Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Шляхи згуртування дитячого колективу

Основою згуртування колективу є сумісна колективна діяльність,

в якій відбувається спілкування школярів, розвиток всіх сфер їхньої життєдіяльності: інтелектуальної, емоційної, вольової. Але сумісна діяльність забезпечує розв'язання даної задачі, якщо цілі діяльності є захоплюючими хоча б для більшості його членів. Щоб мета діяль­ності стала мотивом окремого учня, важливо пояснювати, перекону­вати в її необхідності, створювати ситуацію співпереживання з тими людьми, з якими виконується справа. Зміст діяльності може бути різним: самообслуговування, підготовка до вечора, виробнича пра­ця, організація дозвілля, навчальна діяльність, ігрова та ін. Головне в організації діяльності — це мета і засоби її досягнення. Американсь­кий психолог Урі Бронфенбреннер¹ описує експеримент Шерифа, який відправив дітей у табір і домігся ворожнечі двох груп, а пізні­ше, після спільної праці, домігся гармонії взаємовідносин цих груп.

Особливе місце в становленні класного колективу займає пе­дагогічно доречно організована навчальна діяльність. У процесі навчальної діяльності школярів встановлюються ділові зв'язки. Свої успіхи, невдачі вони переживають у колективі класу. І від харак­теру цих відносин залежить моральне самопочуття дитини.

Важливе значення має й ігрова діяльність. А.С. Макаренко пи­сав, що гра має те ж значення в житті дитини, яке в дорослих має

Ум Врошренбреннер. Два мира детства. — М., 1996. — С. 120— 128.

1,6. Дитина і колектив

робота, служба. Яка дитина в грі, такою в більшості вона буде і в роботі, коли виросте. Гра потрібна не тільки молодшим шко­лярам, а й старшокласникам. Тільки значення і зміст гри різні.

У будь-якій грі діти прагнуть до самоврядування, тобто до уча­сті в управлінні і керівництві справами свого колективу. Це може бути діяльність органів учнівського самоврядування (учком, сус­пільна організація), об'єднання школярів за інтересами (клуби, гуртки), чергування по школі, самообслуговування, робота дитя­чих кооперативів.

Цікавою є методика організації колективних творчих справ (КТС) І.П. Іванова. Починається все з колективного планування, якому передує бесіда про планування роботи. Створюються групи, що визначають; що і для кого зробити? Коли? Де? Як? Кому краще брати участь? З ким працювати? Хто буде ведучим?

Протягом тижня проводиться конкурс на кращу пропозицію, розвідку справ тощо. Тільки після цього здійснюється вибір спра­ви членами класного чи шкільного колективу. Це може бути: прес-бій, прес-конференція, конкурс малюнків, телеміст, турнір-вікто-рина, естафета улюблених занять, турнір ораторів, майстерня Са-моробника, «Книжкова лікарня», конкурс інсценованої пісні, літературний карнавал, огляд мальованих фільмів, конкурс живих картин, зібрання невідомих поетів; конкурс читців, співаків, тан­цюристів, музикантів', пантоміми, спортивних танців, усних роз­повідей; літературно-музичні клуби, народні спортивні ігрища, веселі спартакіади та ін., захист пір року, професії, фантастичних проектів: конкурс ораторів; проведення дня віку, спорту.

Наприклад, година поезії. Сидять на підлозі, на спортивних ма­тах чи лавах, тісним гуртом, майже не дивлячись один на одного. Посередині — ліхтар або свічка. В абсолютній тиші хто-небудь читає вірші — без оголошення, без імені автора, тихо і наче для себе і про себе. Закінчив — інший хтось починає, без репетиції, без організа­ції. Хто не знає віршів напам'ять, той підготував збірничок, підповзе до світла, читає — і знову тихо²!

Поточна організаторська діяльність передбачає створення ради справ, в які можуть включитися і старші: вчителі, старшокласни­ки, батьки, випускники школи. Успіх справи у великій мірі ви­значається саме цією співдружністю. ~

Після виконаної справи проводиться колективне обговорення й оцінка зробленого на основі відповідей на запитання: що вдало­ся і чому? Що не вдалося і чому? Який треба зробити висновок? Що найбільше сподобалось? Чому? Чому навчилися?

«Методические рекомендации к организации коллективной творческой деятель-іюсти учащихся» (Составитсли: Зон В.Н., Коломиец А.В. — Кис в, 1990. — С. 29). Содовейчик С. Воспитание по Иванову. — М, 1989. — С. 134—135.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

При оцінюванні враховується і здійснення основних принципів організації КТС, а саме¹:

1. Справа — це піклування про щось, когось, тобто справи повинні бути на радість і користь людям.

2. Брати участь у справах повинні всі члени даного колективу.

3. Романтична форма проведення.

4. Творча основа діяльності.

5. Змінність лідерів.

Постановка перспектив. Перспектива — це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, «завтрашня радість», як визначав її А.С. Макаренко. Перспектива може бути близька, середня, да­лека. Близька перспектива є у кожної дитини: зароджуючись у повсякденному житті, вона стимулює діяльність особистості, до­помагає їй переборювати труднощі.

Середня заключається в прагненні дитини до якоїсь події в її житті, але відсуненій за часом. Далека перспектива — це те, до чого прагне людина протягом тривалого періоду.

Сама по собі постановка перспективи не вирішує проблеми формування особистості. Вона вимагає організації діяльності, спіл­кування дітей по реалізації поставленої мети.

Створення традицій, тобто установлених у колективі звичок, звичаїв, неписаних законів. Це можуть бути традиції поведінки, традиційні справи, свята². Традиції вимагають від школярів конк­ретних дій.

Для формування колективу необхідно вести роботу з тими, хто виконує ті чи інші доручення колективу, щоб допомогти їм засвої­ти азбуку організації корисних справ: визначення мети, шляхів до­сягнення, складання плану виконання справи, підбір помічників, виконавців, розподілення обов'язків, роз'яснення того, що треба зробити, контроль за ходом роботи, аналіз результатів та ін., бо хороша організаторська робота залежить від знання людей, з якими працюєш, знання законів розвитку колективу, якості особистості самого організатора, знання особливостей організаторської роботи, знання справи, яку організуєш, вміння практично організовувати³.

Використання методу паралельної дії. Побічний вплив на учня через колектив А.С. Макаренко назвав паралельною педагогічною дією⁴, але вплив необхідно використовувати дуже обережно і тіль­ки у зрілому колективі.

¹ Иванов И.П. Воспитьшать коллективистов. — М., 1982. — 80 с; Соловейчик С.
Воспитание по Иванову. — М., 1989. — 352 с.

² Макаренко А.С.Творш в 7-ми т. — Т. 5. — К., 1954. — С. 112—119; Караков-
ский В.А. Пуги формирования школьного ученического коллектива. — М, 1978.

³ Лутошкин А.Н. Как вести за собой. — М., 1978. — С. 6—12.

⁴ Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. — Т. 5. — К., 1954. — С. 153.

1.6. Дитина і колектив

Представимо в таблиці основні етапи розвитку колективу, які сформульовані А.С. Макаренком, Л.І. Новіковою і А.Т. Куракіним, А.М. Лутошкіним, і оптимальні шляхи його формування на кож­ному етапі.

Всі названі шляхи згуртування дитячого колективу повинні забезпечити функціонування законів його життя: мажор, відчуття індивідом власної гідності, дружнє єднання членів колективу, від­чуття захищеності особистості в колективі¹.

Таблиця 8 Формування дитячого колективу на різних етапах його розвитку

Учнівське самоврядування

Учнівське самоврядування — форма організації самими дітьми цікавої для них і різноманітної життєдіяльності колективу, що передбачає делегування обраним колективом особам право пла­нувати суспільну життєдіяльність, розподіляти доручення, оціню­вати якість їх виконання та ін.

¹ Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. - Т. 5. - К., 1954. - С. 195—205, 76-81.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Широкий розвиток самоврядування набуло в 20-ті роки XX ст. в США, Німеччині, Англії. Значний внесок у розробку теорії й практики самоврядування зробили Н.К. Крупська, СТ. Шацький.

А.С. Макаренко не лише теоретично обґрунтував проблему, а й реалізував свої ідеї в організації практичної діяльності дитячих колективів у колонії ім. Горького та в комуні ім. Дзержинського.

ЗО—50-ті роки характеризуються занепадом дитячого самовря­дування. І лише з 60-х років XX ст. почалося відродження цієї форми організації життєдіяльності колективу.

Значення учнівського самоврядування в тому, що воно:

— сприяє соціалізації особистості, бо допомагає школярам від­чувати складність соціальних відношень, формувати соціальну по­зицію, виявляти свої можливості у реалізації лідерських функцій;

— забезпечує виховання якостей, які необхідні для подолання складностей соціального життя;

— розвиває організаторські здібності школярів, збільшуючи кількість умілих організаторів конкретних справ;

— формує почуття відповідальності;

~- виховує самостійність як рису людини, її ініціативність;

— розвиває відношення взаємної відповідальності;

— сприяє самоактивізації, здійсненню саморегулювання, са­моконтролю. Самоактивізація передбачає залучення членів колек­тиву до різних сфер діяльності. Організаційне саморегулювання забезпечує управління процесом розв'язання різноманітних за­вдань.

Самоконтроль пов'язаний з постійним самоаналізом органами самоуправління, окремими організаторами своєї діяльності та по­шуком на цій основі ефективних шляхів удосконалення роботи.

За змістом робота колективів може бути спрямована:

— на організацію трудової діяльності школярів. Це створення учнівських кооперативів для розв'язання особистих економічних питань, суспільно-корисна праця, самообслуговування, допомога вчителям в обладнанні навчальних кабінетів та ін.;

— на організацію дозвілля, що дозволяє розвивати здібності, нахили дітей, дає можливість для спілкування, самовираження, самоствердження (гуртки, шкільні театри, музеї, клубні об'єднан­ня «Дитячий орден милосердя», «Школа юних парламентаріїв», «Діти — члени ООН» та ін.);

— на організацію добрих справ: допомога ветеранам війни і праці, пенсіонерам, інвалідам, хворим;

— на організацію виховної роботи з молодшими школярами, організацію допомоги в навчанні ровесникам і молодшим;

— на організацію природоохоронної діяльності (юні екологи).

1.6. Дитина і колектив

Різні дитячі організації можуть бути постійними, що, як пра­вило, діють на базі шкіл, за місцем проживання, а також тимчасо­вими (туристські групи, учасники секцій допомоги та ін.).

Зміст, форми роботи визначаються в залежності від умов ро­боти дитячого самоврядування, традицій, накопиченого досвіду, інтересів школярів.

Умови успішності дитячого самоврядування:

1. Діяльнісний підхід в організації і проведенні конкретної ро­
боти, ефективність якої передбачає:

— створення тимчасових органів самоврядування в залежності від конкретних завдань, що стоять перед колективом;

— прийняття рішення про створення цих органів здійснюєть­ся лише учнівським колективом, громадськими організаціями, а в їхньому складі повинні бути лише ті школярі, які безпосеред­ньо беруть участь у розв'язанні конкретного завдання;

— щоб органи самоврядування (незалежно від строку, на який вони обрані) звітували перед колективом про виконання постав­лених завдань¹.

2. Підготовка школярів до організаторської діяльності, спрямо­
ваної на оволодіння школярами знаннями й уміннями організа­
торської роботи. Так, А.М. Лутошкін відзначає, що хороша орга­
нізаторська справа залежить від:

знання людей, з якими працюєш; знання законів розвитку колективу; якостей особистості самого організатора; знання особливостей організаторської роботи; знання справи, яку організуєш; уміння практично організувати². Реалізації цієї умови сприяють спеціальні семінари, на яких учні оволодівають знаннями, досвідом планувати, обговорювати справу, розподіляти обов'язки серед товаришів, здійснювати конт­роль і самоконтроль та ін.

Ця робота сприяє формуванню у школярів організаторських здібностей — «таке поєднання індивідуальних якостей особистос­ті, яке дозволяє людині швидко, надійно, впевнено організовува­ти людей на виконання певної справи³.

У книзі А.М. Лутошкіна представлено ці якості особистості:

«компетентність — знання тієї справи, яку необхідно органі­зувати;

активність — уміння діяти енергійно, наполегливо при розв'я­занні практичних завдань;

¹ Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в шко-
ле. - М, 2000. - С. 102.

² Лутошкин А.Н. Как вести за собой. — М., 1981. — С. 15.

³ Лутошкин А.Н. Как вести за собой. —- М., 1981. — С. 60.

186 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

ініціативність — особливий творчий вияв активності, висунення ідей, пропозицій;

товариськість — відкритість до інших, готовність спілкуватися, потреба мати контакти з людьми;

кмітливість — здібність доходити до сутності явищ, бачити їх причини і наслідки, визначати головне;

наполегливість — виявлення сили волі, завзятості, вміння дово­дити справу до кінця;

самоволодіння — здатність до контролю за своїми почуттями, своєю поведінкою в складних ситуаціях;

працездатність — витривалість, здатність вести напружену ро­боту тривалий час, не стомлюватися;

спостережливість —уміння бачити, мимохідь відзначати знамен­не, зберігати в пам'яті деталі;

самостійність — незалежність у прийнятті рішень, уміння самому знаходити шляхи виконання завдань, брати на себе відповідальність;

організованість — здібність підкорятися необхідному режиму роботи, планувати свою діяльність, проявляти послідовність, зібра­ність»¹.

3. Створення ситуації вибору, коли школярі самі визначають шляхи розв'язання поставлених завдань. Саме прийняття рішення і є певним стрижнем формування мотивів групових дій. Так, має­мо загони фольклористів, які займаються пошуками скарбів усної народної творчості, дослідженням народного побуту; правдолю­бів — юних істориків, які пропагують здобуті й заборонені раніше сторінки національної історії, літератури; котигорошківців — від­повідальних за спортивно-оздоровчу роботу, відродження спор­тивних козацьких забав тощо.

4. Коректна по відношенню до школярів підтримка вихователів, що передбачає як демократичність у стосунках вихователів і школя­рів, так і допомогу в організації, проведенні тієї чи іншої роботи, забезпечення можливості для всіх членів колективу висувати ідеї, пропонувати проекти, одержувати підтримку в їхньому втіленні у життя.

Отже, самоврядування, з одного боку, реалізує мету, яка від­повідає потребам школярів, дає їм можливість виявити свої здіб­ності, задовольнити інтереси, а з іншого — переслідує виховну мету дорослих, вихователів.

Дитячі громадські організації

Особливо велике значення для розвитку школярів мають ди­тячі громадські організації, історію яких розкривають автори

ЛутошшнА.Н. Как вести за собой. — М., 1981. — С. 61.

1.6. Дитина і колектив

збірника «Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та гене­зис»¹. Розкриємо головні думки авторів цієї праці.

Історія дитячого руху на терені України починається з 1905 року, коли офіційною владою була знята заборона на громадську діяль­ність. У 1908 році створюється перша дитяча організація — Органі­зація російських юних розвідників (ОРЮР). її засновником був Олег Пантюхов.

У подальшому створюються загони скаутів, в т. ч. і у Східній Укра­їні. Перший загін дівчаток-скаутів було організовано в 1915 році в Києві. Його чисельність складала 130 чоловік. Головними центра­ми скаутського руху були Київ і Одеса.

На терені Західної Україні у 1911 році виникають скаутські орга­нізації пластунів. У свій час у запорізьких юнаків «пластунами» були молоді козаки-розвідники. Організаторами Пласту стали Петро Франко (син І.Я. Франка) та Олександр Тисовський.

Молоді скаути брали участь у першій світовій війні. Нерідко в бойових частинах вони виконували функції розвідників, працювали в госпіталях.

У той же час існували, але не отримали широкого розповсю­дження у Східній Україні національно-релігійні дитячі групи (єврей­ські, грецькі, польські та ін.).

У перші десятиліття XX століття виникало ряд нових дитячих ор­ганізацій (українські скаути, російські скаути з монархічним ухилом, російські скаути-республіканці та ін.). Діяли робітничі спілки молоді, які в 1918 році об'єднуються в комсомол. Значну частину комсомолу склали 14—16-річні члени спілки.

Особливий інтерес представляють 20-і роки: період «україніза­ції», пошуку нової моделі дитячого руху, період створення «пара­лельної» дитячо-юнацької організації.

Для цього періоду було характерне масове залучення дітей, осо­бливо старшого (підліткового) віку. Крім того, функціонували ряд неполітизованих організацій, які разом з тим переслідувалися різни­ми військово-політичними силами. Наприклад, на своєму 2-у з'їзді всеросійський комсомол постановив розпустити всі скаутські орга­нізації як «імперіалістичні», а Червона Армія та ВЧК реалізували це рішення. Водночас більша частина російськихскаутів, їх організацій безпосередньо співробітничали з «білим» рухом.

Відразу після закінчення громадянської війни продовжують існу­вати дитячі організації, які доброзичливо або нейтрально ставилися до більшовиків. Цілком природньо, що у ряді міст виникли «юні ко­муністи» («юки»). Так, в Одесі у 1920 році частина скаутів приймає

«Молодіжний і дитячий рух в Україні: історія та генезис» — Український НД і проблеми молоді. — Київ, 1993. — 117 с.

188 Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

комуністичні символи і, відповідно, змінює назву своєї організації, у 1921—1922 роках оформлюється організація юних спартаківців, чисе­льність яких в Україні на січень 1924 року становила 50 тисяч чоловік.

У 20-і роки діяла Всеросійська спілка християнської молоді, яка мала свої дитячі осередки. З 1922 року організація знаходилась у підпіллі.

На думку історика М. Кропівіна, у середині 20-х років молодіжні сектантські організації протестантського віросповідання нарахо­вували більше ста тисяч членів, а чисельність усіх сектантських дитячих і юнацьких організацій досягла в той час 1,5—1,7 мільйо­на чоловік. В індустріальних центрах України до середини 20-х років діяли малочисельні організації Російської спілки робітничої молоді. У цей час існували «Дитячий Інтернаціонал» (Київ), «Ради дитячих депутатів» (Катеринослав), «Дитячі посівкоми» (Поділля). У 1920 році існували «Дитячі трудові армії». Як бачимо, дитячий рух віддзеркалював реалії «дорослого» життя. Власне, це відбуваєть­ся і зараз.

Однак у тоталітарній державі дитячий рух все більше ставав од­номанітним, хоча і були винятки. Так, будівництво піонерської орга­нізації в Україні йшло іншим шляхом, ніжу Росії. Завідуючий агітпро­пом ЦК КП(б) О.Я. Шумський відстоював існуючу в Україні систему створення піонерських організацій при партійних комітетах. Він спи­рався на досвід Донбасу, де за таких умов були досягнуті певні ре­зультати: кількість піонерів значно зросла, організація зміцніла, ви­ріс її авторитет серед населення. О. Шумський виходив із правиль­них у цілому установок, що дитячий рух не може включати в себе лише самих дітей і юнаків. Дитячий рух, на його думку, так чи інакше повинен був включати і дорослих (навіть якщо в деяких випадках це «включення» було б непомітним).

Утвердження тоталітарного режиму наприкінці 20-х років, повна монополізація ідеологічного, культурного і політичного суспільного життя, пов'язані з культом Сталіна, — все це призвело до принци­пових змін у дитячому русі. Піонерський рух перетворився в прида­ток комсомолу: комсомол — у «короткий поводок» партії; партія — у механізм, який забезпечував владу Політбюро. Дитячий рух був позбавлений характеру дитячої самодіяльності, у ньому, з одного боку, розвивалися процеси «пошуку» ворога, «куркуля» і т. д. (до 1937—1938 років), з іншого — від дітей з 12 років вимагали вироб­лення трудоднів, і тому вони масово залишали школу. Наприкінці 30-х років стала характерною ознакою деградація піонерської органі­зації, перетворення її в підручний механізм у боротьбі за шкільну успішність.

Саме в цей час здобуває бурхливого розвитку тнмурівський рух як альтернатива піонерської організації.

1.6. Дитина і колектив

Вже в цьому проявилося прагнення членів дитячого руху до самоорганізації малих неформальних груп. Ця самоорганізація оцінювалась у той час як негативне і недопустиме явище у суспіль­стві. У 1942 році ЦК ВЛКСМ визнав у тимурівців серйозні недолі­ки, бо вони мали схильність до стихійності. Як писала в 1942 році газета «Московский большевик»: «У Москві піонерські організації фактично підмінені тимурівськими командами». Комсомольські і піонерські органи поспішили прибрати їх до рук, загнати в піо­нерські формування, закріпити до школи, віддати у владу цирку­лярів і наукових рекомендацій.

Разом з тим, за незначним винятком, тимурівський рух ви­родився у формально-бюрократичну структуру. Одночасно він мав серйозний гуманістичний потенціал, який давав можливість і право на його існування у перспективі.

Таким чином, дитячий рух у період тоталітаризму намагався повністю підпорядкувати молоду людину певним соціальним струк­турам, зробити запрограмованою, а її життя — за законами «маршу сталевих батальйонів».

Після 1985 року розвивається цілий спектр напрямів у середи­
ні піонерського руху, а потім і за його межами, у т. ч. на регіональ­
ному рівні: у містах, районах, областях. У 1989 році відновлює
свою діяльність організація пластунів. Групи підлітків починають
діяти в ряді радикальних молодіжних організацій.,

Зараз досить велику питому вагу в дитячому русі (за впливом і чисельністю) займає Спілка піонерських організацій України. Це наймасовіша дитяча організація.

Малочисельними, але впливовими залишаються тимурівці, «зе­лені», соціально-гуманістичні (товариства милосердя) організації, науково-технічні, історико-етнографічні групи дітей. Разом з цим є серйозні проблеми, перш за все пов'язані з «певним ідейним та організаторським вакуумом» у дитячому русі.

В умовах демократизації суспільства найбільш ефективний шлях оновлення роботи дитячих громадських організацій — це ство­рення умов школярам для самостійного вибору типу дитячого об'єд­нання для участі в його діяльності. Діти повинні мати можливість не лише вибирати те чи інше об'єднання, а й переходити від од­ного до іншого.

Завдання вихователів — допомогти дітям знайомитися з ціля­ми, змістом, формами роботи різних<об'єднань.

Наприклад, можна дати відомості про Спілку піонерських орга­нізацій України.

У своїй діяльності Спілка піонерських організацій України керується Конституцією України, чинним законодавством та ста­тусом СПОУ.

190 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Завдання та діяльність Спілки спрямовані на:

— згуртування дітей, підлітків та дорослих з метою вироблен­ня найрізноманітніших форм, методів, програм, спрямованих на виконання добрих і корисних справ, розвиток різноманітних здіб­ностей підростаючого покоління;

— виховання у дітей віри в себе, любові до своєї родини, до краю, в якому народився;

— пізнання та примноження краси природи;

— утвердження, збереження та примноження традицій свого народу;

— знайомство з історичним минулим України;

— виховання підростаючого покоління в дусі поваги до стар­ших, піклування про молодших, своїх рідних, близьких, друзів;

— надання шефської допомоги інвалідам та престарілим;

— прагнення жити в мирі, дружбі з дітьми інших народів;

— прищеплення любові до праці.

Спілка в своїй діяльності керується такими законами:

— єдність слова і діла;

— єдність честі й совісті;

— дружби і товариськості;

— турботи і милосердя.

Спілка розвиває загальнолюдські цінності через реалізацію програми «Я—родина—Батьківщина».

«Я»

Я — виховую віру в себе, розкриваю і розвиваю свої здібності, поспішаю творити добро, намагаючись розділяти радість і горе інших;

Я — пізнаю, бережу та примножую у всьому красу, розумію, що до істини веде безліч шляхів, відшукую в них свій;

Я — утверджую себе в праці, шаную будь-яку корисну справу, прагну стати сильним, витривалим та сміливим.

«Родина»

Я — шаную свою родину, бережу тепло батьківської оселі;

Я — поважаю старших, піклуюсь про молодших, живу турбо­тами й радощами рідних, близьких і друзів;

Я — готуюсь до сімейного життя.

«Батьківщина»

Я — вивчаю, утверджую та примножую традиції і святині сво­го народу, України;

Я — прагну жити в мирі та дружбі з дітьми інших народів, пам'ятаючи:

«Земля — наш спільний дім!»;

Я — живу в злагоді з природою.

У книжці «Веселкова республіка» наводяться приклади конк­
ретних справ піонерів. ■>->,

1.6. Дитина і колектив

Так, орієнтований перелік спільних справ дітей і батьків за програмою «Я і моя родина» містить такі пропозиції: 1. «День сі­м'ї у загоні, дружині. 2. Клуб вихідного дня. 3. Туристські походи. 4. Проблемний «круглий стіл». 5. Родинні вогники «Приходьте в гості». 6. Конкурс на найбільше родовідне дерево. 7. Конкурс сі­мейних ансамблів. 8. Родинний клуб дотепників. 9. Сімейне «Поле чудес». 10. Виставка-конкурс «Світ захоплень моєї родини». 11. Свято родинних традицій тощо».

Учитель і дитячий колектив

Успішність формування дитячого колективу багато в чому ви­значається позиціями вчительського колективу школи, окремими вчителями, головним недоліком яких є недостатність знань інте­ресів, запитів своїх вихованців, їхнього місця в колективі. Педаго­ги, як правило, переоцінюють становище в колективі тих учнів, які їм самим більше подобаються, менше всього проінформовані про неблагополучних дітей, про тих, кому в першу чергу потрібна допомога, участь, підтримка. За результатами дослідження Т.М. Мальковської, тільки 18 % старшокласників позитивно від­повіли на запитання, чи іс­нує психологічний контакт між вчителями і учнями. Од­ночасно 73 % вчителів цієї школи заявили, що психоло­гічний контакт із старшокла­сниками у них існує. Пояс­нення розходження пов'яза­не з тим, що для вчителів контакт припускає нормаль­ні стосунки у процесі вивчен­ня тієї чи іншої навчальної дисципліни. Для старшоклас­ників — це коло емоційних стосунків. Тому лише 1,2 % вчителів впливають на вибір школярами друзів і характе­ру стосунків з ними, 7,7 % — на оцінку прочитаних книг, проглянутих кінофільмів, те­лепередач; 5,8 % — на вибір професії. У переліку осіб, яких поважають школярі як особистість, вчитель зайняв останнє місце (9%), прияте-

192 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

лі — 73 %, одкокяасники — 52 %, керівники секцій, гуртків — 31 %, батьки - 27%.

Коди соціологи досліджували причини соціальної поведінки школярів, вони встановили, що 40 % випадків невідвідування уч­нями школи класні керівники фіксували, але не знали причин. Про позитивні якості інформовані менше, аніж про негативні. Тільки в 30 % випадків знали про прихильність дітей до технічної творчості, 15 % — про інтерес до спорту.

Ставлення педагогів до учнів визначається в основному трьо­ма критеріями: успішністю, дисциплінованістю і зовнішніми да­ними школярів, що створює своєрідні ножиці із-за різних крите­ріїв оцінки окремого учня школярами і вчителями.

Так, у 1974 році в США вийшла монографія Дж. Брофі і Т. Туда «Отношения учителя и ученика». Автори зазначають, що вчитель схи­льний краще ставитись до більш інтелектуальних, більш дисципліно­ваних, ретельних учнів. На другому місці стоять пасивно-залежні і спокійні. На третьому — розтяпи, які піддаються впливу, але ними важко керувати. Найбільш нелюбі — незалежні, активні й самовпев-нені школярі. В одному з експериментів 400 учителям були запропо­новані для оцінки особисті справи учнів. Завдання, яке було постав­лене перед вчителями, — визначити рівень інтелекту школяра, став­лення його до батьків, до школи, плани в розумінні подальшої освіти, ставлення до них ровесників. Секрет був у тому, що всім давалась одна і та ж справа, але до неї були прикладені дві різні фотокартки — свідомо приваблива і свідомо неприваблива. Виявилось, що «при­вабливим» дітям за рівних умов учителі приписували більш високий інтелект, кращий статус у групі, навіть батьків, більш зайнятих їхнім вихованням¹.

Такі ж дані наводять і інші дослідники у своїх працях: О.О. Бодальов у книзі: «Восприятие и понимание человека человеком». — М., 1982; І.С. Кон у брошурі «Какими они себя видят». — М., 1975.

О.М. Леонтьєв називає ознаки, за якими можна визначити негативні установки вчителя, тобто неусвідомлене погане став­лення до учня: він дає «поганому» учневі менше часу на відповідь, аніж «гарному»; не повторює запитання; не пропонує підказку, а одразу запитує іншого, або сам дає правильну відповідь, рідше хвалить за правильну; рідше усміхається, менш дивиться в очі «по­ганому», ніж «гарному» та інше.

Тому вчитель повинен частіше ставити собі запитання для ана­лізу стосунків з дітьми: чи досягнуто взаємопорозуміння з учня­ми? Чи говорять йому учні класу відверто? Чи радяться з»ним

Леонтьєв А.Н. Педагогическое общение. — М, 1979. — С. 14—15.

1.6. Дитина'і колектив 193

з приводу особистих справ? Чи звертаються діти з проханням до­
помогти вирішити конфлікт з батьками, іншими дорослими? Чи
знає він позашкільні інтереси школярів? Чи буває разом з учнями
в театрах, на концертах, виставках? Чи часто радиться з учнями? ^|нні

Чи добре знає домашні умови, здібності дітей? Чи отримує мора- р^ві~

льне задоволення від спілкування з ними тощо? ^ми

Аналіз відповідей на ці та подібні запитання допоможе вчите- И-

лю за необхідності коректувати свої стосунки із школярами.

юз-

Короткі висновки:

Важливим фактором, який впливає на формування особистос­
ті школяра, є класний колектив, який інтегрує мету, духовні цін­
ності суспільства, утворюючи своєрідну сполучну ланку між шко­
лярем і суспільством. У системі позитивних колективних стосун- ^об
ків дитина має можливість повніше розвинути свої здібності,
усвідомити себе як особистість. рди

Багатство ролей, які виконують учні в шкільному колективі, за- вік-

лежить від функціонування первинних і загальних, постійних і тим­
часових, одновікових і різновікових колективів, членом яких висту- я до
пає учень, їх гармонійної взаємодії, достатньо різнобічної діяльності. І?

Взаємодія конкретної особистості з ровесниками здійснюєть- _1Єр-

ся через систему ділових, офіційних і виборчих зв'язків і стосун-, на

ків, які виникають у процесі діяльності і спілкування. Характер, [_ен-

стиль, тон стосунків дорослих і дітей, а також дітей між собою
багато в чому визначають ступінь благополуччя особистості в ко- Зра-

лективі, його задоволення. _[К

Формування колективу вимагає організації значущої для членів
колективу діяльності. Виховний вплив учнівських колективів зростає,
якщо в них функціонує учнівське самоврядування, коли діти виступа­
ють не тільки як виконавці, але і як організатори конкретних справ, 1_ось
відповідальні за неї, що вимагає прояву ініціативи, творчого підходу. р_0Я

Згуртуванню колективу сприяють: постановка перспективи, традиції, робота з організаторами, пред'явлення вимог, педагогіч­но доцільна позиція дорослих, колективна творча діяльність.

Велике значення для виховання особистості школяра має їх участь у діяльності дитячих і громадських організацій.

Питання для обговорення: \оїсь

1. Одна з вимог багатьох педагогів — дати можливість особис­
тості виконувати різноманітні ролі в колективі — командних і під­
леглих, творчих і виконуючих,

—■ У чому значення даного підходу?

2. Давно встановлений факт, що часто безпосередній вплив
учителя, батьків, підлітків, старшокласників з ряду причин буває

194 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

малоефективним. А вплив через добре організований колектив дає кращі результати.

— Чи не є колектив знаряддям пригноблення особистості?

3. Суперечка про конформізм реагування учнів продовжується
уже багато років.

Одні вважають його неминучим, нормальним явищем у колек­тиві, яке допомагає людині погодити свою поведінку з поведін­кою ровесників, інші стверджують, що конформізм заважає роз­витку самостійності людини.

— Ваша позиція в цій суперечці?

4. У багатьох школах проводять День учнівського самоврядуван­
ня, коли в основному старшокласники заміняють (дублюють) дирек­
тора школи, його заступників, класних керівників, учителів у деяких
класах, тобто проводять уроки, «проробляють» порушників дисцип­
ліни, займаються організаційно-господарськими питаннями.

— Яка ваша оцінка такої практики?

5. Чи сприяє вихованню особистості покращанню взаємин у колективі обговорення на зборах характеристик учнів, складених самими школярами? Вчителями?

6. Що, на вашу думку, означають висловлювання: 1) В 5-А справжній колектив»; 2) «У класі немає справжнього колективу»?

Додаткові завдання

1. На прикладі відомого вам колективу дайте характеристику типів стосунків між членами колективу.

2. У період педагогічної практики з'ясуйте в учнів про тради­ції школи, класу, цікаві справи, в яких вони брали участь, їхні пропозиції щодо покращання виховної роботи в школі.

Нд'З. У книзі С. Соловейчика «Воспитание по Иванову» розпові­дається про плани класного керівника IV класу:

«Я прийду до них і скажу найпростіші слова, вони не раз це чули.

— Нам потрібно скласти план роботи. У кого які пропозиції? І напевно півкласу вигукне:

— У кіно!

— Йдемо в кіно!

— Культпохід у кіно!...Я відповім спокійно:

— У кіно? Добре. В кіно, так в кіно. Дуже добре. До речі, я теж люблю кіно. Але як же ми підемо в кіно?

— Тобто, що це значить: «Як ми підемо в кіно?». Хто не знає, як ходять в кіно? Купують квитки і йдуть в кіно!

— А я й сам не знаю, друзі, як ми підемо в кіно... Мені завжди потрібно спочатку поміркувати... Хто допоможе мені?

— У чому — допоможе?!

1.6. Дитина і колектив

— А ось у чому... Хто допоможе мені придумати, яким чином ми
підемо в кіно?..

І ми залишилися вчотирьох або вп'ятьох...

І я розповім їм, що я придумав на перший випадок. Ми повинні піти не в сусідній звичайний кінотеатр, а вибрати з газети найцікаві­ший для всіх кінофільм із тих, що йдуть зараз у місті. Для цього ми запропонуємо список із 3—4 кінофільмів і проведемо голосування.

— Таємне? Відкрите?

— А як ви думаєте?

— Потім, — скажу я, — наперед купимо квитки, але як ми їх роз­поділимо? За жеребом, як попало?

— За жеребом! Візьмемо шапку і за жеребом!

— Тоді, може, — скажу я, — зробимо один квиток щасливим?
Вирішимо і про щасливий квиток — що на ньому написати, щоб

було смішним.

— А в самому кінотеатрі! По-перше, в кінотеатрі працюють люди

— є білетерша, є кіномеханік, є касир, адміністратор сидить за вік­
ном! Уявляєте? Просто подаруємо йому квіточку!..

— Нас буде майже сорок чоловік, і ми всі відразу з'явимося до
контролера, і всі захочуть, звичайно, пройти першими... Як бути?

...Може, на кожному квитку написати олівцем номер, щоб за чер­гою? Чи це нудно? А може, написати літери так, щоб складалось на квитках смішна фраза із сорока літер? І увійти в кіно цілим речен­ням? Напишемо на квитку і номер, і літеру...

Я запропоную, щоб після кіно, на наступний день, ми всі зібра­лись і «влаштували різнобій» — щось приблизно звичному їм КВК.

Розподілимось на 4 команди, і кожна команда буде задавати запитання по кінофільму, щоб дитина уважніше дивилась картину і міркувала над нею...

Нехай кожна команда придумує запитання на такі теми: щось про діючі особи (в чому одягнуті, улюблене висловлювання героя, причини його вчинку, головна риса героя, і щось про акторів, зайня­тих у кінофільмі, і його винахідників (і нехай, таким чином, діти впер­ше в житті помітять, що у кінофільмі є режисер), і якісь запитання із історії кіно...

А розділимось ми на ці команди заздалегідь, завтра ж...»¹

— Взявши ці міркування за зразок, уявіть план організації якоїсь
справи з дітьми «свого» класу.

4. Нижче названо окремі ознаки згуртованого колективу. Вне­сіть необхідні, на вашу думку, доповнення або висловіть свою незгоду з тим, що представлено:

Соловейчик С. Воспитание по Иванову. — М., 1989. — С. 206—211.

196 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— наявність дійових органів самоврядування;

— спільні інтереси, сфери діяльності;

— співробітництво, взаємодопомога, турбота одного про ін­шого, повага;

— визнання самоцінності особистості;

— взаємна вимогливість, відповідальність особистості за свої вчинки перед дитячою спільністю;

— колективний опір деструктивним діям особистості;

— підлеглість кожного спільно виробленим шкільним прави­лам і рішенням спільноти.

5. Розробити програму роботи дитячої громадської організації, включивши в неї такі розділи:

— Хто ми? Наша мета;

— Що нас об'єднує? Наші заповіді, девізи, правила, закони, символи;

— Кожний має право. Наші обов'язки;

— Хто наша зміна?

— Хто нами керує?

— Хто нам може допомогти? Ми співробітничаємо з...

— Зміст нашої роботи (основні напрями. Наприклад: школа виживання, школа демократичної культури, гра, дитячий орден милосердя, шоуманія та ін.).

— Форми роботи.