Читайте также:
|
Якщо провести паралель філософської герменевтики Гадамера, в якій традиційна герменевтика перетворюється із методології розуміння в його онтологію, у постановку проблеми про сенс буття, про специфіку розуміння як прочитання нового сенсу, і проблеми розуміння у основоположника сучасної версії "панпсихізму" А. Н. Уайтхеда, у варіантах аналітичної психології К. Г. Юнга, можна знайти наступний загальний момент, який говорить про специфіку теоретичних вишукувань середини ХХ століття. По-перше, поворот філософської проблематики з області гносеологічної в онтологічну площину. По-друге, звернення та філософської герменевтики, і представників "панпсихізму" до старовини, відповідно, до давньогрецької філософської думки і староіндійської реалістичної філософії.
Що стосується вирішення проблеми розуміння, то воно більше не редукується ні до способу пізнання або пояснення, ні до психічних процесів. Розуміння стало розглядатися в якості способу існування людини, отже, може стати однією з підстав цілісної антропології, що не зводиться до епістемологічних інтерпретацій.
Закріплення в філософії терміну "герменевтичний досвід", в якому виражається принципова відкритість світові і побудований на ній процес сенсоформування, дозволили сформулювати вимоги методологічного плюралізму, що в структурі соціального пізнання набуває відому евристичну цінність.
1 Автор послання до коринфінян цитує Біблію Старого Завіту: Іова, 5:3.
2 Автор послания цитирует Библию Старого завета: Псалом 93:14.
3 Апостол Павел "погибающими" называет всех тех, кто не принял христианской веры.
4 Автор послания цитирует Библию Старого Завета: Исаии, 29:14.
25 "Абстрактний монотеізм" - релігія, яка признає існування одного Бога (монотеізм) та в той же час позбавляє Бога конкретно-чуттєвих характеристик, тільки абстрактні, не матеріальні, риси: Духовність, безтілесність, Всюдисущі, Всеблаженство, Вічність, Всемогутність, всезнання і т.д.
6 См. подробнее: Евграф Смирнов. История христианской церкви. СПБ, 1901, стр. 108-112.
7 См. подробнее: Елпидинский. Общая церковная история. Вып. 1. СПБ. 1903, стр. 176-201.
38 См. В.В. Болотов. Лекции по истории древней церкви. Том 3. СПБ, 1913, стр.320-345; А. Лебедев. Вселенские соборы 4 – 5 столетия. М., 1879, стр. 220 – 225
9История философии. Том.1. Институ философии Академии наук СССР. М., 1940, стр. 389.
4 Віровчення Нікео-Цареградського символа віри не визнають Свідки Єгови, Мормони та Унітаріанці. За таке ставленя до нього вказні релігійні напрямки не допускаються до загальнохристиянських екуменичних заходів, не сприймаються як християнські.
5 З цього слова “Кредо” (Credo - Вірую) розпочинається читання Символа віри латинською мовою.
6 В сучасному іудейському та християнському богослов’ї зазначений біблійний вислів перекладається так: “Слухай Ізраїлю, Бог твій - Бог один є”, що не відповідає адекватному змісту оригіналу.
7 Нікео-Цареградський Символ віри відобразив стан християнства 4-5 століття. Зі зміною історичних умов сформульовані в ньому тезі стали тісним для самого християнства, не відповідали новим реаліям та потребам. Виникла потреба витлумачувати свої давні символи в новому дусі. Такі канонізовані (схвалені) на нових соборах-з’їздах тлумачення одержали назву Символічних книг. Зміст цих символічних книг, посилаючись на одну і ту ж Біблію, на один і той же Нікео-Цареградсський Символ віри, кожна християнська церква, розкол і секта викладала взірець свого неповторного релігійного світогляду. Такими Символічними книгами в католицизмі є постанови Вселенських соборів католицької церкви; в Лютеранстві - Великий Катехизіс Мартина Лютера; в Анліканстві - 39 членів віри та Книга громадських молитов (Book of Common Prayers).
8 В християнській церкві ці тези зараз називають “Членами Символу віри”. Розподіл Символу віри на члени в грецькій православній церкві не такий, як то ми бачимо в католицькій та слов’янських православних церквах.
9 Шабуот - свято на честь перших ужинків (Вихід, 23:16; Чисел, 28:26). Зараз відзначається в іудаїзмі як день одержання Мойсеєм на горі Сінай божого законодавства. Свято припадає на 50 день після Пасхи і в християнстві називається П’ятидесятницею або ще - Трійцею.
10 Вислів “Істинний Бог від Бога істинного” вставлено в текст на 4-му Вселенському соборі в 451 році.
11 Выражение “неба и земли” в тексте 1-го и 2-го Вселенского Собора было приписано Сыну Божьему; перенесено в 1 член веры решением 4-го Вселенского собора в 451 году.
12 В 7-м столетии в католической церкви здесь было вставлено слово “Filioque” (“и от Сына”).
13 В греческом тексте здесь написано: “καθολικην“,кафолікін - “кофолическую” (“Вселенскую”). В слав’янские тексты православных церквей слово “Кафолическая” (католическая) заменено словом “Соборную”, то есть - такую, которая утверждена (основы которой заложены) на Вселенских Соборах (Съездах). В 16-17 столетии, во времена борьбы украинского народа против окатоличивания и ополячивания, выражение “Соборная” употреблялось в его противопоставлениии выражению “католическая”, “папская”, “латинская”, “польская”. Почти одновременно с этим выражение “Соборнвя” (Украина) приобретало смысл устройства социальной жизни козачества, которое управлялось “соборно” - собранием, принятым сообща решением. В лексиконе современных национал-патриотический сил современной Украины выражение (лозунг) “Соборная”(Украина), “соборное” (управление государством) совсем утратило свое первоначальное церковно-христианское значение и даже приобрело противоположный ему смысл. Национал-патриоты предлагают избирателям под выражением “Соборная”, “Соборно” понимать такое политическое устройствоо, которое и присуще Украинскому народу изначально; и управление с участием всех слоёв населения; и мирное сожитие гражан различных религиозных верований и наций; и единодушное исполнение всем народом Украины державно-националистической политики одной “патриотически сориентированной” политической партии; и выражение “подлинного” демократизма; и много-много кое-чего другого. Но такое сумбурное толкование “Соборности” - заполитизированное современными заангажированными политиками толкование, которое ни в какой мере не отвечает ни его историческому, ни его строго церковному пониманию. Ведь решения на Вселенских церковных соборах принималося только церковными верхами - архиереями, “Отцами церкви” - безо всякого участия массы простых верющих. Да и на самих соборах царила далёко не демократическая атмосфера. Не случайно Третий Вселенский Собор в Єфесе (431 год) вошёл в историю под названием собора “Разбойничьего”. На нём, имея полную власть, патриарх Александрийский Диоскор силой, голодом и мордобитием заставлял подписывать нужные решения. Некоторые из святых отцов, конечно, упорствовали. К таким были представлены несердобольные писцы, которые уколами своих стиллосов (острые железный палочки для письма) подбадривали колеблющихся. Волею императора Юстиниана І Отцы 4-го Вселенского собора (Халкидонского 451 года) провозласили еретиками и отлучили от церкви признанных церковных авторитеов,- уже покойных и возведенных ранее в ранг святых! - Феодора Мопсуетского, Иву Эдесского и Федора Анкирского. И в жизнь церковные соборы проводились методами, далёкими от малейших намёков на демократию. Несогласных с решениями Соборов церковь проклинала, а того времени светская власть изгоняла на далёкие окраины империи, сажала в тюрмы, подвергала пыткам, казнила. Вот такого рода и была в оригинале соборная демократия! На Вселенских Соборах и в соборной церкви жестоко и безраздельно правила церковная верхушка - архиереи, отцы церкви. В церковной литературе и сейчас соборы называются по количеству участвующих в нём архиерев (епископов, архиеписков, митрополитов и патриархов). Так, первый Вселенский Собор называется собором 150 соборных отцов, второй - собранием 318 отцов и так далее. В устройстве и управлении православной церковью неприемлемо, в принипе, соборноправство в его украинском национал-патриотическом истолковании.
14 Обратите внимание: Христианская церковь в 4-м столетии признавала (исповедывала) только “Одно крещение”, исполнением которого человеку прощаются его грехи. В настоящее время при истолковании 10 члена Символа Веры католическая и православные церкви излагают своё учение о Таинствах, в которых человеку преподаётся особая благодать. Таких таинств сейчас насчитывается семь: крещение, миропомазание (конфирмация), исповедь, причащение, венчание, священство и елеоосвящение. При этом указывается, что “отпущение” (прощение) грехов даётся человеку и в крещении, и в исповеди (покаянии), и в причащении, и в елеосвящении (предсмертном помазании церковным маслом, елеем, олією). Кроме всего этого, отпущение грехов человеку (покойнику) даётся во время погребения (церковное опевание усопшего), а католическая церковь отпускаят грехи человеку ещё и через индульгенции -за посещение Рима в Юбилейный год, получением от папы специального благословения, покупкой специального церковного документа. Семь церковных таинств были утверждены католической церковью на Лионском Соборе 1215 года. Православная церковь количество и истолкование таинств позаимствовала у католической церкви, хотя и находилась к этому времени с ней в разрыве.
Опираясь на указание Символа Веры о Едином крещении, католическая и православные церкви признают любое крещение, если оно совершено священником или простым верующим-христианином путём троекратного погружения в воду (в крайнем случае допускается троекратное обливание) с произнесением слов: “Крещается раб божий во имя Отца и Сына и Святого Духа. Аминь.” Протестанские церкви и секты не признают крещение других церквей и сект. При вступлении в их общину они крестят каждого пришедшего к ним. Таким образом, сменив православие на баптизм - адвентизм - иеговизм верующий может крестится дополнительно ёще три раза.
15 “Deum et Deo” (Бог від Бога) вставлено в Символ віри на Тридентскому Соборі (1545-1563). Ця вставка нелогічна, бо через два слова її зміст повторюється. Застосовується лише в католицькій церкві.
16 “ Filioque” (і від Сина) вставлено в Символ віри католицькою церквою в 10 столітті. Проблема Filioque є головним догматичним протиріччям між православною та католицькою церквами.
172323 Див.: Володимир Кондзьолка. Історія середньовічної філософії. Львів. Видавництво “Світ”, 2002 рік, стор. 60.
1824А. Спасский. История догматических движений в эпоху Вселенских соборов. Том 1, издание второе. Сергиев Посад, 1914, стр. 133.
25Фаррар. Жизнь и труды Отцов и Учителей церкви. Том 1. Петроград, 1915, стр.237
26В. Дмитриевский. Александрийская школа, стр. 138.
27 Наиболее точную и полную характеристику философии аллександрийских экклектиков излагает Гегель в своей «Истории философии». Часть 3-ья, Москва, 1935, стр. 31–74.
28Цит. по В. Соколов. Леонтий Византийский. Сергиев Посад, 1916, стр. 279
1929Там же, стр. 241.
30 Там же, стр. 242.
31 Объяснение поминания Климентом Александрийским термина «Гносис» см. в книге Д.Миртова «Нравственное учение Климента Александрийского». СПб, 1900, стр.186.
32 В. Дмитриевский. Александрийская школа(I – V в.в.). Казань, 1884, стр.37.
33 Д. Миртов. Цит. Соч., стр. 187-188.
34 Там же, стр. 81,
35 А. Спасский. Эллинизм и христианство, стр. 304.
36 В. Соколов. Леонтий Византийский, стр. 242.
2037 А. Лебедев. Вселенские соборы IV-V в.в., стр.152.
38 Деяния Вселенких соборов. Том 2, стр. 36-37.
39 В. Соколов. Леонтий Византийский, стр. 61-63.
40 В. Дмитриевский. Александрийская школа, стр.36-37.
41 Там же, стр. 61-63.
42 А.Спасский. История догматических движений в эпоху Вселенских соборов. Том 1, стр 173-178.
43 Подробнее см.: А. Орлов. Христология Иллария Пиктавийского в связи с обзором хрисстологических учений 2 – 4 столетий. Сергиев Посад, 1909, стр43-50.
2144 Д. Миртов. Нравственное учение Климента Александрийского. СПб, 1900, стр.43.
45 См. диалоги Платона «Федр», «Федон», 10-ую книгу его «Государства», а также второй том Истории философии Гегеля раздел об александрийской богословской и философской школах.
46 П. Соколов. Толкование Ветхозаветных писаний в антиохийской школе. «Богословский вестник» за декабрь 1887 года, стр 399-431.
2247 Н.И. Сагарда. Лекции по патрологии. Литографированное издание. СПб, 1912, стр. 6.
48 А. Спасский. История догматических движений, стр. 179-181
49 Д. Миртов. Нравственное учение Климента Александрийского, стр 197.
2350 Н. Сагарда. Древнецерковная богословская наука. «Христианское чтение» за март 1910 года, стр. 457.
51 Н.И. Сагарда. Лекции по патрологии, стр. 5.
52Я. Елпидинский. Общая церковная история. Выпус 1-ый, СПб, 1912 сир.201; Евграф Смирнов. История христианской церкви, стр.129 и другие.
2453 Подробную характеристику философской культуры Антиохии можно прочитать вв второй части «Истории философии» Гегеля, а также в «Истории философии» Института философии АН СССР 1940 года издания, том 1, стр 372-375. Религиозная, в том числе и христианская, жизнь в Антиохии в 1-5 стоетии нашей эры хорошо описана в книге А.Спасского. «История догматических учений», стр. 157-162.
54А. Спасский. История догматических учений, стр 167
2555 Историф философии. Том 1, 1940, стр. 205.
56 А. Спасский. История догматических движений, стр 49-50.
57 П. Соколов. Толкование ветхозаветных писаний в антиохийской школе, стр. 243.
58 Н.И. Сагарда. Лекции по патрологии, стр 49.
2659 А. Лебедев. Вселенский соборы 4-6 веков, стр. 270.
60 Деяние Вселенских соборов. Том 1, стр 800.
61А. Лебедев. Вселенский соборы 4-6 веков, стр. 154.
62Там же.
27 Від грецького слова "trogloditae" - що живуть печерах. Так стародавні греки називали оточуючих їх дикунів, які ще не вміли будувати жител і знаходили для себе притулки в природних печерах.
28 Слово "відроджуватися"латинською мовою пишеться "renessere". Звідси і назва культурно-історичної епохи: "Renaissance" - Ренесанс, Відродження.
29 У розділі Нового Заповіту Біблії вміщено 21 послання різних апостолів.
30 Елітою називають себе деякі політичні діячі, творча або "добірна"інтелігенція, "верхи"суспільства. Елітаризм - пропаганда вирішальної ролі еліти в історичній долі народу.
31 Католицька церква того часу вчила, що небесні тіла, на відміну від земних, володіють ідеальною сферичною формою без яких би то не було заглиблень і виступів на поверхні. Винайшовши телескоп, Гегель запросив сучасного йому кардинала Беллярміна, що володів тоді найвищим церковним авторитетом в області наукових знань, подивитися в телескоп і переконається в наявності гір і долин на Місяці. Загляну в телескоп, Беллярмін вимовив: "Але виступи і поглиблення на місяці заповнені невидимим речовиною таким чином, щоб усі Місяць був ідеально сферичної. Галілей в даному випадку скористався" Бритвою Оккама "і відмітив:"Припущення про невидимий речовині на Місяці нічого не пояснює. Якщо Місяць покриває невидима речовина, то воно, Ваше Високопреосвященство, покриває її рівномірно, залишаючи і у своєму невидимому покритті гори і долини ". Кардинал мовчки пішов, але невдовзі виступив ініціатором судового переслідування вченого.
32 Деякі примітивізм (загальні спальні, державне визначення дружини і чоловіка та інше) в описі Кампанелла ідеального комуністичного суспільства обумовлені часом і положенням ченця того часу. Деякі "промахи"початківця комуніста пізніше приписувалися Марксу і Леніну.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 76 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |