Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Зв'язок жанрів магії та міфології з художньою літературою

Елементи язичницької слов'янської міфології зафіксовані уже в давніх літописах та історичних пам'ятках літератури. Зокрема у «Слові о полку Ігоревім» відображені вірування, древні культи при­роди, астральні культи, елементи персоніфікації неживих предметів та сил, уявлення про сон, провіщення, замовляння та ін. Суть язич­ницького світогляду і протиставлення йому християнства відтворе­но у драмі Ф. Прокоповича «Володимир», де поряд з постатями київ­ських князів (Володимира, Ярополка) виведено образи жерців (Жеривіла, Курояда та Піяра), бісів, вістуна, ідолів та ін.; їм протиставля­ються образи апостола Андрія та ангелів. З белетризацією літерату­ри і зародженням новітньої української літератури елементи магії та міфології проникають в сучасні жанри. Так вони широко пред­ставлені в «Енеїді» І. Котляревського, зокрема в картинах різнома­нітних ворожінь (навіть гаруспікації), у стилізаціях проклять, за­клинань, повір'їв тощо. Немало прикладів цих жанрів є у творчості Г. Квітки-Основ'яненка (оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвець­кий Великдень», повісті «Конотопська відьма» та ін.).

Елементи найдавніших фольклорних жанрів поширені у твор­чості письменників-романтиків: у баладах Л. Боровиковського («Ма­руся», «Віщба», «Чарівниця» та ін.), творах М. Костомарова, І. Срезневського («Корній Овара») та ін. Картини ворожіння з'являються в поезії М. Маркевича («Приметы по коню», «Вороные кони»). Язич­ницькі міфологічні божества є образами поезії М. Шашкевича «Згад­ка». Найяскравіше міфологія та магія представлені у творчості М. Гоголя (збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Миргород»).

Мотиви міфології та ворожіння нерідко використовував у своїй творчості Т. Шевченко, Найяскравішим прикладом є його поема «Відьма»; на основі язичницьких уявлень про смерть він створює подібний образ у поезії «Косар» (цикл «В казематі»).

Чи не найширше прадавній пласт народного світогляду відобра­жений у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», де поряд із образами людей діють образи духів лісу, поля, мавки, Щезник, Чугайстер тощо. Тут також зображені картини магії та ворожінь (зо­крема в образах мольфара Юри та Палагни). Такою ж колоритною в плані відтворення міфології є драма Лесі Українки «Лісова пісня», де виведено ряд міфологічних постатей. Міф про Перелесника по­етеса також творчо опрацювала в поезії «Як я люблю оці години праці». Розгорнутою опоетизованою картиною життя громади з еле­ментами поклоніння природі (сонцю, деревам, камінню) є повість І. Франка «Захар Беркут».

Великою мірою народна міфологія представлена у творчості пись­менників зламу віків. Найяскравішими прикладами є поетична збірка В. Пачовського «Ладі й Марені терновий огонь мій»; язичницькі мо­тиви пронизують збірки Б.-І. Антонича «Три перстені», «Книга лева», «Зелена євангелія», а також поезії В. Бобинського (кульмінацією роз­витку мотивів є вінок сонетів «Ніч кохання» та збірка «Тайна танцю»).

Народна міфологія є основою драматичних творів та поем О. Олеся «На зелених горах», «Над Дніпром», «Ніч на полонині», а також книга оповідань М. Івченка «Шуми весняні». Язичництво з його провідною темою сонцепоклонства становить змістову домінанту збірки П. Ти­чини «Сонячні кларнети», а також його недовершеної поеми-феєрії «Дзвінкоблакитне». Міф про схід і захід сонця як його пожирання вовком опрацьований у поезії П. Тичини «Ми кажемо». Мотив про захід сонця як вбивство чорним вершником дівчини використано М. Рильським у поемі «Марина». Рильський вводить й інші язич­ницькі мотиви у вірш «Косовиця», де подає поетичні стилізації за­мовлянь до землі, вітру, сонця, хмар: «Гей ти, земле, хліборобська мати», «Гей ти, вітре, парубче співочий», «Гей ти, сонце, мудрий госпо­дарю», «Гей ви, хмари, турки-яничари», «Ясна водо, молодая вродо», «Сестро, сестро, ти зелена рута».

Перегуки із жанром замовлянь зустрічаються у віршах В. Сосюри («Минай, проклята ніч, минай!»). Цей автор у своїй поезії також неодноразово звертався до образів небесних світил, розкриваючи їх у контексті астральних культів. Стилізацією під древній жанр є вірш В. Поліщука «Заклинання», фольклорне джерело якого підтвердже­не епіграфом «Роса плаче без голосу». Новим етапом введення язичницьких мотивів у художню літе­ратуру стала творчість письменників Празької школи, їх широко використовували Є. Маланюк (збірка «Земна Мадонна»), О. Лятуринська (збірки «Гусла», «Княжа емаль», «Чар-зілля»). Образи язич­ницьких богів, оспівання природних стихій, відповідно до духу уяв­лень давніх русичів виявляється у збірці Ю. Дарагана «Сагайдак»; поганський еротизм, в якому відлунює- традиція українського фольк­лору, пронизує збірку Н. Лівицької-Холодної «Вогонь і попіл». Творчість О. Стефановича є оригінальним синтезом дохристиянської міфології (поезії «Див», «Див кличеть», «Над світом кличе чорний Див», «Перун» та ін., де зустрічаються образи Ярила, Лади, водяників русалок тощо) та біблійних мотивів, що складає своєрідне поетичне двовір'я, суголосне з двовір'ям у народній творчості. Художньою інтерпретацією давнього язичницького жанру є вірш Ю. Липи «Про­кляття».

Зв'язок з давніми жанрами виявився і в прозі 20 ст. Мотиви дохристиянських вірувань використав Ю. Опільський у творах «Іду на вас», «Сумерк», «Ідоли падуть», «Золотий лев». У життя первісно­го суспільства заглибився й І. Сенченко у повісті «Руді вовки»; народ­на міфологія верховинців і вірування відображені в романі В. Грен-джі-Донського «Сини Верховини», романі Докії Гуменної «Золотий плуг (епізоди вивчення Мадієм давньої Скіфії)».

З-поміж сучасних поетів язичницькими мотивами та образами чаклунів, князівен-ящірок, містичних звірів, народним анімізмом і поганською ритуальністю пронизані поезії В. Свідзинського (збірка «Поезії»), збірка В. Нечерди «Лада», І. Калинця (збірки «Вогонь Купала», «Світогляд Святовида», «Звениславині купави», «Дванад­цята сумна книжечка», «Тринадцять алогій», «Міф про козака Мамая», «Ладі і Марені» та ін.). Подібними мотивами наповнені збірки Ірини Калинець «Лісовий Никифор» та «Оранта».

Слов'янська міфологія стала основою сучасної української хи­мерної прози 70-х років, зокрема творів В. Земляка «Лебедина зграя», «Зелені млини»; В. Дрозда — повістей «Ирій», «Самотній вовк», но­вел «Сонце», «Три чарівні перлини», «Білий кінь Шептало», роману «Листя землі»; Вал. Шевчука «Три листки за вікном», друга части­на роману «Дім на горі» — «Голос трави» містить ряд оповідань з народної демонології: «Відьма», «Перелесник», «Свічення», «Пере­візник», «Чорна куля» та ін.