Читайте также:
|
Першочергове значення має співвідношення людина і світ. Людина – це частина світу, але вона виокремлюється із природної єдності своєю унікальністю.
Людину відрізняє наявність у неї культури, яка успадковується не генетично, а трансформується і розвивається за рахунок мови, навчання і наслідування на базі перетворюючої діяльності.
Біологічна природа людських істот взаємопов’язана з соціокультурним середовищем так, що сам зоологічний вид Homo sapiens реалізується тільки в полі культури. В такому разі за своєю суттю людина є соціально-культурною формою буття біологічної істоти виду Homo sapiens.
Єдність культури біологічного і соціального постійно змушує міркувати над співвідношенням цих двох основ людського буття, їх первинності, взаємовпливу і визначеності.
Пошуки сутності людини повертають нас до проблеми походження самої людини і суспільства – антропосоціогенезу. На сьогодні найбільш відповідною залишається трудова концепція, згідно з якою розвиток людини відбувається у ході її діяльності, направленої спочатку на задоволення первинних біологічних потреб, а потім у ході еволюції людина створює знаряддя праці, предмети життєдіяльності і постійно іде процес ускладнення трудової діяльності, яка розвиває людські здібності.
Французький філософ П’єр Тейяр де Шарден виникнення людини розглядає в контексті загально космічного еволюційного процесу від стадії “дожиття”, через стадію “життя” і до “феномена людини”. Людина, як носій свідомості, є лише концентрованим втіленням духовності, котра одвічно міститься в космосі. Але духовне тільки в людині отримує психічну форму. У ході еволюції, від клітини до мислячої тварини, так само як до того від атома до клітини, безперервно продовжується один і той же процес психічної концентрації, який завершується утворенням суб’єкта. У природу, у світ, зазначає Тейяр де Шарден, людина увійшла безшумно, непомітно, завдяки універсальній і довгочасній підготовці, і тому так важко було науці зафіксувати появу “феномена людини”.
Другий підхід належить американському філософу й соціологу Льюісу Мемфорду (1895 рн.). автор вважає, що не було нічого унікально людського в стародавніх технологіях, створенні примітивних знарядь праці, обтісуванні каменю. Людське з’являється тоді, коли людина починає створювати лінгвістичні символи (мову), формуються етнічні спільноти і естетичні задуми. На цій стадії виробництво символів значно обігнало виробництво знарядь і, в свою чергу, сприяло розвитку більш яскраво вираженої технології. Завдяки надзвичайно розвиненому, постійно активному мозку, людина мала більшу розумову енергію, ніж їй потрібно було для виживання на чисто тваринному рівні. То ж вона була змушена давати вихід цій енергії не тільки під час добування їжі й розмноження, а й у тих способах життєдіяльності, які перетворювали б цю енергію у культурні, символічні форми. Така культурна робота мала більш важливе значення для видозміни всього тілесного й психофізіологічного строю предків сучасної людини. Людина є головним чином тварина, що використовує розум, виробляє символи, самоудосконалює себе, а основний акцент її діяльності – власний організм. Поки людина не зробила щось із самої себе, вона мало що могла зробити і в довкіллі. Мемфорд робить висновок: створення важливих типів символічного вираження, а не більш ефективних знарядь, з самого початку було основою подальшого розвитку Homo sapiens. [7]
Результатом розвитку людини і важливим фактором її соціокультурного становлення є мова. Мова – це сукупність доцільно відтворювальних у межах конкретного суспільства звукових знаків для позначення об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил, їх комбінування в процесі вираження думок. Мова дуже різноманітна за структурою і звуковим вираженням. Існує велика кількість окремих мовних груп, мов, діалектів говірок окремих народів. Її зміст визначається соціокультурною традицією людей, які компактно проживають на певній території.
Мова конкретного народу асимілюється з іншими мовами і знаходиться у постійному розвитку, творенні нових знакових схем. Мова проявляється через письмо і мовлення. Кожна зазначена форма має свої особливості, які вивчають і систематизують окремі науки: мовознавство, літературознавство та ін..
Мову можна розглядати як матеріальну основу мислення. Вона не лише реалізує думку, а й зберігає її, трансформує в різні сфери діяльності людини.
Зазначене свідчить, що людина не лише отримує знання, розвиває мислення, спілкується з іншими людьми, виражає свої почуття, а є своєрідним мірилом духовного і діяльнісного розвитку людини.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 20 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |