Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Специфіка діяльності різних видів Збройних Сил, родів військ потребує її врахування в здійсненні спеціальної психологічної підготовки.

З цією метою на заняттях створюється обстановка яка характеризується напруженістю, наявністю елементів ризику і раптовості, необхідністю прийняття нешаблонних рішень в умовах обмежених даних та високої відповідальності за результати бойової діяльності. Методичною основою для організації спеціальної психологічної підготовки є професіограми провідних військових спеціальностей, під якими розуміють системний опис професіональної діяльності військових спеціалістів. Вони дають опис професійно важливих рис і якостей військовослужбовців, які повинні формувати командири в них у процесі бойової та гуманітарної підготовки.

Цільова психологічна підготовка слугує для забезпечення рішень із конкретних завдань: маршу, бойового десантування, наступу тощо. Вона може бути розподілена на ряд етапів:

1 етап – перед виконанням бойового завдання відбувається мобілізація особового складу на виконання завдання;

2 етап – безпосередньо в ході виконання бойового завдання – підтримання бойової готовності, бажання до прояву ініціативи, попередження негативних психічних станів;

3 етап – Після виконання бойового завдання – зняття психічної напруженості, відновлення бойової готовності, підтримання пильності, мобілізація особового складу на виконання нових бойових завдань.

Особливої актуальності на сьогоднішній день набуває морально-психологічне забезпечення застосування нових функціональних компонентів Збройних Сил - об'єднаних сил швидкого реагування, особливо у прикордонному конфлікті.

Відхід від ведення бойових дій традиційними способами із залученням масових армій веде до зміни у психології військовослужбовця, який у мирний час приймає участь у активних бойових діях. Відповідно до нових концепцій застосування військ операції нового типу можуть проводитися у визначених районах з залученням обмежених сил та засобів.

Виходячи з вище значеного мета морально-психологічного забезпечення застосування військ у прикордонному конфлікті у тому числі і сил швидкого реагування має суттєві розбіжності, що пов’язані з особливістю завдань кожної складової.

У ВІЙСЬКОВІЙ ПРАКТИЦІ СКЛАЛАСЯ НАСТУПНА СИСТЕМА ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

· формування мотиваційних основ бойової діяльності особового складу;

· інформування особового складу про завдання і засоби їх розв’язання, необхідності й можливості подолання труднощів сучасної війни;

· залучення воїнів до активних практичних дій в умовах, близьких до реального бою;

· озброєння воїнів засобами самоуправління своїми психічними станами та діями.

Усі ці напрямки реалізуються під час занять із бойової та гуманітарної підготовки, в процесі організації різноманітних виховних заходів. Специфіка психологічної підготовки полягає в тому, що вона є складовою частиною кожного цього заходу забезпечуючи та доповнюючи їх зміст своїми засобами з метою забезпечення безперервності процесу формування у військовослужбовців психологічної готовності до дій в умовах сучасної війни.

Формування мотиваційних основ бойової діяльності. Офіцерам необхідно наперед усім мати чітку уяву про ту систему мотивів, яка керує діяльністю та поведінкою особового складу під час бою, знати психологічні умови їх успішного формування. В діяльності військовослужбовця доцільно виділити такі групи мотивів: мотиви захисника Батьківщини; мотиви військовопрофесійної діяльності; мотиви безпосередньо практичної дії. Всі ці види мотивів тісно взаємопов’язані і становлять систему. Мотиви захисника Батьківщини формуються на основі пояснення воїнам необхідності забезпечення територіальної цілісності та суверенітету України. Розуміння цього є однією з основних умов прояву воїнами активності та старанності в оволодінні бойовою майстерністю, формування готовності подолати, коли це необхідно, труднощів, які можуть виникати у ході військових дій. Ці мотиви формуються насамперед у процесі гуманітарної підготовки й цілеспрямованих виховних заходів, спрямованих на виховання таких якостей захисника Батьківщини, як: любов до Батьківщини, гордість за службу в Збройних силах України, бажання бути високопрофесійним воїном тощо.

У період оволодіння воїном своєю бойовою майстерністю та опанування своїх функціональних обов’язків мотиви захисника Батьківщини конкретизуються, збагачуються новим змістом і переходять у новий якісний стан - мотиви військово-професійної діяльності. Умовами їх формування є усвідомлення воїном своєї належності до військ зв’язку, їх героїчної історії; якісне засвоєння військового фаху, подолання пов’язаних з цим труднощів і поява на цій підставі гордості за незалежність до даного виду військ; прагнення додержувати установлених у військовій частині бойових традицій тощо.

При опрацюванні конкретних дій, прийомів подолання труднощів навчально-бойових завдань формуються мотиви безпосередньо практичних дій: прагнення самоствердження перед командиром, товаришами по службі сміливим, рішучим, схильним до подолання труднощів та позбавлень бойового навчання, бажання швидко оволодіти своїм військовим фахом та заслужити відповідне заохочення тощо.

Іншим напрямком у психологічній підготовці є досягнення найбільш повного інформування воїнів про військово-бойові завдання, які вони виконують, та труднощі, які вони подолають. Тут офіцер повинен застосувати два види інформації: орієнтовну, яка допомагає воїнам чітко уявити собі характер сучасної війни, особливості дії військовослужбовців у випадку застосування противником ЗМЗ. Інформація такого роду конче необхідна, вона спрямовує воїнів на швидке оволодіння своїм військовим фахом, на добросовісне ставлення до виконання своїх службових обов’язків. Однак якщо під час такого інформування не пояснюється характер майбутніх труднощів, їхня дія на психіку підготовлених і непідготовлених воїнів, не показуються зміни, які в них з’являються, а також можливості, умови й шляхи подолання цих труднощів, то таке інформування не вирішує основних задач психологічної підготовки воїнів до успішних дій у сучасній війні, в бойовій ситуації. Воно лише дає змогу створити найбільш загальне уявлення про психологічні фактори бойової обстановки, про необхідність виконання поставленого завдання тощо. Тому обов’язково необхідним є другий вид інформації: мобілізуючої, яка має націлювати воїнів на подолання труднощів навчально-бойових завдань та на успішне їх виконання.

Наступним напрямком психологічної підготовки є залучення воїнів до активних практичних дій в обстановці, наближеній дореального бою. Ефективність формування психологічної стійкості та готовності зумовлюється додержання офіцерами ряду принципів психологічної підготовки.

Головним принципом психологічної підготовки є принцип моделювання - відтворення у ході розв’язання навчально-бойових завдань зовнішньої картини сучасного бою. Для цього можна широко застосовувати рівні засоби імітації. На польових заняттях можлива імітація застосування супротивником ядерної зброї, вогню артилерії, мінометів, зенітних засобів, бойових ударів авіації, радіоактивного забруднення місцевості та інше. Для цього можна застосувати вибух-пакети, холості патрони, димові шашки і шашки нейтрального диму та інші засоби імітації. Добре зарекомендували себе звукові установки для відтворення звуків пострілів, розривів снарядів та шуму бою.

Крайньою формою такої імітації є принцип натуралізації, який широко застосовується у деяких західних арміях. Наприклад, в американській армії на тактичному навчальному полу імітуються несамовитий галас та волання поранених, розкидають муляжі трупів, гниле м’ясо з трупним запахом та закривавленими внутрішніми органами тварин. Широко застосовується практика переодягання на маневрах та навчаннях американських військ у форму одягу ймовірних супротивників.

Безумовно, таке моделювання не повинне травмувати психіку військовослужбовців. Тому головною метою імітації є виклик в особового складу психічних станів, що збігаються з тими, які можуть з’явитися у реальному бою.

Значною мірою досягненню цієї мети сприяє додержання у процесі психологічної підготовки принципу проблемності, який передбачає включення в опрацювання навчально-бойових завдань елементів ризику, небезпеки. Для цього необхідно, щоб на заняттях та навчаннях бойові ситуації відпрацьовувались у кліматично тяжких умовах у скороченому режимі часу; особовому складу не надавалась інформація про противника, про місцевість та готові рішення, формувалася цілісна уява воїнів щодо бойових ситуацій на підставі самостійного аналізу розрізнених та протилежних “відомостей”; особовий склад навчався розуміти зміст змін, що стались у бойовій обстановці тощо. Найбільш повно ці умови створюються у процесі бойової підготовки.

На практиці цей принцип реалізується під час комплексних тактичних навчань з бойовою стрільбою із застосуванням наступних прийомів: подолання різних складних перешкод в умовах безпосередньої фізичної небезпеки, кидання наступальних бойових гранат в атаці під час руху, без зупинки, з оборонних укріплень, рух в атаку під розривами своїх снарядів, стрибки у воду в повній екіпіровці зі зброєю, форсування водних перешкод по льоду; водіння танків під водою; водіння бойової техніки гірськими дорогами, стрільба штатним снарядом і проведення таких стрільб у нічний час; обкатка танками та переміщення десантом на танках; десантування та спішування з транспортних засобів під час руху; проведення робіт та обладнання позицій в умовах реального забруднення місцевості навчальними імітаційними засобами або дегазація забрудненої зброї та бойової техніки; подолання в ході занять зон, насичених джерелами зорових та слухових подразників тощо.

З цією метою можливе широке застосування таких засобів, як постановка перед підлеглими завдань і ввідних раптово, лімітування часу на їх розв’язання, створення умов, коли воїни повинні зробити оптимальний вибір із множини варіантів рішень. Для цього офіцери можуть застосовувати наступні прийоми: утворення “зіпсувань” та виведення із строю зброї, бойової техніки, засобів зв’язку, членів екіпажів тощо; швидка зміна ввідних та обстановки, які потребують від воїнів оперативних, рішучих та швидких дій; активні, невідкладні дії умовного супротивника; несподіване проведення бойових тривог; проведення навчань на незнайомій місцевості у складних кліматичних умовах тощо. Застосування перелічених і ряду інших методичних прийомів повинно здійснюватись з урахуванням набутого особовим складом досвіду діяльності в екстремальних умовах при безпосередньому дотриманні заходів безпеки.

Тому при практичному опрацюванні будь-яких навчально-бойових завдань (наприклад, кидання бойових гранат, обкатка танком, боротьба з танками супротивника тощо) необхідно одночасно з ускладненням самої навчально-бойової ситуації додержувати принципу поступовості. Так, наприклад, при відпрацюванні дії по киданню бойових гранат необхідна така послідовність в посиленні труднощів (див. табл. 1).

Таблиця 1

Крім того, для психологічної готовності необхідно, щоб особовий склад кинув не менше 6-8 гранат з різних положень. Сформована психологічна готовність зберігається у тому випадку, якщо періодичність кидання бойових гранат буде не рідшою 1 разу за 5-6 місяців.

Аналогічно повинні відпрацьовуватися всі інші навчально-бойові ситуації з урахуванням кількості тренувань, необхідні для появи психологічної готовності і для її підтримки на оптимальному для воїнів рівні.

Важливим засобом психологічного загартування особового складу під час навчань є розв’язання воїнами завдань, що потребують від них максимального напруження сил. Це дозволяє воїнам накопичувати досвід дії з максимальним навантаженням, зміцнити їх віру у свої сили. Ця умова психологічно досягається додержанням принципу динамізму в діях особового складу, коли навчання та заняття провадяться з постійною зміною та умов відпрацювання навчально-бойових ситуацій, послідовним ускладненням завдань, посиленням труднощів, збільшенням тривалості і безперервності у відпрацюванні навчально-бойових ситуацій від заняття до заняття тощо. Тому необхідно цілеспрямовано формувати в особового складу переконання в тому, що бій потребує максимального напруження духовних і фізичних сил, не допускає розслаблення.

Додержання вище перелічених умов дає змогу особовому складу не розгубитись у несподіваних умовах бою, які швидко змінюються, бачити, як розвивається бій, і одночас приймати необхідні обгрунтовані рішення. Особливої важливості у зв’язку з цим набуває боротьба командирів з розслабленням та спрощенням під час бойового навчання.

Наступним принципом є принцип психологічного протиборства, який разом із вогневим, тактичним та іншими видами протиборства має забезпечувати можливість відчувати спрямованість дії на себе.

Ця спрямованість може бути усвідомленою: в умовах реальної протидії умовного супротивника; внаслідок сильної фізичної дії на органи відчуття; при навантаженнях, що викликають стурбованість за достатність запасів моральних і фізичних сил; у ситуаціях, що викликають побоювання за правильність рішень, які приймаються тощо. Для цього необхідно, щоб особовий склад під керівництвом офіцерів самостійно навчався розкривати задум супротивника та організовувати йому ефективну протидію; вводити противника в оману відносно справжніх намірів та дій своїх підрозділів; уміло застосовувати маскування, дезінформацію супротивника, відвертаючи його увагу від дійсної мети наших підрозділів; створювати в уяві супротивника такі ілюзії, які штовхали б його на хибний шлях відносно дій, сил та засобів наших підрозділів тощо. Додержання цих умов дає змогу сформувати в особового складу прагнення вести активну боротьбу з супротивником, нав’язуючи йому свою волю.

Велику роль у психологічній підготовці відіграє додержання на заняттях і навчаннях принципу безпеки дій особового складу. Цей принцип відображає закономірну залежність між об’єктивною необхідністю діяти в умовах ризику й небезпеки та потреб мирного часу щодо збереження життя і здоров’я особового складу. Умовна безпека досягається: високою організованістю та обдуманістю занять і навчань; відмовою від навчальних місць, умов, етапів виконання навчально-бойових завдань, на яких можливе травмування особового складу; постійним і ретельним аналізом причин травматизму, що мав місце раніше у підрозділі, та усунення цих причин; додержанням заходів страхування та взаємодопомоги; високим рівнем вмінь особового складу та додержанням військової дисципліни, порядку й організованості. Такий підхід до організації занять по бойовій підготовці дає змогу особовому складу додержувати військової дисципліни, порядку й організованості, поступово долати труднощі та перешкоди навчально-бойової діяльності, не турбуючись при цьому за своє життя та здоров’я.

Додержання цих принципів психологічної підготовки особового складу впорядковує процес бойової підготовки, надає йому цілеспрямований характер щодо формування у воїнів якостей, які дозволяють їм успішно долати труднощі бою та виконувати бойові завдання.

Останніми роками дедалі більшої популярності набуває такий напрямок психологічної підготовки воїнів, як озброєння їх навичками саморегуляції своїх психічних станів, навчання їх методики самомобілізації на розв’язання доведених завдань.

Суттєвою умовою ефективності цього напрямку є оволодіння офіцерами прийомами спонукання підлеглих до пізнання своїх індивідуальних особливостей та можливості успішного подолання труднощів, що з’являються під час служби й бою.

Тому передусім необхідно допомогти воїнам пізнати свої психічні особливості. З цією метою їх необхідно навчити методів самоспостереження, самопорівняння із взірцем, самоаналізу та самооцінки свого психічного стану. Застосовуючи ці методи, військовослужбовець усвідомлює і об’єктивно оцінює свою підготовку до бойової діяльності, можливості успішного її здійснення в складних умовах бойових обставин. Результатом у цьому випадку є прийняття воїном рішення на самовдосконалення.

У практиці зв’язківців часто трапляється така ситуація: веде радіотелеграфіст передачу впевнено, швидко. Несподівано стаються зміни в роботі. Якість, чіткість передачі порушується. Виявляється, що він “зірвав” руку. Для радіотелеграфістів це біда. Воїни, які “захворіли” на цю “хворобу”, починають нервувати, переживати і цим ще більше погіршують становище. Справа доходить до того, що радіотелеграфісти не можуть керувати своєю кистю. У такій ситуації важливо підказати, що воїну на основі самоаналізу треба знайти причину зриву та визначити шляхи її подолання.

Наступним етапом буде озброєння воїнів навичками самокерування. Тут важливо роз’яснити воїнам, що керування своїми психічними станами і діями є комплекс систематизованих психологічних і фізичних прийомів, які дають змогу знімати надмірну психічну напруженість, стимулювати зовнішню та внутрішню активність, максимально мобілізувати моральні та фізичні сили на виконання навчального та бойового завдання.

Навчання прийомів самокерування починається з ознайомлення з ними (самопереконання, самопридушення, самозаохочення, самовідволікання від подразника, аутогенні тренування тощо), потім апробації їх під час подолання труднощів різних навчально-бойових завдань та формування на цій основі спеціальних навичок та вмінь саморегулювання. Стійкість механізму саморегулювання забезпечує ефективність мобілізуючих дій з боку командирів.

Застосування воїном прийомів саморегулювання під час дій в умовах, які викликають психічне напруження, дає змогу:

скоротити часовий період боротьби мотивів і швидко сформувати необхідний у даній ситуації мотив;

відвернути увагу від гнітючих думок і зосередити її на кінцевій меті бойової діяльності;

витіснити астенічні почуття, що пригнічують діяльність (зляканість, боязкість, страх тощо);

здійснювати постійний самоконтроль за виконанням завдання, концентрувати вольові зусилля на активних і рішучих діях.

Ці різні напрямки психологічної підготовки та умови їх реалізації дають результат лише тоді, коли вони використовуються у комплексі, під час усіх занять із бойової та гуманітарної підготовки особового складу, при цьому центральною постаттю в організації та проведенні психологічної підготовки особового складу є офіцер. Тому він сам повинен мати високу професійну підготовленість в психологічному плані, але, крім цього, добре знати шляхи, за якими треба будувати процес психологічного загартовування підлеглих, уміло використовувати всі доступні для цього засоби, постійно вдосконалювати арсенал методичних прийомів і засобів, які б сприяли формуванню у підлеглих емоційно-вольової стійкості і готовності виконувати бойові завдання в будь-яких складних умовах сучасної війни.

Висновки:

1. У ході бойової підготовки моделюється зовнішня картина бойових дій, динаміка виконання бойових завдань, тобто такі умови бойової обстановки, які, відображаючись у свідомості воїнів, викликали б психічні реакції, подібні до тих, які можуть виникнути в реальному бою. Воїни на практиці включаються в активну навчально-бойову діяльність подолання труднощів і перешкод, характерних для бою і цим самим оволодівають своєю військовою спеціальністю.

2. Насиченість занять та навчань психологічними факторами бою спочатку створює в особового складу значну психічну напруженість. При цьому пояснюється воїнам необхідності подолання труднощів та виконання поставленої задачі формує в них стійкі мотиви успішного виконання своїх обов’язків у навчальному бою.

3. Набутий досвід подолання труднощів у результаті багаторазового повторення вправ в умовах небезпеки, інтелектуальних утруднень, що постійно ускладнюється, поступово зміцнюється. Стабільнішим стає контроль воїнів за своїм психічним станом та діями. З’являються перші навички і вміння управління своїм психічним станом, діями й поведінкою, формується переконання в можливості подолання труднощів бою та якісного виконання отриманого завдання. Поступово формуються психічні механізми стійкого подолання почуття боязні, сумніву, невпевненості, страху.

4. Внаслідок подальшого зміцнення емоційно-вольового контролю воїна за рахунок його звикання до небезпеки та інших факторів бойової обстановки при виконанні практичних дій на заняттях і навчаннях, які наближаються до реального бою, психічна напруженість значно послаблюється та стабілізується на оптимальному для нього рівні. Увага воїна звільняється від зайвого контролю за станом психіки, переключається спочатку на якісне виконання окремих дій, а врешті-решт, і освоєння військової спеціальності в цілому.