Читайте также:
|
Критична філософія І. Канта. Іммануїл Кант (1724-1804) – найвидатніший філософ 18 ст., родоначальник німецької класичної філософії. Слід підкреслити, що його філософія значною мірою сформувалася під впливом просвітницьких ідей. З Канта починається новий етап в історії філософської думки, одначе він і завершує попередній розвиток усієї європейської філософії. Кант ніби підсумовує цей розвиток, намагаючись розв’язати або переформулювати його головні суперечності. Його критична філософія, яка за визначенням самого мислителя стала Коперниковим переворотом у філософському пізнанні, являє собою всеосяжну систему, в межах якої досліджуються головні відношення людини до дійсності: пізнавальне, або теоретичне, практичне та аксіологічне. Критичний аналіз пізнавальних можливостей розуму, здійснений Кантом, приводить його до агностицизму, а розуміння обмеженості науки в розв’язанні проблем релігійно-морального характеру змушує визнати значення віри. Кант узагалі шукає компромісу між наукою та релігією, між різними течіями філософії, такими як ідеалізм та матеріалізм, емпіризм та раціоналізм. Критична філософія Канта спростувала марні надії людства на безмежну силу науки і, разом з тим, звільнила саму науку від не властивих їй функцій. Важливим досягненням філософа стало обґрунтування моральної гідності людини, а його трактування особистості як самоцілі створило філософське підґрунтя для концепції прав людини.
Філософія духу Гегеля. Георг Фрідріх Вільгельм Гегель (1770-1831) – один з найвидатніших філософів німецької класики. Свою своєрідну філософію вважав завершенням усієї західної історії філософії. Його філософію, в значній мірі, можна охарактеризувати як синтез грецької філософії та християнського суб’єктивізму. Абсолют, за Гегелем, повинен мислитися як субстанція (це поєднує його із вченням Спінози), але також і як суб’єкт (як це у Фіхте та Шеллінга). Загалом, гегелівську систему філософії можна вважати певним завершенням філософії Нового часу.
Взагалі філософію Гегеля можна поділити на дві частини:
1. філософія духу – наука про дух, який сам себе являє;
2. система абсолютного знання.
Філософія Гегеля – це варіант не суб’єктивного, а об’єктивного ідеалізму. Логіку та метафізику він називає умоглядною філософією, реальною ж є філософія природи та філософія духу. У своїх працях Гегель вибудовує новий варіант трансценденталізму. Тут чіткіше ставиться проблема об’єктивного буття духу.
Одним з головних творів мислителя є “Феноменологія духу”. В цій праці Гегель намагається розглянути питання про явлення знання – це, певною мірою, вчення про феномен знання. Разом з тим – ця праця є ланкою діагнозу доби модерного суспільства, усвідомлення суспільством самого себе.
Одним з критиків філософії Гегеля був Л. Фейєрбах (1804-1872). В першій опублікованій праці “Думки про смерть та безсмертя” (1830) мислитель говорить про любов – небесну та земну, божественну та людську. “Людина любить, – пише він, – вона зобов’язана любити. Але любов її різноманітна, її істина та цінність визначаються змістом та об’ємом почуття. Можна любити одиничне, чуттєве (гроші, речі), або честь, славу, абу суттєве, всезагальне, живе, можна любити окремих людей, конкретних істот (чуттєва любов), а можна – людину взагалі, людину в людині, добро в ній, або ж взагалі добро, Бога, істину. Чим глибший предмет любові, тим вона сильніша, а за цією силою визначається цінність любові: чим більше ти віддаєш самого себе, тим істиннішою є твоя любов. Любові немає без самовіддачі”.
Поступово розвиваючи свою філософську систему в головній своїй праці “Сутність християнства” (1841) Фейєрбах фактично сформулював основні засади антропологічного матеріалізму. Характеризуючи свій метод він писав, що його метод полягає в тому, щоб за посередництвом людини звести все надприроднє до природи та за посередництвом природи все надлюдське звести до людини, але обов’язково спираючись історичні та емпіричні факти та приклади.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 62 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |