Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Період 1848 — 1900 років

Читайте также:
  1. Адвокатура України у радянський період.
  2. В) період військової демократії.
  3. Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у національній економіці протягом певного періоду часу (як правило, року).
  4. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.
  5. Відновлення пенітенціарної системи України в повоєнний період.
  6. Відомо, що під час м язевої діяльності виникають підвищені потреби у кисні. Дати характеристику періоду відпочинку з точки зору оплати кисневого боргу.
  7. Вікова періодизація
  8. Геополітичне положення українських земель в період первіснообщинного ладу
  9. Гетьманщина XVIII ст.: хар-ка періоду. Введення рос. законів. Діяльність Першої та Другої Малорос. колегій, та рос. тимчасового органа «Управління гетьманською владою»...
  10. Гетьмманщина у період гетьманування Мазепи (1687-1709рр.). Особливості періоду.

Революційні події 1848-49 років зрушили частково і Закарпаття. Чимало молодої інтелігенції захопилося гаслами угорської революції; проте шовіністичний характер угорського руху відштовхував слов'янські народи та штовхав їх на союз із Віднем. Серед закарпатців, які поставилися вороже до угорської революції, були такі видатні постаті 19 століття як письменник і невтомний освітній діяч-«пробудитель» о. О. Духнович (1803–1865) та енергійний політик і публіцист Адольф Добрянський (1817—1901). Під впливом Добрянського словацькі учасники Словацького Конгресу в Празі висунули проект, щоб у складі Угорщини була створена автономна словацько-українська область. У квітні 1849 А. Добрянський відстоював перед Головною Руською Радою у Львові програму об'єднання Галичини й Закарпаття в окремий автономний «коронний край» у складі Габсбурзької монархії. Згодом він очолив делегацію від закарпатських українців до цісаря Франца Йосифа І, яка пред'явила у Відні постулят про створення в межах Угорщини «Руського воєводства» з національно-територіяльною і культурною автономією.

Незважаючи на поразку угорської революції, уряд не виконав прохання про виділення Закарпаття в окрему одиницю, тільки А. Добрянський та інші закарпатські діячі отримали високі адміністративні пости в закарпатських комітатах. Закарпатська інтелігенція не використала як слід цієї ситуації, а згодом відносини в Угорщині та на Закарпатті не сприяли політичній організації закарпатських українців. Внаслідок посилення абсолютизму в Австрії та з новим зростанням угорського націоналізму серед закарпатської інтелігенції дедалі виразніше виявляється орієнтація на зовнішні чинники; частина її угорщиться, а серед решти поширюється ідеологія москвофільства. Його фанатичним пропагандистом був священник Іван Раковський, редактор видаваної урядом «Церковної Газети» (1856–1858). Розвиткові москвофільства сприяли традиційні серед закарпатського духовенства думки про потребу всеслов'янської писемної мови; але тепер з церковно-слов'янської мови це переносилося на російську. Глибоку пам'ять залишили також події 1849 p., що виявили перемогу Миколи І над угорською революцією. Як видно з прикладу А. Добрянського, москвофільство на Закарпатті спочатку не перечило льояльності до Габсбурґів, але згодом все дужче зверталося в бік Росії. В протилежність до Галичини, ця течія на Закарпатті довгий час не знаходила противаги в народовецькому таборі і панувала майже неподільно. Москвофільство одночасно призвело до розриву між інтелігенцією і селянством та ніяк не могло перешкодити угорським впливам.

Погодження між Австрією та Угорщиною 1867 року у формі дуалістичної австро-угорської монархії кинуло національні меншості на поталу угорської олігархії. Скромні здобутки, що їх закарпатські українці досягли в 1850-их pp., були негайно ліквідовані. Греко-католицька церква, як єдина національна установа закарпатських українців і їх офіційна репрезентація, стала поволі слухняним знаряддям денаціоналізаційної політики Будапешта. На іменування закарпатських єпископів набув головного впливу угорський уряд, і тому, починаючи від С. Паньковича (1866–1874), що лишив по собі славу ренеґата, Закарпаття одержувало тільки єпископ-мадяронів. Завмирали українські парафіяльні школи, одна по одній зникали газети («Свѣтъ» 1867—71, «Новый Свѣтъ» 1871—73, «Карпатъ» 1873—86, «Листокъ» 1885—1903), занепадала діяльність освітнього товариства «Общество св. Василія В.». Поглиблювалася ізоляція Закарпаття від Галичини. Закарпатські літератори другої половини 19 ст. (О. Павлович, А. Кралицький, І. Сильвай, Є. Фенцик, О. Митрак, Ю. Ставровський-Попрадов й ін.) продовжували писати твори дивовижним жаргоном («язичіє»), що був мішаниною російської, церковно-слов'янської та народної мов. І змістом ця література була далекою від живих громадських, культурних і соціальних інтересів народу.

До цього долучилася ще і господарська катастрофа, що спіткала Закарпаття в кінці 19 ст. Незважаючи на юридичну емансипацію селянства (знесення панщини і підданства 1848 p.), воно далі перебувало у фактичній соціальній та економічній залежності від дідичів. Внаслідок приросту населення та дріблення наділів, при слабому поступі урбанізації та індустріалізації, швидко давав себе відчути земельний голод. Над селом тяжіли алкоголізм, лихварство, неврожаї в 1890-их pp., а звідси голодування населення. В 1898—1902 pp. угорський уряд, на прохання єпископ Ю. Фірцака, розпочав т. зв. «Верховинську акцію», себто ряд соціально-господарських заходів для покращення становища селянства. Хронічні злидні були поштовхом для еміграції до США, яка з 1880-их pp. набрала масового характеру. Еміграція була найінтенсивніша в західному Закарпатті, де здавна існувала традиція сезонових заробітчанських мандрівок. В західних комітатах (Шариш, Земплин, Унґ) еміграція забирала увесь природний приріст населення, а в 1905—07 pp. доходила навіть до 200% природного приросту; ніяка інша слов'янська територія не дала такого порівняно високого відсотка переселенців до Америки.

Pp.

 

Період 1900 1914 pp. позначився трьома важливими процесами: посиленням угорського тиску, новою хвилею москвофільської пропаганди і виникненням народовецької (національно-української) течії. Шкільні закони 1902 і 1907 (т. зв. закон Аппоньї) вводили угорську мову до церковних шкіл; у результаті зугорщено все шкільництво. В ділянці церковної політики створено 1912 р. з частини парохій мукачівської і пряшівської єпархій Гайдудорозьку єпархію, де введено угорську богослужбову мову. Пряшівський єпископ С. Новак впровадив григоріянський календар, а міністерство освіти 1918 впровадило до українських публікацій угорську абетку. З 1900-их pp. долею Закарпаття почали більше цікавитися російські слов'янофільські кола в Петербурзі та москвофіли Галичини. За підтримкою панславістичного діяча графа Володимира Бобринського в Петербурзі, почалась агітація за православіє, для чого створювала пригожий ґрунт угорська денаціоналізаційна політика. Угорська влада придушила цей рух, а на процесі в Марморському Сиготі (грудень 1913 — березень 1914) засуджено на кару ув'знення кількадесять селян-неофітів православія на Закарпатті. Загальний занепад закарпатського населення, з одного боку, і приклад галицького відродження, з другого, спонукали групу молодшої світської і духовної інтелігенції звернутися до народу, працювати разом з ним над його освітнім і соціальним піднесенням. Це т. зв. народовецька течія, яка згодом, серед змінених умов чехо-словацького режиму, вирішально спричинилася до національного відродження Закарпаття. Першим представником модерного українства, що взяв собі до серця долю «зраненого брата», був Михайло Драгоманов; в 1875—76 pp. він двічі побував на Закарпатті. З 1890-их pp. закарпатськими темами зацікавилося кілька галицько-українських вчених: Іван Франко(історія літератури), Володимир Гнатюк (етнографія), Іван Верхратський (діалектологія), Степан Томашівський (історія і статистика). Антропологічні дослідження провадив Федір Вовк. Під їхнім впливом співпрацювали в публікаціях Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) місцеві діячі — Юрій Жаткович(історик) та Стрипський Гіядор (дослідник літератури). На літературно-мовному відтинку розпочав народовецький напрям Чопей Василь, автор «Русько-мадярського словаря», базованого на живих народних говорах. Видатним освітнім діячем першої половини 20 ст. був о. Августин Волошин, автор «Граматики малоруської мови» (угорською мовою, 1907), що набула на тривалий час нормативного значення. Він також видавав газету «Наука» та склав ряд підручників, календарів і освітніх книжок для народу. Народовецький рух до першої світової війни, хоч не був чисельним, все таки пустив тривале коріння. Коли восени 1918 р. упала стара Угорщина, народовецький рух поставив перед собою вже й політичні завдання.

16. Особливості культурного життя населення українських земель у складі Литви-Польщі(1340-1569)

Роз´єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV—XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель перебувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства. Але з часом політичні обставини складалися не на користь України: почав зростати авторитет Московського князівства, особливо після перемоги над татаро-монголами на Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. Наслідком політичних побоювань Литви став договір з Польщею 1385 р. За умовами договору литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою; він зобов´язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви; приєднати до Польщі литовські та українські землі. Так звана Кревська унія відкривала шлях до полонізації українських земель та експансії католицизму. Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов´язана і з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кардиналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап — все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі. Як відомо, на зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація — реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою “Товариство Ісуса”. Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім освітянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав