Читайте также:
|
У своєму розвитку людство переживає ряд неповторних, своєрідних культурних епох, які характеризуються різною мірою опанування природною та соціальною дійсністю. Кожній з них властивий свій тип раціональності (домінуючі схеми пізнання та пояснення природного і соціального світу, включаючи міфологію, релігію, філософію, мистецтво, науку та ін.) і свій тип моральності (домінуюча система цінностей і норм діяльності, спілкування і поведінки).
Перша культурна епоха в історії людства, перші принципи реціональності і моральності виникають тоді, коли створюється додатковий продукт. Він дає можливість у вільний час поміркувати над смислом свого існування, над взаємовідносинами з іншими людьми. Міф і є особливою формою першої культурної епохи, в якій закріпилися перші ціннісні уявлення людини про природу і саму себе. У ньому природа виступає переважно як чужа, ворожа сила. Існування і безпеку людині гарантує спільнота, до якої вона належить. Поступово виникає уявлення про фатальну залежність індивіда від колективного цілого, а останнього – від сил природи.
У розвиненому рабовласницькому суспільстві вже домінує уявлення про відокремленість людини від природи. Стародавні греки вважали, що людина може набути впливу в суспільстві за допомогою власних заслуг, а завдяки членству в полісі може стати вільним громадянином. Вільний громадянин поліса був у змозі розширити межі своєї свободи за допомогою пізнання.
Якісно нова культурна епоха складається з розвитком феодального суспільства. В період Середньовіччя ідея єдиного Бога виражала ставлення людей до буття. Одна з ідей християнства акцентує увагу на спроможності людини «врятувати» саму себе насамперед за допомогою своєї віри в Бога. Цим християнство, безсумнівно, сприяло формуванню свідомості суб’єктивних можливостей, яка пізніше, в епоху капіталізму, відіграє істотну роль в звільненні людини від феодальних відносин.
Значення суб’єктивності особливо швидко зростало в епоху Ренесансу з її зверненням до потреб та інтересів земної людини. Особливо яскраво це виявилося в період італійського Ренесансу (ХIV-XVI ст), коли традиції гуманізму відроджувалися на грунті переосмислення давньогрецької культурної спадщини. Людський розум зосереджується на творчості, пізнанні, науці. Віра в «силу розуму» сягає свого апогею у французькому Просвітництві, яке проголосило необхідність встановлення «царства розуму» в людському суспільстві.
Пожвавлення духовного життя, творчий перегляд колишніх культурних досягнень супроводжувалося становленням капіталізму. Розвиткові капіталізму на Заході сприяв певний стиль релігійної етики – пуританської, принципи якої були тісно пов’язані з економічним процвітанням. Згідно неї, шлях людини до благодаті, символом якої є життєвий успіх, може бути забезпечений тільки завдяки самодисципліні та самовідданій праці. Вимагачи також ощадливості, простоти, самообмеження, пуританізм сприяє утвердженню особливого стилю життя, який Макс Вебер назвав «посейбічною аскезою» на відміну від колишньої «потойбічної аскези» святих. Нагородою для людей, які самовіддано працюють, дисципліновано виконують мирські обов’язки, обмежують себе, стає багатство, його створення, збереження та примноження. Прагнення до збагачення пуританська етика розглядає як визнання, місію людини у «посейбічному світі». У період первісного капіталістичного нагромадження ця нова життєва настанова набуває масового поширення. Принципи пуританізму відіграли визначну роль у формуванні духу капіталізму в цілому.
Особливо виразними зміни стали у ХІХ-Хст., у період утвердження та розвитку індустріального суспільства. Сутність індустріалізму становить машинний характер виробництва та організації праці, що накладає свій відбиток на економічні, соціальні та культурні відносини між людьми. Зростаючі механізація, автоматизація та концентрація виробництва приводять до розповсюдження систем машин, які технологічно пов’язаі між собою не тільки на рівні окремого виробництва, а й у межах окремої держави, групи держав, а з часом – у глобальному (планетарному) масштабі. Це перетворює суспільство на сукупність взаємопереплетених технічних систем.
Індустріальне суспільство віддає перевагу технологіям, що грунтуються на досягненнях науки, створюють небачені досі засоби масової комунікації і значно прискорюють поширення взірців культури, сприяють підвищенню та зближенню культурного рівня різних країн і регіонів. Духовне життя людей все більше підкоряються вимогам і динаміці індустріальної системи. Це виявилося передусім у загальній тенденції до підвищення та вирівнювання культурно-освітнього рівня працівників, рівня розвитку регіонів, до політичної, соціальної та культурної рівності.
Разом з тим індустріальному суспільству в ХХ ст. властиві й кризові тенденції. Поступово втрачаються гуманістичні традиції. Поряд з небувалим науково-технічним прогресом ХХ ст. це ще й століття тоталітаризмів, геноцидів, кровопролитних війн, що забрали життя мільйонів людей?
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |