Читайте также:
|
Виконавчо - партійний вимір:
1) концентрація виконавчої влади однопартійним мажоритарним кабінетом на противагу виконавчої влади, здійснюваної широкою багатопартійною коаліцією;
2) у взаєминах виконавчої та законодавчої влади: домінування виконавчої влади в мажоритарній моделі, на противагу балансу виконавчої та законодавчої влади в консенсусній;
3) двопартійна система в мажоритарній моделі проти багатопартійної системи в консенсусній;
4) мажоритарна і диспропорційно електоральна система, характерна для мажоритарної моделі, проти пропорційного представництва консенсусній моделі;
5) плюралістична система груп інтересів з вільною конкуренцією для всіх груп, притаманна мажоритарній моделі, проти координованих і «корпоративних» систем груп інтересів, націлених на компроміси і концентрацію влади в консенсусній моделі.
Федеративно - унітарний вимір:
6) унітарне і централізоване управління, притаманне мажоритарній моделі, на противагу федеральному і децентралізованому управлінню, характерному для консенсусної моделі;
7) концентрація законодавчої влади в однопалатному парламенті, іманентна мажоритарній моделі, тоді як для консенсусній притаманне поділ влади між двома рівносильними, але по-різному влаштованими палатами;
8) гнучка конституція, яка може бути змінена простою більшістю, характерна для мажоритарної моделі, проти жорсткої конституції, яка може бути змінена тільки вирішальною більшістю, в консенсусної моделі;
9) система, в якій законодавча влада має остаточне слово щодо її власного пристрою, що відноситься більшою мірою до мажоритарної моделі, на противагу системі, в якій закони її пристрою - суб'єкт судового перегляду вищим або конституційним судом, характерний для консенсусної моделі;
10) залежність центрального банку від виконавчої влади в мажоритарній моделі, на противагу незалежності центрального банку в консенсусній моделі. Демократії розрізняються не тільки інституційно, але і за структурою та складом суспільства, за характером правлячої еліти. Для порівняння сучасних демократій Лейпхарт пропонує використовувати дві змінні - структуру суспільства і поведінку еліт. Іншими варіантами структури суспільства може бути як гомогенний, так і гетерогенний склад. У гомогенних суспільствах населення етнічно, релігійно і лінгвістично єдине. Гетерогенні ж характеризуються релігійними, етнічними та мовними розколами і конфліктами. Поведінка ж еліт може характеризуватися як співпрацею, так і суперництвом. Демократію, в якій структура суспільства гомогенна, а поведінка еліт відрізняється співпрацею, Лейпхарт називає деполітизованою. Якщо ж структура суспільства гомогенна, а поведінка еліт характеризується суперництвом, то така демократія позначається американським політологом як доцентрова. Серйозні проблеми з виживанням демократії виникають там, де суспільство гетерогенне. У тому випадку, якщо поведінка еліт відрізняється співпрацею, виникає так звана спільнотна демократія. Однак якщо суспільство гетерогенне, а поведінка еліт відрізняється суперництвом і гострими конфліктами, виникає відцентрова демократія.
Деполітизований тип демократії описується Лейпхарт як «лібералізм зацікавлених груп», який характеризується участю всіх зацікавлених груп у прийнятті рішень (прикладом такої демократії може служити Норвегія).
Доцентрова демократія (англо- американська політична система, Фінляндія, Ісландія) грунтується на принципі «уряд проти опозиції». Але гострої конкурентної боротьби між опозицією і урядом немає. Еліти докладають максимум зусиль для досягнення консенсусу.
Відцентровий тип демократії (Веймарська республіка в Німеччині, післявоєнна Італія, Третя і Четверта республіки у Франції) відрізняється крайньою нестабільністю.
Спільнотної демократія (Австрія, Нідерланди, Швейцарія) виникає в умовах етнічного, релігійного, мовного різноманіття і характеризується наявністю потенційних конфліктів. Однак ці конфлікти ефективно врегульовуються через особливу систему представництва та узгодження інтересів, в якій меншини наділяються правом вето.
Лейпхарт скептично ставиться до можливості виживання відцентрової демократії. Історичні факти дають багату поживу для роздумів про те, яка буде доля демократичного режиму, якщо і суспільство й еліти розколоті по базових цінностей, мовним, релігійним і етнічним ознаками, а відповідні розколи призводять до найгостріших конфліктів. Тому його інтерес зосереджується на умовах виживання демократії в багатоскладному суспільстві. На відміну від С. Хантінгтона, який гарантом стабільності будь-якого суспільства вважає високий рівень інституціоналізації, організацію і контроль владних інститутів, їх здатність реагувати на нові проблеми і вирішувати виникаючі проблеми, А. Лейпхарт робить акцент на співпраці еліт. Саме воно дозволяє вижити і зберегтися демократії в багатоскладному суспільстві.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 136 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |