. Ця назва поширюється і на суб’єктивні права та обов’язки в цих відносинах.

Абсолютний об’єктивний обов’язок покладається на кожного, і його зміст полягає в утриманні від порушення абсолютного права. Абсолютність суб’єктивного права – його охороні від усіх і кожного та в його здійсненні на підставі власної діяльності уповноваженої особи.

Отже, в абсолютних правовідносинах визначено лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону. Зобов’язана сторона – це кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав, тобто невизначене коло осіб – кожен і всі.

Загальнорегулятивні відносини відображають зв’язок кожного з кожним. У них на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін – кожен і всі. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов’язані із здійсненням права на здоров’я, на здорове навколишнє середовище, є загально регулятивними. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров’я.

У відносних правовідносинах конкретно визначено обидві сторони – уповноважену і зобов’язану. Відносними правовідносинами є зобов’язальні (ст.ст. 509 “Поняття зобов’язання та підстави його виникнення”, 655”Загальні положення про договір купівлі-продажі” та ін.)сторони в них цілком конкретні – кредитор і боржник. В окремих видах зобов’язальних відносин сторонами є продавець і покупець – у цивільно-правових відносинах із договору купівлі-продажу, страхова організація і страхувальник – у відносинах із договору добровільного страхування, позикодавець і позичальник – у відносинах із договору позики. Отже, у відносних цивільно-правових відносинах сторони наперед відомі.

За характером поведінки зобов’язаної особи розрізняють активні та пасивні цивільні правовідносини. Якщо на зобов’язану сторону у правовідносинах покладено обов’язок активної поведінки, то суб’єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями – правом вимоги і правом захисту порушеного суб’єктивного права (у разі невиконання обов’язку). При цьому суб’єктивне право покликане забезпечити виконання обов’язку, тобто досягнення активної діяльності зобов’язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов’язальні відносини. В них боржник зобов’язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо.

У пасивних правовідносинах змістом суб’єктивного обов’язку є пасивна поведінка: зобов’язана сторона повинна утримуватися від порушення суб’єктивного права уповноваженої сторони.

Уповноважена сторона у пасивних правовідносинах, навпаки, має так би мовити, повноцінне суб’єктивне право з його трьома повноваженнями: право вимоги, право на захист порушеного суб’єктивного права і право на свої активні дії, активну поведінку. В цих відносинах суб’єктивне право набуває головного і самостійного значення. До пасивних правовідносин належать відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини з приводу честі, гідності тощо.

За об’єктом розрізняють речові та зобов’язальні відносини.

Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності.

У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії.

У майнових відносинах об’єктом є майно. Це перш за все відносини власності. В особистих немайнових відносинах об’єктом є немайнові блага: честь, гідність, авторство. За підставами виникнення розрізняють регулятивні та охоронні відносини.

Регулятивні відносини – це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних відносин та особистих немайнових відносин. Тобто, за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна діяльність громадян та організацій. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.