Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Поняття особи злочинця

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяль­ності (суб'єкта його вчинення)¹. Для позначення його поняття в юри­дичній літературі вживаються різні терміни: «особа злочинця», «зло­чинна (чи криміногенна) особа», «особа винного», «особа, яка вчини­ла злочин». Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використо­вуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.

Особа злочинця не лише існує, вона потребує дослідження. Слід погодитися з А. Зелінським у тому, що особа злочинця – альфа і оме­га кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її «справа» перетворює гро­мадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю². У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто «злочинний» почерк. Вчинення злочинів певним способом – передумова злочинної про­фесіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної ді­яльності – ключ до виявлення винних.

Про особу злочинця треба говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це зумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антисуспільної спрямованості (установки).

Особа злочинця — це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні та вольові особливості тощо. Дослідження особи злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів проти­правної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.

Заслуговують на увагу пропозиції деяких авторів (А. Сахаров) ви­діляти такі категорії ознак щодо структури особи злочинця:

1) соці­ально-демографічні:

а) загальногромадянська сфера (соціальне похо­дження, соціальний стан, освіта, участь у суспільно-політичних поді­ях та ін.);

б) сімейна сфера (сімейний стан, склад сім'ї, взаємини членів сім'ї тощо);

в) побутова сфера (місце проживання, житлові умови, матеріальне становище, найближче побутове оточення, зна­йомства та ін.);

г) виробнича сфера (фах, спеціальність, рід занять, трудовий стаж, характеристика у колективі та ін.);

2) соціально-психологічні:

а) моральна сфера (світоглядні і моральні риси людини);

б) інтелектуальна сфера (рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід та ін.);

в) емоційна сфера (сила і швидкість реакцій на подразники, ступінь емоційного збудження тощо);

г) вольова сфера (цілеспрямованість особи, самовитримка, рішучість та ін.).

Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (по­років) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієн­тації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси харак­теру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Водночас слід говорити про формування особи злочинця стосовно типу злочин­ної діяльності (насильницький тип злочинця, корисливий тип чи «біло-комірцевий» тип особи злочинця тощо). У цьому плані можна говори­ти про особу вбивці-маніяка, хулігана, шахрая, хабарника, кишенько­вого злодія та ін.

У психології особи злочинця розрізняють певного роду дефекти:

1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий ін­фантилізм, правова непоінформованість, соціально-правова дезінфор-мованість, правовий нігілізм (негативізм), соціально-правовий ци­нізм, соціально-правове безкультур'я);

2) патологія сфери потреб особи;

3) дефекти в особистісних установках;

4) дефекти психічного розвитку (помічаються майже у 50 % засуджених).

У сучасній кримінальній психології (В. Пирожков) розглядають також певний причинний комплекс особи злочинця, до якого належать:

1) соціальні чинники (нестабільність суспільства, несприятлива соціально-психологічна атмосфера у ньому, соціальна незахищеність тощо);

2) політичні чинники (відсутність розвинутої демократії, тота­літаризм, корумпованість тощо);

3) ідеологічні чинники (відсутність ідейності, бездуховність та ін.);

4) моральні чинники (аморальність, поширеність алкоголізму, наркоманії, люмпенізація суспільства тощо);

5) економічні чинники (спад економіки, зростання тінізації в економіч­ній сфері та ін.);

6) соціально-побутові чинники (незадоволеність по­бутовим обслуговуванням, відсутність житла та ін.);

7) соціально-технічні чинники (виникнення нових професій, технізація виробництва, необхідність освоєння передової техніки та ін.);

8) соціально-культурні чинники (криза вітчизняної культури, засилля культу насильства, про­паганда антигуманних ідей за допомогою засобів масової інформації тощо);

9) національні чинники (ідеї націоналізму, міжнаціональні конфлікти тощо);

10) соціально-демографічні чинники (проблеми в сім'ях, «вимирання» сіл та ін.);

11) організаційно-управлінські чин­ники (помилкові владні рішення, відсутність зв'язку органів влади і управління з населенням та ін.); 12) соціально-правові чинники (пра­вові прогалини, відсутність урегульованості суспільних відносин);

13) генетичні чинники (погіршення генетичного потенціалу);

14) соціально-медичні чинники (руйнування системи медичного обслуговування, несвоєчасне виявлення психічних аномалій та ін.);

15) інформаційні чинники (інформаційна перенасиченість, негативний вплив реклами та ін.);

16) соціально-виховні чинники (відсутність виховної роботи, належної діяльності громадських організацій та ін.);

17) кримінальні чинники (існування кримінальних інститутів, кримінальної ідеології, кримінальної субкультури та ін.);

18) кримінологічні чинники (недо­статність системи профілактичної роботи, відсутність прогностичної діяльності щодо правопорушень, недоліки попереджувальної діяль­ності правоохоронних органів та ін.);

19) військові чинники (синдром розвалу армії, «дідовщина», торгівля зброєю і боєприпасами тощо);

20) соціально-психологічні чинники (особливості соціальних спілку­вань, виникнення негативних рис особистості тощо).