Читайте также:
|
Вибір методів управління ризиком (впливу на ризик) має на меті мінімізувати можливий збиток у майбутньому. Це здійснюється вибором раціонального способу зменшення ризику із декількох.
Збереження ризику – найчастіше відмова від дій, спрямованих на компенсацію збитку, чи його компенсація з інших джерел (фонд ризику, фонд самострахування, кредити і т.д.).
Передача ризику – передача відповідальності за нього третім особам (часто за винагороду) при збереженні існуючого рівня ризику (наприклад, шляхом страхування ризику).
Уникнення ризику означає відмову від реалізації заходу (проекту), зв’язаного з ризиком.
Запобігання ризику означає просте відхилення від заходу, пов’язаного з ризиком, що найчастіше означає відмову від прибутку.
Зниження ризику – це скорочення імовірності й обсягу втрат.
Для зниження ступеня ризику застосовуються різні прийоми: профілактика господарських ризиків; диверсифікація; лімітування; самострахування; страхування; страхування від валютних ризиків; хеджування; одержання додаткової інформації про вибір і результати; одержання контролю над діяльністю в пов’язаних галузях; облік і оцінка частини використання специфічних фондів підприємства в її загальних фондах та ін.
Диверсифікація ризиків. Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою.
Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня фінансового ризику, як розсіяння інвестиційного ризику.
Як напрямки диверсифікації ризиків можуть бути використані:
а) диверсифікація різних видів діяльності (передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій);
б) диверсифікація постачальників товарів (наприклад, передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з постачання на підприємство основних груп товарів);
в) диверсифікація асортименту продукції, що випускається.
г) диверсифікація портфеля цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);
д) диверсифікація депозитного портфеля (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення);
є) диверсифікація кредитного портфеля (вибір різних форм кредитування діяльності підприємства;
ж) диверсифікація портфеля страхових послуг для зниження втрат від ризиків фінансово-економічної діяльності.
Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум затрат, продажу, кредиту і т.ін.
Система таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може включати:
а) максимальний обсяг комерційної операції із закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом;
б) максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);
в) максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцю (у рамках диференційованих груп чи покупців груп товарів);
г) мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);
д) граничний розмір використання позикових коштів в обороті (чи їхня питома вага у загальній сумі використовуваного капіталу);
е) максимальний розмір депозитного внеску, розміщуваного в одному комерційному банку тощо.
Ще одним із методів зниження ступеня ризику є самострахування. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових труднощів фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди в залежності від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених витрат, кредиторської заборгованості і т. і н. Створення їх є обов’язковим для окремих видів підприємств, тих, що функціонують у формі акціонерних товариств або мають спеціальні фінансові вимоги для здійснення ліцензійної діяльності.
Самострахування – група заходів для внутрішнього страхування ризиків, що покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства. До найбільш розповсюджених форм внутрішнього страхування ризиків належать наступні:
– забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик» полягає у вимозі від контрагентів додаткового доходу по ризикованих операціях вище того рівня, що можуть забезпечити безризикові операції (додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику);
– забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій, яка передбачає розрахунок і включення в умови контрактів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення контрагентами своїх зобов’язань (рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати підприємства у зв’язку з неотриманням доходу, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей та інших негативних наслідків господарських ризиків;
– забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових засобів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування господарських ризиків за тими операціями підприємства, за якими відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів. Таке резервування фінансових ресурсів здійснюється у формах:
а) формування резервного (страхового) фонду підприємства відповідно до вимог законодавства і статуту підприємства;
б) формування цільових резервних фондів, розміри відрахувань, до яких визначаються статутом підприємства й іншими внутрішніми нормативними документами;
в) формування резервних обсягів фінансових засобів при розробці бюджетів по окремих господарських операціях, яке здійснюється у вигляді спеціальних статей бюджету;
г) нерозподілений залишок прибутку розглядається як резерв фінансових ресурсів, використовуваний у необхідних випадках з метою ліквідації негативних фінансових наслідків окремих господарських операцій підприємства.
Хеджування є ще одним методом зниження ступеня ризику.
Здійснення операцій «хеджування» дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах. Принцип операції «хеджування» полягає в тому, що, купуючи товар (цінні папери) з постачанням у майбутньому періоді, підприємство одночасно здійснює продаж ф’ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів (цінних паперів). Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових (біржових) цін як покупець реального товару (конкретних видів цінних паперів), то воно одержить виграш як продавець.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 240 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
|