Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Ваша відповідь?

Ф.М. Достоєвський у своєму щоденнику ставить питання для обміркування: «Чому так поширене серед молодих людей ліниве ставлення до діла, до праці, до своїх громадських та синівських обов'язків? Звідки береться даремне заперечення колишніх мораль­них цінностей сімейних відносин? На чому тримається «порядок» у сім'ї і яка відповідальність батьків за виховання своїх дітей?

— Дайте свої відповіді на поставлені письменником запитання.

1.5. Дитина та сім'я

Вплив сім'ї на розвиток дитини

Процес формування і розвиток особистості починається з мо­менту народження дитини. Тому особливо велике значення сім'ї, яка є одночасно і середовищем для дитини, і першим вихователем, і виконує функції відтворення населення, передачі духовного ба­гатства, культурних традицій народу, сім'ї. Сім'я багато в чому пе­редбачає те, якою стане людина в майбутньому. Саме сім'я закла­дає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формування її моральних якостей, здоров'я і т.ін. Саме через сім'ю дитина опосе­реднює норми людських стосунків, засвоює моральні відносини.

Отже, сім'я виконує функцію соціалізації дитини, яка відбува­ється як у результаті об'єктивного впливу того середовища, в яко­му вона живе (характер і умови життя сім'ї, професійної діяльно­сті батьків, кола їхніх інтересів; відношення між членами сім'ї, сім'ї і школи та ін.), так і виховання, яке здійснює сім'я.

За даними багатьох дослідників, виховний вплив різних фак­торів на розвиток особистості розподіляється в такій послідовно­сті: сім'я, школа, засоби масової інформації; суспільні організації, трудові колективи, товариші, друзі; література та мистецтво¹.

Є всі підстави говорити про прямий взаємозв'язок сім'ї і особи-стісних якостей дитини. Згідно з даними дослідників проблеми, атмосфера в сім'ї складається з двох типів факторів: перший — ста­влення батьків до дітей, їх особистісних якостей, стосунків між со­бою та ін. Другий тип — матеріальне положення сім'ї, житлові умо­ви, структура сім'ї. Звичайно, фактори другого типу не є вирішаль­ними², але вони теж впливають на формування особистості дитини.

Так, шкільна успішність дітей, за даними соціологів, багато в чому визначається освітою батьків (доля учнів з високою успіш­ністю втричі більша в сім'ях батьків, які мають вищу освіту). При цьому вплив освітнього рівня батьків сильніше виявляється на успішності хлопців, ніж дівчат). Важливе місце відіграє і конкрет­ний вид праці батьків. Якщо, наприклад, батько і мати є працівни­ками розумової праці з вищою освітою, то краще вчаться діти бать­ків, зайнятих у закладах науки, культури, освіти, охорони здоро­в'я, і слабкіше — батьків, зайнятих у промисловості, на транспорті, в управлінні, сфері обслуговування.

Вища успішність і в сім'ях, де виховується дитина батьком і матір'ю. Такі наслідки пов'язані перш за все з кращою організаці­єю побуту, уважнішим і мудрішим ставленням до виховання дітей.

Цікаві в цьому плані дослідження, представлені К.Н. Вол-ковим³.

Харчев А.Г. Семья и культура // Советская педагогика. — 1982. — № 1. Психологические основьі формирования личности в педагогическом процессе. - М., 1981. - С. 183. Волков К.Н. «Психологи о педагогических проблемах». — М., 1981. — С. 22.

■7

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Вченими було проведено експеримент. Групу 6—7-річних дошкіль­нят разом із матерями запросили для співбесіди. їх залишили на півго­дини в експериментальній кімнаті, яка заповнена різними цікавими речами: машинами, книгами, картинами. Експериментатор вийшов з кімнати, заявивши, що йому потрібно дещо підготувати для бесіди з дітьми і що діти і батьки можуть поводити себе вільно. Після цього за батьками і дітьми непомітно для них проводилось спостереження.

Батьки тримали себе по-різному. Одні починали разом з дити­ною роздивлятись книжки, прилади, незнайомі предмети, обгово­рювали ці предмети, визначали їх призначення, якості. Інші лише роздивлялися все, що було в кімнаті. Треті півгодини сиділи і чекали

— і більше нічого.

Наступна перевірка показала, що пізнавальна активність дітей майже повністю відповідала поведінці їх батьків. Діти цікавих були також цікавими.

Вчені на основі досліджень називають такі фактори, які впли­вають на навчальну діяльність дітей:

— ставлення батьків до праці, до школи;

— єдність вимог у сім'ї;

— характер стосунків батьків і дітей;

— гармонійність сімейного життя.

Сімейні неприємності викликають у дитини невпевненість, сором'язливість, почуття неповноцінності, що відбивається на її успішності і поведінці в школі. Позитивне середовище позитивно і слушно впливає на дитину: вона активна, ініціативна, вчиться з інтересом, дружелюбна, готова допомагати іншим, з радістю ви­конує бажання батьків і вихователів.

Істотний вплив спричиняє сім'я і на вибір професії. Так, за даними соціологів, серед дітей робітників і службовців-нефахівців 57 % зайняті фізичною працею, — а в групі, де батьки є фахівцями вищої кваліфікації, 26 % молоді є робітниками. Сім'я впливає і на вибір сфери діяльності. Якщо усі члени сім'ї зайняті у машино-будівництві, то 50 % молоді працює теж там.

Звичайно, не освіта, професія самі по собі впливають на вихо­вання, а духовні цінності сім'ї, ідеали, прагнення. Вони і визнача­ють потреби дітей.

При багатоманітності сімей умовно їх можна поділити на кілька груп, які по-різному впливають на розвиток і формування дитини:

1. Сім'ї, в яких дружні стосунки між батьками і дітьми. Батьки знають, чим цікавляться їх діти, що їх турбує. Поважають їх пере­живання, намагаються тактовно допомагати. Це найбільш сприят­лива сім'я для дитини. Діти в таких сім'ях, як правило, ініціатив­ні, незалежні, дружелюбні.

1.5. Дитина та сім'я

2. Сім'ї, в яких доброзичливі стосунки. Батьки впливають на інтереси, потреби дітей, але існує певна дистанція між ними. Діти здебільшого, ввічливі, дружелюбні, але дещо сковані у поведінці, менше незалежні.

3. Батьки багато уваги приділяють матеріальному благополуччю дітей, результатам успішності. Головна мета виховання — дитина по­винна вступити до вищого навчального закладу і вдягатись не гірше за інших. Духовний світ дітей у таких сім'ях схований від батьків.

4. Сім'ї, в яких мають місце непедагогічні дії батьків: неповага до дитини, стеження, недовіра, тілесні покарання. Діти в таких сім'ях частіше недружелюбно ставляться до батьків, важко спілку­ються з ровесниками.

5. Неупорядковані сім'ї, в яких батьки конфліктують, часто бу­вають п'янки, погрози один одному та дітям, проявляється жорс­токість. Вплив таких сімей негативний. У ЗО % випадків це веде до антисуспільних вчинків.

У цих сім'ях різний стиль стосунків між батьками і їх дітьми: авторитарний, ліберальний, демократичний.

Авторитарний стиль харак­теризується суворістю по відношенню до дітей, погро­зливим тоном, вимогою без­відмовного підпорядкування. Це викликає у дітей віддален­ня від батьків, почуття стра­ху, незахищеності. Тому авторитарний стиль веде до внутрішньо­го опору дитини, яка на примушення і загрози відповідає лице­мірством, брехнею, грубістю. Але навіть «якщо опір зломлено, — пише психолог А.В. Петровський, — перемога виявляється пірро-вою перемогою. Разом зі зломленою упертістю виявляються зло­мленими, розтоптаними цінні якості особистості: самостійність, відчуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можли­вості». Батьківські вимоги в цьому випадку викликають або про­тест і агресивність, або звичну апатію і пасивність.

За ліберального стилю панує терпимість, всепрощення батьків, демонстрація любові до дітей. Цей надлишок любові з часом по­чинає дратувати дітей і веде до формування егоїзму, недисциплі­нованості, безвідповідальності.

Найкращі стосунки у дітей з батьками складаються за демок­ратичного стиля відносин. Батьки, гнучко мотивуючи свої дії і вимоги, твердо досягають позитивних вчинків дітей, у дитини цінують не лише слухняність, а й незалежність, почуття власної гідності, ініціативу; прислухаються до думки дітей, аналізують їх аргументацію.

V

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Стиль стосунків у сім'ї впливає не тільки на формування тих чи інших якостей дитини, але і на її місце в колективі. Так, серед лідерів 86 % школярів із сімей з демократичним і лише 8,4 % — із сімей із авторитарним стилем стосунків.

За спостереженням американського вченого Урі Бронфенб-реннера, на дитину істотний вплив має і такий факт, як першість у сім'ї. «У сім'ях, де панує мати, діти малоініціативні, чекають вказівок і рішень інших. Слід зазначити, що асиметрична струк­тура сім'ї' впливає на хлопчиків і дівчаток по-різному. У дитини формується самостійність і почуття відповідальності у тому ви­падку, якщо у сім'ї керує хтось із батьків тієї ж статі, що і дити­на. Хлопчики більш відповідальні, якщо за дисципліною в сім'ї слідкує батько, дівчата більш активні, якщо авторитет матері силь­ніший.

Подальші дослідження показали, що найбільш самостійні діти обох статей виходять не з патріархальних або матріархальних сі­мей і не із сімей, де батько і мати рівноправні, частіше такі діти ростуть у сім'ях, де батьки активно беруть участь у вихованні ди­тини, але ведуть себе по-різному, тобто один бере на себе підтри­муючу функцію, інший — дисциплінарну»¹.

Отже, вплив сім'ї на розвиток дитини в тому, що вона формує сприйняття дітьми людей оточуючої дійсності, самих себе, досвід сімейного життя. Саме в сім'ї закладаються основи моральної, ес­тетичної, політичної культури, визначається фізичний розвиток дитини, ставлення до праці, відбувається професійне самовизна­чення.

Значне місце у формуванні духовності дитини посідає родин­но-побутова культура, в якій найбільш повно закладені норми сто­сунків у сім'ї, виховання шанобливого ставлення до батьків, жін-ки-матері, дідуся, бабусі. Зміст її сприяє збереженню рідної мови, традицій, історії родоводу, забезпечує духовну єдність поколінь².

Зміст виховання в сім'ї

Загальна мета виховання — формування всебічно розвиненої особистості — визначає зміст виховання і в сім'ї. Це перш за все турбота батьків про здоров'я дитини³.

Фізичне виховання включає правильну організацію режиму ди­тячого життя, заняття спортом, загартування організму тощо.

Сім'я забезпечує розумове виховання, що передбачає турботу батьків про збагачення дітей знаннями, формування потреби їх набувати. Тому важливо в сім'ї:

Ури Бронфенбреннер. Два мира детства. —М., 1976. — С. 48—49.

Концепція національного виховання // Освіта. — 1994. — 26 жовтня. — С. 6.

Никитиньї Л.А. и Б.П. Мьі и наши дети. — М. — С. 108.

1.5. Дитина та сім'я

— розвивати пізнавальні інтереси, пізнавальну активність ді­тей, позитивне ставлення до навчання: формувати допитливість, уміння спостерігати і запитувати;

—пробуджувати інтерес до читання, переказу художніх творів, вивчення віршів, пісень, загадок, таке інше;

—знайомити дитину з тим, що стоїть за сторінками підручника;

—спільно відвідувати музеї, театри;

—- розвивати мислення, пам'ять, мовлення, увагу;

—виховування навички навчальної праці (треба навчати роз­поділяти час, вчитися організованості, посидючості, вміння дола­ти труднощі, без чого немає і не може бути навчальної праці);

—виховування ретельності, тобто прагнення виконувати свою працю старанно, досягати кращих результатів, виявляти настирливість.

Цікаві матеріали з цих питань можна знайти у працях Ш.О. Амонаш-вілі «Созидая человека» та Б.П. Нікітіна «Развивающие игрьі», в посіб­нику М.Г. Стельмаховича «Українська родинна педагогіка». Наведемо, як приклад, спогади Ш.О. Амонашвілі.

У його сина Паата, який навчався у другому класі, день народження. В обов'язки Паата входило відкривати поштовий ящик і брати звідти листи, газети. В цей день увагу хлопчика привернув незвичайний розма­льований конверт, на якому крупними літерами було написано: «Паату. Секретно! Секретно! Секретно! Карлсон з даху». Напередодні батьки протягом 2—3 тижнів читали Паату книжку про Карлсона. У листі було написано: «Я, Карлсон, хочу дружити з тобою. Як тільки знайду можли­вість, прилечу до тебе. Я ж найзанятіша людина в світі. Вчора вирішив поступити в перший клас... Я ж найталановитіший, найрозумніший у сві­ті. Якщо є бажання перевірити, пришли найскладніші задачі, я їх одразу вирішу і пришлю. Напиши, яку читаєш казку. Листа поклади в такий же барвистий конверт, як мій. Зверху напиши адресу «На дах. Карлсону. Секретно!».

Листи Карлсона, звичайно, писав батько Паата. Завдання, які ви­магали певних розумових дій, сприяли розвитку допитливості, творчо­сті, відповідальності. Ось приклади таких завдань від Карлсона: «Я при­думав найскладніший ребус у світі. Розгадай його. Термін 2 дні. А ти можеш придумати ще складніший ребус для мене?».

«Я дуже зайнятий. Виріши цю задачу за мене і вишли завтра зранку».

«Я не знаю значення слів, що підкреслено червоним фломасте­ром. Знайти їх пояснення в словнику. (Додається вирізка з газети)».

«Останнім часом мені щось не спиться ночами. Напиши мені ка­зку...»

«Раджу тобі прочитати за два тижні «Війні Пух і все, все, все». Хто закінчить першим, хай напише листа із своїми враженнями одразу ж».

А Паат у листах писав:

-| 160 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

«У твоєму творі я знайшов 25 орфографічних помилок (Далі дає
ц правильно написані 25 слів)».

_л «Мені подобається твій прийом розв'язання складних прикладів,

с Він запобігає моїх помилок. Навчи ще таким прийомам».

«Дякую за квитки в цирк. Було дуже цікаво. (І далі йде розповідь
Р про свої враження)».

у «Ось тобі матеріал для твоєї доповіді про бджіл. Яке в них диво-

в вижне життя! Все це я виписав із дитячої енциклопедії»¹,

т Основи моральної культури дитина засвоює у сім'ї, спостеріга-

(^ ючи за стосунками між членами сім'ї. Дуже важливо виховувати

г в сім'ї культуру поведінки, що вимагає засвоєння моральних цін-

і ностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми,

с для чого потрібно прищеплення навичок поведінки: турбуватися

і про членів сім'ї, розуміти їх стан, уміти зберігати свій час та час

інших; поважно ставитися до оточуючих людей, виявляти добро-
с ту, чесність, сердечність, скромність, сміливість тощо. Одне з

л центральних питань морального виховання — формування розум-

I них потреб у дітей, бо внутрішні регулятори — совість, обов'язок,

^ гідність — у окремих дітей розвинені недостатньо, що знаходить

в відбиття в посиленні споживацьких спрямувань. Зайва батьківсь-

ка турбота, звільнення дітей від постійних обов'язків у сім'ї, від-
с мова від надання допомоги дорослим і малим — все це є основою

с для формування утриманства, моральної глухоти, егоїзму. «Перш

і ніж говорити про благо задоволення потреб, треба вирішити, які

і потреби складають благо», — зазначав Л.М. Толстой².

і Формування моральності людини нерозривне з організацією

праці в сім'ї. Л.М. Толстой виходив з того, що нічого так не спо-
ї творює людину морально, духовно, як недіяльне, паразитичне іс-

с нування, життя за «чужий рахунок».

ь Щоб виховати у дитини повагу до праці, людей праці, звичку

і працювати, необхідні: спільна з батьками праця, постійні доручен-

ня, які мають важливе значення для членів сім'ї (купівля молока,
хліба, прибирання). Але трудові завдання повинні бути посильні
для дітей і за ступенем складності, і за їх тривалістю. Дитина повинна
(знати корисність роботи, яку виконує. Організація праці повинна

і сприяти розвитку творчої ініціативи, інтересів дитини.

Життя вимагає і економічного виховання в сім'ї. Основи його
і закладені в працях А.С. Макаренка (Див.: Лекции о воспитании

детей. Лекция «Семейное хозяйство»).
І Естетичне виховання у сім'ї сприяє формуванню у дітей здіб-

і ностей повноцінно сприймати, глибоко відчувати і розуміти пре-

' Амонашвили Ш.А. Созидая человека. — М., 1982. — С. 56, 64, 65. ² Толстой Л.Н. ПСС. - В 90 т. - Т. 54. - С. 77.

^

/. 5. Дитина та сім 'я 161

красне в природі, вчинках людей, у побуті, мистецтві, що можна здійснити в процесі читання літератури, відвідування театрів, му­зеїв, організації знайомства з мистецтвом, розвитку творчості у дітей. Сутність зазначених питань А.С. Макаренко розкриває в своїх творах (А. С. Макаренко «Лекции о воспитании детей» «Лекция — «Воспитание культурних навшков»). Усі вказані сторони виховання забезпечують всебічний розвиток особистості.

Методи виховання в сім'ї

Під методом родинного виховання М.Г. Стельмахович розуміє «способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований пе­дагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей, на фор­мування в них благородних якостей, на збагачення їх необхідним життєвим досвідом»¹. До засобів виховання М.Г. Стельмахович відносить: слово, фольклор, авторитет батьків, працю, навчання, навколишню природу, домашній побут, національні звичаї і тра­диції, громадську думку, духовно-моральний мікроклімат сім'ї, суспільний досвід, пресу, радіо, телебачення, режим дня, літера­туру та мистецтво, книги, театри, музеї та виставки, ігри та іграш­ки, мітинги, демонстрації, фізкультуру, спорт, свята, обряди, сим­воли, атрибути, реліквії тощо².

На відміну від методики шкільної виховної роботи засоби впли­ву в сім'ї мають свою специфіку:

—вплив на дитину індивідуальний, враховує конкретні вчин­ки і дії дитини;

—вибір методів виховання залежить від індивідуальності бать­ків, їх педагогічної підготовки, характеру, уявлень про життєві цінності загальної духовної культури, стилю відносин у сім'ї тощо.

Тому переконання в одних батьків — навіювання, система до­казів, прикладів, прагнення досягти розуміння вимог, їх виконан­ня, у інших — загроза, крик;

— використання різних методів виховання пов'язані з тією
метою, яку ставлять батьки.

Коли в сім'ї стосунки з дітьми близькі, теплі, доброзичливі, ос­новні засоби — увага, заохочення. Якщо панують холодні, далекі, навіть ворожі стосунки, засоби виховання — суворість і покарання. Одні хочуть виховувати слухняність, тому їх дії спрямовані на те, щоб дитина менше міркувала, а лише виконувала вимоги дорослих. Інші вчать своїх дітей думати самостійно, виявляти ініціативу.

Батьки у своїй практиці використовують в основному прий­няті в педагогіці загальні методи виховання: переконання (пояс-

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 169. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 168.

162 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

нення, навіювання, порада), особистий приклад, заохочення (по­хвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (по­збавлення задоволень, відмова від дружби з тими, хто провинив­ся, тілесні покарання), створення виховуючих ситуацій, привчан­ня, спільна діяльність.

При використанні цих методів батьки суб'єктивно визначають їх ефективність. Так, багато хто із батьків частіше за все зверта­ється до переконань, бесід, навіювання, повчання і явно недооці­нюють роль спільної роботи, привчання до моральних вчинків і використання виховних вправ. Основними методами називають саме заохочення і покарання. При цьому переважають покарання над заохоченнями, що часом призводить до загальмування дити­ни, викликає опір дорослим, формування заниженої самооцінки, а це дуже небезпечно для розвитку дитини. Заохочення активізує внутрішні сили дитини, допомагає розвиткові їх здібностей.

Покарання ж «застосовується в сім'ї у тих випадках, коли ди­тина свідомо не підкоряється справедливим вимогам, порушує загальноприйняті норми та правила поведінки, нехтує обов'язка­ми в сім'ї», — зазначає М.Г. Стельмахович¹.

Найефективнішим методом покарання М.Г. Стельмахович вва­жає «моральне осудження, що викликає почуття сорому та розкаян­ня, бажання виправитися...» Доцільним є покарання «за логікою природних наслідків»: «насмітив — прибери», «образив — попроси пробачення», «припустився помилки — негайно виправляй її»².

Називаючи особистий приклад як метод виховання, батьки не пов'язують його з привчанням, конкретною спільною діяльністю батьків та дітей. Особистий приклад дітей може виявитись ефек­тивним тільки в сполученні з привчанням, іншими методами і прийомами.

Метод переконання часто зводиться до моралізації, що не люблять діти і тому не сприймають позиції батьків.

Все це дає підстави для того, щоб назвати вимоги до викорис­тання методів виховання в сім'ї:

— чітке визначення мети виховання, завдань виховного впливу;

— врахування батьками ситуації, в якій здійснює ті чи інші дії дитина, знання її емоційного стану, індивідуальних особливостей (самостійність, темперамент, реакція на окремі методи тощо) для визначення методів виховання.

«Не слід карати в пориві злості. Покарання мусить бути спра­ведливим, а міра його має відповідати рівню припущеного вихо­ванцем порушення. І вже зовсім не допустимі жорстокість і са-

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 174. Там само.

1.5. Дитина та сім'я

дизм, такі покарання, що розхитують здоров'я чи принижують людську гідність (рукоприкладство, залякування, погрози, лайка, нескінченні моралізування, позбавлення дитини їжі, теплого одя­гу, взуття, притулку), злісне відчуження тощо»¹.

Дотримання вимог до методів визначається позицією батьків. У журналі «Советская педагогика»² Т.П. Деусова і О.Д. Кавашкіна подали цікавий матеріал, накопичений німецькими вченими. Ма­терям було запропоновано висловити думку з приводу різних ви­ховних ситуацій: дитина сидить за столом з брудними руками; ранком не хоче вставати, її кілька разів треба будити; не дає молод­шому свого велосипеда; пішла без дозволу з уроку; отримала по­гану оцінку, отримала хорошу оцінку тощо.

У цих ситуаціях матері добре встигаючих школярів у 4 рази більше, ніж матері слабких учнів, вважають правильним викорис­тання таких прийомів, як: допомога, прохання, бесіда, приклад. Методи покарання: зневага, відкрите засудження, залишення без їжі, ізоляція, тілесні покарання — визнають правильними лише 10 % цих матерів. Матері слабких учнів (більше 60 %) вважають необхідним використовувати суворі заходи. Якщо при поганій оцінці 80 % матерів сильних учнів вважали правильним надавати дитині допомогу, то тільки 4,6 % матерів слабких учнів визнали це за необхідність. У той же час 41 % матерів слабких учнів не вважають за необхідне хвалити їх з приводу хорошої оцінки. Се­ред матерів добре встигаючих учнів не визнають похвалу важли­вим методом тільки 6,8 %.

Є багато досліджень, які доводять, що дитина, яка позбавлена батьківської уваги, губить самоповагу, дружні стосунки з іншими людьми, виявляє недоброзичливість до однолітків.

Отже, гуманне ставлення до дитини виховується добротою і по­винно стати головною педагогічною позицією батьків.

Форми взаємодії педагогів і батьків

Форми взаємодії педагогів і батьків — це способи організації їх сумісної діяльності, спілкування, спрямовані на виховання осо­бистості дитини.

Найбільш розповсюдженими є такі форми взаємодії: Батьківські збори, які можуть бути дуже різноманітними:

— бесіди, обговорення ситуацій з актуальних питань вихован­ня; («Духовний світ підлітка або старшокласника»);

— диспути («Чи можна виховувати в сім'ї без покарань? Як?»; «Якою повинна бути хороша сім'я?»);

Сшельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. — С. 174. «Советская педИгогика», 1983. - № 7. — С. 58—63; 1980. — № 12. — С. 32—38.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— науково-практичні конференції («Виховання доброти, мило­сердя у дитини», «Допомога школярам у навчанні»);

— знайомство з працями педагогів з питань виховання дітей (А.С. Макаренко «Про батьківський авторитет», В.О. Сухомлин-ський «Поради батькам»);

— обмін досвідом виховання в сім'ї;

— демонстрація і подальше обговорення кіно- і відеофільмів.
Лекторії, коли класний керівник планує цикл лекцій з різних

питань виховання в сім'ї.

Батьківські дні в школі. Діти розповідають батькам своїм і сво­їх однокласників, як навчаються, які відчувають труднощі, в яких працюють гуртках, у яких секціях займаються, чим цікавляться, демонструють результати своєї творчості. Батьки відвідують уро­ки, одержують індивідуальні і групові консультації від учителів, психологів, лікарів тощо.

Педагогічні практикуми, коли батьки одержують завдання-ре­комендації, спрямовані на їх педагогічну самоосвіту. Як правило, педагогічні завдання батьки одержують після прочитаної лекції з тієї чи іншої теми. (Наприклад, після лекції «Моральне вихо­вання школяра» запропонувати завдання: визначити рівень вихо­ваності своєї дитини).

Підготовка і проведення сумісних справ: конкурсів («Я і моя бабуся», «Що ми знаємо про наше довкілля?»), концертів, екскур­сій, походів, заочних подорожей («Крим знайомий і незнайомий»), усних журналів («Естетика навколо нас»).

Педагогічні умови успішного виховання дітей у сім'ї

Дослідження психологів та педагогів, практика роботи вихов­них закладів дозволяє назвати ряд умов, які забезпечують ефектив­ність виховання у сім'ї.

1. Знання батьками своїх дітей, їх позитивних і негатив­них боків: що читають, чим ці­кавляться, які доручення ви­конують, яких труднощів за­знають, яке ставлення до однокласників, дорослих, молодших, що найбільше "ці­нують у людей та інше (41 % батьків не знає, які книжки читають їхні діти, 48 % — які кінофільми дивляться, 67 % — яка музика їм подобається, 98 % — яку суспільну роботу виконують). За даними соціологічного до-

1,5. Дитина та сім'я

слідження, в групі школярів (нормальні підлітки) тільки 10 % уч­нів відповіли, що в їхніх сім'ях здебільшого не знають, де вони бувають, що роблять, з ким зустрічаються. У групі «важких» так відповіло вже 16 %, а у групі правопорушників — 45 %'.

Дослідження, проведені Т.М. Мальковською та Ї.С. Коном, показали, що батьки зазнають труднощів, коли питання торкається духовного світу дітей, особливо старшокласників. Ї.С. Кон опитав групу дев'ятикласників. Вони повинні були оцінити себе за різни­ми якостями (доброта, товариськість, сміливість, впевненість) за 5-бальною системою, а потім передбачити, як їх оцінять за цією ж системою батьки, друзі, однокласники. Таке завдання було за­пропоновано і батькам. Виявилось, що діти більш правильно уяв­ляють собі, як їх оцінять батьки, ніж батьки — самооцінку дітей².

У той же час діти явно недостатньо знають про ділові якості своїх батьків, їх успіхи на виробництві, позитивні якості, ставлен­ня до них оточуючих, що заважає встановленню атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості в сім'ї.

2. Особистий приклад батьків, їх авторитет, характер стосунків
у сім'ї.

Ці питання досить глибоко розкриті в роботах А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Для завоювання і підтримання авторитету важливо, щоб батькам була притаманна педагогічна тактовність, що знаходить виявлення у вмінні говорити з дітьми так, щоб сло­во не принижувало, не ображало дитину, а змушувало навіть при негативних вчинках не робити зауважень у присутності сторонніх, уникати настанов, згадувати свої вчинки як приклад для насліду­вання, виявляти справедливість, повагу до переживання, справ дитини, спиратись на краще, що є в ній. Позитивний вплив бать­ків на дітей більш ефективний, якщо відносини між батьками ха­рактеризуються взаємною любов'ю, відповідальністю один перед одним, довірою, взаємоповагою, взаємодопомогою, любов'ю до дітей; усі члени сім'ї залюбки поділяють радість, переживання.

3. Спільна діяльність, розумне спілкування. Батьки мало бувають
зі своїми дітьми. За даними дослідження вчених, час, коли батько,
мати і діти знаходяться разом дома, — менше 1,8 години на добу.
Лише в 10 сім'ях із 100 батьки ходять з дітьми на прогулянку,
в театри, музеї, кіно, на стадіон, що дає основу для спілкування.
Спілкування батьків і дітей проходить переважно під час перегляду
телевізійних передач, читання книг, журналів, газет. Спільна праця
батьків і дітей впливає на виховання у дітей працелюбності, само­
стійності, вимогливості до себе, дбайливості, відповідальності.

¹ «Учительская газета», 1 ноября. — 1978.

² Кон И.С. Какими они себя видят. — М., 1975. — С. 87.

166 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

У сім'ях, де прогулянки дорослих з дітьми практикуються ре­гулярно, вдвічі більше працелюбних школярів. У процесі спільної діяльності, спілкування діти переймають від старших їх ставлення до природи, її краси, результатів праці, формуються нові інтере­си, настанови у поведінці, допитливість. Одноманітність змісту спілкування батьків і дітей знижує виховний потенціал сім'ї.

У процесі спільної праці, походів, прогулянок на природі діти більш відверті, більш балакучі, доброзичливі у стосунках з батьками, що допомагає батькам краще пізнати дітей, їх характер, звички, ста­влення до себе та інших, коректувати за необхідності їх поведінку. Гарні умови для спілкування мають ті батьки, які ведуть на громад­ських посадах гуртки, керують спортивними секціями, беруть участь у класних виховних заходах: обговоренні кінофільмів, вистав, захис­ті фантастичних проектів, підготовці турнірів кмітливих. Якщо не­має спільної діяльності, немає й повноцінного спілкування.

4. Педагогічна культура батьків. Педагогічна культура батьків передбачає засвоєння досвіду виховання дітей у сім'ї, національ­них традицій, що вимагає організації педагогічної просвіти бать­ків і стимулювання педагогічної самоосвіти з метою підвищення ефективності педагогічної діяльності в сім'ї. В.О. Сухомлинський вважав, що «педагогіка повинна стати наукою для всіх — і для вчителів, і для батьків»'.

Але наявність педагогічних знань ще не означає вміння їх за­стосовувати. Особливе значення мають уміння використовувати знання на практиці: вести задушевну бесіду, організовувати корисну справу, враховувати вікові особливості, визначати мотиви поведі­нки, оцінювати дії і вчинки, вирішувати конфліктні ситуації, ство­рювати ситуації вибору.

Л.Д. Столяренко і СІ. Самгін² дають такі поради щодо подо­лання конфлікту між батьками і підлітками, які вони називають методикою «шість кроків»:

Перший крок — визначення проблеми, причин незадоволеної поведінки дитини чи дорослого. З цією метою слід уважно вислу­хати підлітка, а потім висловити свої думки.

Другий крок — пошуки можливих варіантів, розв'язання того чи іншого питання. Це своєрідний «мозковий штурм», коли про­понується будь-яка ідея і жодна з них не критикується.

Третій крок — обговорення і оцінка запропонованих варіантів рішення за умови задоволення потреб обох сторін — і дитини, і дорослого.

¹ Сухомлинский В.А. О воспитании. — М., 1975. — С. 60.

² Столяренко Л.Д., Самгин СИ. Психология и педагогика в вопросах и ответах. —
Ростов-на-Дону, 1999. — С. 522.

1.5. Дитина та сім'я

Четвертий крок — вибір найкращого рішення (Якщо ми вико­ристаємо цю ідею, що буде? Чи буде задоволений кожен? У чому помилка цього варіанту?).

П'ятий крок — визначити, як виконати прийняте рішення: що слід зробити, хто буде нести відповідальність за той чи інший пункт?

Шостий крок — оцінка, наскільки добре визначений спосіб дії розв'язує проблему. (Чи зникла проблема? Чи задоволені тим, що зробили?).

Рівень сформованості у батьків педагогічних умінь істотно впли­ває на вихованість та інтелектуальний розвиток дітей.

Вся ця робота спрямована на те, щоб розвивати у батьків пози­тивне ставлення до школи, навчання дітей, їх участі у трудовій, суспільній діяльності і надавати допомогу батькам у визначенні методів і прийомів виховання дітей, у керівництві навчальною ро­ботою дітей в домашніх умовах, стимулювати батьків до педагогіч­ної самоосвіти, нейтралізації негативного впливу окремих факторів.

«Мистецтво виховання, — зазначає К.Д. Ушинський, — має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою і зрозумілою, а іншим навіть справою легкою — і тим зрозумілі-шим і більш легким здається воно, чим менше людина з ним зна­йома, теоретично або практично. Майже всі визнають, що вихо­вання вимагає терпіння, деякі думають, що для цього потрібні природна здібність і вміння, тобто навичка, але небагато хто при­йшов до переконання, що крім терпіння, природної здібності і на­вички потрібні ще й спеціальні знання...»¹. А.С. Макаренко не тільки вважав необхідними знання батьками основ батьківської педагогіки, але і написав для них «Лекції про виховання дітей».

Цю ж думку розвиває і В.О. Сухомлинський, вважаючи, що «без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв'яза­ти жодного завдання, що стосується навчання і виховання. Бать­ківська педагогіка — це фундамент, основа всієї педагогічної тео­рії й практики»².

Оволодіння батьками педагогічною культурою сприяє позбав­ленню від істотних недоліків сімейного виховання:

— негативні приклади з життя сім'ї;

— безсистемність виховних впливів;

— надмірний авторитаризм;

,, — дефіцит спілкування батьків з дітьми;

—■ невміння організовувати конкретну діяльність дітей, спіл­кування з ними;

¹ Ушинский К.Д. Избр. пед. произв. в 4-х томах. — Т. IV. — Кн. 1. — 1946. — С. 9.

² Сухомлинський В. О. Твори в 5-ти т. — Т. 2. — С. 535—536.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— система заборон як основа виховання; неузгодженість дій у сім'ї, а також сім'ї і школі; зниження виховної активності бать­ків в міру того, як діти дорослішають;

— батьківський егоїзм — перебільшене уявлення про здібності дитини, її виключність, прагнення обмежити виховання піклуван­ням про одяг, їжу, задоволення всіх потреб дітей тощо.

Щоб надати допомогу конкретній сім'ї у вихованні їх дітей, необ­хідно знати особливості сім'ї, а саме: структуру, вік членів сім'ї, про­фесію батьків, їх освіту, побутові умови, матеріальну забезпеченість, домашній режим школяра, розподіл трудових обов'язків у сім'ї, вико­ристання вільного часу, ставлення батьків до школи, скільки часу ви­діляється для спілкування з дитиною (спільна праця, відвідування музеїв, театрів, прогулянки і таке інше), з якими труднощами зустрі­чаються батьки у вихованні дитини, як їх вирішують.

Для вивчення сім'ї використовується спостереження, бесіда, анкетування. Можна як непрямий метод вивчення сім'ї викорис­товувати твори дітей («Що б ти зробив для своєї сім'ї, якщо б все міг», «Вихідний день нашої сім'ї», «Праця моїх батьків», «Щасли­вий день у нашій сім'ї» та ін.).

У бесіді з батьками вихователь може з'ясувати, чи має дитина постійне робоче місце, куток; чи легко піддається виховному впли­вові батьків, інших членів сім'ї; чи прагне самостійно виконувати домашні завдання; чи в змозі батьки надавати допомогу; чи нама­гається дитина краще вчитися і поводити себе; чи має постійні доручення в сім'ї і які вони; чи буває дитина разом з батьками у театрі, цирку, на спортивному майданчику, прогулянці; чи грає з ними в шахи, доміно, в інші ігри; чим полюбляє займатися у віль­ний час; чи має найбільш сильний вплив на дитину хтось з бать­ків; чи допомагає дитині спілкування з однолітками краще вчити­ся, поводити себе; чи швидко втомлюється дитина при виконанні навчальних завдань; який стан здоров'я, чи дотримується режиму дня; з яких предметів починає виконання домашніх завдань, скі­льки часу витрачає на виконання; чи перевіряє якість виконання шляхом переказу, відповідей на запитання і т.ін.; як ставиться до невдач у навчанні, успіхів; чи старанна; яка, на думку батьків, потрібна допомога дитині; чи слідкує за своїм зовнішнім вигля­дом тощо.

Участь громадськості у вихованні дітей

Громадськість — це непрофесійні вихователі — організації або окремі особи, які виконують виховні функції на добровільно-гро­мадських засадах без оплати їх праці. Основний мотив їхньої уча­сті у вихованні — любов до дітей, бажання передати їм свій до­свід, знання, допомогти, коли це потрібно.

1.5. Дитина та сім'я

Це можуть бут._и:

— батьківські комітети школи і класів;

— ради сприяг_{ІНЯ с}і_м'ї _та школи на підприємствах;

— ради громад-_ськості _{за м}і_сцем проживання;

— представник^ добровільних товариств, творчих союзів, ен­тузіасти.

Всі ці предста%_ники громадськості працюють сумісно зі шко­лою, з батьками і дітьми.

У роботі з баті_{ьками ВО}ни допомагають у вирішенні таких за­вдань:

— підвищенні відповідальності батьків за виховання дітей;

— обміні досвід_ОМ сімейного виховання;

— сприянні Нор_малізації відношень в сім'ї між дорослими, дорослими з дітьм_И) нейтралізації негативного впливу сім'ї;

— підвищення авторитету батьків;

— стимулювань батьків до самоосвіти, самовиховання;

— залученні б^_тькі_в д₀ керівництва гуртками, організації тех­нічного конструю_вання;

— допомозі ш_КШд _в обладнанні кабінетів, створенні дитячих майданчиків, музе-_{1в та} щ

Зміст роботи Громадських організацій з дітьми передбачає:

— залучення Ді_тей _до праці;

— проведення консультацій на підприємствах, конкурсів з тієї чи іншої професії.

— допомогу «важким» дітям;

— сумісну Дія._іьні_сть батьків, дітей, представників громадсь­кості, школи (по^₀р_ОЖі_з екскурсії, праця з благоустрою вулиць, майданчиків тоївд)

Короткі висновки:

Сім я для дити_{ни є} середовищем, у якому формується її особис­тість. Залежно від атмосфери сім'ї, характеру сімейних стосунків, освітнього рівня, професії батьків, їх життєвого досвіду, знання педагогіки сімеин«_)ГО виховання розвиваються ті чи інші якості ди-^тин?' ^,^аме У ^е.^{1ІЙ 1} формується сприймання дітьми людей, навколиш­ньої дійсності, саі[_ИХ себе, досвіду сімейного життя, ставлення до неї як найважлив_шої духовної цінності, здійснюється моральне, естетичне, трудове навчання, закладаються основи політичної куль­тури, здоров я ДИТ_ИНИз професійне самовизначення.

Методи сімеиі_ого виховання повинні справляти вплив на всі сфери життєдіяльг_ості д_Итини. Через це необхідне розумне викори­стання різних прИі_омі_в переконання, заохочення, але істотне місце в системі цих метОц_В повинні зайняти методи організації діяльності, що сприяють формуванню умінь та навичок моральної поведінки.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Ефективність виховної діяльності в сім'ї визначається низкою загальних педагогічних умов: глибоке і всебічне знання своїх дітей, особистий приклад батьків, їх авторитет- організація спільної діяль­ності, вільного часу, спілкування з дітьми і єдність вимог членів сім'ї, сім'ї і школи, оволодіння батьками педагогічною культурою.

Вихователі, вчителі, у свою чергу, повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам у керівництві навчальною роботою ді­тей у домашніх умовах; у визначенні методів і прийомів вихован­ня, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання дітей; їх участь у суспільній, трудовій діяльності; спонукати бать­ків до педагогічної самоосвіти; залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі, за необхідності корегувати виховні зусилля сі­м'ї, нейтралізувати негативні її впливи.

Важливе місце в цьому процесі має громадськість.

Питання для обговорення

1. Хлопчик говорить неповажним тоном з матір'ю.

Як краще, на вашу думку, сказати сину: а) ти просто грубіян; б)мені не подобається цей тон?

— Чому?

2. Мати Славика скаржилась класному керівникові:

— Коли не спитаю сина: «Ким ти будеш?», він відповідає: «Ким-небудь на селі: пастухом, конюхом або ветеринаром. Уявляєш, мамо, навколо трава, річка, високі дерева...». Ну що мені з ним, базікою, робити? Це все від того, що вчиться він так собі.

— Яку відповідь ви дали б матері Славика?

3. Дівчинка надіслала листа на радіо:

«Джульєтті Капулетті не було навіть 14 років, коли вона зако­халася, а мене мати лають, якщо я приходжу додому запізно. По­други сміються наді мною і називають домосідкою. Розкажіть про мою матір по радіо, хай їй буде соромно, тільки прізвища не нази­вайте, а то зовсім мене ввечері на вулицю не випустять».

— Прокоментуйте цього листа.

4. Що найчастіше є причиною конфліктів батьків і дітей у су­часних умовах життя суспільства?

5. Сім'я має великий вплив на формування особистості. У одній і тій же сім'ї виростають різні за особистими якостями діти. Чому? \І$ 6. У брошурі А.В. Петровського «Дети и тактика семейного воспитания» (М., 1981) описані результати найпростішого експе­рименту, аналізу «окремих фактів»:

1. Мати і син прогулювались вулицею до школи і назад. Що при­вернуло увагу матері, що вона запам'ятала?

Коли вийшли з двору, зустрілась сусідка з нашого під'їзду. Во­лосся вона знову перефарбувала, на цей раз під сивину, думала, що

1.5. Дитина та сім'я

так виглядатиме молодшою, куди там — на 10 років старішою ста­ла... Коли проходили повз крамницю готового плаття, побачила двох молодиць, що розгорнули якусь покупку і роздивлялись її, про щось сперечались... На третьому поверсі якась дівчина мила вікно. Певно, на вулиці ходить у штанях, а тут у халатику... Автомобіль на великій швидкості проїхав калюжею, оббризкавши літнього вже чоловіка, навіть не спробував загальмувати і, як на зло, жодного міліціонера поблизу...»

Цей же маршрут описав і син: «Була спека, хотілося пити, по­просив маму купити морозива — не купила, каже, що горло забо­лить... Коло школи у дворі Валька Розгуляєв бився портфелем з двома з 5-го «Б». Він завжди перший починає, а потім плаче і скаржить­ся... Товстого дядька машина оббризкала, він шоферу кулак показав і кричав щось, смішний такий, подібний до артиста Леонова... Брат нашої Аньки Шувалової йшов зі своїм пуделем, а пудель побачив московську сторожову, яку дві тітоньки вели, загавкав на неї, і якби Аньчин брат його на руки не підхопив,, то, мабуть, сторожова його на шматки розірвала б, вона його повністю проковтнути може. Вона знаєте скільки важить — 70 кіло...» (С. 18—20).

2. «У що ти перетворив свої нові брюки?» — обурюється мама, показуючи на ноги хлопчика, котрий щойно повернувся з чергової футбольної баталії у дворі...

«А що?» — чи то питає, чи то виправдовується хлопчик... За цим коротким діалогом стоїть два мовчазних гірких монологи. Мати. У нас з батьком з грошима не густо. Ну як, як мені їх привести в божеський вигляд до завтрашнього дня.

Мені ж треба зараз обід приготувати? Ну що, він не міг забігти додому, перевдягнутися, старі штани одягти? Який безсовісний, хіба ж він не бачить, як мені важко, як я б'юсь, щоб він був одягнений, як усі, щоб у нього все було. Невдячливий, грубий, егоїстичний!!!

Син. Я ж не знав, що мене на ворота поставлять. Ну вимазався, ну бачу. Як же мені їх не вимазати, якщо я чотири рази брав м'яч у падін­ні. Сєвка бив тоді у нижній кут, а я взяв. Мене сам Гошка хвалив: ти, каже, класним воротарем будеш! А Гошка за юнацьку грає! От завжди так у мене, сьогодні найщасливіший день, а мати тільки про штани та взуття думає і пиляє, пиляє...» (С. 23—24).

— З якою метою можете використати цей матеріал на бать­ківських зборах? Які положення вашої лекції, бесіди ці приклади до­поможуть обґрунтувати, довести?

7. «Учительская газета» (1987, 19 ноября) проводила конкурс — сформулювати 7 правил — принципів сімейного виховання. Мати п'ятьох дітей назвала такі принципи:

1. Рівноправність. Діти — мої однодумці. Нам добре разом і по­гано разом...

172 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

2. Ніяких змагань. Так, я знаю, що переможець відчуває душев­не піднесення, а що відчуває переможений?..

3. Ніяких покарань. Обговорити і забути — так будемо боро­тися з поганим... Зрозуміти і пробачити — ось так ми будемо ви­рощувати добре.

4. Всі свята загальні.

5. «Відкрита педагогіка». Говорять, що діти люблять, щоб їх виховували «непомітно», ніби сім'я — сцена театру і можна тала­новито удавати...

6. «Мій дім — моя фортеця», вірніше «наш дім — наша форте­ця». Теплий дім, куди можна запросити друзів, привести бездом­не кошенятко...

7. Мої діти хороші, моя дитина взяла без дозволу, але вона не злодій; одержав двійку, але не тупиця.

— Яка ваша оцінка цих принципів? Складіть свої принципи, яки­
ми повинні керуватися батьки у вихованні своїх дітей.

8. Соціолог Р.Г. Гурова в 70-ті роки повторила дослідження
психолога Н.М. Колотинського (1904), який виявляв стосунки між
батьками і дітьми, зокрема обов'язки батьків і дітей.

Серед обов'язків було названі такі:

—дати освіту, загальний розвиток виховання;

—жертвувати своїми інтересами;

—не утискувати дітей;

—не заважати їх самостійності;

—виконувати прохання, не докучати нотаціями і ніжностями;

— не застосовувати тілесних покарань. Обов'язки дітей:

— поважати і шанувати батьків;

— радитися і звертатися за допомогою;

-- слухатись, не зловживати батьківською любов'ю;

— бути терплячим, якщо різні погляди;

— не ставитися з презирством, допомагати, особливо, коли нестатки, старість.

— Визначте, які, на вашу думку, обов'язки батьків і дітей у сучасних умовах?

У4 9. У західній теорії, зокрема американській, у різні роки домі­нували такі підходи до виховання дітей, які відбилися в наведених порадах батькам¹.

1910 рік — «Шмагай їх!»;

1920 рік — «Обмежуй їх хоч у чомусь!»;

1930 рік — «Не звертай на них уваги!»;

1940 рік — «Переконуй їх!»;

Олексенко Т. Про нові підходи до сімейного виховання // Шлях освіти. — 1997.

- № 2. - С. 34

1.5. Дитина та сім'я

1950 рік — «Люби їх!»;

1960 рік — «Шмагай їх, але роби це з любов'ю!»;

1970 рік — «Господь з ними!»;

1980 рік — «Намагайтесь їх зрозуміти!».

— Які поради ви вважаєте доцільними для 2001—2005 рр.?

Додаткові завдання

1. Скласти питання для бесіди із школярами певного віку з ме­тою вивчення їхньої сім 'ї.

2. Провести опитування школярів з метою виявлення їх ставлен­ня до сім'ї, життєвих цінностей. Для цього можна використати такі питання і завдання:

I. Що для мене сім'я (відповіді ранжувати):

— сім'я для мене — джерело найсвітліших і високих почуттів;

— я не уявляю свого життя без сім'ї;

— сім'я для мене — джерело побутового комфорту;

— сім'я — це необхідний зв'язок поколінь;

— свої основні життєві плани поєдную із створенням своєї особистої сім'ї;

— життя в сім'ї для мене — важка необхідність. Радий був би піти, але нікуди;

— будь-що інше.

II. У важких життєвих обставинах розраховую перш за все...
(відповіді ранжувати):

— лише на себе;

— на допомогу батьків;

— на допомогу близьких друзів;

— на церкву, на Бога;

— на людське милосердя;

— на підтримку товаришів по двору, вулиці;

— на допомогу родичів;

— на допомогу однокласників;

— на державу;

— на допомогу вчителів.

III. «Людина починається з плачу за померлими», — сказав
філософ Мераб Мамардашвілі. Чи відвідуєте ви могили близьких?
Робите це за вимогою родичів, рідних чи за традицією:

— так, роблю це регулярно;

— зрідка відвідую;

— не відвідую;

— не знаю, де вони.

, (Використані матеріали соціологічних досліджень, які представ­лено в газеті «Поиск». ~~ 1992. — № 40, — С. 3).

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

3. У період педагогічної практики відвідайте сім'ю учнів і з'я­суйте: чи з охотою він виконує доручення батьків і які саме; як ставиться до своїх особистих речей, книжок; як реагує на заува­ження; чи чуйний; чи виявляє самокритичність; як ставиться до виконання домашніх завдань.

Словник теми

виховання, яке поєднує цілеспрямовані дії батьків по відношенню до своїх дітей з повсяк­часним впливом сімейного побуту.

— фізичний розвиток дитини;

— розумове виховання;

— моральне;

— статеве;

— естетичне;

— трудове;

— економічне;

— екологічне.

способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на дитину, її свідомість, почуття, волю.

обставини, від яких залежить якість педагогічних процесів.

Література

1. Игошев К.Е., Минковский Г.М. Семья, дети, школа. — М., 1989. — 448 с.

2. Капралова Р.М. Работа классного руководителя с родителями. — М., 1980.

— 190 с.

3. Макаренко А.С. Книга для родителей // Сочин. в 7 т. — М., 1957. — Т. 4.

4. Сухомлинский В.А. Родительская педагогика. Избр. пед. соч. в 5-ти т. — К., 1980. -Т. 5.

5. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка: Навч. посібник. — К.: 1996. -228 с.

1.6. ДИТИНА І КОЛЕКТИВ

Питання теми:

—- Що таке дитячий колектив і які його функції?

—-Які види колективів? Яка їх структура? і

— Що таке статус дитини у колективі? Що він визначає?

— Що означає поняття «динаміка розвитку колективу»?

— Які шляхи організації колективної діяльності школярів на різ­них етапах їх розвитку?,,,

1.6. Дитина і колектив

— Чи необхідні дитячі громадські організації?

— Чи впливає особистість учителя на колектив?

Ваша думка?

Одні вчені вважають, що дитячий колектив сприяє всебічному розвиткові особистості, інші — що він пригнічує особистість, сти­мулюючи формування конформіста.

— Яка ваша думка з цього питання?

* * * Поняття про колектив і його функції

Гурт підлітків забрався в дачний будинок і виніс приймач. Чи можна назвати цей гурт колективом?

Щоб відповісти на питання, необхідно знати істотні ознаки колективу. Беручи за основу визначення А.С. Макаренка, педаго­ги вважають, що дитячий колектив — це стійке об'єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спря­мовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками вза­ємної відповідальності.

Це визначення дає підстави для відповіді на поставлене запи­тання.

Значення дитячого колективу для кожного школяра в тім, що він є своєрідною ланкою, що зв'язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конк­ретної особистості. В дитячому колективі дитина набуває практи­ки спілкування.

Колектив сприяє реалізації мети виховання — всебічному роз­витку особистості: розвитку організаторських здібностей, умінню розумно поєднувати особистісні інтереси та інтереси оточуючих однолітків, молодших школярів, учителів.

У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розви­ток його членів, тому що кожен з них приносить до колективу свій індивідуальний досвід, здібності, інтереси і одночасно освоює те, що несуть інші. В дитячому колективі в сумісній діяльності здійснюється обмін інформацією, розвивається здатність розуміти стан, мотиви вчинків інших і відповідно на них реагувати. Так формується симпатія, чуйність.

У колективі, якщо діти об'єднані цікавою змістовною діяльні­стю, дружніми відносинами, у його членів формується почуття душевного комфорту, психологічної захищеності, що в свою чергу, сприяє виявленню творчої ініціативи, почуття гордості, радості.

Дитячий і в тому числі класний колектив є ареною самовира­ження і самоствердження особистості. Колектив повинен відкрити

Розділ 1, Предмет педагогіки та питання теорії виховання

кожній дитині шлях до осмислення себе як особистості. Дитина прагне до визначення колективом ЇЇ гідності, закріпленню певних позицій в колі однолітків. І якщо учень не вписується в систему позитивних відносин у колективі, не відчуває любові, поваги, він займає в ньому пасивну, нейтральну позицію або протидіє колек­тиву, що досить часто веде до того, що окремі школярі намагають­ся завоювати увагу, популярність у колективі негативними вчинка­ми, займаючи позицію шута в класі, грубіяна, бешкетника, тобто вони виходять з-під впливу колективу, він перестає бути для них виховуючим фактором, відбувається конфронтація з однолітками, учителями, батьками, замкненість у собі та ін. Не отримуючи лю­бові, порозуміння вдома, у школі, діти ідуть на вулицю, їх охоплює озлобленість, розчарування. Вони шукають самореалізації в різних групах, які можуть вплинути як позитивно, так і негативно.

На основі багаторічної практики В.О. Сухомлинський сфор­мулював і теоретично обґрунтував вплив колективу на школяра з урахуванням його індивідуальних особливостей розвитку, духов­ного світу. Позитивний вплив класних колективів нероздільний з гуманними стосунками в них. Душевній рівновазі дитини, як за­значав В.О. Сухомлинський, сприяє обстановка цілеспрямованої творчої праці, доброзичливі товариські взаємовідносини, відсут­ність подразливості, нетерпимості і ін.

Отже, шкільний дитячий колектив при педагогічно правильному керівництві ним з боку вихователів може сприяти самореалізації, розвитку і збагаченню природних задатків дитини, її творчої індиві­дуальності, прилученню школярів до духовних цінностей суспіль­ства, формуванню певних якостей особистості: відповідальності, не­примиренності до егоїстичної байдужості, дисциплінованості, доб­роти і т. ін. У педагогів є реальна можливість піклуватися про кожну дитину і кожному забезпечити сприятливе для його індивідуального розвитку місце в системі колективних відносин, що надає вагомого впливу на всю систему виховного процесу в школі.

Головною причиною слабкого впливу колективу на дітей є не­достатній діапазон тих соціальних ролей, які може запропонувати колектив індивіду.

Види І структура дитячого колективу

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимча­сові, одновікові й різновікові.

Первинний колектив характеризується тим, що його члени зна­ходяться в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. А.С. Макаренко вважав, що оптимальна кількість членів колекти­ву не може бути меншою за 7 і більшою за 15 чоловік¹. Якщо мен-

Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. - Т. 5. - К., 1954 - С. 236.

1.6. Дитина і колектив

ше 7 чоловік, зазначав А.С. Макаренко, колектив перетворюється в замкнуту групу друзів і приятелів. Якщо більше 15 чоловік, з'яв­ляється прагнення до розподілу на два колективи. Оптимальна кількість членів колективу дозволяє відчувати його членам свою єдність, міцність, спаяність, а також сприймати колектив як орга­нізацію, яка має певні обов'язки і відповідальність.

Колектив класу — одна із форм первинного учнівського колек­тиву, хоч і з великою кількістю людей, що вимагає особливої уваги вихователя. Класний колектив входить у загальний шкільний, і між ними повинен бути тісний зв'язок. Формами цього зв'язку можуть бути: спільна трудова діяльність, загальношкільні заходи (диспути, вечори, конференції), шефство старших над молодшими, суспільні дитячі організації, заняття в гуртках, секціях тощо.

Постійними є класні колективи, а тимчасові створюються для спільної діяльності, щоб реалізувати певну мету (ремонт меблів, участь у трудових справах тощо).

Класний колектив є одновіковим. Різновікові групи створю­ються в мікрорайонах, літніх оздоровчих таборах і т. ін. Кожен із цих видів має свої переваги і недоліки.

Будь-який первинний колектив характеризує як офіційна (фор­мальна), так і неофіційна (неформальна) його структура. Формаль­ні групи створюються на основі будь-яких офіційних документів. Положення дитини визначається тим, в якій мірі вона реалізує свою соціальну роль (відмінника, організатора та ін.). Неформа­льні групи виникають на основі симпатій, близькості поглядів, переконань. Вони не передбачаються ніякими інструкціями. Становище дитини визначається ставленням до товаришів.

Розробка теми колективу, як зазначав Я. Корчак, «дає ключ до загадкових життєвих успіхів не за рахунок душевних якостей або сили, а чогось невловного нам, невідомого.

У красивих, здорових, веселих, ініціативних, сміливих, тала­новитих дітей завжди є товариші, союзники, прихильники; у за­надто честолюбивих бувають і вороги. Звідси і ворожі табори. У ди­тячому колективі трапляються й тимчасові улюбленці, діти возве­личують їх, щоб потім радіти їх падінню»¹.

Отже, ставлення до дитини може бути позитивним, індиферент­ним (нейтральним), негативним. Останнє багато в чому сприяє негативним емоціям дитини, гальмує її діяльність, стримує ініціа­тиву, творчість.

У несприятливих умовах знаходяться, як показують дослідження, й ті школярі, які знаходяться в нейтральній системі колективних від­носин. Чим більше ізольованих учнів, тим гірший мікроклімат у класі.

Корчак Я. Избр. пед. прошв. - М., 1979. — С. 171.

178 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Місце дитини в колективі

визначають різні фактори: мо­ральні, вольові, інтелектуальні якості, фізична сила, зовнішній вигляд, стан в сім'ї, товарись­кість; уміння встановлювати контакти. Дослідження, прове­дені Л. Уманським, виявили ці­каву закономірність: люди, які не користуються авторитетом, повагою в групі і які не пова­жають групові норми, пасивні в суспільних справах, конфлік­тують з колективом, схильні пе­ребільшувати свою гідність і своє місце в групі. Лідери ж ча­стіше скромної про себе дум­ки. Ця ситуація підтверджує вислів Л.М. Толстого, що лю­дина є дробом, у чисельнику якого те, чим вона є насправді, а в знаменнику — те, що вона про себе думає.

Тому важливо вивчати становище дитини в системі колектив­них відносин, щоб забезпечити сприятливе положення дитини в колективі, формувати її високі ціннісні орієнтації.