Читайте также:
|
3.1 Поняття та особливості закону.
Закон - це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади,який регулює найважливіші питання суспільного життя,установлює права та обов’язки громадян,має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження (constitutio) і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1751 р.).
Теорія закону сформулювала такі основні його ознаки,які відрізняються від інших видів нормативно-правових актів.
1) Закон являє собою різновид нормативно-правових актів.
2) Закон приймається лише законодавчим органом представницького характеру, або населенням держави в порядку референдуму.
В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
3) Закон приймається в особливому процедурному порядку
4) Порядок його підготовки й видання визначаються Конституцією та Регламентом Верховної Ради України. Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом;
5) Володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
6) Регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо. Зокрема, як передбачено ст. 92 Конституції України: Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадян ” і т. д.
7) Закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.
8) Закон має загальний характер. Він не враховує особливостей життєвих випадків у регульованій ним сфері суспільних відносин.
9) Закон є стабільним нормативним актом. У разі необхідності він доповнюється,змінюється чи відміняється чітко визначеним колом суб’єктів та у певному порядку.
10) Закон має відповідну структуру,тобто організацію змісту,доцільне розміщення нормативних приписів та правові атрибути.
Елементами структури закону є:
1) Найменування органу,що прийняв акт;
2) Назва закону;
3) Преамбула;
4) Правові приписи закону та наслідки їх невиконання;
5) Відміна законом інших нормативно-правових приписів;
6) Підпис відповідної посадової особи.
Класифікація законів за різними критеріями:
1) За юридичною силою:
· конституційні закони,що закріплюють засади суспільного і державного ладу та є юридичною базою поточного законодавства.
· звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»).
· надзвичайні закони— нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);
· кодифіковані закони - нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування);
· органічні закони-закон, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.
· допоміжні закони - нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування.
2) За суб’єктами законотворчості-акти прийняті:в результаті референдуму,вищим законодавчим органом держави.
3) За характером регулювання:
· органічні закони,тобто внутрішньо узгоджені,що відзначаються рівнем нормативних узагальнень і спрямовані на комплексне урегулювання суспільних відносин.
· Виключні закони,що приймаються за надзвичайних обставин поза планом законотворчих робіт.
4) За обсягом дії на суб’єктів:
· Загальні закони(поширюються на всіх суб’єктів незалежно від їх статусу);
· Соціальні закони(регламентують діяльність чітко окреслених груп суб’єктів)які мають особливий статус.
5) За строком дії:
· Постійні
· Тимчасові
· Надзвичайні
3.2.Стадії прийняття закону
1. Законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;
2. Розробка проектів законів;
3. Розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;
4. Розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;
5. Прийняття закону;
6. Опублікування закону;
Робота над новим законом розпочинається із законодавчої ініціативи-пропозиції його прийняти або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право. Право законодавчої ініціативи відповідно до Конституції України мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України. Це означає, що саме вони можуть офіційно запропонувати проект закону для розгляду Верховною Радою України. Така пропозиція обов'язково має бути розглянута Верховною Радою.
Запропонований законопроект, як правило, направляють на наукову експертизу — юридичну, фінансово-економічну та ін. Іноді проводять наукові конференції, на яких обговорюють проекти майбутніх законів. Найважливіші законопроекти виносять на всенародне обговорення. Так, зокрема, обговорювалися проекти Закону України «Про вибори народних депутатів», Конституції України тощо.
Запропонований закон спочатку розглядають у відповідному комітеті Верховної Ради України. Народні депутати, добре обізнані з тією сферою суспільного життя, якої стосується закон, обговорюють його. У разі згоди з основними положеннями закон виносять на перше читання на пленарному засіданні Верховної Ради України. Під час першого читання народні депутати обговорюють законопроект у цілому, визначаючи доцільність його прийняття. Якщо принципово положення закону депутати вважають правильними, він повинен бути прийнятий шляхом голосування більшістю від конституційного складу народних депутатів.
Після цього законопроект повертається до комітету, а кожен депутат має право подати свої пропозиції щодо внесення до нього змін, доповнень, уточнень тощо. Усі пропозиції обговорюються членами комітету, а потім і всіма депутатами на пленарному засіданні. Це друге читання. Під час другого читання на пленарному засіданні закон обговорюється постатейно, тобто депутати визначаються щодо запропонованих змін і доповнень до кожної статті законопроекту. Поправки обговорюються, а потім депутати голосують за кожну поправку та статтю в цілому.
Завершивши постатейне обговорення та голосування, закон виносять на голосування в цілому. Конституційний склад Верховної Ради України — 450 депутатів, отже, для прийняття закону потрібно, щоб його підтримали не менше 226 парламентарів.
Після прийняття закону його має підписати Президент України. Якщо він не згоден із законом, Верховна Рада України повторно розглядає його і може або погодитися з пропозиціями глави держави, або ж спробувати подолати так зване «вето» президента — для цього потрібно 300 голосів народних депутатів.
Після підписання закону Президентом України текст нового нормативного акта публікують у пресі, й він набирає чинності. Кожний закон лише тоді виконуватиме свою функцію, діятиме, коли про нього знатимуть ті, кого він стосується. Тому законотворчий процес передбачає обов'язкове оприлюднення нормативних актів загального характеру, насамперед законів.
Найважливіші норми закріплюються в законах і підзаконних нормативно-правових актах. Усі нормативно-правові акти становлять певну систему, їх співвідношення визначається юридичною силою кожного правового акта. Закони приймаються відповідно до особливої процедури — законодавчого процесу, який визначено Конституцією України. У прийнятті законів беруть участь Верховна Рада України та Президент України. Будь-який нормативний акт набуває чинності після його офіційного обнародування.
Висновки до III розділу: Отже,серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.
Закон-це нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Таким чином у 3 розділі мені вдалось розкрити роль закону в системі нормативно-правових актів. Дані ознаки закону чітко виділяють його у системі інших правових актів, додаючи йому право верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Основним законом держави є Конституція України. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України. Закон відповідає вимогам права,втілює справедливість.
Закон посідає провідне місце на всіх етапах розвитку держави,регулюючи найважливішу суспільні відносини. Він є необхідним інструментом для здійснення завдань,що стоять перед державою. Закон постає відносно самостійним засобом правового виховання населення,але потрібно пам’ятати,що закон формується людьми свідомо й цілеспрямовано і його зміст залежить від них.
Основу прийняття законів складає законодавчий процес - це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій-самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій. На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.
Висновки: Отже, виходячи з курсу теорії держави та права, як навчальної дисципліни,головним юридичним джерелом і формою права є нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Нормативно-правовий акт забезпечує діяльність держави,державних органів,підприємств та установ. В ньому виражається більшість правових норм,які регулюють важливі суспільні відносини в державі.
Своїми ознаками він чітко підкреслює здатність виконання всіх відносин в суспільстві,адже в ньому містяться норми права. Найголовнішою відмінністю нормативно-правового акта від інших актів є те,що він розрахований на неодноразове застосування. І у нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права. Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх.
Також в роботі було розкрито відмінність нормативно-правового акту від індивідуально-юридичного,дані відмінності можемо спостерігати в ознаках актів та в розділі другому. Основною і найбільшою відмінністю постає те,що індивідуальні акти породжують права і обов’язки тим суб’єктам котрим вони адресовані,а нормативно правові всім учасникам правовідносин.
Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.
Список використаних джерел і літератури:
1. Кельмах М.С,Мурашин О.Г.,Хома Н.М. Загальна теорія держави і права:Підручник.-Львів: «Новий Світ-2000»,2003.-584с.
2. Мурашин О.Г.,Кельман М.С.,Фотхутдінова О.В. Загальна теорія права. Підручник.-Київ: КУТЕП,20004.-337с.
3. Скакун О.Ф Загальна теорія держави і права. Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.
4. Бабкіна О.В.,Волинка К.Г. Теорія держави і права у схемах К.2004-144с.
5. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-К.: Атіка.— 2001.- 176 с
6. Конспект лекцій з теорії держави і права: Навчальний посібник. Теорія права. Ч. 1 / А. В. Федотов, Ю. О. Вєдєнєєв - М.: Изд-во ІНЕП, 2002,-125с.
7. Марченко М. Н., Теорія держави і права: Підручник. - 2-е вид., Перераб. і доп. / М. М. Марченко - М.: ТК Велбі, Вид-во Проспект, 2004,-165с.
8. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина // Харків «Право» 2002.-432с.
9. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. С. Грегул. — 4те вид., доп. і переробл. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 224 с.
10. Гіда Є.О, Білозьоров Є.В, Завальний А.М.Теорія держави та права:підручник О.С.Ліпкан 2011.572с.
11. Загальна теорія держави і права: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М. В. Цвік та ін.]; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2010. – 536 с.
12. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
13. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / С.М Тимченко, Р.А. Калюжний, С.М. Легуша.. - К.: Вид. Паливода А.В., 2007. - 296 с.
14. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Атика, 2005. - 592 с.
15. Закон України «Про нормативно правові акти» від 20 травня 2011 року.
16. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Сухонос В. В. -Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. — 536 с.
17. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.
18. Черданцев, А.Ф. Теорія держави і права: підручник для вузів. - М.: Юрайт-М, 2001. - 432 с.
19. Загальна теорія держави і права. Академічний курс: В 3 т. Т.2 / отв. ред. проф. М.М. Марченко. - Ізд.2-е. перераб. і доп. - М.: Зерцало-М, 2002. - 528 с.
20. Закон: створення та тлумачення / під ред.А.С. Піголкіна. - М.: Спартак, 1998. - 283 с.
21. Теорія держави і права (опорні конспекти):Навч.посіб.//Кравчук М.В.-К.:Атіка,2005.-288с
[1] Ч.3 ст.57 Конституції України,ст..4 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997р..№503/97
[2] Ст.5 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997р.,№503/97
Вступ
Індустрія краси в наш час набуває інтенсивного розвитку. Відповідно сучасне суспільство має свободу вибору у запропонованому спектрі послуг по вдосконаленню своєї зовнішності. Це салони краси, творчі лабораторії, студії дизайну – що працюють у різних напрямках дизайн-діяльності. Творчі лабораторії це місця, де беруть початок зародження ідеї, створення модних тенденцій, розробка нових образів, косметичних засобів. Це все поетапно виконується провідними спеціалістами в галузі дизайну. Дані заклади мають провідну роль в розвитку суспільства у всіх розвинених державах світу, зокрема, підкреслюються рішеннями Європейського Економічного Співтовариства. Ще у березні 1994 року ЄЕС призвало європейські країни до активної підтримки дизайну у всіх сферах промислового виробництва, економіки, культури, освіти. В Україні низка цих закладів лише починає прогресувати і користуватись попитом. Сучасний стан розвитку економіки України вимагає пріоритетного вирішення проблем, пов'язаних з якістю діяльності та середовищем життєдіяльності людини, асортиментом та конкурентоспроможністю промислової продукції.
Велика роль віддається навчальним установам, де готують творчу еліту, відкривають нові таланти. Студентів навчають естетиці, комунікабельності, прогнозуванню моди, розвивають творчі здібності. В Україні достатньо навчальних закладів цього профілю, але одним з найбільш популярних і професійних є Київська Академія Перукарського Мистецтва, яка готує майбутніх працівників творчих лабораторій та студій дизайну. Рік за роком академія випускає сформованих майстрів і приймає нову творчу молодь. Також щорічно проводить Міжнародний фестиваль краси «Кришталевий янгол», де студентам дають змогу показати свої здібності, продемонструвати своє дизайнерське мислення, а також побувати на майстер класі від професіоналів міжнародного класу.
Двигуном розвитку сфери краси є дизайн.
Дизайн - це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їхніх комплексів і систем, орієнтованого на досягнення найбільш повної відповідності створюваних об'єктів і середовища в цілому можливостям і потребі людини, як утилітарним, так і эстетичним. Дизайн (англ.desіgn) - задум, намір, план, мета, творчий задум, проект; креслення, розрахунок, конструкція; ескіз, малюнок, візерунок, композиція, мистецтво композиції, твір мистецтва. Дизайн - специфічний ряд проектної діяльності, що об'єднав художньо-предметну творчість і науково обґрунтовану інженерну практику в сфері індустріального виробництва.
Як засвідчує світовий досвід, дизайн це потужне джерело забезпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, всього середовища життєдіяльності. Його застосування, при відносно незначних фінансових вкладеннях, здатне спричинити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.
Система дизайну та ергономіки, що існувала в Україні до незалежності, була невід'ємною складовою дизайн-ергономічного забезпечення потреб промисловості та соціально-культурної сфери колишнього СРСР.
На початку 90-х років вона припинила своє існування, обсяги дизайнерських та ергономічних розробок у зв'язку зі спадом виробництва різко скоротилися.
Проблема ефективного використання дизайну та ергономіки почала вирішуватись в Україні лише в останні роки. Про це свідчить ряд постанов Кабінету Міністрів України з цього питання та розроблений на їх виконання Національним НДІ дизайну спільно зі Спілкою дизайнерів України, Всеукраїнською ергономічною асоціацією комплекс заходів з розвитку національного дизайну на період 1996-2002 рр
Дизайн у моді, про нього написано багато і напишуть ще більше. Цілком зрозуміло, на очах одного покоління виникла і затвердилася нова професійна діяльність, яку потрібно якось осмислити. Спочатку писали про терміни, про те, що англійське "desіgn" - похідне від італійського "dіsegno", а означає не тільки креслення або малюнок, але і складні речі - навряд чи не всю область роботи художника, за винятком станкового мистецтва. Потім писали про предмети, зроблених за участю дизайнерів, про те, які це красиві і зручні речі. Потім про самих дизайнерів - що вони роблять, як виходить дизайнерське рішення і чим воно відрізняється від звичайного інженерного. Писали вже багато про що, але по окремості - виявилося, що всі ці окремі фрагменти знань зовсім не просто з'єднати в єдине ціле, для цього потрібні особливі засоби.
Дизайн - явище імпортне, тому природнім є переконання, що про західний Дизайн відомо все, і потрібно тільки добре довідатися, що про нього написано. Але це виявилося набагато складніше, ніж припускали автори перших статей про західний Дизайн. Хоча західна література з Дизайну нараховує більш півстоліття розвитку, про єдину точку зору в ній не може бути і мови. Справа в тім, що досить часто "дизайн" означає власне діяльність художників у промисловості, значно частіше - продукт цієї діяльності (річ або система речей), а іноді - область організації діяльності, узяту як ціле. При багатьох окремих ухвал Дизайну, вироблених у західній літературі, найбільшою чіткістю відрізняється визначення, прийняте в 1964 році міжнародним семінаром по дизайнерському утворенню в Брюгге: "дизайн "- це творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей промислових виробів. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв'язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду виробника". Цим визначенням затверджується наявність особливої творчої діяльності, що відрізняється від традиційних і більш-менш вивчених: мистецтва, інженерії, науки.
Відповідно до принципів історизму, для того щоб зрозуміти якесь явище в сьогоденні, необхідно простежити його історію. Це так, але справа в тім, що часом історія пишеться й у залежності від того, як розуміється явище в сьогоденні. Але все-таки спокуса настільки велика, що історію звичайно пишуть раніш, ніж знаходять для неї логічні підстави, при цьому історичне дослідження будується на негласному допущенні, що зв'язок між фактами встановлюється сам, природним шляхом. Ця доля не минала і західного Дизайну. У нашу задачу не входить історичний опис становлення Дизайну і відносини до його історії, що вже були написані. Дизайн багато в чому залишається явищем легендарним, і легенди представляють для нас істотний інтерес. Усяка спроба визначити час виникнення Дизайну є схованим визначенням. Уже саме твердження, що він починається з робіт Морріса, або з діяльності німецького Веркбунда, або з роботи американських художників у період великої кризи 1929 року, має на увазі зовсім визначене представлення про той специфічний "Дизайні", історія якого будується на "фактичному матеріалі". Хоча приватних історій-визначень Дизайну можна зіставити не менше десятка, ми зупинимося лише на трьох найбільш популярних описах його народження.У першому випадку затверджується, що дизайн - явище, що має тривалу історію, виміряну тисячоріччями, а "сучасний дизайн" - це не більш ніж кількісний стрибок. Він виражається в різкому збільшенні кількості речей, у створенні яких бере участь художник.
За останні два десятиліття практика Дизайну надзвичайно ускладнилася, і провести границю між ним і іншими областями професійної діяльності художника поза мистецтвом у його станковому варіанті стає усе складніше. Проектування принципове нових промислових виробів; косметичні зміни в зовнішньому вигляді промислової продукції без серйозної зміни її технічних характеристик; створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації; рішення експозицій - усе це сьогодні називається дизайном і виконується професійними дизайнерами. Проект організації навчання по телебаченню, проект комплексного процесу переробки м'ясних продуктів, програма урбанізації для країн, що розвиваються, Африки, нарешті, художня обробка кандидатів на виборах - усе це в наші дні на Заході називається дизайном або нон-дизайном. Фактично, зараз неможливо знайти область соціальної практики розвитих капіталістичних країн, у якій не приймали б участь професійні художники-проектувальники, дизайнери.
В сучасному світі існують дуже багато видів дизайну: Промисловий - дизайн промислових товарів, конвейєрно-потоковий масовий дизайн. Проектування 3-х мірних об’єктів. Основна область дизайну, де найповныше застосовуються професійні навички і досвід дизайнера, де від дизайнера потрібно вся його майстерність і навіть більше. Це: послуги технологічних дизайнерів, що проектують естетично зроблені структури тканин, рельєфи плиток, фактури покриття, текстури пластиків; послуги дизайну, що декорує, коли проектуються художні тканини, портьєри, скатертини, килими для промислового виготовлення; послуги інженерного дизайну, що здійснює всебічне удосконалювання інструментів, приладів, верстатів, машин; послуги класичного дизайну (або художнього конструювання) об'єктів суспільного побуту і побутової праці послуги нон - дизайну, що організує процеси виробництва, обслуговування, збуту, навчання.
Промисловий дизайн - це практика аналізу, створення і розробки продукції для масового виробництва. Ціль промислового дизайну - створити форми, успіх яких гарантований до того, як були зроблені великі капіталовкладення, щоб така продукція вироблялася за ціною, що дозволяє її добре продавати й одержувати розумні прибутки.
Стайлінг "дизайн" - художня адаптація вже готової форми (інтер'єр-екстер'єр) або поліпшення технічної частини об'єкта.
Середовищний дизайн - дизайн архітектурного середовища (інтер'єр-екстер'єр), послуги дизайнерів, що проектують художні свята, виставки і тд.
Графічний дизайн - проектування символів-знаків, логотипів, послуги дизайнерів, що проектують поліграфічну продукцію і тд. Послуги стайлинг і арт-дизайна, приділяють основну увагу виразності корисних предметів. Сплав форми і змісту, реалізації й унікального вираження даних.
Публіш-арт - так називаний народний (міський) дизайн. Процвітає на заході.
Нон-дизайн - організує процеси виробництва, обслуговування, збуту, навчання.
Web-дизайн - проектування інтерактивних web проектів.
Сайнс-дизайн - науковий дизайн. Фито-дизайн - дизайн із застосуванням, в основному, природних елементів, квітів і рослин.
Рекламний дизайн - скоріше комерційне ремесло, засноване більше на досягненні прибутку, чим на мистецтві.
Футуро-дизайн - історичний дизайн і прогностичний дизайн майбутнього.
Кустарний дизайн - скоріше ремесло, засноване більше на особистому досвіді і смаку, чим на утворенні. Кітч - примітивний, тупий (кухонний) "дизайн", у даний час визначення носить відтінок зневаги і презирства. Цей стиль широко використовується в сучасній рекламі, орієнтованої на широкого (народного) споживача. Слово з'явилося в 1860-1870-і роки в Німеччині (Мюнхені) і означало переробку старих меблів, відновлення з відтінком обману: продавати старе як нове. Друга ймовірна складового значення - англійське слово sketch ("начерк"). Один зі словників докладно пояснює це джерело: "Коли англо-американські покупці не хотіли дорого платити за картину, вони вимагали начерк, sketch". Арт-дизайн - дизайн штучний, концептуальний, елітний.
Психо-дизайн- це наука адаптації інтер'єрів, архітектурних і ландшафтних форм під конкретну людину, його психологічні особливості і потреби. Інтер'єр здатний стимулювати і руйнувати, набудовувати на успіх, спокій або активність, знімати або збільшувати внутрішні проблеми людини, родини, колективу; активізувати творчий процес, впливати на продажі. Створити індивідуальну дизайн-модель "під людину" можна тільки на основі об'єктивної, науково обґрунтованої інформації і методики, що поєднує принципи дизайну і психології.
Дизайн середовища - дизайн архітектурного середовища. Послуги дизайнерів, що проектують художні свята, ходи, обряди, виставки. Послуги програмного дизайну, що організовує масштабні об'єкти з обліком практичних і художніх задач.
Ландшафтний дизайн - дизайн навколишнього середовища, зелених насаджень, компоновка створеного людиною з природнім.
Виділимо основні поняття в дизайні: практика і теорія дизайну; предмет дизайну; об'єкти дизайну; основний метод дизайну; основні категорії дизайну. Практика дизайну - художнє конструювання. Теорія дизайну - технічна естетика.
Предметом дизайнерської діяльності (тим, на що вона спрямована) є створення гармонічної, змістовної і виразної форми об'єкта, у якому присутнє цілісне значення його споживчої цінності. Об'єктом дизайну може стати практично новий технічний промисловий виріб (комплект, ансамбль, комплекс, системи) у будь-якій сфері життєдіяльності людей, де культурно обумовлене людське спілкування.Категоріями дизайну вважають: Образ - ідеальне представлення про об'єкт, художньо-образна модель, створена уявою дизайнера.
Функція - робота, що повинен виконувати виріб, а також значення, знакова і ціннісна ролі речі. Морфологія - будівля, структура форми виробу, організована відповідно до його функції, матеріал і спосіб виготовлення, що втілюють задум дизайнера. Технологічна форма - морфологія, втілена в способі промислового виробництва речі-об'єкта дизайну-проектування в результаті художнього осмислення технології. Естетична цінність - особливе значення об'єкта, що виявляється людиною в ситуації естетичного сприйняття, емоційного, почуттєвого переживання й оцінки ступеня відповідності об'єкта естетичному ідеалові суб'єкта. Пошук невідомого у творчому процесі ескізування має спрямований характер. Кожен новий ескіз, що узагальнено виражає результати попередньої аналітико-синтетичної діяльності, є в той же час відправною крапкою для подальшого ходу думки, спрямованої на перетворення форми, об'ємно-просторової композиції, конструктивної основи об'єкта за законами необхідності, доцільності і художній виразності. Продуктивно "розумове програвання" процесів життя об'єкта на проектній моделі, що розглядається при цьому як функціональний організм.
З погляду психології в мисленні можна виділити основні етапи дизайнерського проектування – аналіз і синтез, абстракцію й узагальнення.
Застосовуючи аналіз, синтез і оцінку у творчій роботі, студент тренує свій розум, розвиває інтуїцію, здобуває здатність критичного судження. Залучаються одночасно й у взаємодії один з одним міркування від часткового до загального (індукція) і від загального до частки (дедукція). Пошук концептуальної схеми об'єкта й образної її інтерпретації складається з циклів, що повторюються доти, поки не знайдеться одне домінуюче рішення. Застосуванням аналізу і синтезу, індукції і дедукції в процесі побудови моделі об'єкта досягаються функціональна ясність, структурність і композиційна цілісність.
Композиція – зіставлення різних елементів в єдине гармонічне ціле. Вона повинна бути цілісною, врівноваженою і з наявністю домінанти.
Елемент - обмежена одним або декількома контурами частина композиції, що володіє визначеними ознаками.
Композиція може бути замкнутою, відкритою, симетричною, асиметричною, статичною, динамічною. Слово мода походить від латинського “modus” – міра, правило, критерій, настанова, спосіб, звичай, образ – і має санскритський корінь mādh (вимірювати, зважувати). В XVII ст. французи та італійці перетлумачують зміст цього слова (франц. “mode”, італ. “modo”) і застосовують його як термін для визначення особливого соціально-психологічного феномена, що функціонує головним чином у сфері побуту, поширюючись на одяг, взуття, меблі, зачіску, манеру поведінки.
В англійській мові також існує слово “mode”, проте в розумінні “міра” і “правило” воно вживається набагато рідше, ніж у німецькій чи французькій. Для означення ж моди англійцями з початку XV ст. використовується термін “fashion”, утворений від латинського “facere” – робити, виготовляти, виробляти (дослівно – виріб). Паралельно з ним вживається “vogue”, а також близькі за значенням “fad” (примха), “fancy” (схильність, пристрасть), “craze” (загальне захоплення, манія).
В російську та українську мови слово “мода” увійшло в XVII ст. у значенні “зразок”, “манера”.
B XVII – XIX ст. у різних європейських мовах термін “мода” тісно пов'язується з поняттям “звичай”: вони використовуються як синоніми. Згодом таке тлумачення стало характерним і для інших мов.
У цій лінгвістичній “прив'язці” моди до звичаю знайшов відображення той факт, що з цих двох звичай був історично першим регулятором соціальної та індивідуальної поведінки людини. Згодом, коли мода виокремилася в самостійне соціокультурне явище, етимологія слів “мода” і “звичай” усе частіше набуває антонімічного забарвлення. Сучасні тлумачні словники, як правило, вже не пов'язують моду із звичаєм, що відображає об'єктивне функціонування цього слова в мовній практиці.
З огляду на складність соціального явища, яке означується поняттям “мода”, воно стає предметом дослідження філософії, соціології, психології, викликає інтерес економістів, теоретиків мистецтва.
В ХVІІ – ХVІІІ ст. з'являються роботи Н.Буало, Шефтсбері, Т.Ріда, Вольтера, Ш.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо, що містять перші визначення поняття “мода”. Вона пов'язується насамперед з наявністю чи відсутністю смаку. Робляться спроби виявити характерні особливості моди, її функції і соціальне значення. Особливо акцентується роль моди у спілкуванні: адже саме в процесі комунікації, з точки зору теоретиків класицизму і Просвітництва, у людини формується розуміння прекрасного і потворного, а також їх сприйняття в реальній дійсності (в тому числі і в моді).
Іншої точки зору дотримувалися представники німецької класичної філософії. І.Кант у “Критиці здатності судження” визначає моду як непостійний спосіб життя, за своєю сутністю не пов'язаний зі смаком (більше того: вона може категорично суперечити і протидіяти останньому), що є одним лише марнославством і суперництвом.
Гегель розглядає одяг як своєрідну тонку тканину-павутину буття людської тілесності і пов'язує його виникнення з формуванням у людини почуття сорому. У зв'язку з цим він вводить поняття “ідеальний одяг”, під яким розуміє міру, пропорційність, архітектонічну цілісність, і одним із перших відзначає таку його іманентну особливість, як мінливість, пояснюючи і пов'язуючи її з доцільністю і раціональністю моди
Нічого так не пов`язано з життям людини, з особливостями її способу життя та культури, як костюм. Виникнувши як засіб захисту людини від діянь зовнішнього середовища, він на протязі історії людського суспільства відображав і відображає зміни естетичних ідеалів, громадського смаку.
Одяг задовольняв не лише утилитарні потреби людини, також естетичні. Він формував зовнішній образ людей, опосередковано відображаючи їх внутрішні якості: характер, звички,, художній смак. Коли ж виникла мода? Звичайно, значно пізніше появи стійкого національного костюма. Він також змінювався, але зміни були настільки повільні, що нічого спільного с нашою швидкоплинною модою у нього не було, а найголовніше, ці зміни були стихійними, і єдине, що їх викликало, це поява нової матерії.
Більшість радянських мистецтвознавців, включаючи Э. Венде, вважають, що мода народилась в XII—XIII століттях з розвитком міжнародних відносин і торговлі, коли в одязі стали з'являтися елементи, використання яких неможливо пояснити необхідністю чи развитком естетичного смаку: напрклад, шляпа заввишки в метр, шлейфи довжиною в сажень, сверхвузькі чоловічі панталони, в яких було неможливо сісти, чи загнуті носки взуття, які підв’язували шнурками і ланцюжками.
Деякі західні вчені називають пізніше, визначення моди, як один з явищ neomanii (Mania новизна), яка виникла в нашу цивілізацію з появою капіталізму. Важко сказати, хто є правий в цій суперечці. Важливо одне, що практично до кінця 19-го століття коло людей, що брали участь в моді, було дуже малим. Дозволити користуватись її плодами, відповідати на її пропозиції міг далеко не кожен.
Костюм раба, землепашця, ремісника був завжди простий до примітивності. До XIII століття це частіше пов `язка на стегнах чи довга, до колін, сорочка. Але одяг знаті був наповнений такими «винаходами» кравців, такими незвичними деталями, якщо взяти за основу одну із комічних ознак моди — ігнорування основних вимог, пред`являємих до одягу,— середньовічні швеї зробили величезний прогрес і авторитет законодавців моди, пропонуючи незручні фасони. Однак, слід зазначити, що підтверджувався він такими серйозними аргументами, як армія, суд и церква, оскільки законодавцями моди в той час найчастіше виступали королевські двори.
Наприклад, у 16-му столітті, іспанський суд засудив моду на короткі штаны-буфы. Для надання їм більшої округлості штаны набивались кінським волоссям чи паклею. Зверху одягався чехол з дорогї тканини. Наскільки було «зручно» в таких штанах в спекотну погоду, пояснювати зайве.
При дворі Людовика XIV капелюх було прийнято носити в руці. Із-за введення їм в моду величезних перук капелюх став цілком марним атрибутом костюма. А при бургундському дворі в XV столітті щогли носили по два капелюха. Один на голові, інший — на реміні за спиною. Історія моди знає немало подібних казусних одіяній, хоча вершиною всього я важааю спідниці, запропоновані чоловікам голандським послом в Парижі Рейнгравом ван Сальмом. Недивлячись на всю абсурдність цієї спідниці, яка одягалась поверх штанів, мода на неї протрималась майже сорок років.
У будь-якому випадку, кожна нова модна пропозиція була тільки метою, щоб підкреслити привілейовані позиції дворянства і опозицію праці в будь-якій формі.За прикладами далеко ходити не треба. Згадаємо хочаб боярську ферязь — особливий вид кафтана з дорогої тканини. Шили її на підкладці, іноді і на хутрі. Ферязь була широкою в подолі, до трьох метрів, с довгими, звисаючими до землі рукавами. Одягали її наступним способом: в рукав продівали лиш одну руку, збираючи цого в декілька зборок, другий же рукав спускали до землі. Завдяки цьому кафтану і з‘явився вираз «працювати спустивши рукава».
Сотні і тисячи портних и художників на протязі століть вигадували цілком незвичні фасони, підкреслюючи посаду, яку займав феодал в ієрархічній піраміді. Ще в XIII столітті були видані перші закони проти розкоші, які забороняли пишність одягу васалів у порівнянні з сюзеренами. Тоді ж з`явились закони що до рангів в одязі, вони наголошували про суворість вибору тканин та форми костюма для різних класівсуспільства. Наприклад, бюргери на відміну від дворян не мали права носити шовкові наряди, довгі шлейфи і т. д. Словом, мода була в повному разпорядженні дворян, а не вулиць.
Таке ж положення складалось і на Русі. Знатні вельможі носили закриті кафтани з різнокольоровою вишивкою, з дорогих матеріалів шили плащі, які закріплювались великою золотою чи срібною пряжкою з коштовним камінням. Не відставали від чоловіків і жінки.Сарафани, які з`явились в XIV столітті в жіночому гардеробі в богатых сім`ях шились зі східних тканин, з якими Росія тільки ознайомилась, — парчі, атласа, тафти. Кокошники і кички прикрашались перлами.
В принципі ті ж форми одягу були і у інших прошарків населення с тією лише різницею, що шила її біднота з холсту та сермягі. Введений Петром I європейський костюм потіснив народний, але зачепило це лише зажиточних прошпрків суспільства Росії. Народні масси лишились, не дивлячись ні на що, вірними звичному вбранню, традиції які переходили сторіччами.
Вперше вулиця продиктувала моду дворянам в часи Великої Французькї революції. Адже саме к тому періоду відноситься поява чоловічих панталонів. Панталони в часи революції були своєрідної форми членів клубу якобинців (до цього їх носили лише християни і моряки). Якобинці вдягли панталони, щоб відрізнятись від аристократів, які носили в той час короткі штани — кюлоти. Пройшло 15—20 років (темпи моди тоді були дещо сповільненими), і весь світ визнав комфорнітсть і функціональність брюк.
Велика Французька революція! На весь світ звучав заклик до Свободи, Равенству, Братству. Натхненний прикладом демократів древності, намагаючись перенести в сьогоднішній день не тільки ідеї демократії, суворість норову, але і естетичні ідеали, Конвент замовляє Жаку Луї Давиду костюми для громадян республіки, на жаль, вони вийшли у художника занадто театральними і в побут парижан не увійшли. Але вони остаточно не були забуті, і через деякий час античність знову стала популярна.У період Директорії на вулицях і бульварах французької столиці можна було зустріти людей, одягнених в костюми античних героїв. Чоловіки надягали коротку, до колін, туніку, плащ і сандалі. Звичайно, від них не могли відстати і жінки. Туніка стала і у них найпопулярнішою одягом. До речі, жінки виявилися і більш послідовними, бо з настанням холодів чоловіки повернулися до звичайного теплому костюму.
Взагалі, треба відзначити, що для цього часу було характерно незвичайне змішання стилів і напрямків: від «зачіски жертви» - її носили родичі загиблих на гільйотині - до зачіски «собачі вуха», яка складалася з маси довгого нерівно обстриженого волосся, що закривала більшу частину обличчя.
Після 1789 року буржуазія прийняла від аристократії естафету паризької елегантності. Розширення клієнтури негайно викликало збільшення цеху кравців-кyтюрье, які поступово зуміли захопити владу над умами парижан і парижанок. Якщо раніше кравці тільки виконували замовлення своїх клієнтів, то тепер вони ризикували нав'язувати їм свої пропозиції, які швидше підпорядковувалися вимогам моралі того часу, ніж істинному призначенню одягу. Класова елегантність - втілення марності і штучності - панувала до початку нашого століття. З розширенням кола споживачів з'явилася необхідність і в спеціалізованому одязі: для роботи, відпочинку, свята, спорту, подорожей. Виникла нова концепція одягу, коли жінкам надавалася свобода вибору. Мода цілком задовольняла попит, і хоча часом вона йшла обхідними шляхами, але все-таки рухалася вперед і вперед.
Але на сцені з'явився англійський костюм - одне з революційних нововведень того часу. Острівне становище Англії, сам колонізаційний стиль епохи, часті подорожі, спосіб життя буржуазії, що стоїть при владі, заняття спортом - все це вимагало нового, зручного практичного костюма. Англія була куди демократичніше сусідньої Франції, а головне - представники її правлячого класу були куди практичніше. Навіть дворяни займалися наживанням грошей.
Мода в Англії в XVIII столітті розвивалася досить енергійно. Треба відзначити, що спочатку англійський стиль був прийнятий у Францією в штики. Редингот був оголошений попутником розпущеної моралі. Але, незважаючи на всі суперечки навколо пропозицій англійських кравців, через деякий час французька недовіра до британської моди змінилася повною англоманією. Французький коньяк замінив шотландське віскі, паризькі кабріолети змінили лондонські екіпажі. Вулицями стало модно гуляти не з пуделями, а з бульдогами. Французи навіть перестали грасірувати, і, нарешті, весь Париж одягнувся в редингот. Англійська мода була засвоєна настільки стрімко й настільки беззастережно, що іноземцю, який вважав Париж законодавцем мод, цілком природно здавалося, що всі ці нові явища - винаходи вітряних французів.
Дев'ятнадцяте століття. Потужний технічний прогрес, зміна соціального складу суспільства, різке збільшення населення міст створює умови для завершення процесу формування єдиного європейського міського костюма. Він все більше втрачає риси місцевої і національної своєрідності. Розвиток моди йде дуже інтенсивно, але зачіпає в основному жіночий одяг.
Більшість в той час була буквально шокована настільки частої, на їхню думку, зміною смаків. Так, наприклад, російський журнал «Бібліотека театру і мистецтва» писав:
«Лише одне в XIX столітті не зустрічається особливо часто: це, щоб яка-небудь мода, будь то в живописі або в домашній обстановці, в одязі або настрої, забула всі інші моди і надовго б усіх захопила. Тепер часи еклектизму. Мода раз у раз приходить і йде. І до самого кінця цього століття панує неприборкана радість з приводу чогось свого власного, по відсутності традицій, тиранічно заганяється все немодне, все історичне в саму задню комірчину будинку або мозкового апарату, і нестійке плем'я перехідної епохи безперестанку метається між бароко і цапфштілем, між ідеалізмом і романтизмом, між французоманією, еллінізмом і англоманією. Невже цій строкатій моді судилося тривати і надалі, і до старих мод приєднається ще одна нова - мода сучасності, стиль юності? Модою стає все життєздатне, і цим поки можна втішитись; лише те, що не носить в собі ніякого зародка сили, не приверне до себе послідовників, не проб'ється».
У той же час подібна вакханалія в жіночій моді, здавалося, абсолютно не торкнулася костюма «сильної половини» людства. Навпаки, він все більше стабілізувався і ставав консервативним. Чоловіки рішуче відмовлялися від строкатості і прикрас.
Саме в XIX столітті виник практичний буденний піджак, дуже схожий на теперішній. З тих пір, змінюючи тільки назви, він залишається основним елементом чоловічого одягу. Потроху і жилет стає все менш строкатим і яскравим, і єдиною барвистою плямою залишається краватка.
Кольорова гамма теж була дуже бідною, приглушеною і складалася з чорних, сірих, коричневих і синіх тонів. Простота і невибагливість стали основними принципами одягу чоловіків. Початок XX століття викликав появу стилю модерн. У моду ввійшов екстравагантний одяг з оксамиту, тафти, шифону. Знову жінки укладають волосся у високі зачіски. Величезні капелюхи, щедро прикрашені страусовим пір'ям, штучними квітами і опудалами птахів. Боа з лебединого пуху. Розкішні палантини і шифонові шарфи, що прикривають оголені плечі.
Епоха декадансу принесла з собою нові, витончені форми, вишуканість і витонченість, вишуканість і навмисне нехтування до турбот і тривог свого часу.
Один з дослідників моди В. Фред в своїй роботі «Психологія моди» в 1907 році так описував існуючи в буржуазному суспільстві ідеали: «... Не минуло й двох років, як у Німеччині та Австрії вперше заговорили про прерафаелітів; кілька людей там і сям у віршах і живопису створили собі ідеал ніжної, незайманої, подібної квітці жінки. З любов'ю і проникливістю створювався з цих прагнень образ, протилежний жінці за покликанням і жінці-матері. Хворобливі риси "вже заздалегідь призначалися такій тендітній чудовій красі, хоч боязкій, блідій і безплідній; солодкий аромат рідкісних квітів, на зразок млосних орхідей, довгі драпіровки одягу, тихий голос, невідомий смуток перед прийдешнім нещастям, неясна свідомість боргу, зречення від світу, - ось елементи цієї краси».
З війною стиль модерн виходить з моди. Він змінюється простотою одягів, короткими зачісками. В моду міцно входять брюки для жінок. Це пояснювалося тим, що в роки війни багатьом жінкам доводилося виконувати брудну, важку роботу, яка перейшла до них після того, як мільйони чоловіків вирушили на фронт. Жінки водили трамваї, трудилися біля верстатів на заводах і фабриках, працювали електриками, збирали хліб. Робочий одяг не розглядався як частина моди. Навпаки, він був радше «антимодою» в сенсі своєї антиестетичності, уніформою. І тим не менш брюки увійшли до словника моди, так само як і окремі елементи військової форми.
Жінки після війни стали більш впевненими в собі, більш незалежними. Багато хто з них уже не хотіли бути домашніми господарками, кухарками, медсестрами або кравчинями. В результаті довгих років раціонування їжі вони стали більш стрункими та підтягнутими. У післявоєнний період набуває популярності спортивна форма одягу, в якій було легше жити і працювати. Ділова, вільна мода стала основним напрямком розвитку костюма на наступне десятиліття.
Аналізуючи розвиток "костюма в цей період, мистецтвознавець Н. Камінська пише:«Новий тип жіночої краси - жінка-хлопчик, тонка, довгонога, плоскогруда, з вузькими стегнами, без підкресленої талії, з хлоп'ячою стрижкою. Це вже не беззахисна, слабка істота, опікувана чоловіком. В її образі - рішучість, пристосованість до умов праці та побуту. Однак є в ньому і особлива жіночність: красива, гладка шкіра, яскраво нафарбовані губи, тонко підведені очі і брови»... Новий етап в історії моди розпочався після Великої Жовтневої соціалістичної революції. У важкий час революційних перетворень, звичайно, не ставилося питання про проблеми одягу як особливого мистецтва. Перед народом і країною стояло безліч важливих і насущних завдань. Але історія радянського моделювання, одягу бере свій початок саме з жовтневих днів 1917 року. Революція, змінюючи внутрішній зміст життя, позначилася і на зовнішніх її формах, зокрема й на одязі. Клас переможець - пролетаріат приніс значно інше ставлення до світу речей. Громадянам робітничо-селянської держави, людям звільненої праці був потрібен костюм, співзвучний ідеалам наставшої епохи. Як відзначає в своїй книзі «З історії радянського костюма» Т. Стриженова, «Велика Жовтнева соціалістична революція вперше у світовій історії стерла соціальну диференціацію костюма. Виникло нове поняття - масовий костюм для трудящих. Відмінності в характері одягу відтепер пов'язані не з соціальною проблематикою, а умовами життя і праці (місто і село), кліматом (райони півночі, півдня, Далекого Сходу), культурними і національними традиціями народностей, що входять до складу Радянської держави».
Початок був вкрай важким. До труднощів повоєнної розрухи додалися інтервенція, контрреволюція, голод, епідемії. І тим не менше навіть в цей напружений час багато хто вже думав про те, як буде одягнений чоловік нового суспільства.
У 1919 році в багатомільйонній країні налічувалося всього десять швейних об'єднань, більшість з яких працювало на армію. Ці невеликі фабрики, природно, не могли впоратися із запитами внутрішнього ринку. Не вистачало тканин, текстильні підприємства випускали в основному полотно, солдатське сукно, низькі сорти вовни, байки, гарусу, бязі і ситцю.
Погано було із обладнанням. Основну масу становили допотопні машини з ручним і ножним приводом. Не вистачало кадрів. Серед швейників виявилося чимало людей, раніше не мавших відношення до виробництва одягу. Не було ніякого досвіду і в роботі над костюмом для мас, такого, наприклад, який був у країнах Заходу. До революції вся російська швейна промисловість практично складалася з ательє і кустарних майстернь. Така була відправна точка, з якої доводилося починати радянському моделюванню. І все ж, незважаючи на ці труднощі, завдання створенню вітчизняної швейної промисловості було поставлено на порядок денний. Через два роки після революції організували Центральний інститут швейної промисловості. У доповідній записці про нього говорилося: «Перехід до соціалістичного будівництва виробництва висуває необхідність ліквідації майстерень малопрофільного типу і створення великих підприємств фабричного виробництва з найкращим технічним та санітарно-гігієнічним устаткуванням на основі найменшої витрати трудової енергії і нейтралізації шкідливих умов виробництва, з одного боку, і встановлення нових форм одягу щодо гігієни, зручності, краси і витонченості - з іншого».
У 1922 році в Москві засновано перший в країні Будинок моделей - «Ательє мод», який спочатку називався «Центром по становленню нового радянського костюма». Серед його творців були Ольга Сенічева-Кащенко - перший директор «Ательє мод», Віра Мухіна - майбутній знаменитий скульптор, Катерина Прибильська, що стала потім великим фахівцем в області прикладного мистецтва, художник-станковіст і театральний декоратор Олександра Екстер, відомі живописці Б. Кустодієв, І. Грабар, К. Петров-Водкін.
Особливе місце в історії радянського моделювання по праву відводиться Надії Петрівні Ламановій. В минулому кравчиня імператриці, Ламанова, популярність якої переступила межі Росії, ні хвилини не замислюючись, відразу прийняла революцію, віддавши служінню народу весь свій талант, весь свій досвід, всі свої сили. Своїми роботами вона проклала дорогу для створення вітчизняної, соціалістичної школи. Її статті і вислови стали першим теоретичним обгрунтуванням принципів цієї школи. Формула Ламанової «Для чого призначається костюм - його призначення, з чого робиться костюм - його матеріал, для кого він робиться - фігура і як він робиться - яка його форма» була основоположною для багатьох радянських дизайнерів.
Одним із завдань Художньої майстерні сучасного костюма, очолюваної Ламановою, було створення простого та функціонального одягу для трудящих. Надія Ламанова вимагала спрощення, але не примітивізації. Вона практично була першим модельєром, який звернувся до настільки широкої аудиторії. Ще жоден художник світу не працював на такого замовника. Зробити одяг народу цікавим, різноманітним, красивим і в той же час практичним і зручним - таку мету не ставив ще ніхто до неї. Вперше в історії художники-модельєри звернулися до широких народних мас, замовниками, споживачами будинків моделей стали сотні робітників і селян, громадян нового світу. Можна сміливо сказати, що сьогоднішня школа радянського моделювання є закономірною продовжувачкою традицій, закладених ще в 20-х роках Ламановою і її сподвижниками.
Період «міжвладдя»
Ось що дивує, коли подумки перегортаєш сторінки недавньої історії: чим ближче до сьогоднішніх днів, тим вже й крутіше стають витки тієї спіралі, по якій відбувається розвиток моди. Справді, якщо звернутися до прикладів хоча б двох останніх десятиліть, то можна легко переконатися в тому, що буквально кожен минулий рік привносив в моду щось нове, повертаючись то до класичного жіночного образу, то до дореволюційного стилю модерн, то до ділового силуету післявоєнних років, то до спортивних ліній або до духів футуристичного наряду. Здавалося, в цьому хаосі пропозицій дизайнерів немає ніякої логіки, ніякої направляючої ідеї, а сама мода втратила дихання в немислимій гонці, яка не залишає часу ні для розквіту, ні для широкого визнання. В історії моделювання ще не було такого прецеденту, коли настільки часто змінювалася довжина сукні. Багато хто з нас, напевно, добре пам'ятає, який ефект справила поява на вулицях - спочатку західноєвропейських міст, а потім і в усьому світі - дівчат у міні-спідницях. Сталося це в середині 60-х років, коли явно намітилася тенденція моди по розкріпаченню людини, якій в умовах мобільного, технізованого, стрімкого десятиліття був потрібний відповідний дух часу образ, нове зовнішнє покриття.
Одним з найбільш сміливих піонерів моди 60-х років став Андре Куррьож. Значення його нововведень не обмежується лише змінами в довжині сукні. Видатний французький модельєр зумів чуйно вгадати настійні вимоги часу. Він знайшов новий спосіб для своїх сучасників, і ті з радістю і готовністю прийняли його. Силует струнких, спортивно складених дівчат, чимось нагадував післявоєнний ідеал, жінки-хлопчика, що отримав масове визнання. Мільйони людей побачили в Куррьожі «свого» модельєра. І це може здатися парадоксальним - адже він типовий представник «високої моди», що створює свої моделі для вузького кола осіб.
Куррьож і Карден, кожен по-своєму, зуміли своєю творчістю перебудувати звичне мислення людей, їхнє ставлення Ніколи ще одяг не відрізнялася подібної розкутістю та свободою. Він не був покликаний приховувати недоліки, а навпаки, служив стимулом до того, щоб жінка почала піклуватися про свою фігуру. Куррьож новаторськи ввів у «високу моду» жіночі брюки, зручні пласкі підбори, сміливі поєднання кольорів, одним з перших почав використовувати плівкові матеріали. Він створював не просто пальто і не просто сукні, а проектував весь образ в цілому, не забуваючи про деталі і аксесуари.
Якщо раніше дизайнери та кравці намагалися приховати від споживачів їхню продукцію секрети технологічного процесу, то Куррьож пішов по зовсім іншому шляху: він не ховав шви, а виділяв їх кантом або вставними смугами. В цілому ж складалося враження, що цей модельєр створює свої речі виключно за допомогою лінійки та циркуля. Не випадково його підхід до моделювання деякі фахівці називають «архітектурно-інженерним». До слова, сказати, Куррьож до того, як стати модельєром, успішно працював в галузі архітектури.
Починаючи з середини 60-х років, художники-модельєри, здавалося, забули про жінок середнього віку і одностайно переключилися на нову аудиторію - молодь. І сама мода немов помолодшала. Помолодшали і наші жінки. Правда, зауважу мимохідь, аж ніяк не всім їм відходив одяг, лише високим, струнким, довгоногим.
Саме в цей час вперше заговорили і про П'єра Кардена. У 1967 році він, всупереч існуючим правилам, показав змішану колекцію, що складалася як з жіночих, так і з чоловічих моделей. Причому і ті й інші були створені, 'виходячи з єдиних чи близьких принципів. Вийшовши на «мову» демонстраційного залу юнаків та "дівчат Карден вдягнув майже однаково: светри, штани джинсового типу плі відповідно міні-спідниці, чоботи з відворотами. Пізніше він ввів в ужиток короткі, щільно облягаючі шкіряні куртки, поцятковані маленькими плі великими декоративними«блискавками». В цьому ж році Карден показав і свої сарафани з круглими вирізами, що нагадували ілюмінатори. Надягали ці сарафани найчастіше з витонченими светрами і пов'язаними у велику гумку колготками.
Куррьож і Карден, кожен по-своєму, зуміли своєю творчістю перебудувати звичне мислення людей, їх відношення до костюму. У цьому сенсі вони були істинними революціонерами в своїй області. Популярність образу жінки-підлітка трималася до кінця десятиліття. Нарешті, мода на міні досягла точки свого виродження. І тоді з'явилися максі. Правда, прижились вони не відразу. Ще в 1967 році деякі будинки моделей привезли на перший московський міжнародний фестиваль мод кілька моделей довгих суконь і пальто. Але стара мода, мабуть, ще надто міцно тримала жінок у своїй владі.
Максі завоювали уми і ринки на початку 70-х років. Сотні модельєрів у всіх країнах світу стали розробляти новий напрямок. Навіть Андре Куррьож, правда, згнітивши серце, змінив своїй темі. «Я стою перед лицем реального попиту. Наполягати зараз на короткій сукні безглуздо», - виправдовувався Куррьож і передрікав, що нова довжина протримається недовго. «Історія моди, як і всяка інша історія, розвивається не по прямій, а по синусоїді, - заявив він. - Зараз ми внизу кривої, але скоро вона безумовно підніметься».
Куррьож виявився правим. Панування максі тривало недовго. Незручне максі послужило в свою чергу поштовхом до повернення класичного стилю. Все це нагадувало маятник, який пройшов шлях від міні до максі і зупинився на звичній «золотій» середині. Сімдесяті роки увійшли в історію як десятиліття звільнення моди. Цей процес, що почався в 1968 році, ставши ще більш гострішим після того, як на початку 70-х років стався «вибух», який, правда, виявився врешті-решт не більше ніж бавовною мильного пузиря: спідниця-міді, яку намагалися нав'язати модельєри, перестала користуватися успіхом і зустріла гучний опір як жінок, так і чоловіків. Настав кінець диктату в моді.
Найбільшого успіху в це десятиліття домігся Ів Сен-Лоран. Представивши на суд публіки цілий ряд блискучих колекцій, цей французький модельєр, скромний маловідомий юнак, зумів захопити лідируючі позиції і зробив сильний вплив на смаки жінок у всьому світі.
Він проявив буквально надприродну інтуїцію, послідовно пропонуючи новий стиль в той момент, коли публіка «визрівала» для нього. Подібно Шанель, перед якою він просто схилявся, Сен-Лоран став творцем власного напряму в моді. Він також чітко знав, коли необхідно внести зміни у свої моделі, і робив це кожен раз, як тільки хтось починав його копіювати.
Мода в поданні Сен-Лорана - це віртуозне маневрування між простотою і класичним напрямком, з одного боку, і нестримної фантазією - з іншого. Однак навіть самі його екстравагантні речі стають з часом класикою, як це було, наприклад, із створеним їм пальто в російському стилі. Він відомий завдяки своїм моделям в класичному стилі - блейзеру, кільту - спідниці типу шотландської, пелерини, черевикам, речей з вельвету на кожен день і ефектним брючним ансамблям.
Але повернемося до початку минулого десятиліття, яке Джорджина Хауелл у своїй книзі «Шість десятиліть моди» охрестила «невизначеними сімдесятими» на противагу «революційним шістдесятим». Вони й справді були найбільш невизначеним і суперечливим періодом в історії моди. Судіть самі.
1971 рік. Помирає Шанель. Промисловці, що випускають міді, в тривозі, а жінки в сказі від їхньої продукції. 1972 рік. Джинси, яскраві брюки, речі в міщанському стилі - «кіч». Багато хто сумнівається, чи виживе «висока мода» (вона все-таки вистояла). Джинси - дешеві, ефектні і сексуальні - заповнили міста. Заповзятливий П'єр Карден знову швидко пішов вгору, організувавши виробництво джинсів з ім'ям дизайнера на ярлику. Відійшла в минуле мода хіпі. Проте в цілому це досить нудний і малоцікавий період.
1973 рік. Повернення до образу «фатальної жінки». І в той же час незмінний інтерес до моделей в стилі робочого одягу.
1974 рік. Триває зростання популярності готового одягу. На сцену моди в Парижі та Лондоні виходять жінки-модельєри - Джин Мьюр і Сандра Роудс, змінивши ще недавно таких відомих Мері Куант і Бібу. Спідниці стають довшими, проте не доходять до розміру міді, який так і не зумів завоювати собі місце під сонцем. Знову в моді костюми, так само як і аксесуари - капелюшки, рукавички. На зміну обридлим вечірнім вбранням до підлоги приходять сукні до щиколоток.
1975 рік. Спортивний стиль відходить в минуле, так само як і джинси, теніски, шкіряні куртки. Повернення до природності і до мереживної білизни.
1976 рік. Ноги, ноги і ще раз ноги. Італійці починають відтісняти паризьких дизайнерів. У Парижі Сен-Лоран показує колекцію в стилі «Гранд-Опера», відзначаючи тим самим повернення до «високої моди».
1977 рік. Фривольна нота в моді. Популярні атлас і пір'я. Рік шалей та хусток.
1978 рік. «Гвоздь» сезону - підбиті плечі, одяг у військовому дусі і стилі лондонських «панку». Вузькі брюки та сукні з розрізом. Помітні ювелірні вироби.
1979 рік. Повернення до коротких спідниць і довгим ногам, шортів і штанів «зуав». М'які жіночі блузи і сміливі двоколірні поєднання. Знову оборки і в той же час знову джинси, Сімдесяті закінчилися вседозволеністю і «самодіяльністю» в області моди. Що стосується нинішнього десятиліття, то в самому його початку знову були узаконені міні. Це багато в чому заслуга дизайнера Кензо - японця за походженням, що проживає і працює в Парижі. Він вже давно експериментує з довжиною своїх моделей і, до речі, був одним з піонерів невдалої спроби прищепити міді. Нітрохи не бентежачись невдачею, Кензо переключився на міні. Його пропозиції одностайно відкидалися, поки для них не настав час. У своїй літній колекції на 1981 рік вже багато впливових будинків моделей, включаючи фірму «Діор», виставили короткі сукні та спідниці.
Як би там не було, ми вступили в 80-і роки при повній відсутності єдності поглядів на шляхи розвитку моди. На думку газети «Інтернешнл геральд грібюн», єдиною людиною, яка в змозі узагальнити всі існуючі тенденції, є, ймовірно, П'єр Карден - самий проникливий із сучасних модельєрів. Своє кредо він виклав у інтерв'ю кореспонденту журналу «Вог»: «У цьому сонячному світі одяг повинен стати декоративним елементом на звільненому тілі». Що ж, як гасло - це звучить красиво. Як же конкретно воно буде втілено в життя - покаже майбутнє...
Сімдесяті роки можна назвати не просто «невизначеними», як це зробила Джорджина Хауелл, а «періодом міжвладдя»: епоха міні і геометрично чіткого силуету жінки-підлітка минула, і провідні художники-модельєри, немов втративши пульс часу, судорожно намагалися заповнити виниклий вакуум. Звідси й потворні міді, і красиві, але абсолютно неприйнятні для нашого стрімкого століття, а тому й не прижилися максі, звідси і запозичення з минулого - «ретро», і метання від одного стилю до іншого.
Ще одна причина лежить в посиленій конкуренції будинків моделей на Заході. Будучи не в змозі зробити аналогічно, як це зробив в 60-х роках Андре Курреж, революцію в моделюванні, вони, схоже, намагаються наосліп намацати «золоту жилу», викидаючи на ринок все нові і нові пропозиції та намагаючись
як. можна частіше міняти напрямки своїх пошуків.
Комерціалізація моди неминуче веде до того, що промисловці, слідуючи диктату законів бізнесу, прагнуть викачати якомога більше грошей з споживача. Речизм в «суспільстві загального споживання» став психологією обивателя, яка змушує його купувати нове не тому, що воно йому йде або подобається, а виключно для того, щоб таким чином виділитися, підтримати в очах оточуючих своє реноме успішного і йдучої в ногу з часом людини.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 145 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |