Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ІІІ. Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу.

Поняття “підхід до навчання” найчастіше трактується наступним чином:

а) як світоглядна категорія, в якій відбиваються соціальні установки суб’єктів навчання;

б) як система організації навчального процесу, що охоплює певну стратегію навчання, а також його форми, методи та прийоми.

Особистісно-діяльнісний підхід до навчання – це суб’єктно зорієнтована організація педагогом діяльності учня при вирішенні ним спеціально розроблених навчальних завдань.

Суб’єкт – особа, яка активно впливає на ситуацію, змінює її; об’єкт, на відміну від суб’єкта, – це особа, яка пасивно підпадає зовнішнім впливам, не виявляючи власної ініціативи. Суб’єкт-об’єктна модель навчання властива традиційній педагогіці, знижує інтерес учнів до навчання, гальмує їхню активність та ініціативи.

Метою впровадження особистісно-діяльнісного підходу до навчання є створення умов для розвитку гармонійної і здатної до самовдосконалення особистості за рахунок стимулювання її самостійності та ініціативності в навчальній діяльності.

Основи особистісно-діяльнісного підходу були закладені в 80-х роках ХХ ст. у роботах Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. Даний підхід має два основних компонента: особистісний і діяльнісний.

Особистісний компонент передбачає:

– зсув центру навчання з передачі сукупності ЗУНів на особистісний розвиток учня, стимулювання його мотивації, комунікативних здібностей, життєвого самовизначення та ін.;

– урахування в процесі викладання особистісних, національних, вікових особливостей учнів, їх інтересів та світоглядних установок;

– забезпечення педагогом того, щоб учень усвідомлював мету заняття та співвідносив з власними потребами;

– керування навчальною діяльністю учня без акцентування уваги на його помилках та невдачах.

Діяльнісний компонент передбачає:

– перехід від інформаційної моделі навчання (трансляція вчителем теоретичного матеріалу) до діяльнісної моделі (активна навчальна діяльність учнів по досягненню усвідомленої навчальної мети);

– перехід від суб’єкт-об’єктної моделі навчання (S → О, де суб’єкт – це вчитель, а пасивний об’єкт – це учень) до суб’єкт-суб’єктної (S₁ ↔ S₂, де S₁ – вчитель, а S₂ – свідомо діючий учень);

– поступова заміна позиції викладача – інформатора на позицію фасілітатора (координатора самостійної навчальної діяльності учнів);

– надання учням більшої свободи вибору форм та засобів навчання, підручників, а іноді і партнерів по навчанню;

– створення можливостей для спілкування та обміну думками в процесі навчання;

– розвиток активності, самостійності, ініціативності учнів, їх здатності до самоконтролю і самооцінки.