Читайте также:
|
Методом психологічного впливу називається сукупність дій об'єднаних спільністю задачі, на рішення якої спрямовані ці дії. Існує ряд принципів, без попереднього обліку яких, мети впливу не можуть бути досягнуті.
1. Вплив повинний здійснюватися з урахуванням конкретних особливостей особистості.
2. Для здійснення впливу необхідно знати загальні закономірності психіки людини, її розвиток.
3. Процес впливу, його елементи, зворотна реакція особи, на яку впливають, повинні заздалегідь плануватися і прогнозуватися.
4. Позитивне сприйняття впливу обов'язково повинне стимулюватися,
5. Вплив у всіх випадках повинен обмежуватися процесуальними повноваженнями, ні в якому разі не повинні порушуватися права особи, на яку здійснюється вплив.
6. При плануванні впливу повинна бути виявлена і врахована вся структура впливу на дану особистість.
7. При впливі обов'язково враховуються ті зовнішні умови, у яких він здійснюється.
8. Вплив повинен здійснюватися з урахуванням сукупності конкретних фактів, обставин, що служать базою для виникнення визначеної спрямованості розумових процесів особи, на яке виявляється вплив.
9. Вплив завжди повинний бути комбінованим, реалізовуватися з урахуванням можливого регулювання, зміни, порушення визначеного стану особи, на яке воно виявляється.
10. При здійсненні впливу необхідно забезпечити психічну активність особи, на яку він спрямований.
Для рішення задач, що стоять перед співробітниками правоохоронних органів, особливий інтерес представляє наступна класифікація методів психологічного впливу:
1) по службах, у діяльності яких вони найбільше інтенсивно застосовуються. З цього погляду різноманітні психологічні методи можна підрозділити на застосовувані, в основному, у діяльності співробітників КР, органів слідства, КМСН, система ВТУ і т.д. Така розбивка допомагає співробітнику виділити методи, володіння якими найбільше необхідно для рішення задач конкретної служби;
2) по типових задачах, що зважуються співробітниками правоохоронних органів:
- при рішенні виховних задач (КМСН, ВТК).
- при розкритті і розслідуванні злочинів (КР, СВ).
- у процесі здійснення організаційно-управлінських заходів (діяльність усіх служб).
- при використанні коштів масової комунікації (для співробітників виступаючих по радіо і телебаченню).
3) по позиціях індивіда, на якого виявляється вплив. В основу класифікації кладеться ставлення громадянина до задачі, яка стоїть перед співробітником, а методи розбиваються на прийоми:
- позитивного стимулювання;
- нейтралізації морально незрілих установок;
- протиборства (психологічного примушення);
4) по психологічних явищах, на який звернений вплив.
Основою будь-якої класифікації методів психологічного впливу, її найважливіші елементом є окремі прийоми.
Під прийомом психологічного впливу ми будемо розглядати сукупність дій, виконуваних для досягнення визначеної мети в оперативно-розшуковій діяльності. Так, застосовуваний у діяльності, по розкриттю і розслідуванню злочинів прийом "інформаційний випад" має на меті викликати розгубленість в обвинувачуваного, що стали на шлях приховання істини. Сукупність дій чинених з цією метою, є раптове повідомлення йому відомостей, що, по припущенню обвинувачуваного, слідству невідомі.
Поряд з метою і сукупністю дій по її досягненню при характеристиці прийому потрібно виділити також умови його застосування і використовувані засоби. Засобами використовуваними при застосуванні прийому, можуть бути знаряддя, різні предмети, інформація тощо. Так, згаданий прийом "інформаційний випад" застосовуються при тій умові, що обвинувачуваний упевнений, що інформація про наслідки його дій невідома.
Основними прийомами психологічного примушення є:
- заборона;
- категорична вимога;
- попередження;
- погроза.
Заборона припускає гальмуючий вплив на особистість. Вона виступає у двох видах:
1) заборона імпульсивних дій;
2) заборона недозволеного поводження, що знаходиться на грані примушення і переконання.
Застосування заборони в багатьох випадках не впливає на взаємини співробітника з об'єктом впливу.
Категорична вимога укладається в силі наказу і може бути ефективною тільки в тому випадку, коли співробітник правоохоронних органів має великий авторитет у об'єкта. В інших випадках цей прийом може виявитися марним, а іноді навіть шкідливим. У багатьох випадках категорична вимога ідентична забороні, однак серед прийомів примушення вона є більш вагомою, ніж заборона.
Попередження, як правило, знаменує початок нового етапу у взаєминах співробітника правоохоронних органів з об'єктом впливу. З застосуванням попередження взаємини набувають забарвлення домінування з боку співробітника правоохоронних органів. Зміст попередження полягає в тому, що співробітник викликає у об'єкта тривогу, відповідно, на її основі – бажання запобігти негативним для себе (об'єкта) наслідкам. Він повинний бути значним, з елементів погрози. Усе це робить явний тиск на об'єкт і викликає в нього головним чином негативні почуття з'являються переваги почуття тривоги і побоювання за наслідки свого поводження. Саме це і спонукає об’єкта зробити над собою певні зусилля і підкоритися розпорядженням співробітника правоохоронних органів.
Погроза завершує психологічний вплив методом примушення, підводячи об'єкта до стану сильного переживання, що породжує почуття страху. Для того, щоб застосувати погрозу, потрібно, щоб вона породила в об'єкта почуття страху.
Здiйснення психологiчного впливу залежить значною мiрою вiд позицiї особи. Вона може бути спрямована на спiвробiтництво, коли прагнення об’єкта впливу збiгається з побажаннями. У противному разi — конфронтацiя, протиборство, тобто об’єкт впливу протидiє спiвробiтнику з метою нейтралiзувати (подавити) його активнiсть. У результатi психологiчного впливу людина повинна щось зрозумiти, засвоїти, повiдомити необхiдну iнформацiю, пiдкоритися, визнати свою вину (якщо вона справдi винна), вказати на спiвучасникiв чи мiсце схову злочинно отриманого майна тощо.
Класифікація методів психологічного впливу з погляду позиції впливаючої особи:
- співробітництва;
- конфронтації;
- протиборства;
У випадку співробітництва бажання особи, яка впливає, відповідають тим, які необхідні для виконання співробітником оперативно-службової задачі. Основна задача впливу – стимулювання, тобто допомога, сприяння в тому, що індивід і так хоче. Так, потерпілий хоче, але не може заспокоїться. Заспокоюючи потерпілого, співробітник надає йому психологічну допомогу регуляції емоційного стану і т.д.
Конфронтація означає, що об'єкт психічного впливу пручається співробітнику. Однак цей опір не є проявом його основної спрямованості. Наприклад, людина, що правильно ставиться до закону, розуміє необхідність боротьби зі злочинністю, однак керуючись у загальному більш випадковими епізодичними розуміннями, відмовляється допомогти співробітнику. У цьому випадку задачі, співробітника нейтралізувати морально незрілі установки особи, на яку впливають.
Протиборство - це відношення, коли особа, на яку впливають чинить опір співробітнику, причому цей опір є проявом ведучих, основних тенденцій особистості. Так у відношенні учасників масових безладь, осіб здійснюючих серйозні злочини можуть застосовуватися тверді по характері методи впливу. Це методи боротьби, ціль яких подавити активність особи, на яку впливають.
Таким чином співробітник правоохоронних органів повинен не тільки володіти методами психологічного впливу, але і знати їхню класифікацію, уявляти собі задачі, які розв'язані за допомогою кожного з них, психічні явища, на які він впливає, позицію особи, на яку впливають, при якій даний метод застосовується.
Методи бувають інтелектуально-позитивними, емоційними, вольовими тощо. Дана класифікація особливо необхідна співробітнику у випадках, якщо він вже знає, на які психічні особливості особистості йому необхідно впливати для вирішення тієї чи іншої задачі. Так, заспокоюючи потерпілого, йому доводиться впливати, в основному на емоційну сферу; переконуючи громадянина обладнати квартиру охоронною сигналізація, співробітник впливає на мислення.
Основні методи психологічного впливу:
- переконання;
- примушення;
- навіювання (сугестії);
- постановка і варіювання розумових задач.
Переконання - під ним передбачається, з одного боку – різнобічний вплив на особистість з метою формування в неї одних якостей і рятування від інших, а з іншого боку - спонукання до визначеної діяльності. Основними компонентами переконання є інформування (розповідь), роз'яснення, доказ, спростування, бесіда.
Для того щоб спонукати людину до діяльності, важливе місце займає інформування, що є розповідь тобто живий і образний виклад інформації з метою повідомлення об'єкту фактів і висновків, необхідних для спонукання його до діяльності. Будучи за формою вільним від якихось канонів, розповідь дозволяє співробітнику правоохоронних органів повною мірою використовувати свої уміння переконувати співрозмовника.
Розповідаючи щось об’єкту впливу можна обрати індуктивний шлях, тобто розглядати послідовно факти, явища, події і потім робити узагальнення (цікавлячої нас особі доведеться чекати, коли співробітник правоохоронних органів у своїх міркуваннях дійде до головного); можна обрати дедуктивний шлях, тобто спочатку висловити загальні положення і потім наводити факти в їхнє підтвердження (відразу видна головна думка).
Аналізуючи роз'яснення як один з компонентів переконання, можна виділити найбільш типові його види:
1. схематичне;
2. оповідне;
3. розмірковуюче;
4. проблемне.
Схематичне роз'яснення доречне, при інструктуванні, коли об'єкт повинний засвоїти вірніше запам'ятати, що повідомляються зведення. Таке роз'яснення ведеться чіткою, ясною мовою, короткими фразами.
Оповідне роз'яснення, що оповідає, являє собою виклад фактів у виді явної розповіді, що з логічною послідовністю приводить до відповідного висновкам.
Розмірковуюче роз'яснення полягає в тому, що ми ставимо перед співрозмовником питання, змушуючи його задумуватися над ними, і самі ж шляхом ряду психологічних міркувань приводимо його до потрібного висновку.
Проблемне роз'яснення відрізняється від попередніх тем, що сам співробітник правоохоронних органів відповіді на поставлені питання не дає. До відповідей приходить сама зацікавлена особа, але матеріал для роз'яснення подається їй таким чином, що наштовхує її на висновок, що нам потрібний.
Тут варто враховувати й елементи доказу, що будуються за законами логіки і які свідчать про те, що доказ буде дуже ефективним, якщо воно спирається на такі факти, що чи правильні по своїй суті, чи сприймаються об'єктом як правильні. Доказ буде тим переконливіше, чим ретельніше ми підберемо аргументи. До них відносяться:
- достовірні факти;
- визначення основних понять конкретної області знання;
- положення, істинність яких була доведена раніше.
Найбільш важливими для практичної діяльності співробітників правоохоронних органів є факти. Люди звикли спиратися на факти. Факти створюють у них відповідний настрой на сприйняття дійсності, формуючи установку.
Спростування має ту ж природу, що і доказ. Доводячи об'єкту одну ідею, працівник тим самим спростовує іншу. У психологічному ж плані тут мається визначена різниця. Вона зв'язана з тим, що спростування має справу з критикою устояних поглядів цікавлячої особи, з руйнуванням старих і формуванням нових установок. Звідси в процесі спростування потрібно поряд з логічними прийомами використовувати і психологічні. Успішність спростування багато в чому зв'язана з тактикою співбесіди.
Процес переконання завжди повинний допомагати людині розібратися в сформованих обставинах, допомагати прийняти правильне рішення, виявити допущені помилки, усвідомити свою провину. Переконання повинне допомагати формувати мети, лінію поводження на майбутнє.
Для того щоб метод переконання дав необхідні результати, треба збудити уявну діяльність того, кого переконуємо, направити її так, щоб вона привела того, кого переконуємо, до тих висновків, у яких його хочуть переконати.
Для активізації і спрямованості переконуючої розумової діяльності можуть бути використані різні засоби. Так, може проводитися цілеспрямований розбір певної події, даватися оцінка його поводження в минулому й у сьогоденні, оцінка залежності спонукальних причин для здійснення злочинних дій і т.д. Немаловажне значення для цього має інформація про те, як можуть поставитися до його вчинків люди, яких він любить.
Переконання припускає і використання стимулювання в процесі переконання. Це може виражатися в словесному схваленні, підтримці думок що переконується, його дій. Переконання у всіх випадках є процес, що включає завжди наступні основні елементи:
1. викладення певних доводів;
2. передання інформації, що підтверджує правильність наведених доводів;
3. вислуховування сумнівів, заперечень об’єкта;
4. викладення нових доводів з урахуванням заперечень;
5. повторення окремих доводів і елементів переданої інформації з метою більш повного впливу на хід розумових процесів об’єкта.
При здійсненні переконання варто враховувати всі позитивні риси, властивості особистості, що переконується, відповідним чином акцентувати на них увага, використовуючи також і протиставлення їх властивостям, установкам інших об'єктів. Дуже важливо виявити пункти коливань, сумнівів що переконується. У зв'язку з цим у процесі застосування методу переконання варто уважно вивчати особистість, спостерігати за її реакціями, змінами в поводженні, міміці, жестах і т.д.
Безумовно, процес переконання припускає обов'язкове з'ясування доводів і заперечень з боку що переконується. Якщо маються чи сумніви висловлюється заперечення в процесі переконання, необхідно з'ясувати причину і з обліком її відновити процес переконання новими доводами.
Різновидом методу переконання є повне словесне відтворення подій, що мали місце, (заснованих на окремих фактах і уяві) з метою переконання в тім, що відома вся сукупність фактів. Особа, що займається ОРД, може розвити через підозрюваних; хід подій, що представляється їм, для того щоб вчасно чи опитування допиту перевірити свої припущення. Подібний прийом допустимо тільки в тому випадку, якщо мається достатня можливість правдиво відтворити визначену подію. Це досягається ретельним збором, вивченням окремих фактів, винятково ретельним продумуванням, логічним осмисленням усієї сукупності фактів і відносин. Цей прийом має на меті:
1. збуджувати асоціативні зв'язки в особи на яку впливають;
2. переконувати його в наявності всієї сукупності фактів, у їхній повній доведеності;
3. збуджувати визначений емоційний стан, що полегшує процес сприйняття доводів;
4. висловлювати репліки (навіть спростування окремих фактів), що підтверджують правильність загальної відтвореної картини події;
Обов'язкові умовою застосування методів переконання є встановлення психологічного контакту, що, як правило, характеризується позитивним ставленням до переконуючого, бажанням сприймати його доводи, наявністю дійсно повного сприйняття і розуміння переданої їм інформації.
Слід зазначити, що переконання обов'язкове повинно задовольняти наступним вимогам, а саме, переконання повинно:
- відповідати рівню розвитку об’єкту до якого здійснюється переконання;
- будуватись з урахуванням вікових, освітніх, професійних і інших індивідуальних психологічних особливостей даної особистості;
- бути послідовним, логічним, доказовим;
- збуджувати психічну активність об’єкта;
- містити, як узагальнення положення, висновки, так і конкретні факти, приклади;
- містити аналіз обопільно відомих фактів;
- переконуючий сам повинний щиро вірити в те, у чому він переконує;
- враховувати можливості й особливості самого переконуючих;
У процесі ОРД застосування методу переконання залежить також від ліквідації попередження особи, на яке передбачається впливати; від здатності цієї особи сприймати доводи. Для того щоб переконання досягло мети, треба, щоб людина не тільки зрозуміла доводи, але і погодився з ними. У практичній діяльності ступінь переконання може бути різної. Ефективність переконуючого впливу залежить від ряду умов:
- по-перше від сили самого впливу;
- по-друге від характеру особливостей психологічного складу особи, на яке впливають, і їхнього обліку при побудові переконання;
- по-третє, від інтелектуально-емоційного стану переконуючого в момент їхніх взаємин. У кожному випадку по-різному, сугубо індивідуально, необхідно використовувати метод переконання при впливі на конкретну людину.
Відомо, що не завжди можна досягти успіху, впливаючи на людину переконанням. Нерідко приходиться прибігати і до методу примушення. Але коли мова примушення ізольована від переконання, то у багатьох випадках відзначається поразка. Важливо, щоб об'єкт впливу в якомусь ступені усвідомив неминучість вжитих до нього примусових мір. А це досягається, як правило, у тому випадку, коли примушенню передує переконання. Дане методологічне положення повинне стати основою вибору примушення як методу впливу на особу в ОРД правоохоронних органів. За своєю природою примушення підрозділяється на фізичне і психологічне.
Фізичне примушення засноване на силі, на застосуванні сили.
Психологічне примушення виступає як спонукання цікавлячої особи до певної діяльності всупереч її бажанням. Сам факт примушення присутній і при переконанні. Однак тут об'єкт інтересу після проведення з ним роз'яснювальної роботи свідомо без емоційного натиску з боку співробітників правоохоронних органів, виконує запропоноване. У процесі психологічного примушення об'єкт виконує розпорядження в стані сильного внутрішнього протесту. І лише тільки зовнішні обставини змушують його коритися. Найважливішою умовою застосування методу примушення є зовнішня передумова. Якщо такої передумови немає, примушення стає безглуздим.
В умовах ОРД такою передумовою для примушення виступає почуття страху, яке у його примітивній формі зв'язане з безумовним оборонним рефлексом і найбільше елементарно виявляється в механізмах інстинкту самозбереження. Соціальна природа страху дуже складна й достатньою мірою ще не вивчена. Однак давно відомо, що страх викликається і підсилюється, коли людина усвідомлює, а іноді і гостро переживає свою слабість. Співробітник правоохоронних органів повинен знати цю закономірність і чітко уявляти, що на сильну людину страх мало впливає.
Для людини хитливої страх виступає найсильнішим попередженням. А це значить, що примушення зв'язане не тільки з зовнішніми факторами, а й, безумовно з внутрішніми, психологічними. Як правило, страх виникає головним чином у результаті словесного впливу. Тому, оцінюючи можливість застосування примушення до тієї чи іншої особи, потрібно думкою стати на його точку зору, і зробити висновки про тім, чи виникає в даної особи, скажімо, після пред'явлення їй компрометуючих матеріалів, почуття страху.
Якщо цікавляча особа, осмисливши обстановку, оцінить її для себе як небезпечну, то буде в тій чи іншій мірі охоплена страхом. Застосування примушення тут виправдане, і можна сказати, навіть підготовлене. Якщо ж об'єкт не догляне в цій обстановці небезпеки і страх не виникає, то примушення буде безглуздим.
У такий спосіб для виникнення в особи, яка нас цікавить, почуття страху, треба, щоб ситуація усвідомлювалася й оцінювалася нею як небезпечна. Тоді вона буде шукати вихід з цієї ситуації, і тільки тоді примушення спрацьовує в потрібному для співробітника правоохоронних органів напрямку.
Психологічні дослідження показують, що є дуже стійкі до почуття страху люди. Тому до них досить важко застосувати примушення. З метою психологічного впливу на цих осіб застосовується метод навіювання.
ОРД, насичена різними елементами спілкування, є великою сферою для навіювання. Звідси зрозуміло, що оволодіння хоча б окремими прийомами навіювання дуже важливе для співробітника правоохоронних органів. Оперативний співробітник у своїй практиці має справу з навіюванням як специфічним впливом на людину в стані бадьорості. Для такого навіювання, як правило, характерна не безконтрольність, а лише притуплена свідомість і зниження критичності в особи, яка цікавить правоохоронних органів.
Слід зазначити, що навіювання як метод впливу на особистість – це психологічний вплив, що сприймається об'єктом без належного контролю свідомості. Вплив, що вселяє, заснований на специфічній якості людської психіки - сугестивності, тобто здатності сприймати навіювання.
Навіювання - це один із засобів взаємного впливу людей у процесі спілкування. Особливість сугестії виявляється в тому, що вона впливає на поведінку об'єкта впливу непомітно для нього. Безконтрольно проникнувши в психіку, навіювана ідея реалізується у виді вчинку. Разом з тим сама людина оцінює свої дії як звичайні і звичні.
Для того, щоб користуватися прийомами навіювання треба уміти виявляти людей, які піддаються навіюванню, і визначати стан їхньої максимальної сугестивності. Співробітник правоохоронних органів, якщо він ретельно спостерігає за особою, яка цікавить його, завжди може з упевненістю сказати, чи змінився в цієї особи рівень сугестивності. Це забезпечує йому вибір методу впливу, однак тут слід взяти до уваги ряд обставин, зокрема:
1. Чим старше людина, тим важче вона піддається навіюванню. Зменшення сугестивності відбувається поступово, у процесі виховання, спеціального спілкування і практичної діяльності індивіда.
2. Освічені люди менш піддаються навіюванню, ніж неосвічені.
3. Сугестивність залежить і від рівня культурного розвитку нації.
4. Жінки в основному більше піддаються навіюванню, ніж чоловіки. Причиною цього є виконання жінкою специфічних ролей у суспільстві, у родині, на виробництві і т.д. Однак якщо жінка тривалий час займає престижне становище в суспільстві, якщо вона стає в ролі лідера, то її рівень сугестивності може бути нижче, ніж у чоловіка. Практика показує, що: на сугестивність впливають і властивості нервової системи людини. К.І. Платонов відзначив, що однієї з причин слабкої сугестивності, властивих деяким особам, може бути перебігу(преобладанием) другої сигнальної системи над першою (розумовий тип нервової системи) при високій урівноваженості і рухливості основних коркових процесів. Сугестивні особи, як правило, належать до вираженого художнього типу нервової системи.
5. Навіювання залежить також і від психічного стану людини і тривожності.
6. Сугестивність самим тісно пов'язана і з особливостями психіки людей. Співробітник правоохоронних органів, користуючись доступними йому методами вивчення особистості, має можливість зробити висновок про сугестивність цікавлячого об'єкта. Однак при цьому він неодмінно повинен врахувати ставлення цього об'єкта до впливу, до навіювання.
Незважаючи на теоретичну можливість перекладу психіки об'єкта в стан зниженої критичності, швидко навіювати йому ідею, що суперечить його моральним установкам, практично неможливо. Незважаючи на надзвичайно підвищену сугестивність, пише К.І. Платонов, далеко не все що вкушається, реалізується. Про це свідчить і той факт, що в бадьорому стані й у легких фазах гіпнозу випробуваного практично неможливо змусити за допомогою навіювання робити протиправні його переконанням і поглядам учинки.
Усе це жодною мірою не говорить про малу застосовність методу навіювання в стані бадьорості. Серед інших методів впливу він є найбільш ефективним. Виходячи з навчання І.П. Павлова ефект навіювання складається в концентрації сильного порушення у визначеній ділянці головного мозку за умови загальмованості інших ділянок головного мозку. Виходячи з цього навчання, сама модель навіювання виявляється дуже простою: введення спонукаючої ідеї, на тлі притупленої свідомості і зниження критичності з боку об'єкта. Щоб забезпечити навіювання «потрібно помістити» особу в специфічний фоновий стан, у якому б він був глухий до усьому, крім слів того що навіє.
Найбільш простим, але разом з тим і самим надійним способом введення об'єкта у фоновий стан є його розслаблення, про високій ступень якого можна судити по ряду ознак:
- відкинутий на спинку крісла (стільця) тулуб;
- блискучі очі,
- вільно розставлені ноги,
- випрямлені руки тощо.
Зігнута над столом фігура, підігнуті ноги, погляд що блукає, зморшки на чолі і вертикальні складки на переніссі вказують на напружений стан об'єкта. Разом з тим «розслабленість і емоційна напруженість, паралізуючи мислення, підсилює сугестивність».
Інформаційний вплив може мати місце у виді постановки питання – розумової задачі, як метод постановки і варіювання розумових задач. Основна його суть зводиться до постановки задач з метою розвитку, напрямку розумових процесів осіб, на яких виявляється вплив. Вплив виявляється:
- прийомами постановки задачі (питання);
- спрямованістю розумових процесів у результаті постановки задачі (питання);
- наданням допомоги і рішенням поставленої розумової задачі.
Постановка розумової задачі в процесі спілкування здійснюється за допомогою питань. Тому для досягнення мети методу необхідно ретельно вивчити особливості, види питань, можливі варіанти поведінки при їхній постановці. Усвідомлення конфліктності, у спілкуванні підсилює рефлексивну діяльність, а разом з тим і значимість кожного питання.
За ним завжди передбачається уже визначене знання тієї інформації, що очікується постановкою питання. Це підсилює вплив самого питання, істотно активізує розумову діяльність особи, до якого це питання звернене. Потрібно не тільки порушити питання, але і виразити в ньому своє ставлення до визначених фактів. Для цього використовується:
- різні питальні частки;
- види мовної інтонації;
- сполучення у формі питання з мімічними можливостями;
Питальні частки ("невже", "хіба” тощо) можуть виражати сумнів, чи недовіру навіть переконання в зворотному, тому, що укладено в питанні. За допомогою цього методу реалізуються і процес згадування по асоціації. Шляхом постановки серії питань про розвиток визначеної події досягають істотного пожвавлення тимчасових зв'язків і відновлення в пам'яті фактів, подій, що розвиваються паралельно події, у відношенні якого ставилися питання - розумові задачі на згадування.
За допомогою постановки розумових задач збуджують процес аналізу своїх учинків, дій, що є неодмінною умовою для прийняття певних вольових рішень, зміни ставлення до своєї поведінки, дій. Цього не можна домагатись тільки передачею інформації чи тільки переконанням. Треба, щоб активну переробку усіх фактів, усіх переданих доказів, зробила особа, на яку впливають. Цей метод використовується при викритті хибних показань. Справа в тому, що в людини хибні показання, що дає свідомо, обов'язково маються дві розумові моделі події, із приводу якого даються показання. Одна модель відображає подію в тому вигляді, як воно мало місце в дійсності, а інша модель - передану версію про подію. Наявність цих двох моделей приводить до ускладнення розумових фільтрацій після постановки розумової задачі - питання. Особа, яка дає хибні показання, прагне в найбільшій кількості деталей зміщати ці дві моделі - тільки тоді помилкова версія буде правдоподібною. Неправда може бути визначена при емоційній невовлеченности. Холодність, безпристрасність - це ті ознаки, коли неможливо визначити неправду. Коли ми охоплені емоцією, у нас йде зміна невербальної поведінки. У невербальній поведінці ми погано себе контролюємо, тому що не бачимо, що виражає наше тіло (обличчя, поза, руки тощо). Емоцію важко сховати - іноді це навіть небезпечно. Часто обманюють за допомогою напівправди, за допомогою вказівки на інший вид переживання, щоб сховати щире переживання, за допомогою говоріння правди з підступом, із перебільшенням (так я розмовляю зі своїм коханцем).
Для того, щоб неправда була успішною, брехун повинен уміти планувати стратегію неправди. Для цього брехун повинен мати комбінаторний розум, уміння розчленовувати ціле на частині, потім синтез тобто бачення частин цілого.
В умовах такої складної розумової роботи при вмілій постановці питань, варіюванні їх, при несподіваній постановці питань, варіювання головного питання серією дрібних незначних - настає момент коли особа на яке впливають даним методом, не встигає проконтролювати відносність питання до моделі дійсної події повідомляє факти, що відносяться саме до цієї події, а не до вигаданого. Винна особа під домінантним порушенням у чеканні викриття часто сприймає в питанні таке інформаційне навантаження, що призводить її до висновку про необхідність визнати свою провину, хоча з поставленого питання це прямо і не випливало.
При вмілому проведені бесіди, ставлячи питання, на які брехун не підготував заздалегідь відповіді - видають його. Часто брехун може забути те, що він говорив на початку, його зіб’ють швидкі питання, особливо, як що він не передбачав ваших питань. Якщо брехун зазнав страх викриття, він забуває свою лінію поведінки не встигає на несподівані питання швидко, чітко відповідати.
Оперативнику необхідно знати прийоми виявлення неправди на основі аналізу поводження людини до них відносяться: словесне поводження, прояв неправди в голосі, тілесних проявах, у змінах автономної нервової системи.
Словесне поводження (промова) – слід відзначити, що найкраще людина керує мовою, але й тут з'являються показники обману:
- через безтурботність, якщо він не зазнає страху;
- недбале придумування легенди;
- порушення уваги - людина розслаблює і відбувається усмоктування.
- обмовки (З. Фрейд «Патологія повсякденного життя») оперативник повинний заохочувати підозрюваного, потрібно дати можливість говорити, якомога більше, він почне на дрібницях затримуватися - потрібно йому підіграти, і дати проговоритися;
- тирада – це промова, яку вимовляє брехун, тому що його заносить коли він говорить багато. «Дайте людині більше говорити - і вона себе видає», - цей принцип можна розглядати як поняття «троянського коня», коли оперативник безневинним голосом ставить дрібні запитання про дрібниці, не звертаючи уваги на неправду брехуна, що ще більше забувається на дрібницях.
Прояв неправди в голосі:
- паузи - джерела показника неправди в розмові. Пауза несе різне значення та навантаження, пауза пригадування і пауза міркування.
- мовні помилки - локальні показника обману: говорять людина «мямлит» - щоб заповнити паузу; повтори слів - заповнення пауз; частота складів - говорить про емоції.
- мовчання, тривала пауза говорить про викриття;
- швидкість, темп - встановлено, що голосна, швидка промова, характерна для гніву і страху, тиха і повільна для скорботи і суму, провини, пригніченості. Якщо людина в процесі обману буде зазнавати страх викриття вона буде говорити голосно і швидко;
- висота голосу - при деяких емоціях, котрі неможливо сховати, звучання голосу показує, як людина переживає позитивні або негативні емоції. Коли люди зазнають гнів або страх, у неї голос стає вище. Висота голосу падає при прояві провини, сорому, суму.
Підвищення висоти голосу - це не ознака обману, це ознака страху, гніву або хвилювання. Хвилюватися може і людина невинна, тому що допит може вестися в контексті обвинувачення. Тісний взаємозв'язок голосу й емоції зв'язана з тим, що за і те й інше в мозку відповідають ті самі ділянки. Тому, зазнаючи емоції важко володіти голосом.
Ознаки показників обману в тілесних проявах людини:
- емблеми (це ті ж обмовки, тільки в рухах) - це рухи тіла, що мають дуже точне значення який може бути виражений в словах, вони можуть відбуватися мимоволі, але мають під собою культурну основу того суспільства, в котрому ця людина виховувалася. Наприклад: великий палець нагору - це добре, підняв брови при подиві.
- ілюстратори, вони ілюструють промову в міру її проголошення. Без слів ілюстратори не мають значення, наприклад, постукуючи ребром долоні при розмові для посилення ефекту переконання, при нестачі аргументу пошук рукою в повітрі. Ілюстратори вживаються і зростають, коли люди в жаху, ярості тобто при сильних емоціях, при непевності - кількість ілюстрацій зменшується. Ілюстратори мови - частіше руки, потім йде обличчя (брови, рот, очі), потім тіло (плечі, спина).
- маніпулятивні рухи зв'язаних із власним тілом (накручувати пасма волос, гризти нігті) та з речами, що знаходяться поруч (розгинати скріпки, м’яти папір) можуть бути показником обману.
- обличчя – це екран демонстрації наших емоцій, і є найбільш точним показником обману. Міміка - це багате джерело для виявлення неправди. Мікроекспресія, це повне мімічне вираження, що триває не більш 1\4 секунди. Рідко яка людина побачить цю мікроекспресію, бо цю першу реакцію людина відразу придушує. Це ознака просачивания, вона дуже точна, якщо встигнете її прочитати. Перервана експресія, або подавлена, це ознака неправди, нещирості. Вона триває довше, але переривання помітно, вона більш триваліша, ніж мікро. М'язи чола, рота - це ті м'язи котрими важко опанувати. Тривалість експресії тобто, мімічне вираження якихось емоцій більш тривалий час говорить про фальсифікацію.
Автономна нервова система і зміни. Видимі зміни точно вказують на емоційний стан людини:
- зміни частоти серцебиття, ця ознака сильних емоцій, який точно не відомо, для кожної емоції окремо.
- потовиділення,
- ковтальні рухи,
- частота подиху, говорить про зміну емоційного порушення.
- розширення зіниць говорить про порушення уваги(крім наркоманів).
Деякі люди часто зазнають почуття страху незалежно від того, що він почуває і весь прояв обману може бути в невинного, що переживає сильні емоції. Існує дві небезпеки: недовіра правди і довіра до неправди. З двох зол вибирають меншу. Що краще, відмовити правдецу або пропустити брехуну, мабуть краще двом відмовити, значить не зробимо помилку. Як уникнути помилки в розпізнанні брехуна:
- треба будувати оцінки на основі поводження підозрюваного,
- треба знати обмовки, емоції, емблеми, мікроекспресії,
вивести на рівень свідомості всі ознаки неправди, не задовольнятися інтуїцією.
- відкинути особисте ставлення до підозрюваного.
Оперативнику слід усвідомити, на що він орієнтується, коли розпізнає неправду в цьому йому допоможе тест на знання провини в якому задаються питання на знання обставин правди: тобто злочинцю ставляться запитання, при яких спливуть ті деталі, про які можна побачити реакцію підсудного - це називається аналіз поведінки.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |