Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Види депозитів та їх характеристика

Більшачастина ресурсів банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості банків у залученні коштів регулюються Національним банком України. Так, згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізич­них осіб через виконання депозитних операцій, за допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іно­земній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок вла­сника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з за­лученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Практично всі клієнтські рахунки є депозитними. Депозит­ним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

За формою використан­ня рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитан­ня; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони викорис­товуються для здійснення поточних розрахунків власника рахун­ку з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного ра­хунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім пові­домленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можли­вість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низь­кий депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використан­ня зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредит­них карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговуван­ня тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'язаних з веденням по­точних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залиш­ки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — активно-пасивний рахунок, що поєднує ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахун­ком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кош­ти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також по­точний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте якщо останній від­кривається надійним клієнтам, котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до ви­падку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердраф­том може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами, отже, особо­вий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на пев­ний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений пе­ріод (не менше одного місяця). Вилучення строкових вкладів від­бувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плану­ванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошо­вого ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власни­ками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Ба­нки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у кліє­нта, а другий — у банку. В угоді передбачається сума вкладу, те­рмін, протягом якого вклад зберігатиметься у банку, розмір депо­зитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкла­ду, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно вико­нати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявля­ється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму вкладу (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депо­зиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передба­ченого за вкладами до запитання.

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

за категорією вкладника:

– операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних
осіб на поточні та вкладні (депозитні) рахунки;

– операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні та вкладні (депозитні) рахунки;

– операції із залучення тимчасово вільних коштів банків - кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;

за строком:

– операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних
і фізичних осіб, банків-кореспондентів на банківські рахунки для обліку коштів на вимогу (поточні, кореспондентські) з метою по дальшого використання для проведення поточних розрахунків;

– операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних
і фізичних осіб, банків-кореспондентів на вкладні (депозитні) рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифі­кати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Серти­фікати можна класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються на сертифікати, що випускаються одно­разово і серіями, за способом оформлення — на іменні та на пред'явника, за терміном обороту — на термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може викорис­товуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням де­якого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ре­сурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строково­го вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте на відміну від сертифіката банківський вексель може бути викорис­таний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі за допомогою індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зара­хування грошей. Погашення банківських векселів відбувається через їх викуп після закінчення терміну обороту або ж через до­строковий викуп векселів, У банківських векселях указується ве­личина прибутку у вигляді процента до номіналу, який одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіна­лом, а викуповуються банком за ціною продажу.

В Україні банківські векселі зараз не застосовуються.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення гро­шових заощаджень. Власникові ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадно­го рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власни­ка вкладу. Період завчасного попередження може бути визна­чений законом (як засіб державного регулювання) або встано­влюватися за договором між банком і власником рахунку. От­же, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахун­ках стабільних залишків коштів, що використовуються в актив­них банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкри­вається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Де­позит має обов'язковий характер, а його величина і термін вкладення коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клі­єнт не виконує умов даного депозиту, банк може припи­нити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з ньо­го можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використо­вувати його як довгостроковий кредитний ресурс. За аналогією із вкладами до запитання за даним депозитом нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плати за ведення операцій на поточному рахунку.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту на суму депозиту без додаткового забезпечення, отже, вклад у цьому разі є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мі­рою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслугову­вання. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додат­кову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопи­ченням на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умови накопичення і зберігання останнім протягом установленого терміну певної су­ми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безпе­решкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому креди­туванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскі­льки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, Що зберігаються на депозитному рахунку.

Проте успіх такого методу залучення вкладів клієнтів багато в чому залежить від гнучкої процентної політики банку щодо кре­дитів. Якщо клієнт виявить, що за свій вклад у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням ви­трат на розрахункове обслуговування), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних, так і наявних клієнтів.

У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активі­зації вкладів. Розмір депозитного процента банк установлює са­мостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ри­нку і власної депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі проценти комерційні банки сплачу­ють за рахунками до запитання, оскільки вони характеризують­ся нестабільністю залишків. За такими рахунками, відкрити­ми юридичним особам, проценти взагалі не можуть нараховува­тися. У цьому разі з клієнтів, як правило, стягується плата за розрахунково-касове обслуговування. Відсутність прибутків або незначна їх сума стимулюють власників рахунків до запи­тання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкла­дати їх у прибутковій^ операції (термінові депозити, цінні папе­ри тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намага­ються заохочувати клієнтів підтримувати стабільні залишки на рахунках до запитання. Це досягається через установлення під­вищених процентів або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти нараховуються в обов'язковому порядку, прибу­ток за ними набагато нижчий, ніж за строковими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Про­центна ставка за строковим депозитом може залежати і від часто­ти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим ви­щий рівень процентної ставки.

Банки можуть заінтересувати вкладників нарахуванням і спла­тою простих і складних процентів. Прості проценти є традицій­ним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплата прибутку за вкладом.

Для компенсації інфляційних витрат банки можуть пропону­вати вкладникові виплату процентів наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені проценти банк утри­має із суми вкладу.

Велике значення для стимулювання вкладів має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів. В Україні поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, котрий певно мірою ре­гулює основні моменти цієї проблеми. Зокрема, за рахунок вкла­дів банків створено республіканський фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Основним інвестором цього фонду є НБУ, який сформував половину його коштів.