Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVII–XVIII ст.

Читайте также:
  1. III. Розвиток пізнавальних процесів
  2. VI. Історичний розвиток органічного світу.
  3. Активізація державотворчих процесів на західноукраїнських землях та утворення ЗУНР. Об’єднання УНР та ЗУНР.
  4. Аналіз політичного спектру українських політичних партій Наддніпрянської України початку XXст.
  5. Аренда земельных участков
  6. Аренда земельных участков.
  7. Безвозмездное срочное пользование земельным участком. Служебные наделы
  8. Борьба русских земель и княжеств с иноземными захватчикам в XIII в. Русь и Золотая Орда: проблема взаимовлияния в отечественной историографии .
  9. БОРЬБА РУССКИХ ЗЕМЕЛЬ И КНЯЖЕСТВ С МОНГОЛЬСКИМ ЗАВОЕВАНИЕМ И КРЕСТОНОСЦАМИ В ХШ в. МОНГОЛО-ТАТАРСКОЕ НАШЕСТВИЕ
  10. Борьба русских земель с иноземными захватчиками

 

Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681р.) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною.

Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії, у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15–30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку.

І хоч розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивні методи господарювання, проте виникають прогресивні тенденції та процеси:

– збільшується асортимент сільськогосподарських культур: почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площі під тютюн та закладати сади, появляються нові сорти фруктових дерев;

– зростає роль зернового господарства і тваринництва та їх товарність;

– йде поглиблення спеціалізації регіонів України (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь – пшениці, Полісся – льону й конопель, землі між Дністром і Прутом – тютюну тощо).

Відбувалися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, торгівлі та фінансах. Розширюються ремісничі спеціальності, поглиблюється їх спеціалізація. Усе це призводить до зростання міст – центрів ремесла та торгівлі. Зокрема, якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст та містечок, то вже в середині XVIII ст. – 200.

Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово формуються мануфактури.

Реформи Петра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщині. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVIII ст. сягнула 40.

Найбільшими з них були Путивльська (Глушківська), Ряшківська (Прилуцький повіт) та Салтівська (Слобожанщина та інші).

Характерною рисою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці XVII–XVIII ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги.

Так, наприкінці XVII ст. на Лівобережжі збиралося 390 ярмарків, у Слобожанщині – 271. Як правило, ярмарки збиралися кілька разів на рік і приурочувалися до релігійних свят. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Стародобі, Харкові, Сумах, Львові.

Невпинно зростає кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис., а на Слобожанщині – майже 2 тис. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб.

Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Прусія, Італія, Молдавія, Персія, Індія та ін. У другій половині XVIII ст. активізується соціально-економічний розвиток Причорномор’я.

Колонізація причорноморських земель почалася ще до ліквідації Запорізької Січі та приєднання Криму. Першими переселенцями сюди були селяни-втікачі з Гетьманщини і Правобережжя, чисельність яких у 1775 р. досягла 100 тис. Крім того, царський уряд залучив до колонізації іноземців. У 1752 р., незважаючи на протести запорожців, частину козацьких земель було віддано кільком тисячам православних сербів, які організували дві колонії – Нову Сербію і Слов’яносербію. Слідом за ними з’явилися німецькі переселенці.

У 1780-ті роки почалося велике захоплення Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох-п’яти на тиждень. З 1786 р. основну частину переселених селян складали українці з Правобережжя. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія.

Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. У 1776 р. було засновано Катеринослав, у 1778 – Херсон – перший порт на Чорному морі, у 1783 – Севастополь. У 1784 р. на землях Кримського ханства було створено Таврійську область. У 1788 р. постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей – Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі.

Отже, наприкінці XVII–XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства і його закріпачення; розбудова міст, поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували соцільно-економічний розвиток.

 

 




Дата добавления: 2014-12-18; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав