Читайте также:
|
Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування чи законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованому чи іншій третій особі.
Страховий ризик – термін, що має декілька значень:
1. Ймовірність страхового випадку. Обчислена математично, ця ймовірність є основою для побудови страхових тарифів.
2. Конкретні об’єкти страхування за їх страховою сумою і ступенем ймовірності нанесення шкоди. У цьому розумінні розрізняють крупні, середні і дрібні страхові ризики залежно від величини їх вартості, а також більш чи менш небезпечні ризики за ступенем ймовірності загибелі або ушкодження об’єктів страхування. У другому трактуванні термін страховий ризик широко застосовується у міжнародному страхуванні.
Управління страховим ризиком покликане забезпечити оптимальне для підприємства співвідношення прибутку та ризику.
Необхідною умовою для розв’язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись: збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності підприємства в минулому та поточному періодах, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.
Складові процесу управління ризиком визначаються залежно від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, особистої майстерності, професіоналізму, схильності до ризику менеджера (суб’єкта прийняття рішення). Процес управління ризиками розділяють на такі етапи: ідентифікація ризиків; аналіз та оцінка ризиків; вибір методів управління ризиками і їх використання.
Організація процесу управління ризиками складається з шести етапів:
1. Визначення мети. Для підприємства головною метою є забезпечення існування фірми у непередбачених умовах (пожежа,
пограбування), підтримки відповідного рівня фінансовоекономічної безпеки.
2. Ідентифікація ризику полягає у визначенні видів ризику.
3. Оцінка ризику – визначення рівня ризику з позицій ймовірності його виникнення та встановлення величини можливого збитку.
4. Вибір методів управління ризиком в залежності від виду ризику.
5. Використання обраного методу.
6. Оцінка результатів. На цьому етапі аналізується рівень досягнення поставленої мети і визначається сутність відхилень, а також пропонується корекція мети чи вдосконалення моделі та повторення циклу управління.
В результаті ґрунтовного якісного та кількісного аналізу обирається один із способів управління ризиком. Серед засобів управління ризиками виділяють дві групи: організаційно-технічні та фінансово-договорні. До організаційно-технічних належить: уникнення; попередження; прийняття (збереження чи навіть збільшення); зниження ступеня ризику (оптимізація).
Зниження ступеня ризику може здійснюватись зовнішніми засобами, тобто шляхом його передачі, який, у свою чергу, здійснюється:
– через розподіл ризику, який полягає в тому, щоб покласти певну частку відповідальності за ризик на того учасника реального інвестиційного проекту, який здатний його контролювати краще від інших;
– за допомогою внутрішніх ресурсів – розподіл фінансових, матеріальних коштів з урахуванням принципів лімітування, диверсифікації.
Страхування ризику. В принципі страхування належить до методу передачі ризику через укладення контракту і найбільше відповідає ідеальним умовам, які ставляться до передачі ризику.
З точки зору страхувальника, використання страхування переводить фінансовий ефект, який виникає через ризик, на іншого суб’єкта – страхову компанію (страховика), тоді як страховик покриває ефект ризику страхувальника, виплачуючи йому певну частину грошей. За це страховик потребує від страхувальника оплати страхової премії. Із цієї премії і премій інших страхувальників страховик створює фонд, з якого компенсує збитки, які може понести страхувальник. Тому основна функція страхової компанії – передбачити фінансовий ефект ризику страхувальників. Якщо поняття вартість ризику розглядати як суму фактичних збитків підприємця від реалізації цього ризику і витрат на відшкодування таких збитків та їх наслідків, то страхування дає змогу зменшити цю суму (вартість страхового ризику) до розміру страхової премії.
Сьогодні витрати на страхування підприємств у розвинутих промислових країнах змінюються від 1% до 20% обсягу щорічного продажу залежно від галузі, місцезнаходження фірми тощо. В економічній практиці страховим структурам передаються наступні види ризиків:
– ризик пошкодження/знищення майна внаслідок пожежі, стихійного лиха, технологічної аварії тощо;
– ризик повної/часткової (тимчасової) втрати працездатності співробітниками підприємства під час виконання службових обов’язків внаслідок нещасного випадку;
– ризик, пов’язаний з необхідністю відшкодування збитків, що їх зазнала третя особа внаслідок певних дій (відсутності необхідних заходів) з боку підприємства, його співробітників, а також ризик збитків, спричинених даному підприємству некваліфікованими (нечесними) діями його співробітників;
– фінансово-комерційні ризики, які можуть реалізуватися у вигляді недоотримання прибутку, збільшення періоду кругообігу коштів тощо в результаті дії зовнішніх не передбачуваних чинників. Переваги, які отримує страхувальник від страхування, включають в себе можливість використання сервісних послуг з менеджменту ризиків, які забезпечуються страховою компанією чи страховим брокером. Приймаючи рішення щодо обрання способу управління ризиком, слід насамперед враховувати можливий рівень збитків та ймовірність реалізації певного типу ризику.
Класифікуючи ризики на основі ймовірності їх реалізації та обсягів можливих збитків, можна виділити два граничних типи:
1. Ризики, які спричиняють окремі незначні збитки, що мають тенденцію повторюватись.
2. Ризики, наслідком яких є катастрофічні за обсягом збитки, ймовірність реалізації яких незначна.
Якщо в першому випадку доцільне прийняття ризику з його оптимізуванням шляхом створення резервів коштів, то другий випадок є класичним прикладом ризику, який доцільно передавати страховику (в окремих випадках доцільно застосовувати розподіл ризику).
Більшість ризиків, які загрожують економічній діяльності, є проміжними варіантами порівняно з наведеними вище. Управління ризиками наведено в табл. 8.2.
Кожне підприємство може прийняти свою градацію рівнів збитків та імовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. У реальному житті доцільно використовувати поєднання окремих способів зниження ризику, комбінуючи зовнішні та внутрішні методи оптимізації ризику.
Таблиця 8.2
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 122 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |