Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Клієнти соціальної роботи

Читайте также:
  1. Актуальність соціальної роботи у світлі реформування пенітенціарної системи України.
  2. Алгоритм виконання курсової роботи
  3. Алгоритмічні роботи з величинами
  4. Безпека роботи з комп'ютерною технікою.
  5. Бібліографічне оформлення індивідуальної роботи
  6. Взаємозв'язок соціології та соціальної роботи.
  7. Взаємозв'язок теорії та практики соціальної роботи
  8. ВИБІР ТЕМИ КУРСОВОЇ РОБОТИ
  9. ВИБІР ТЕМИ КУРСОВОЇ РОБОТИ.
  10. Вивчення показників роботи і організації бухгалтерського обліку підприємства

Клієнтом соціальної роботи вважають окрему особу, групу людей, їхніх родичів, сім'ї, громади, які є адресатами соціальної роботи і які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно, і тому потребують сторонньої допомоги фахових соціальних працівників.

Закон України «Про соціальні послуги» (2003) визначає, що соціальна допомога може надаватися людям, які потрапили у складні життєві обставини. Тобто практично кожна людина може стати клієнтом соціальних служб, коли виникає ситуація чи обставини, які неможливо об'єктивно подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпече-ність, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа тощо). Ці ситуації перевищують звичний адаптивний потенціал людини, вони приховують у собі або виклик, або загрозу життєдіяльності, погребують додаткових моральних і матеріальних ресурсів.

Соціальні служби зазвичай мають певні критерії, за якими вони визначають своїх клієнтів, згідно із наданням того чи іншого різновиду допомоги. У державних соціальних службах умови отримання допомоги, тих чи інших послуг визначені законодавством або іншими пормативцо-правовими документами, недержавні соціальні служби можуть встановлювати такі критерії, виходячи із власної місії, принципів роботи та можливостей.

Звичайно, у кожному суспільстві можуть бути виділені різні вразливі категорії громадян. Люди, з якими мають справу соціальні працівники, різні за віком (від немовлят до престарілих) і охоплюють представників різних рас, релігій, етнічних та соціоекономічних груп.

На Заході клієнтами чи потенційними клієнтами соціальної роботи можуть бути:

бездомні люди;

родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань щодо дитини або одного з партнерів;

подружні цари, що мають серйозні подружні конфлікти;

родини, в яких дитину виховує лише один з батьків, та в яких сер-т по зі і і конфлікти супроводжуються насильством з боку батька, а також ві іканням, делінквентною поведінкою, труднощами у навчанні дитини;

ВІД-інфіковані люди та їхні родини; люди, що мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні обмеження, недостатність навичок та інші чинники;

люди, які перебувають в ув'язнені чи колишні в'язні, життя яких було поламано через покарання внаслідок порушення закону;

незаміжні вагітні дівчата-підлітки чи такі, що вже виховують дитину;

гомосексуали та лесбіянки, що мають особисті або сімейні проблеми;

люди, що мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність;

люди, залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

мігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто стали жертвами расизму, сексизму або інших форм дискримінації;

люди із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

люди похилого віку, що не можуть адекватно функціонувати;

мігранти та біженці, що мають недостатні необхідні ресурси;

діти, які залишилися без піклування батьків, та ті, які зазнають насилля;

діти, що мають проблеми, пов'язані з навчанням у школі, та їхні родини;

люди, що знаходяться у стресовому стані, пов'язаному з травматичними подіями (смерть близької людини, природні чи техногенні катастрофи, вихід на пенсію тощо), а також діти, що залишили родину.

Не всі наведені групи належать до потенційних клієнтів соціальної роботи в Україні.

Варто підкреслити, що стан клієнта є динамічним. Соціальному працівникові потрібно прагнути розвивати самостійність своїх клієнтів. Клієнт не повинен бути залежним, стосунки з соціальним працівником мусять характеризуватися взаємодією, партнерством. Важливо зрозуміти, що клієнтом за певних обставин може стати кожен і цей процес «перетворення в клієнта» починається тоді, коли починається його взаємодія з соціальним працівником та укладається угода/контракт (в усній чи письмовій формі) про співпрацю.

Варто зазначити, що чимало клієнтів, наприклад ті, що мають соматичні чи психічні захворювання або інвалідність, старі люди, наркомани, можуть залишатися клієнтами соціальних служб тривалий період, іноді впродовж всього життя, а для інших це може бути лише короткотривала співпраця. Деякі клієнти самі пізніше можуть стати со-ціальними працівниками, здобувши відповідну освіту. Такі приклади її соціальній роботі непоодинокі і професіонали підтримують бажання колишніх клієнтів допомагати людям із схожими проблемами, які и своїй професійній діяльності можуть спиратися на власний досвід. Прикладом допомоги особам із інтелектуальною недостатністю може слугувати київське благодійне товариство «Джерела», де навченим батькам делеговано функції соціальних працівників. Або терапевтична спільнота «Маріїна школа» при Київській міській наркологічній лікарні «Соціотерапія», де колишні клієнти стали соціальними працівниками.

Тому не доцільно протиставляти клієнтів соціальним працівникам. Разом із тим соціальні працівники повинні брати на себе відповідальність 11 юдо тих, хто став клієнтом (чи то з власної волі, чи був змушений працювати з соціальним працівником з огляду на вимоги інших агенцій чи закладів). Ця відповідальність стосується пошуку прийнятних етичних шляхів розв'язання проблем клієнтів та можливих наслідків прийнятих рішень.

JJocHTb часто клієнти соціальної роботи не можуть задовольнити свої потреби, через що повністю чи частково позбавлені можливості брати активну участь в житті суспільства, громади, вони виштовхнуті на периферію суспільного життя, не здатні підтримувати соціальних зв'язків та вести спосіб життя, поширений та прийнятний у відповідному суспільстві, членами якого вони є. Такий стан у сучасній соціальній роботі називають соціальним вищюченням.^

Останнім часом все більшого поширення набуває думка, що одним із основних призначень соціальної роботи є допомога та підтримка окремих осіб чи груп в подоланні соціального виключення. Наприклад, у Великобританії створено спеціальний урядовий підрозділ соціального виключення, фахівці якого визначають виключення як те, «що може трапитися, коли індивіди чи райони страждають від по-єднання взаємопов'язаних проблем, таких як безробіття, недостатні павички, низькі прибутки, погане житло, оточення з високим рівнем злочинності, погане здоров'я і розпад сім'ї». Тобто йдеться про стан багатозначної депривації, в якому перебувають індивіди чи групи.

Виключення може стосуватися різних сфер, як-от:

економіка, де чинниками виключення можуть бути бідність, тривале безробіття, обмежений доступ до можливостей кредитування та до сучасних технологій;

життєвий простір, де чинниками виключення можугь бути сусідство, яке загрожує безпеці індивідів чи груп, високий рівень кримінальності, бідність місцевого оточення, роз'єднаність громади, географічна ізоляція чи віддаленість району, де мешкають індивіди чи групи, відсутність чи обмеженість місцевих послуг, у тім числі транспорту, освіти; мобільність, де виключення спричинено відсутністю транспортних засобів чи доріг, та призводить до скорочення доступу до соціальних мереж, зручностей, товарів і послуг;

політика - можливість впливати на прийняття політичних рішень на організованому рівні, коли чинниками виключення є позбавлення громадянських прав, відмова від громадянських прав та свобод, нестача представництва, неможливість брати участь в здійсненні влади;

можливість приймати рішення, де виключення пов'язане з безправністю людини та обмеженим вибором;

особистість, де до виключення призводять етнічність, культура, клас, життєві навички/ досягнення в освіті, стать/гендер, релігія, сексуальність та стан здоров'я;

соціальні мережі, де чинниками виключення можуть бути розпад (порушення) формальних чи неформальних мереж, самотність, ізоляція, брак інформації, соціальний стан;

соціальний вимір, де виключення може бути зумовлене поширенням злочинності, сімейною динамікою, низьким рівнем освіти, нерівністю, браком соціальних прав, браком доступу до прийнятного медичного догляду та соціального захисту.

Соціальні працівники мусять зважати на існування в суспільстві різних груп, що мають неоднаковий рівень доступу до суспільних ресурсів, а відтак є соціально виключеними. Наприклад, працюючи з такою групою клієнтів, як біженці, соціальні працівники повинні подолати їхнє соціальне виключення, а саме:

подати психологічну підтримку для корекції травмуючого досвіду клієнтів;

мотивувати і зміцнити можливості для самодопомоги клієнтів;

допомогти у вивченні клієнтами мови країни проживання та в здобутті ними професійної освіти;

налагодити стосунки з оточенням та самовизначення клієнтів;

започаткувати чи взяти участь у створенні відповідних структур/організацій для роботи з біженцями та їхніми сім'ями;

активізувати групи підтримки в громаді (чи допомогти їх створити), проводити роз'яснювальну роботу, спрямовану на подолання ворожості до представників цієї групи.

Практика соціальних працівників передбачає діяльність, спрямовану на допомогу індивідам, групам, громадам стати включеними, тобто інтегрованими в суспільство. Така практика зосереджена насамперед на правах, дотичних до запобігання соціальному виключенню, а саме таких, як недостатній доступ до інститутів громадянського суспільства - Законодавчої та політичної систем, до базового рівня освіти, охорони здоров'я і матеріального добробуту. З огляду на це особа, яка звертається до соціальної агенції, має розглядатися вже не як вразливий клієнт, ЩО має певні потреби, а як громадянин, якому потрібно надати допомогу в реалізації його прав як члена суспільства.

