Читайте также:
|
Рух українських націоналістів очолила ОУН. З ініціативи мельниківців незадовго до нападу на СРСР у німецькій армії був створений «Легіон українських націоналістів», який складався з двох частини – «Нахтігаль» і «Роланд» (загалом до 600 вояків). Командування вермахту розраховувало застосовувати їх, в основному, для каральних дій, спрямованих передусім проти поляків і євреїв. ОУН–Б сподівалося, що ці частини їй вдасться використати для утворення в майбутньому національної армії.
У липні 1944 р. представники всіх частин України створили Українську Головну Визвольну Раду – перший уряд самостійницького підпілля. Він об’єднав політичні сили, що сповідували суверенність Української держави. УГВР проголосила себе «єдиним керівним органом українського народу, аж до створення уряду Української Самостійної Соборної Держави». Головою Генерального секретаріату УГВР став Р.Шухевич.
Радянський партизанський рух на початку війни через погану підготовку був майже непомітним. В перший рік війни на окупованій території залишились 3500 партизанських загонів і диверсійних груп. Через погану підготовленість і недосвідченість більшість з них не витримали всього тягаря непередбачених труднощів – розпалися або були розгромлені. Тож на середину 1942 р. діяло не більше 22 загонів.
У червні 1942 р. зрештою було створено Український штаб партизанського руху на чолі з офіцером НКВС Т.Строкачем (1903–1963). Він налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Червоної армії і постачання партизан за допомогою авіації. Штаб організовував нові загони, направляв партизанам спеціалістів, особливо мінерів, лікарів, радистів, координував спільні дії. До кінця року почали діяти потужні з’єднання С.Ковпака, О.Федорова (1901–1989), О.Сабурова, Д.Медвєдєва та інші. ОУН–УПА першою звернулася до радянських партизанів із пропозицією спільної боротьби проти німців. Але через незгоду взаємодії не вийшло. Більш того, протягом 1943–1945 рр. йшло кровопролитне протистояння обох сторін.
Партійно-комсомольське підпілля поряд із націоналістичним було досить розгалуженим. Однак поширеності це явище набрало лише на Лівобережжі. На Правобережній Україні швидкий наступ фашистів спричинив те, що багато партійних активістів, не встигши евакуюватися, поза їх волею опинилися в тилу ворога. Але це не завжди приводило до створення підпільних організацій.
50. Партизанський рух і підпілля під керівництвом КП(б)У в боротьбі проти фашизму (1941–1944 рр.).
Радянський партизанський рух на початку війни через погану підготовку був майже непомітним. В перший рік війни на окупованій території залишились 3500 партизанських загонів і диверсійних груп. Через погану підготовленість і недосвідченість більшість з них не витримали всього тягаря непередбачених труднощів – розпалися або були розгромлені. Тож на середину 1942 р. діяло не більше 22 загонів.
У червні 1942 р. зрештою було створено Український штаб партизанського руху на чолі з офіцером НКВС Т.Строкачем (1903–1963). Він налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Червоної армії і постачання партизан за допомогою авіації. Штаб організовував нові загони, направляв партизанам спеціалістів, особливо мінерів, лікарів, радистів, координував спільні дії. До кінця року почали діяти потужні з’єднання С.Ковпака, О.Федорова (1901–1989), О.Сабурова, Д.Медвєдєва та інші. ОУН–УПА першою звернулася до радянських партизанів із пропозицією спільної боротьби проти німців. Але через незгоду взаємодії не вийшло. Більш того, протягом 1943–1945 рр. йшло кровопролитне протистояння обох сторін.
Партійно-комсомольське підпілля поряд із націоналістичним було досить розгалуженим. Однак поширеності це явище набрало лише на Лівобережжі. На Правобережній Україні швидкий наступ фашистів спричинив те, що багато партійних активістів, не встигши евакуюватися, поза їх волею опинилися в тилу ворога. Але це не завжди приводило до створення підпільних організацій.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 101 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |