Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Психологічні основи судового допиту. Перехресний допит

Найбільш поширеною процесуальною дією під час судового слід­ства є допит. Допит у суді – це складний процес спілкування між особами, які беруть у ньому участь. Таке спілкування здійснюється гласно, відкрито. У психологічному плані допит є інформаційно-психологічним спілкуванням осіб – це процес обміну інформацією, процес взаємодії, взаємосприйняття учасників.

Допит у суді має певні особливості. Як такі можуть бути названі:

1) розширене коло учасників судового допиту;

2) ускладнений інфор­маційний обмін між учасниками допиту;

3) особлива роль судді як ре­гулятора інформаційного обміну;

4) повторюваність показань, що по­відомляються (повторне відтворення);

5) змагальний характер судового допиту;

6) складність рефлексивного управління учасниками судового допиту;

7) гласність, відкритість; допит веде не одна особа, а декілька учасників процесу;

8) ті, що допитують, як правило, попередньо озна­йомилися з раніше даними на досудовому слідстві показаннями.

Допит у суді складається з двох основних частин:

1) вільної розпо­віді допитуваного;

2) відповідей допитуваного на запитання суддів (судді), обвинувача, потерпілого, цивільного позивача, цивільного від­повідача та їхніх представників, захисника, підсудного. Такий порядок є оптимальним, оскільки вільна розповідь сприяє повному відтворен­ню обставин, дає змогу послідовно викладати певні відомості. Коли допитуваний не може вільно повідомити про обставини справи, допит проходить лише у формі постановки запитань.

Під час судового допиту постановки навідних (таких, що містять еле­менти сугестії) запитань є неприпустимим. Такі запитання повинні бути усунуті суддею. Усуваються також запитання, що не стосуються справи; ті, що викривають свідка або потерпілого в учиненні злочину та їх компроме­тують; ті, що стосуються інтимного боку життя допитуваного (якщо це безпосередньо не стосується з'ясування обставин злочину).

Запитання допитуваному мають бути короткими і конкретними. За­вдання судді – аналізувати всі запитання учасників судового розгляду, виявляти та усувати певні типи запитань (заборонені запитання). У цьому виявляється регулятивна функція судді у тактиці судового допиту. Саме суддя виступає регулятором інформаційної взаємодії учасників процесу.

Під час допиту підсудного, свідка, потерпілого учасниками судо­вого розгляду судді мають право ставити їм запитання лише для уточ­нення і доповнення відповідей (ст. ст. 300, 303, 308 КПК України). Такі умови постановки допитуваним запитань суддями спрямовані на охорону процесуальних прав допитуваних, яких у цьому разі є декіль­ка, і переслідують вони різні цілі.

Складним видом судового допиту є перехресний допит, який не­відомий досудовому слідству. Перехресний допит – це специфічний вид судового допиту.

У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відпо­відач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є пере­хресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже до­питаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України).

Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі нега­тивні риси:

1) спостерігається різне процесуальне становище учасни­ків судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбува­ється різна оцінка доказів;

2) зростає небезпечність добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.);

3) учасники допиту ставлять заборонені запитан­ня допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво вичленувати в процесі спілкування;

4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька разів;

5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслі­дування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства можливе проведення такого виду допиту, як допит експерта у суді. Згід­но із ст. 311 КПК України після оголошення висновку експертові можуть задаватися питання для роз’яснення і доповнення його висновку. Питан­ня експертові спочатку задає прокурор, потім потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Здається, що таке становище принижує роль експерта як процесуальної фігури¹. Експерт подає розгорнутий висновок. Однак у деяких випадках чомусь виникає необхідність у постановці йому запитань і вимог до давання показань в усній формі. З психологіч­ного погляду може йтися про те, що у процесі демонструється «головний винуватець» майбутнього обвинувального вироку.

В юридичній літературі достатня увага приділяється проблемам за­безпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу. Серед пропонованих заходів безпеки у певних випадках є і дискусійні або такі, що викликають заперечення. Так, неправомірною видається пропозиція про використан­ня як заходу забезпечення безпеки проведення допиту свідків і потерпілих за відсутності підсудних. Такий підхід при всій його «простоті» та «ефек­тивності» повертає вітчизняне кримінальне судочинство до практики «заочного правосуддя». Захист інтересів одних учасників процесу не по­винен здійснюватися шляхом порушення законних прав і інтересів інших його учасників, у цьому разі підсудних (В. Трухачев).

На нашу думку, з обережністю слід підходити і до пропозицій про внесення змін до кримінально-процесуального законодавства з питань «угод із правосуддям», «судових компромісів». У цих випадках йдеться про «модернізацію» судового слідства, можливість «домовитися» з під­судним. Треба зазначити, що спрощення психологічних спілкувань не веде до досягнення істини. Така процедура може межувати зі свавіллям, порушенням демократичних принципів кримінального судочинства, притягненням до кримінальної відповідальності невинуватих осіб.