Клієнти соціальної роботи часто зазнають дискримінації, тобто упередженого та негативного ставлення, яке ґрунтується на певних характеристиках, як-от раса, стать, релігія, етнічність. Таке ставлення спирається на стереотипи - відносно стійкі уявлення про соціальне явище, соціальний статус або об'єкт (конкретного індивіда або групу). Дискримінацію часто виражають, навішуючи тавро, певне ім'я, прізвисько, назву людини або її проблеми на основі певних характеристик або моделей поведінки. Скажімо, упереджене ставлення до людей похилого віку (ейджизм) на практиці призводить до дискримінації за віком.

Дискримінації за віком можуть зазнавати й діти. Наприклад, за даними опитування дітей 9-17 років, яке проводив в Україні центр «Соціальний моніторинг» за сприяння ЮНІСЕФ, лише один відсоток дітей соціально незахищених категорій вважає, що права дітей в Україні не порушують. Таким чином діти почувають себе безправними в світі дорослих, у них обмежені можливості висловлювати та відстоювати свою думку.

Якщо ж при цьому дитина належить до національної меншини або є темношкірою, то їй інколи доводиться бачити чимало прикладів дискримінації за етнічною ознакою (расизм). Наприклад, у школах таких дітей можуть дражнити, роботодавці не прийматимуть на роботу, представники правоохоронних органів демонструватимуть більш упереджене й прискіпливе ставлення (досить згадати постійні перевірки документів на вулицях великих міст України, які зазнають «особи кавказької національності» та темношкірі іноземці).

Стереотипи й упереджене ставлення виявляються, зокрема, в мові. ()дна з найочевидніших мовних проблем - це використання особових займенників (приміром, соціальний працівник - це переважно «він» у фаховій літературі, хоча левову частку працівників соціальної сфери становлять жінки). Однак, проблеми використання мови значно глибші й делікатніші за вживання особових займенників. У більшості великих індивідуальних служб простежуємо виразну картину: жінки становлять основну частину робочого персоналу служби, доглядаль-ииків, практичних працівників, тоді як серед вищого керівництва переважають чоловіки. Це може слугувати прикладом дискримінації за статтю (сексизм). Дискримінація призводить до нерівності влади, неоднакового доступу до суспільних ресурсів і послуг тощо, тобто до того, що отримало назву соціального виключення, про яке йшлося раніше. Дискримінація часто-густо пов'язана як із місцем людини в структурі суспільства, так і з особистісною ідентифікацією, наприклад, чоловік чи жінка, середній чи робочий клас, молодий чи літній, гетеро- чи гомо-сексуал, має чи не має функціональні обмеження, приналежність до національної меншини тощо. Така ситуація є наслідком матеріального й ідеологічного пригноблення.'

Соціальна робота має бути орієнтована на зняття тавра суспільного відторгнення клієнтів (наприклад, розумово відсталих, людей із функціональними обмеженнями, людей, котрі живуть з ВІЛ, тощо) як "дефектних" або "меншовартісних".* Ставлення до таких людей має ґрунтуватися на визнанні в них передусім особистості та прийнятті їх такими, якими вони є, повагу до їхньої честі та гідності. Як зазначає Шуламіт Рамон, основна проблема полягає не в обмеженні можливостей певної людини чи групи людей, пов'язаних з порушенням тих чи інших функцій організму, а в наявному у суспільстві ставленні до інвалідів та інвалідності.'У сучасному світі, на думку цієї авторки, набуває поширення принцип «нормалізації» або «соціальної валоризації». Він ґрунтується на переконанні, що «перебування в установах закритого типу небажане для людей із будь-яким типом патології, майже всі особи, навіть зі стійкими вадами, можуть і повинні мати якомога нормальніше і повноцінніше життя у спільноті, отримуючи необхідну їм для цього індивідуальну підтримку».

У соціальній роботі всі учасники повинні активно працювати, аби протистояти шкідливим наслідкам соціального пригнічення можливостей тих, хто живе в несприятливому соціальному оточенні. Практичне застосування принципу непригнічення означає, що основою достойної практики соціальної роботи має стати^ наснаження^ тобто підтримка клієнтів соціальних служб, підвищення їхньої впевненості, •самооцінки, компетенції, щоб вони могли виступати від свого імені та від імені своєї родини в наявних службах; об'єднуватися з іншими клієнтами для створення служб, які їм потрібні.

Фахівці з соціальної роботи поряд з терміном «наснаження» вживають терміни «імпаурмент», «надання повноважень», «активізація», «зміцнення».

Це поняття увійшло в обіг у соціальній роботі наприкінці 1980-х, коли почали обговорювати протиріччя між залежністю та незалежністю, автономією та захистом людини, правами громадян та владою уряду. Саме тоді було сформульовано, що призначення соціальної роботи полягає в тім, щоб допомогти людям допомогти собі.

' Обґрунтування необхідності допомогти людям допомогти собі має Гриєдину сутність: етичну, політичну та психологічну.^-Етичні причини необхідності застосування наснаження ґрунтуються на вірі у надзвичайну цінність кожної людини, що, власне, походить з християнства. Демократичні переконання забезпечують політичне обґрунтування того, що влада повинна бути поділена між громадянами. І Ісихологічне обґрунтування полягає в тому, що люди тим скоріше та ТИМ охочіше змінюються, діють чи дотримуються певного плану, чим оільшу роль вони грають у прийнятті рішення. Мотивація - важливий принцип у соціальній роботі. Послуги успішні тільки тоді, коли клієнт бере активну участь у користуванні ними. Найліпші послуги та плпдосвідченіші консультанти не будуть ефективні, якщо користувачі не були залучені у планування роботи служб. Користувачі - найліпші експерти послуг.

* Ідея наснаження ґрунтується на визнанні права людини вести повноцінне життя, отримувати у разі необхідності якісні соціальні послуги в потрібному обсязі. З огляду на це клієнта соціальної агенції треба розглядати не як вразливого індивіда, який має персональні проблеми, а як громадянина, який має гарантовані права як член суспільства.0Дехто вважає, що наснаження відрізняється від надання можливостей, бо воно не обмежується лише намаганням дозволити або допомогти людям діяти, а має на меті надання їм постійних владних повноважень для створення здатності впливати на своє життя за межами соціальних служб.

У літературі із соціальної роботи зазначено, що клієнт почуває себе більш впевнено і компетентно, коли:

клієнту гарантують безпеку і конфіденційність;

послуги є доступними і прийнятними для клієнта (зокрема, культурно прийнятними);

клієнт отримує максимум інформації;

послуги схвалені клієнтом;

клієнт приймає рішення і виконує завдання;

професіонал допомагає, а не опікується;

з клієнтом укладено договір про послуги;

клієнт отримує підтримку;

клієнт має доступ до професійних записів;

клієнт може оцінювати надавані послуги;

клієнт може оскаржити рішення/дії фахівців.

У процесі наснаження підвищується рівень самооцінки, активність клієнта, збільшуються його можливості, зменшується залежність від негативних чинників, які впливають на його життя. Наснаження розвиває здатність клієнта контролювати власне життя, що передбачає: виявлення і розвиток сильних сторін, компетентності клієнта; доступ до інформації, якою володіють соціальні працівники та інші фахівці; обізнаність щодо наявних альтернатив і можливостей доступу до них у процесі прийняття рішення; набуття незалежності від інших під час прийняття рішень; розвиток спроможності діяти.

Елементи підтримки клієнтів в активізації їхнього потенціалу:

Розвиток особистості - посилення мотивації, наполегливості, впевненості в собі.

Розвиток умінь - вироблення необхідних умінь для участі в процесі вирішення проблем.

Практична підтримка - інформування, захист інтересів клієнтів, забезпечення за необхідності догляду за дітьми, поки клієнт займається вирішенням проблем, надання за необхідності приміщення, транспорту.

Підтримка рівних можливостей - створення умов для людей, які мають вагомі обмеження, пов'язані, наприклад, з незнанням мови країни, розумовою відсталістю, дискримінацією, проблемами психічного чи фізичного здоров'я.

Підтримка в консолідації зусиль - підтримка ініціатив з об'єднання клієнтів в дієві групи (забезпечення супроводу, навчання, адміністративних витрат).

6. Емоційна підтримка - висловлення розуміння, співпереживання.

За сучасними вимогами до соціальної роботи, яка широко застосо-

вує ідеї наснаження, клієнти повинні мати доступ до таких видів ді-

яльності соціальних служб, як контроль за використанням матеріаль-

них ресурсів, добір персоналу, професійна підготовка, встановлення

стандартів надання послуг, гарантування якості послуг, контроль та

оцінювання результатів діяльності служби. Отже, філософія насна-

ження включає ідею розподілу влади між клієнтом та фахівцями, за-

лученими до процесу соціальної роботи.

Таким чином, у сучасній соціальній роботі стосунки між клієнтом і соціальним працівником повинні мати партнерський характер, що означає поціновування внеску обох сторін. Така позиція зобов'язує соціального працівника ставитися з повагою до досвіду, думок і рішень клієнта.




Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 472 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав