Читайте также:
|
Як і «суспільство», «культура» є ключовою соціологічною категорією. Незважаючи на певну різницю між ними, обидві категорії скоріше доповнюють одна одну як два аспекти однієї і тієї самої реальності. Іншими словами, коли йдеться про суспільство і культуру, то потрібно розуміти не дві особливі реальності, а два особливих аспекти однієї реальності. Для кожної культури людське суспільство є необхідно і обов’язковою умовою. І навпаки, будь-якому суспільству властива культура як його продукт і як умова його подальшого існування. Ось чому проблема культури вимагає природного зв’язку з проблематикою суспільства.
Термін «культура» походить з античності. Це латинське слово спочатку означало обробіток грунту. Проте вже у Стародавньому Римі слово «культура» починають вживати в переносному значенні, пов’язуючи з ним плекання душі, розвитком власних здібностей.
Протягом ХVІІІ та ХІХ ст поняття культури набуває дуже широкого значення, оскільки застосовується до всього, що не походить з природи, а виникає завдяки розумовій і фізичній діяльності людей. Культура – це все створене людиною: будинки, меблі, книги, машини, потяги, кораблі, право, релігію, мораль, науку та ін. Світ людей – це природа, що виникла задовго до появи людей на землі, і культура, тобто штучне середовище, що утворилося в результаті цілеспрямованої і спонтанної діяльності людей. Утверджується поділ усього, що існує в світі, на два класи явищ – природи і культури.
Дещо пізніше суттєве доповнення до характеристики опозиції «культура-природа» внесли неокантіанці, зокрема Генріх Ріккерт. Він вважав, що опозиція культури і природи грунтується на тому, що культура є втіленням цінностей, а природа їх не має.
Проте широке розуміння культури призводить до ототожнення культури із суспільством. Якщо культура охоплює все, що створено людиною, то до неї належать і суто суспільні утворення (групи, відносини, структури) та й, зрештою, суспільство в цілому. Тоді суспільство нібито розчиняється в культурі, його історія стає історією культури, що в результаті робить поняття суспільства непотрібним. Якщо ж стверджувати, що природі протистоїть не культура, а людське суспільство в цілому, то поняття культури стає зайвим.
Широке розуміння культури заперечується і тими, хто розглядає природу як феномен всеосяжний, що вбирає в себе людське суспільство з його матеріальними й нематеріальними продуктами і підпорядковує загальним законам природи. З цієї позиції виникають концепції, які стверджують вирішальний вплив на культуру природних факторів (географічне середовище, біологічні особливості та ін.). Природа розглядається як первісний стан людини, в якому вона найкраще може розвиватися. Штучні продукти культури, навпаки, проголошуються джерелом її деградації. І тоді уникнути деградації можна лише рухаючись назад – до природи.
У ставленні людини до природи виділяють дві парадигми – парадигма людської винятковості та інвайронментальна соціологія.
Сьогодні стало очевидно, що надмірна економічна і технічна діяльність людини загрожує природі, виникає нове ставлення до природи.
Широке розуміння культури не враховує важливі аспекти еволюції культури. Створений людиною світ речей і міжлюдських стосунків з його нормами, цінностями та ідеалами є безумовно культурою, описати яку можна, перелічуючи її складові. Водночас далеко не всі продукти людської діяльності можуть бути віднесені до історично актуальної культури. Історично актуальною культурою є лише те, що відповідає ціннісним критеріям, виробленим певними епохами, оскільки кожна епоха висуває свої нормативні вимоги до діяльності людини. Коли ми говоримо про культуру праці, поведінки, спілкування, мислення, то маємо на увазі те, якою мірою людина оволоділа досвідом, що вважається зразковим у певних галузях на певний час. Отже, історично актуальна культура формує людину і водночас є формою її самовияву.
Отже, якщо до культури, яка трактується широко, належить все, що створене протягом історичного існування людства, то в нормативному розумінні акцент робиться на відповідності явищ культури історично напрацьованим цінностям і нормам. Вони змінюються з кожною епохою, на їх основі оцінюють рівень культури, розрізнення «культурного» і «некультурного», «високої культури» і «низької культури». В античності, наприклад, греки вважали культурою лише мистецтво, яке зображувало виключно людину. Мистецтво ж кочових народів, де здебільшого переважали зображення хижих істот і звірині орнаменти, вони називали варварством. При цьому культура асоціювалася з втіленням істини, добра, краси, а варварство – з уособленням культу сили, роду, авторитету.
Такий підхід до оцінки «своєї» і «чужої» культури пов’язаний з ідеологією етноцентризму - …
Протилежною до неї є ідеологія культурного релятивізму - ….
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 123 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |