Читайте также:
|
Давньогрецька філософія пройшла 4 основних етапи в своєму розвитку:
1) досократична філсоофія (7-5 ст. до н.е.). До цього періоду належать філософи, яких називають досократиками: представники Мілетської школи, Геракліт Ефеський, атомісти (Демокріт, Левкіпп);
2) класичний (сократичний період) – середина 5 – кінець 4 ст. до н.е. Це період розквіту давньогрецької філософії. До цього періоду відносять софістів, Сократа, Платона, Арістотеля.
3) Еліністичний період - кінець 4 – 2 ст. до н.е. До цього періоду відносять зародження стоїцизму, філософію кініків, Філософію Епікура;
4) Римський період – 1 ст. до н.е. – 5 ст. н.е. До найвидатніших філософів цього періоду належать: Сенека, Марк Аврелій, Тіт Лукрецій Кар;
Досократична філософія: Мілетська школа, філософські ідеї Геракліта Ефеського. Атомістика Демокріта
Філософи Мілетської школи:
– Виступали за матеріалістичних позицій
– Займалися не лише філософією, але й іншими науками – точними і природознавством
– Намагалися поясними закони природи (за що отримали назву – школа “фізиків”
– Шукали першоначала – субстанцію, з якої виник увесь світ.
Антична філософія починається з Фалеса, засновника Мілетської школи, яка виникає наприкінці 7 ст. до РХ у місті Мілеті на Західному узбережжі Малої Азії. Окрім Фалеса до мілетської школи входили також Анаксимандр (610 – 546 рр. до РХ) та Анаксимен (585 – 525 рр. до РХ). Всі вони уявляли першоречовину, першоначало буття у конкретно-речовинній Фомі. Фалес за таке першоначало воду, Анаксимен – повітря, Анаксимандр – “апейрон”, щось середнє між ними (в перекладі з гр. – щось невизначене, безмежне). Фалесу належить вислів: “Вода – найкраще з усього”. Анаксимандр вважав, що у світі має бути певне кількісне співвідношення між вогнем, землею і водою, але кожна з цих стихій прагне розширити своє царство. Однак існує необхідність, природний закон, що неухильно відновлює рівновагу: де був вогонь, там лишається попіл, який є землею. На думку Анаксимандра первісна субстанція не може бути ні водою, ні будь-якою іншою зі стихій, бо якби одна зі стихій була б первісною, то вона б перемогла всі інші, які б тоді були похідними від неї. Першооснова для Анаксимена – повітря, а вогонь він розглядав як розріджене повітря, при згущуванні ж повітря перетворюється на воду, при подальшому згущуванні – на землю, а потім – на камінь.
Інший представник досократівської філософії Греції – Геракліт (530 – 470 рр. до РХ) вбачав першооснову світу у вогні. “Світ є єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає”.
Піфагор, який першоосновою світу називав кількісне відношення – число. Земля мислиться як така, що складається з кубічних частинок, вогонь – з тетраедрів (чотиригранних пірамід), повітря – з октаедрів – восьмигранників, ефір – з додекаедрів (дванадцятигранників), вода – з ікосаедрів (двадцятигранників). Число є ідеальним началом.
Проголошення Сократом (469 – 399рр. до РХ) принципу ”Пізнай самого себе” почалась доба у гр.. філософії, визначальною рисою якої було звернення до людини, до моральної філософії. На Дельфійському храмі Аполлона в Афінах був напис “Пізнай самого себе”. Саме цей напис зацікавив Сократа, викликав у нього інтерес до філософії, і став визначальним принципом його філософської позиції.
Сократ рішуче повертає напрям філософського дослідження від космосу, природи (попередня доба) до проблеми людини. Пізнати самого себе можна лише у безпосередньому контакті з іншими людьми, в діалозі, практичній зустрічі умів. Сократ принципово не записував свої думки, вважаючи дійсною сферою існування справжнього знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живий діалог, полеміку. Саме це він і називає діалектикою (вміння вести бесіду, сперечатись).
Платон (427 – 347 рр. до РХ) – один з найвідоміших давньогрецьких філософів. Платон перший античний філософ, від якого до нас дійшли усні праці. На розвиток філософських поглядів Платона вплинуло вчення його попередників: від Піфагора він бере повагу до математики, віру в безсмертя; від Парменіда, - що дійсність вічна і позачасова; Геракліта – що в доступному для чуттів світі нема нічого сталого, а тому чуття надають змогу здобути знання, їх можна вивести лише з інтелекту; від Сократа – заглиблення в етичні проблеми.
На думку Платона, філософія є спогляданням істини, любов до мудрості. Платон є засновником у давньогрецькій філософії напрямку ідеалізму (вчення, за яким істинне буття речей – думка, ідея, поняття).
Аристотель (384-322 рр. до РХ) у сімнадцятирічному віці прибув до Афін, де став учнем Платона. Незважаючи на це, Аристотель піддає критиці вчення свого вчителя у його головному пункті – за тезу про окреме існування ідей від реальних речей. Неможливо, щоб окремо одне від одного існували сутність і те, сутністю чого вона є. Як можуть ідеї, якщо вони сутності речей існувати оремо від них? Критика Платона Аристотелем мала принциповий характер (Аристотелю навіть приписують афоризм: “Платон мені друг, але істина дорожча”). На думку Аристотеля, справжнім, існуючим в самому собі буттям, субстанцією, може бути лише одиничне буття. Кожна з цих субстанцій є нерозривною єдністю форми і матерії.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 144 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |