Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Класифікація злочинних типів

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. До­слідження особи злочинця передбачає виявлення типового, визначен­ня критеріїв градації кримінальних типів, установлення особливостей у кримінальних відносинах. Спробу дослідити злочинні типи (соціально-психологічні типи) зробив італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який вивчав пред­ставників місць позбавлення волі і своєрідність татуювань на їхньому тілі. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи зло­чинців:

1) природжених;

2) «злочинців унаслідок божевілля», психопа­тів та інших, які страждають на психічні аномалії;

3) злочинців із при­страсті;

4) випадкових;

5) звичних.

Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип осо­бистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х роках XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована пси­хологом О. Лазурським. При визначенні типів він виходив з:

1) природ­них психологічних можливостей;

2) особливостей соціального присто­сування особистості до дійсності, причому відповідно до цих ознак встановив три рівні особистостей: нижчий, середній та вищий. На кож­ному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

Для кримінальної психології важливе значення мають спотворені типи особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні особистості). О. Лазурський до спотворених типів відносив:

1) пасив­ний тип, який виступає у вигляді двох різновидів:

а) апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до всього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів та потреб;

б) безвільно-боязкого, який легко піддається навіюванню, з переважанням пригні­ченого настрою. На його думку, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення зло­чинного світу;

2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розваж­ливі і хитрі, черстві і злопам'ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди та інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального;

3) афективно-спотворений тип. Його представни­ки – безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними про­явами – це п’яниці, забіяки, скандалісти, дрібні злодюжки;

4) активно-спотворений (ґвалтівник) тип. Сюди входять два підтипи:

а) безладний ґвалтівник, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок;

б) зосереджено-жорстокий, який не зупи­няється і перед вбивством.

У 20-ті роки XX ст. різні типи злочинців досліджував С. Познишев. Усіх правопорушників він поділив на дві категорії – октогенних та екзогенних (залежно від співвідношення об’єктивних обставин і вну­трішньої особистісної готовності до злочину). Перші – «моральні психоастеніки», яким чужі норми моралі і здатність до співпереживан­ня. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї кате­горії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими по­чуттями;

2) недостатньо самостійні в обранні вчинків, тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні.

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців за­пропонувала психіатр А. Петрова (1927 p.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, зумовленої психологічною конституцією (будовою) людини. З огляду на це автор­ка розрізняла «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок неспри­ятливих умов нерозвинута, людина низького культурного рівня) і «не-примітиви» (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп було виділено основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний, інтелектуально-вольовий) та проміжні.

Цікавою є пропозиція О. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє:

1) глобальний злочинний тип (тип з пов­ною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, по­чуття пов'язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непо­хитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи хтивого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, який, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита;

2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей нібито роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця;

3) передкримінальний тип. Ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе.

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Зокрема, М. Єнікєєв за ступенем соціальної дезадаптації розрізняє два типи особи злочинця: антисоціальний тип (особи, що неодноразово вчиняли злочини на основі стійкої антисоціальної спрямованості, – тип «злісного» зло­чинця); асоціальний тип (особи, що вперше вчинили злочин на основі загальної асоціальної спрямованості, – несоціалізований, «менш злісний» тип злочинця). За психорегуляційною підставою автор виділяє тип особи злочинця, який характеризується дефектами психічної саморегуляції (осо­би, що вчинили злочин уперше і внаслідок випадкового збігу обставин. Вчинений злочин суперечить загальному типу поведінки певної особи, є випадковим для неї, пов'язаний з окремими дефектами саморегуляції. Це особи, які не зуміли протистояти криміногенній ситуації; їхньою осо-бистісною особливістю є низький рівень самоконтролю, ситуативна зу­мовленість поведінки). За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців:

1) злочинці з антисоці­альною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї);

2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, по­єднаними з насильством над особою);

3) злочинці з антигуманною, агре­сивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здоров’я та особистої гідності інших людей).