Читайте также:
|
Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:
три середи підряд - рефінансування строком до 14 днів;
одна середа - рефінансування строком до 90 днів.
На початку року Національний банк оголошує графік проведення тендерів з підтримання ліквідності банків.
Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків може змінювати періодичність і черговість проведення тендерів, а також оголошувати позачергові тендери, про які банкам повідомляється за допомогою засобів електронної пошти.
Національний банк за потреби підтримати ліквідність банків на більш тривалий строк може прийняти рішення щодо здійснення рефінансування шляхом проведення тендерів строком до 360 днів.
Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення. Національний банк у повідомленні про проведення тендера, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку, визначає перелік видів забезпечення.
У забезпечення кредитів рефінансування можуть прийматися:
- державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України);
- державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку;
- депозитні сертифікати;
- цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України (далі - цінні папери ДІУ);
- іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);
- іпотечні облігації (лише звичайні);
- облігації місцевих позик;
- облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України;
- векселі суб'єктів господарювання - резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів;
- векселі суб'єктів господарювання - резидентів, що авальовані Кабінетом Міністрів України;
- гарантії іншого банку-резидента;
- майнові права за укладеним банком-позичальником кредитним договором із головним розпорядником коштів державного бюджету, головним розпорядником коштів місцевих бюджетів, кошти за яким надано під державну гарантію відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року № 404 "Деякі питання здійснення головними розпорядниками бюджетних коштів капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень" [(далі - майнові права) тільки для кредитів рефінансування шляхом проведення тендерів строком до 360 днів]. Національний банк приймає в заставу майнові права за кредитами І та ІІ категорій якості, визначених відповідно до нормативно-правового акта Національного банку щодо формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями.
Національний банк залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку розпорядчими документами може приймати рішення щодо взяття під забезпечення кредиту рефінансування однорідної або змішаної застави.
Банк, який потребує підтримання своєї ліквідності, може подати до Національного банку за допомогою засобів програмно-технологічного забезпечення "КредЛайн" лише одну заявку на участь у тендері з підтримання ліквідності банків, яка має містити перелік забезпечення, що приймається Національним банком, без подальшого внесення до неї будь-яких змін.
Заявки, які надійшли пізніше встановленого для участі в тендері часу, не приймаються, за винятком причин технічного характеру. Національний банк перевіряє наявність у банку вільних від зобов'язань цінних паперів, у тому числі на підставі виписки з рахунку в цінних паперах цього банку, копії виписки з рахунку Національного банку про перерахування Національному банку іноземної валюти, або здійснює перевірку інших видів застави, що передається під забезпечення кредиту рефінансування згідно із законодавством, у тому числі цим Положенням та іншими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.
Під час розгляду заявки на одержання кредиту рефінансування враховується інформація щодо можливих ризиків прийняття під забезпечення кредитів рефінансування цінних паперів, визначених Національним банком, та щодо можливої зміни їх справедливої вартості.
Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.
За умови проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до одного десяткового знака після коми, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу, ніж облікова ставка Національного банку.
На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.
Якщо два або кілька учасників процентного тендера пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишився, не достатній для задоволення всіх заявок банків з однаковою процентною ставкою, то кошти пропорційно розподіляються між цими банками.
Один банк не може одержати більше ніж 50 процентів обсягу коштів, запропонованих на тендері з підтримання ліквідності банків.
У разі часткового задоволення заявок кількість кожного коду випуску цінних паперів, запропонованих під забезпечення кредиту, пропорційно перераховується та округлюється до більшого цілого, про що повідомляється банк-позичальник. Результати проведеного тендера повідомляються банкам, які брали участь у тендері.
Банки, заявки яких задоволені (частково задоволені), мають укласти залежно від виду забезпечення з Національним банком кредитний договір та договір застави (гарантії), на підставі яких забезпечується перерахування коштів банкам.
Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування цінні папери, які обслуговуються Національним банком як депозитарієм державних цінних паперів, забезпечується Національним банком з одночасним блокуванням цих цінних паперів у порядку, установленому законодавством.
Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування цінні папери, які відповідно до законодавства обслуговуються депозитарною системою, забезпечується після отримання Національним банком виписки про стан рахунку у цінних паперах банку-позичальника, яка видана зберігачем, що обслуговує банк - позичальник, про їх блокування на користь Національного банку у визначеній у кредитному договорі та договорі застави кількості.
Перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення кредиту рефінансування іноземну валюту, забезпечується після отримання Національним банком копії виписки з рахунку Національного банку про перерахування Національному банку іноземної валюти у визначеному в кредитному договорі та договорі застави розмірі.
Отримана за кредитами рефінансування застава в документарній формі має зберігатися в грошовому сховищі територіального управління Національного банку, про що зазначається в договорі застави.
Національний банк здійснює перевірку застави, наданої банками під забезпечення кредитів рефінансування, а саме правильність:
- визначення банками справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, а також у разі потреби вимагати від банків приведення у відповідність суми за наданими цінними паперами до суми одержаного кредиту рефінансування Національного банку і процентів за користування ним;
- оформлення договору управління майном та письмової згоди установника управління на заставу державних облігацій України, які перебувають у довірчій власності банку.
Національний банк може ініціювати дострокове розірвання кредитного договору за умови виявлення фактів надання банком недостовірної інформації (у т.ч. звітної), яка мала істотний вплив на прийняття рішення щодо підтримання заявки банку на надання кредиту рефінансування. Банк повертає кредити рефінансування, що одержані від Національного банку, у строки відповідно до укладеного договору. Банк може достроково повернути кредит і проценти за користування ним повністю або частково, письмово повідомивши про це Національний банк.
Соціологія культури
1.Поняття культури. Соціологія культури.
2.Складові частини культури.
3.Форми культури:
4.Методологічні засади соціологічного аналізу культури.
1. Поняття культури. Соціологія культури.
Слово «культура» походить від латинського слова colere, що означає культивувати, чи вирощувати, грунт. У ХVІІІ – ХІХ ст. його стали вживати і стосовно людей. Це слово тоді застосовувалося головним чином до аристократів, щоб відокремити їх від «некультурного» простого народу. Сучасне наукове визначення культури відкинуло аристократичні відтінки цього поняття. Воно символізує переконання, цінності і виразні засоби (що застосовуються в мистецтві чи літературі), які є спільними для якоїсь групи; вони служать для впорядкування досвіду та регулювання поведінки членів цієї групи. Вірування і погляди підгрупи часто називають субкультурою.
Поняття культури у працях Н.Смелзера. Засвоєння культури здійснюється з допомогою навчання. Як ми знаємо з попередньої теми, люди унікальні, оскільки їхня поведінка лише частково зумовлена інстинктами. Нам дійсно властиві рефлекси – автоматичні відповіді на стимули. Нам також властиві внутрішні біологічні потреби, наприклад голод, спрага. Для їхнього задоволення люди і тварини повинні виконувати складний ряд дій. Якщо людська поведінка генетично запрограмована лише певною мірою, що її формує? Частково на це питання відповідає концепція культури. Людей, незважаючи на всі їх відмінності один від одного, можна навчити думати, вірити і діяти визначеним способом. Людська поведінка, особливості якої засвоєні всією групою, яка передається від старших поколінь нащадкам чи в якійсь мірі сприймається від іншої групи, називається «культурою». Отже, культура організує людське життя. У житті людей культура в значній мірі здійснює ту ж функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка. Оскільки культура не отримується біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації.
Визначення культури. На думку О.Якуби, суспільство і культура в дійсності – це не тотожні поняття, бо вони співвідносяться як характеристики цілого і його якісних властивостей. За визначенням О.Якуби, поняття культури означає якісну характеристику суспільства, виражає міру його прогресу, рівень і міру досягнень у значенні панування над силами природи і своїми власними соціальними зв’язками та відносинами. У найбільш загальному розумінні цього слова культура – це системна інтегрована якість суспільства, втілення досягнень в його розвитку.
Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах, скерованих на створення, засвоєння, збереження і розповсюдження матеріальних предметів і духовних феноменів. Нині фіксуються три основні сфери прояву людської культури:
-ставлення людей до природи (передбачає гармонію зв’язків між людиною і природою);
-ставлення до інших людей (має на меті оптимізацію міжособистісних, міжетнічних, міждержавних відносин, створення культурного клімату взаємовідносин в колективі, сім’ї, в побуті);
-ставлення людини до самої себе (скероване на самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, саморозвиток).
Культура і контроль. Культура формує особистості членів суспільства, тим самим вона значною мірою регулює їхню поведінку. Без культури люди були б повністю дезорієнтовані. Не зумовлена моделями культури (системами значимих символів) поведінка людей стала б практично некерованою, вона б зводилася до спонтанних вчинків і нестримних емоцій, в людини практично не зміг би сформуватися досвід. Про те, наскільки важлива культура для функціонування індивіда та суспільства, можна судити по поведінці людей, не охоплених соціалізацією. Неконтрольована поведінка так званих дітей джунглів, які були повністю позбавлені спілкування з людьми, свідчить про те, що без соціалізації люди не здатні засвоїти впорядкований спосіб життя, оволодіти мовою і навчитися добувати засоби до існування.
Якщо культура регулює поведінку людей, чи можемо ми як З.Фрейд назвати її репресивною? Фрейд дослідив конфлікт між культурою (чи «цивілізацією») та інстинктивним началом людської натури. Часто культура дійсно придушує прагнення людини, головним чином сексуальні та агресивні. Але вона не виключає їх повністю. Вона швидше визначає умови, за яких вони задовольняються.
Однак, враховуючи важливість впливу культури на поведінку людей, ми не повинні разом з тим перебільшувати її можливості. Здатність культури керувати людською поведінкою обмежена з багатьох причин. Перш за все не безмежні біологічні властивості людського організму. Так само існує межа знань, які може засвоїти людський мозок. Соціобіологи, зокрема, вважають, що такі складні моделі поведінки, як войовничість і великодушність, спадкуються генетично. Фактори оточуючого середовища також обмежують вплив культури. Наприклад, засуха чи виверження вулкана може зруйнувати налагоджений спосіб землеробства.
Культурний відбір. Інша важлива особливість культури полягає к тому, що культурні цінності формуються на основі відбору визначених видів поведінки і досвіду людей. Кожне суспільство здійснило свій відбір культурних форм. В одній культурі матеріальні цінності ледве признаються, в іншій вони чинять вирішальний вплив на людей. У деяких суспільствах війну вважали найблагороднішою діяльністю людини. В інших її ненавиділи, а представники третіх не мали про неї уявлення. Відповідно до норм одної культури жінка має право виходити заміж за свого родича, наприклад за дядька по матері. Норми іншої культури це рішуче забороняють. В нашій культурі галюцинації вважаються симптомом психічного захворювання. Інші суспільства розцінюють «містичні бачення» як вищу форму свідомості.
Універсальні елементи культури. Порівняння двох чи декількох культур переконує, що відмінностям між ними немає числа. Значно важче визначити загальні риси, властиві усім культурам – культурні універсалії. Джордж Мердок (1965) виділив більше 60 культурних універсалій. До них належить спорт, прикрашання тіла, спільна праця, танці, освіта, поховальні ритуали, звичай дарувати подарунки, гостинність, заборони кровозмішування, жарти, мова, релігійні обряди, сексуальні обмеження, виготовлення знарядь праці і спроби впливати на погоду.
Однак для різних культур можуть бути характерними різні види спорту, прикрас і т.д. Оточуюче середовище є одним із факторів, що зумовлює ці відмінності.
Чому існують культурні універсалії? На думку Мердока всі культури повинні сприяти задоволенню визначених фізіологічних, соціальних і психологічних потреб, хоча можливі різні варіанти. З іншого боку (Кларк), на задоволення так званих базисних потреб – біологічних, психічних чи соціальних – впливають культурні цінності і норми, що не мають нічого спільного з цими потребами. Людна може влаштувати урочистий обід, щоб похвалитися обстановкою свого будинку чи з інших причин. Отже, базові потреби не можуть зумовлювати специфічні аспекти культури.
Етноцентризм і культурний релятивізм. Дуже часто ми вважаємо «правильним» тільки західний спосіб життя, а незахідний – диким чи варварським. Ця тенденція судити про інші культури з позиції переваги своєї власної називається етноцентризмом. Етноцентризм пов’язаний із ксенофобією – страхом та неприязню до чужих поглядів та звичаїв. Протилежна етноцентризму точка зору називається культурним релятивізмом, за якою кожна культура може бути зрозумілою лише у власному контексті і розглядати її треба як єдине ціле. Ні одна цінність, ритуал чи інші особливості даної культури не можуть бути цілком зрозумілі, якщо розглядати їх окремо. Культурний релятивізм сприяє розумінню тонких відмінностей між близькими культурами. Наприклад, в Німеччині двері в установах завжди закриті, щоб роз’єднати людей щоб не відволікалися, а в США часто відкриті. Закриті двері для американця має завсім не той сенс, що для німця. Вітчизняні соціологи, уникаючи цих крайнощів (етноцентризму та культурного релятивізму), зазначають, що в дійсності оцінка різновидів культур неможлива без порівняльного аналізу, без врахування, з одного боку, універсальних елементів культури, а з другого – величезного розмаїття етнонаціональних культур.
Групова ідентичність і культура. Культура – цемент будови суспільного життя. І не лище тому, що вона передається від одної людини до іншої в процесі соціалізації, але також тому, що формує в людей почуття приналежності до визначеної групи. Члени одної культурної групи в більшій мірі відчувають взаєморозуміння, довіряють і співчувають один одному, ніж постороннім. Їхні спільні почуття відображені в слензі та жаргоні, в улюблених стравах, моді а інших аспектах культури.
Культура не лише зміцнює солідарність між людьми, але й є причиною конфліктів всередині груп і між ними. Це можна проілюструвати на прикладі мови, головного елементу культури. З одного боку, можливість спілкування сприяє згуртуванню членів соціальної групи. Спільна мова об’єднує людей. З іншого – спільна мова виключає тих, хто не говорить на цій мові чи говорить на ній трохи інакше.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 121 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |