Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

НОРМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Читайте также:
  1. I. Понятие и виды источников (форм) права.
  2. II. Методология теории государства и права.
  3. Internet и система права.
  4. Jus Gentium как прообраз международного права.
  5. X. Міжнародні відносини
  6. А 119. Значение толкования норм права...
  7. А) Общие принципы и подходы к изучению истории отечественного государства и права.
  8. А146. Предприятие с точки зрения гражданского права...
  9. Авторское право и смежные права.
  10. Авторское право и смежные права.

 

Адміністративно-правова норма — це формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене та охоронюване державою, метою якого є регулювання суспільних від­носин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публіч­ного адміністрування в сферах соціально-економічного й адмі­ністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Особливості адміністративно-правових норм:

1) в них закріплюються приписи щодо адміністрування, дер­жавного контролю, нагляду, внутрішньоорганізаційної діяль­ності;

2) метод впливу норм на суспільні відносини має, переважно, імперативний характер;

3) виконання приписів норм гарантується державою за до­помогою системи засобів організаційно-роз’яснювального та суспільно-примусового характеру;

4) системність норм адміністративного права.

Мета адміністративно-правових норм:

1) організація й регулювання відносин у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самовряду­вання реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адмі­ністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку;

2) інформаційна;

3) охорона (забезпечення законності й дисципліни у сфері за­безпечення органами виконавчої влади і органами місцевого само­врядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адмі­ністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку);

4) заохочувальна (стимулювання учасників відносин до участі, активізації ролі, самостійності);

5) соціально-моральна (формування правосвідомості, ставлен­ня до громадського порядку, безпеки тощо).

Адміністративно-правові норми виконують функції: організа­ція та регулювання публічно-сервісних, деліктних, процесуаль­них відносин, а також відносин щодо здійснення публічного адміністрування, забезпечення реалізації та захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у відносинах із державою; сприяння функції організації та регулювання публічно-сервісних відносин та відносин, що виникають в процесі здійснення публічного адміністрування (норми-дефініції, норми-презумпції); регулятор суспільних відносин не тільки у сфері публічного адміністру­вання, а й в інших сферах.

Види адміністративно-правових норм:

1) за спрямованістю змісту:

¾ ті, що закріплюють порядок створення і правовий режим суб’єктів правовідносин;

¾ ті, що визначають форми і методи діяльності суб’єкту адміністрування;

¾ ті, що встановлюють порядок проходження публічної служби;

¾ ті, що визначають способи і порядок забезпечення за­конності діяльності суб’єктів публічної адміністрації;

¾ ті, що регулюють засади адміністративно-правового ре­гулювання окремими галузями народного господарства;

¾ ті, що визначають права, обов’язки громадян у сфері публічного адміністрування;

¾ ті, що визначають підстави притягнення до адміністра­тивної відповідальності та процедурні питання її реалізації;

2) за функціональним призначенням:

¾ регулятивні — регулюють діяльність учасників адміністра­тивно-правових відносин з метою досягнення суспільно-корис­ної мети в сфері публічного адміністрування;

¾ правоохоронні — визначають загальнообов’язкові приписи, спрямовані на захист прав та свобод людини та охорону існую­чого правопорядку у сфері публічного адміністрування;

3) за формою припису:

¾ зобов’язуючі (приписні) — зобов’язують здійснити певні дії;

¾ заборонні — забороняють вчиняти ті чи інші дії;

¾ дозвільні (управомочні, повноважні, диспозитивні) — управомочують діяти в рамках вимог норми, вчиняти активні дії;

¾ стимулюючі (заохочувальні) — забезпечують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів мораль­ного та матеріального характеру;

¾ рекомендаційні — надають учасникам правовідносин мож­ливість пошуку найоптимальнішого варіанту поведінки;

4) за адресатами:

¾ для органів виконавчої влади;

¾ для інших державних органів;

¾ для державних службовців;

¾ для державних підприємств, установ, організацій;

¾ для недержавних підприємств, установ, організацій;

¾ для громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства;

або ж:

¾ для приватних осіб;

¾ для публічних осіб (суб’єктів публічної адміністрації);


5) за змістом:

¾ матеріальні — закріплюють права та обов’язки у сфері публічного адміністрування;

¾ процесуальні — закріплюють порядок здійснення юрисдикційних процедур (притягнення до дисциплінарної відповідаль­ності, до адміністративної відповідальності тощо) та позитивно спрямованих процедур (реєстрація, ліцензування тощо) в сфері публічного адміністрування;

6) за межами дії:

¾ у просторі – передбачають територію, на яку поширюється їх юридична сила (на всю територію України, на адміністративно-територіальну одиницю, на окрему режимну зону тощо);

¾ у часі (тимчасові, безстрокові);

¾ за колом осіб (поширюються на всіх громадян або на окремі групи осіб – іноземців, неповнолітніх, військовослуж­бовців тощо);

7) за ступенем загальності:

¾ загальні — поширюються на всі сфери публічного адмі­ністрування;

¾ міжгалузеві — регулюють адміністративно-правові від­носини у межах конкретно визначеної сфери публічного адміні­стрування;

¾ місцеві (локальні) — містяться в актах суб’єктів публіч­ного адміністрування місцевого рівня (місцевих державних ад­міністрацій, органів місцевого самоврядування);

8) за повнотою викладення змісту:

¾ визначені — мають повно викладене правило поведінки (абсолютно визначені, відносно визначені);

¾ відсильні — викладають правило поведінки частково та відсилають до іншої норми правового акту;

¾ бланкетні — частина норми міститься в іншому акті, який приймається іншим вповноваженим суб’єктом;


9) за юридичною силою нормативних актів, у яких норми зафіксовані:

¾ містяться у законах;

¾ містяться в указах, розпорядженнях;

¾ містяться в постановах;

¾ містяться в рішеннях;

¾ містяться в наказах;

¾ містяться в інструкціях тощо.

Більшість адміністративно-правових норм мають імператив­ний характер, який дістає вияв у:

¾ прямих приписах, які зобов’язують суб’єкта діяти тільки псиним чином без можливості вибору варіанта поведінки;

¾ обов'язковій державній реєстрації в органах виконавчої влади;

¾ наданні суб’єкту права вибору варіанта поведінки, проте не порушуючи встановлених нормою меж поведінки. Проте останнім часом зростає частка і норм диспозитивного характеру.

Практичне використання правил поведінки, які містяться в адміністративно-правових нормах, означає їх реалізацію. Ре­алізація адміністративно-правових норм здійснюється у таких формах:

1) виконання — активна поведінка суб’єктів адміністратив­но-правових відносин щодо виконання юридичних обов’язків (одержання паспорта, сплата податків, подання декларації);

2) використання — активна поведінка суб’єктів адміністра­тивно-правових відносин щодо здійснення наданих юридич­них прав (подання скарги, заяви);

3) додержання — пасивна поведінка суб’єктів адміністра­тивно-правових відносин щодо дотримання вимог норм права;

4) застосування — діяльність органів держави щодо вирішен­ня адміністративних справ і видання індивідуальних юридичних актів, які грунтуються на вимогах матеріальних і процесуальних юридичних норм.

Структура адміністративно-правової норми це її внутріш­ня побудова, визначений порядок взаємозв’язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.

Адміністративно-правові норми складаються із гіпотези, дис­позиції і санкції.

Гіпотеза — частина норми, яка вказує на фактичні умови, за наявності яких норма застосовується. Гіпотезу можна назвати юридичним фактом (наприклад, досягнувши 16-річного віку, громадянин зобов’язаний отримати паспорт; особи чоловічої статі, досягнувши 18-річного віку, зобов’язані з’явитися на при­зовну дільницю тощо).

Диспозиція — частина норми, в якій сформульовано власне правило поведінки (обов’язок отримати паспорт, подати до по­даткової служби декларацію про доходи).

Санкція частина норми, в якій зазначається захід впливу з боку держави у випадку порушення правил, передбачених нормою.

Проте класична структура норми зустрічається досить рідко. Як правило, зустрічається двочленна структура норми (гіпотеза і диспозиція), а санкція передбачається в інших нормах (як правило, у КпАП).

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб’єкти яких наділені правами і обов’язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалі­зації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі публічного адміністрування в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадського порядку.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) вони виникають у сфері виконавчої, тобто владно-орга­нізаційної діяльності;

2) ці відносини виникають у зв’язку з діяльністю органів публічної адміністрації;

3) для них притаманною є наявність обов’язкового суб’єк­та — органа публічної адміністрації;

4) цей обов’язковий суб’єкт діє завжди владно, отже, відно­сини є публічно-владними;

5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов’язковою;

6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;

7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністра­тивно-правових норм вона відповідає перед державою в особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).

Види адміністративно-правових відносин:

1) залежно від функцій, які виконуються:

— регулятивні;

— правоохоронні;

2) за адміністративно-правовим статусом суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах:

— між вищестоящими і нижчестоящими суб’єктами (верти­кальні);

— між непідпорядкованими суб’єктами адміністрування (горизонтальні);

— між органами публічної адміністрації і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;

— між органами публічної адміністрації і непідпорядкова­ними підприємствами, установами, організаціями;

— між органами публічної адміністрації і органами місцевого самоврядування;

— між органами публічної адміністрації і об’єднаннями гро­мадян;

— між органами публічної адміністрації і громадянами;

3) залежно від галузевої залежності:

— матеріальні;

— процесуальні;

4) за змістом:

— у сфері загального адміністрування;

— у сфері галузевого адміністрування;

— у сфері міжгалузевого адміністрування;

5) за галузевою діяльністю:

— у галузі економіки;

— у адміністративно-політичній галузі;

— у соціально-культурній галузі;

6) за спрямованістю:

— зовнішні;

— внутрішні;

7) за механізмом захисту:

— що захищаються у судовому порядку;

— що захищаються в адміністративному порядку;

8) за способом регулювання:

— функціональні;

— територіальні;

9) за майновою належністю:

— майнові;

— немайнові;

10) за характером взаємодії суб'єктів відносин:

— субординації;

— координації (диспозитивні) тощо.

Для виникнення, зміни чи припинення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин поділяються на такі:

1) за наслідками, що настали:

— правоутворювальні — спричиняють виникнення адмініст­ративно-правових відносин (подання скарги, укладення адмініст­ративного договору тощо);

— правозмінювальні — спричиняють зміну вже існуючих адміністративно правових відносин (зміна адміністративного стягнення, переведення державного службовця на іншу посаду тощо);

— правоприпринювальні — спричиняють припинення адмі­ністративно-правових відносин (виконання адміністративного стягнення, проведення реєстрації, отримання дозволу тощо);

2) за наявністю або відсутністю зв’язку факту з волею суб’єкта:

¾ діяння — це вольова поведінка суб’єкта правовідносин (дія або бездіяльність); за своїм характером діяння може бути правомірним, тобто відповідати нормам адміністративного права (видання актів суб’єктами публічної адміністрації, подання звернення громадянами, призначення перевірок тощо) та неправомірним — порушення норм адміністративного права (ухилення від державної реєстрації, порушення правил дорож­нього руху, бездіяльність посадових осіб органів публічної адміністрації тощо);

¾ подія явище, яке спричиняє виникнення, зміну або припинення адміністративно-правових відносин, але не зале­жить від волі суб’єктів таких правовідносин (наприклад, смерть особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, припиняє відповідні деліктні відносини).

Адміністративно-правові відносини традиційно включають суб’єктів, об’єкти та зміст.

Суб’єкт адміністративно-правових відносин — учасник адмі­ністративно-правових відносин, який має конкретні права та обов’язки у сфері публічного адміністрування. Обов’язковим учасником адміністративно-правових відносин завжди є суб’єкт, наділений владними повноваженнями (органи публічної адмі­ністрації, посадові особи органів публічної адміністрації, дер­жавні організації, наділені державно-владними повноваженнями, тощо). Традиційно всіх суб’єктів адміністративно-правових від­носин поділяють на:

¾ індивідуальних фізичні особи, наділені різним адміністративно-правовим статусом (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці, посадові особи, неповнолітні тощо);

¾ колективних юридичні особи, наділені адміністративно-правовим статусом (об’єднання громадян, підприємства, уста­нови, організації, суб’єкти публічної адміністрації).

Об'єкт адміністративно-правових відносин — те, заради чого виникають правовідносини, це — матеріальні, духовні та інші соціальні цінності. Сучасний стан розвитку науки адміністратив­ного права свідчить про те, що об’єктами адміністративно-право­вих. відносин є:

— поведінка учасників управлінських відносин (дії, утри­мання від дій);

— окремі майнові та немайнові об’єкти (матеріальні речі, інформація, об’єкти творчості тощо).

Зміст адміністративно-правових відносин — сукупність юридичних прав (міра дозволеної поведінки, що визначається державою) та обов’язків (міра необхідної поведінки, яка забез­печується державою) суб’єктів правовідносин.

 

 




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 158 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.014 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав