Читайте также:
|
|
Адміністративно-правова норма — це формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та охоронюване державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.
Особливості адміністративно-правових норм:
1) в них закріплюються приписи щодо адміністрування, державного контролю, нагляду, внутрішньоорганізаційної діяльності;
2) метод впливу норм на суспільні відносини має, переважно, імперативний характер;
3) виконання приписів норм гарантується державою за допомогою системи засобів організаційно-роз’яснювального та суспільно-примусового характеру;
4) системність норм адміністративного права.
Мета адміністративно-правових норм:
1) організація й регулювання відносин у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку;
2) інформаційна;
3) охорона (забезпечення законності й дисципліни у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку);
4) заохочувальна (стимулювання учасників відносин до участі, активізації ролі, самостійності);
5) соціально-моральна (формування правосвідомості, ставлення до громадського порядку, безпеки тощо).
Адміністративно-правові норми виконують функції: організація та регулювання публічно-сервісних, деліктних, процесуальних відносин, а також відносин щодо здійснення публічного адміністрування, забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у відносинах із державою; сприяння функції організації та регулювання публічно-сервісних відносин та відносин, що виникають в процесі здійснення публічного адміністрування (норми-дефініції, норми-презумпції); регулятор суспільних відносин не тільки у сфері публічного адміністрування, а й в інших сферах.
Види адміністративно-правових норм:
1) за спрямованістю змісту:
¾ ті, що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;
¾ ті, що визначають форми і методи діяльності суб’єкту адміністрування;
¾ ті, що встановлюють порядок проходження публічної служби;
¾ ті, що визначають способи і порядок забезпечення законності діяльності суб’єктів публічної адміністрації;
¾ ті, що регулюють засади адміністративно-правового регулювання окремими галузями народного господарства;
¾ ті, що визначають права, обов’язки громадян у сфері публічного адміністрування;
¾ ті, що визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності та процедурні питання її реалізації;
2) за функціональним призначенням:
¾ регулятивні — регулюють діяльність учасників адміністративно-правових відносин з метою досягнення суспільно-корисної мети в сфері публічного адміністрування;
¾ правоохоронні — визначають загальнообов’язкові приписи, спрямовані на захист прав та свобод людини та охорону існуючого правопорядку у сфері публічного адміністрування;
3) за формою припису:
¾ зобов’язуючі (приписні) — зобов’язують здійснити певні дії;
¾ заборонні — забороняють вчиняти ті чи інші дії;
¾ дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні) — управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;
¾ стимулюючі (заохочувальні) — забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів морального та матеріального характеру;
¾ рекомендаційні — надають учасникам правовідносин можливість пошуку найоптимальнішого варіанту поведінки;
4) за адресатами:
¾ для органів виконавчої влади;
¾ для інших державних органів;
¾ для державних службовців;
¾ для державних підприємств, установ, організацій;
¾ для недержавних підприємств, установ, організацій;
¾ для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства;
або ж:
¾ для приватних осіб;
¾ для публічних осіб (суб’єктів публічної адміністрації);
5) за змістом:
¾ матеріальні — закріплюють права та обов’язки у сфері публічного адміністрування;
¾ процесуальні — закріплюють порядок здійснення юрисдикційних процедур (притягнення до дисциплінарної відповідальності, до адміністративної відповідальності тощо) та позитивно спрямованих процедур (реєстрація, ліцензування тощо) в сфері публічного адміністрування;
6) за межами дії:
¾ у просторі – передбачають територію, на яку поширюється їх юридична сила (на всю територію України, на адміністративно-територіальну одиницю, на окрему режимну зону тощо);
¾ у часі (тимчасові, безстрокові);
¾ за колом осіб (поширюються на всіх громадян або на окремі групи осіб – іноземців, неповнолітніх, військовослужбовців тощо);
7) за ступенем загальності:
¾ загальні — поширюються на всі сфери публічного адміністрування;
¾ міжгалузеві — регулюють адміністративно-правові відносини у межах конкретно визначеної сфери публічного адміністрування;
¾ місцеві (локальні) — містяться в актах суб’єктів публічного адміністрування місцевого рівня (місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);
8) за повнотою викладення змісту:
¾ визначені — мають повно викладене правило поведінки (абсолютно визначені, відносно визначені);
¾ відсильні — викладають правило поведінки частково та відсилають до іншої норми правового акту;
¾ бланкетні — частина норми міститься в іншому акті, який приймається іншим вповноваженим суб’єктом;
9) за юридичною силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:
¾ містяться у законах;
¾ містяться в указах, розпорядженнях;
¾ містяться в постановах;
¾ містяться в рішеннях;
¾ містяться в наказах;
¾ містяться в інструкціях тощо.
Більшість адміністративно-правових норм мають імперативний характер, який дістає вияв у:
¾ прямих приписах, які зобов’язують суб’єкта діяти тільки псиним чином без можливості вибору варіанта поведінки;
¾ обов'язковій державній реєстрації в органах виконавчої влади;
¾ наданні суб’єкту права вибору варіанта поведінки, проте не порушуючи встановлених нормою меж поведінки. Проте останнім часом зростає частка і норм диспозитивного характеру.
Практичне використання правил поведінки, які містяться в адміністративно-правових нормах, означає їх реалізацію. Реалізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:
1) виконання — активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);
2) використання — активна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо здійснення наданих юридичних прав (подання скарги, заяви);
3) додержання — пасивна поведінка суб’єктів адміністративно-правових відносин щодо дотримання вимог норм права;
4) застосування — діяльність органів держави щодо вирішення адміністративних справ і видання індивідуальних юридичних актів, які грунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.
Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня побудова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Адміністративно-правові норми складаються із гіпотези, диспозиції і санкції.
Гіпотеза — частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом (наприклад, досягнувши 16-річного віку, громадянин зобов’язаний отримати паспорт; особи чоловічої статі, досягнувши 18-річного віку, зобов’язані з’явитися на призовну дільницю тощо).
Диспозиція — частина норми, в якій сформульовано власне правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до податкової служби декларацію про доходи).
Санкція — частина норми, в якій зазначається захід впливу з боку держави у випадку порушення правил, передбачених нормою.
Проте класична структура норми зустрічається досить рідко. Як правило, зустрічається двочленна структура норми (гіпотеза і диспозиція), а санкція передбачається в інших нормах (як правило, у КпАП).
Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами і обов’язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.
Особливості адміністративно-правових відносин:
1) вони виникають у сфері виконавчої, тобто владно-організаційної діяльності;
2) ці відносини виникають у зв’язку з діяльністю органів публічної адміністрації;
3) для них притаманною є наявність обов’язкового суб’єкта — органа публічної адміністрації;
4) цей обов’язковий суб’єкт діє завжди владно, отже, відносини є публічно-владними;
5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою;
6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;
7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністративно-правових норм вона відповідає перед державою в особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).
Види адміністративно-правових відносин:
1) залежно від функцій, які виконуються:
— регулятивні;
— правоохоронні;
2) за адміністративно-правовим статусом суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах:
— між вищестоящими і нижчестоящими суб’єктами (вертикальні);
— між непідпорядкованими суб’єктами адміністрування (горизонтальні);
— між органами публічної адміністрації і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
— між органами публічної адміністрації і непідпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;
— між органами публічної адміністрації і органами місцевого самоврядування;
— між органами публічної адміністрації і об’єднаннями громадян;
— між органами публічної адміністрації і громадянами;
3) залежно від галузевої залежності:
— матеріальні;
— процесуальні;
4) за змістом:
— у сфері загального адміністрування;
— у сфері галузевого адміністрування;
— у сфері міжгалузевого адміністрування;
5) за галузевою діяльністю:
— у галузі економіки;
— у адміністративно-політичній галузі;
— у соціально-культурній галузі;
6) за спрямованістю:
— зовнішні;
— внутрішні;
7) за механізмом захисту:
— що захищаються у судовому порядку;
— що захищаються в адміністративному порядку;
8) за способом регулювання:
— функціональні;
— територіальні;
9) за майновою належністю:
— майнові;
— немайнові;
10) за характером взаємодії суб'єктів відносин:
— субординації;
— координації (диспозитивні) тощо.
Для виникнення, зміни чи припинення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин поділяються на такі:
1) за наслідками, що настали:
— правоутворювальні — спричиняють виникнення адміністративно-правових відносин (подання скарги, укладення адміністративного договору тощо);
— правозмінювальні — спричиняють зміну вже існуючих адміністративно правових відносин (зміна адміністративного стягнення, переведення державного службовця на іншу посаду тощо);
— правоприпринювальні — спричиняють припинення адміністративно-правових відносин (виконання адміністративного стягнення, проведення реєстрації, отримання дозволу тощо);
2) за наявністю або відсутністю зв’язку факту з волею суб’єкта:
¾ діяння — це вольова поведінка суб’єкта правовідносин (дія або бездіяльність); за своїм характером діяння може бути правомірним, тобто відповідати нормам адміністративного права (видання актів суб’єктами публічної адміністрації, подання звернення громадянами, призначення перевірок тощо) та неправомірним — порушення норм адміністративного права (ухилення від державної реєстрації, порушення правил дорожнього руху, бездіяльність посадових осіб органів публічної адміністрації тощо);
¾ подія — явище, яке спричиняє виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин, але не залежить від волі суб’єктів таких правовідносин (наприклад, смерть особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, припиняє відповідні деліктні відносини).
Адміністративно-правові відносини традиційно включають суб’єктів, об’єкти та зміст.
Суб’єкт адміністративно-правових відносин — учасник адміністративно-правових відносин, який має конкретні права та обов’язки у сфері публічного адміністрування. Обов’язковим учасником адміністративно-правових відносин завжди є суб’єкт, наділений владними повноваженнями (органи публічної адміністрації, посадові особи органів публічної адміністрації, державні організації, наділені державно-владними повноваженнями, тощо). Традиційно всіх суб’єктів адміністративно-правових відносин поділяють на:
¾ індивідуальних — фізичні особи, наділені різним адміністративно-правовим статусом (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці, посадові особи, неповнолітні тощо);
¾ колективних — юридичні особи, наділені адміністративно-правовим статусом (об’єднання громадян, підприємства, установи, організації, суб’єкти публічної адміністрації).
Об'єкт адміністративно-правових відносин — те, заради чого виникають правовідносини, це — матеріальні, духовні та інші соціальні цінності. Сучасний стан розвитку науки адміністративного права свідчить про те, що об’єктами адміністративно-правових. відносин є:
— поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій);
— окремі майнові та немайнові об’єкти (матеріальні речі, інформація, об’єкти творчості тощо).
Зміст адміністративно-правових відносин — сукупність юридичних прав (міра дозволеної поведінки, що визначається державою) та обов’язків (міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою) суб’єктів правовідносин.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 158 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |