Читайте также:
|
“ Є у світі рухома паралельно силі смерті і насильства ще одна могутня сила, яка несе в собі впевненість, і її ім’я - культура ”
А.Камю
Результатом соціальної діяльності людей в природному просторі є культура. Поняття “культура” (походить від латинського caltura – обробка, виховання освіти) завжди пов‘язувалось з “хорошими справами”: не тільки з тим, що зроблено, але як, і для чого. А справа є спосіб освоєння світу. Культура – це своєрідна призма, через яку висвічується для нас все сутнісне. Сама людина є феномен культури. Культура – це творчий принцип життя особи і суспільства в цілому; це не просто уміння, доведене до рівня мистецтва, а й морально санкціонована мета.
Сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їх створення, уміння використовувати для прогресу людства, передавати від покоління до покоління і складають культуру. Вихідною формою і першоджерелом культури є людська праця, способи її здійснення і результати.
До матеріальної культури відносяться перш за все засоби виробництва і предмети праці, які задіяні у суспільному житті. Матеріальна культура – це показник рівня практичного панування людини над природою. До духовної культури відносяться наука, освіта, мистецтво, моральні норми, поведінка членів суспільства, рівень розвитку потреб та інтересів людей.
Створені людиною матеріальні та духовні цінності поділяються на культурні і антикультурні. Як культура вони постають лише в тій мірі, в якій сприяють розвитку сутнісних сил людини, творчого потенціалу особистості. Доцільно виділити три умови, за яких результати людської праці можна віднести до надбань культури. Перша із них стосується участі предмета (речі, ідеї або відношення) в розвитку сутнісних сил і здібностей людини. Друга умова стосується глибини освоєння людиною загальнокультурного змісту предмета. Незрозуміла, не освоєна річ (ідея, процес, відношення) – своєрідна “річ в собі” – не є предметом культури, не може бути використаною адекватно до її культурного призначення. Третя умова пов‘язана з включенням предмета в контекст загальнолюдської практики. Ті чи інші предмети, що через різноманітні чинники опинились поза межами практики, втрачають (нерідко назавжди) загальнокультурний зміст. Отже, антикультурою вважається такий результат людської праці, який є руйнівним, шкідливим для суспільства в цілому (створення ядерної зброї, технологій, шкідливих для навколишнього середовища тощо).
Проблема співвідношення природного і культурного полягає в тому, що між ними неможливо провести чіткої грані: культура складає сутнісну властивість людини, а людина включає в себе не тільки культурний, а й природний вимір. Питання співвідношення культурного і природного в людині історично вирішувалося по-різному.
Для первісного мислення природне і культурне не розділялось. Найважливішою ознакою цього періоду є синкретизм (від грецького suncrtis – поєднання) – нерозподільність форм культури, ознака її нерозвиненого стану. Усе життя первісної людини супроводжувалося виконанням великої кількості ритуальних процедур і обрядів, через які людина протистояла природі,. впливала на неї, щоб отримати хороший врожай чи провести вдале полювання. В обрядах відбивалось сприйняття людиною природи, її відношення до неї. Ритуальні дії ставали своєрідними символами, які свідчили про рівень розвитку людського існування, вони визначали поведінку індивіда в колективі. Особливе значення належало табу – забороні певних дій, певної поведінки щодо інших людей чи по відношенню до природи.
Поява міфів (від грецького – словосказання) сприяла розвитку духовної свідомості людини. У міфах людина переносить на оточуючий світ властивості, які вона бачить у собі, прагне не лише пояснити навколишню дійсність, а й передати уже якийсь досвід, повчання наступним поколінням, зберегти якусь інформацію і про природу, і про своє життя. Це дає можливість у міфах зберігати обряди, звичаї, особливості мовлення, самобутність тих груп людей, які стали їх творцями.
На міфологічному рівні культурна основа в людині продовжує залишатися вторинною у порівнянні з природною основою. Тому через міфи людина прагне досягти досконалості природного світу. Міфи створюють основу, середовище, з якого пізніше зможуть розвинутися різні форми культури.
В епоху Середньовіччя культура стала сприйматися не як засіб удосконалення біологічної сутності людини і природи, а як самоціль.
Тілесно природне ставилось нижче культурного. Цьому сприяли християнські доктрини, які часто фізичні потреби людини перетворювали у символ зла, починаючи з утвердження першородного гріха. На перше місце ставилась духовна культура людини, а не матеріальні потреби.
Зміна співвідношення між духовним і природним почалась в епоху Відродження, але тисячолітнє панування ідеї позаприродного духу сприяло появі нових крайнощів. Зароджується натуралізм (латинське natura – природа), який пояснює розвиток людини, суспільства виключно законами природи (кліматичними, біологічними, географічними чинниками), а в культурі вбачає джерело усіх соціальних і психологічних негараздів.
На противагу натуралізму розвивається ідея чистого культурного прогресу. Так для просвітителів уже характерно бачити усе зло людських пороків в природній сутності людини. Тому суспільство слід “окультурювати” і виховувати, навчати. Звичайно не можна заперечити цю тезу., але не достатньо обмежуватись нею і стверджувати, що лише духовність зробить світ кращим, що без культури людина природно егоїстична, необуздана, жорстока.
Просвітництво породило і протилежні ідеї. Так Ж.-Ж. Руссо сформував свою концепцію, яка базувалась на тому, що природна сутність людини уже є досконалою і її треба вивчати, а культурна надбудова лише сприяє руйнації природної гармонії, породжуючи соціальні конфлікти.
Проблема співвідношення культури і природи знаходиться в центрі осмислення і в новітню епоху. Так стрімкий розвиток науки, промисловості, зростання економічної боротьби, розпалення світових воєн ряд мислителів розцінюють як результат розвитку культури, появу нових духовних цінностей, людини економічної, яка прагне до збагачення і не зважає на природне знищення.
В сучасному світі утверджується думка, що природа і культура складають творчу цілісність. Разом з тим культура, як результат людської діяльності має людино-творчу силу.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 66 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |