Читайте также:
|
Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків:
- обов’язкове зберігання підприємствами й установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування;
- підприємство самостійно вибирає установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку;
- самостійність (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків;
- кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Враховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.
- поточні рахунки підприємствам – суб’єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу;
- термінове здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;
- платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;
- розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник – отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків [8, с. 357]. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов’язкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у встановлені строки [33, с. 45]. На зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни суб’єктів господарювання у цілому позитивно впливає застосування санкцій. Проте дієвість цього впливу залежить від кількох обставин.
По-перше, це визначення джерела сплати штрафів. Нині всі штрафи, пені сплачуються суб’єктами господарювання за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків. Отже, штрафи безпосередньо впливають на формування чистого прибутку підприємств, їхніх фінансових ресурсів.
По-друге, це встановлення розміру штрафів за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та наявність чіткого переліку тих порушень, за які застосовуються відповідні штрафи. Розмір штрафів має бути достатнім для створення відповідальності суб’єктів господарювання. Водночас вони не повинні бути надмірно високими.
По-третє, це обов’язковість застосування штрафних санкцій, а отже, стяг-нення штрафів. Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов’язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов’язковим. Суб’єкти господарювання можуть не застосо-вувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.
Поліпшувати розрахунково-платіжну дисципліну на підприємстві доцільно шляхом:
- дотримання повного й безумовного виконання господарських угод;
- дотримання кредитної дисципліни;
- правильного ведення обліку та складання звітності;
- цільового використання кредитних ресурсів;
- дотримання планових строків уведення в експлуатацію об’єктів, на які отримано кредит;
- своєчасного повернення отриманих кредитів та ін.
Згідно з [38, с. 137] зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни сприяє управління дебіторською заборгованістю. В основу управління дебіторською заборгованістю на будь-якому підприємстві має бути покладено два підходи: 1) порівняння додаткового прибутку з втратами, що виникають при зміні політики розрахунків за реалізовану продукцію; 2) порівняння й оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.
При першому підході вважається, що зі збільшенням дебіторської заборгованості пов’язані не тільки додаткові витрати на фінансування цього збільшення і втрати через зростання суми безнадійних боргів, а й зростання обсягу реалізації продукції через пом’якшення умов розрахунків зі споживачами й одержання додаткового прибутку. Тому перш ніж приймати рішення стосовно того, продавати продукцію з відстрочкою платежів чи ні, необхідно порівняти витрати, пов’язані з появою додаткових дебіторів, із приростом прибутку в результаті збільшення виторгу від реалізації. Якщо приріст прибутку більший, варто збільшити кредит покупцям.
Другий підхід полягає в максимальному використанні можливостей скорочення фінансового циклу за рахунок залучення до фінансування дебіторської заборгованості коштів у розрахунках із кредиторами за товари (роботи, послуги). Фінансові менеджери з покупцями і постачальниками, щоб зменшити різницю між середнім періодом погашення дебіторської заборгова-ності і середнім періодом погашення кредиторської заборгованості (за рахунок збільшення останнього) мають враховувати можливі втрати через відмову від знижок, які надають постачальники за більш швидку оплату рахунків [47, с. 327].
Одним із шляхів зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни є проведення процесу реструктуризації дебіторської заборгованості. На першому етапі процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості усвідомлюється керівництвом підприємства необхідність змін та визначається мета процесу. На другому етапі встановлюється відповідальна особа або підрозділ. Третій етап – це проведення поглибленого її вивчення. Відповідно до процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості головними складовими такого вивчення є наступні.
1. Аналіз динаміки обсягу і структури дебіторської заборгованості (термін погашення; об’єкти, щодо яких виникли зобов’язання дебіторів; своєчасність сплати боржником (термінова, прострочена, відстрочена); забезпеченість; форма розрахунку (вексельна, платіжним дорученням, акредитивами, чеками)).
2. Визначення середнього рівня інкасації та кількості оборотів загального обсягу дебіторської заборгованості й окремих її видів.
3. Оцінка складу товарної дебіторської заборгованості за окремими її «віковими групами» – і далі порівняння цих строків з умовами кредитування за кожною угодою. За результатами такого порівняння необхідно зробити висновок щодо доцільності кредиту конкретному дебітору.
4. Аналіз складу простроченої товарної дебіторської заборгованості та виділення сумнівної і безнадійної за наступними показниками. Коефіцієнт простроченої дебіторської заборгованості (КПДЗ) розраховується за методикою формули (3.1):
, (3.1)
де ДЗП – обсяг дебіторської заборгованості, неоплаченої вчасно;
ДЗ – загальний обсяг дебіторської заборгованості [38,с. 138].
Середній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості (ВПДЗ) визначається за формулою (3.2):
(3.2)
де ОРКР – обсяг реалізації продукції у кредит за період;
Д – кількість днів у періоді [38, с. 139].
В разі перевищення коефіцієнта простроченості межі 0,5, а середнього «віку» простроченої дебіторської заборгованості – 30 днів, треба обґрунтувати заходи щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.
5. Оцінка ймовірності погашення товарної дебіторської заборгованості. Для цього експертним шляхом визначають коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості окремими дебіторами підприємства (шкалу коефіцієнтів ймовірності погашення дебіторської заборгованості подано в табл. 3.5).
Таблиця 3.5
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |