Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Конкуренція та її види. Методи конкуренції. Предмет і об’єкт .

Тема 5. КОНКУРЕНЦІЯ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

1. Конкуренція та її види. Методи конкуренції. Предмет і об’єкт.

2. Загальні стратегії конкуренції

3. Конкурентоспроможність товару

4. Міжнародні критерії оцінювання конкурентоспроможності товару

Конкуренція та її види. Методи конкуренції. Предмет і об’єкт.

Найбільш цікавим питанням для всієї ринкової системи господарювання є питання про конкуренцію. Навіть саме походження маркетингу доцільно шукати саме в конкуренції, адже маркетинг – це знаряддя саме конкурентної бороть­би, головний приз якої – гроші споживача. Створений конкуренцією, маркетинг як наука і мистецтво постійно адаптовується до всіх труднощів розвитку цього складного процесу суперництва. Тому сутність і динаміку маркетингу можна гли­­боко зрозуміти лише через дослідження суті і динаміки конкурентної бо­роть­би.

Конкуренція – це суперництво між окремими особами, господарськими одиницями, товаровиробниками за найбільш вигідні умови вироб­ниц­тва і збуту товарів, а також отримання найвищого прибутку. Термін “конку­ренція” походить від латинського слова “concurere” – зіштовхуюсь.

Сутність конкуренції глибше розкривається у дії відповідного закону.

Закон конкуренції – об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні сталі і суттєві зв’язки між ві­д­­о­собленими товаровиробниками (у їх суперництві і боротьбі за найвищу ре­зуль­тативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції – з ін­шо­го, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

Закон конкуренції – важлива рушійна сила розвитку економіки, тому що сам закон і кожна з форм його руху (конкуренція між товаровиробниками і кон­ку­ренція між споживачами) пронизані внутрішніми суперечностями, які, в свою чергу, є джерелом економічного прогресу. Такими найважливішими супереч­нос­тями на сучасному етапі є суперечності:

1) між дрібними та середніми підприємствами за найвигідніші умови ви­роб­ництва і збуту продукції;

2) між крупними компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі;

3) між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки з властивими їм потребами та інтересами;

4) між підприємствами монополізованого і державного секторів економіки;

5) між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами;

6) між пропозицією виробників і попитом споживачів;

7) між підприємствами-споживачами;

8) між різними категоріями і верствами населення і всередині них за можли­вість придбати товари та послуги високої якості за мінімальними ці­нами.

Конкуренція в сфері маркетингу поділяється на три види: функціональна, видова і предметна.

Функціональна – виникає тому, що будь-яку потребу можна задовольнити різ­ними способами. І, відповідно, всі товари, які забезпечують такі потреби бу­дуть функціональними конкурентами. Наприклад, товари в продовольчому ма­га­зині задовольняють потребу в їжі. Функціональну конкуренцію потрібно вра­хо­вувати навіть тоді, коли підприємство є виробником унікальних товарів.

Видова – є наслідком того, що існують товари однакового призначення, які від­різняються різними важливими параметрами. Наприклад, цукрові буряки, які відправляються для переробки з двох різних господарств і цукристість яких ста­новить відповідно 15 і 17%. Отже друге підприємство отримає з однакового об­сягу більшу кількість цукру.

Предметна – є результатом того, що підприємства виготовляють ідентичні товари, однакової якості, тому таку конкуренцію іноді називають міжфір­мо­вою.

Однак, доцільно пригадати й загальну класифікацію різновидів конкуренції:

Вільна конкуренція – характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого не забо­роненого чинним законодавством виду діяльності.

За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на за­дово­лення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, ко­ли споживач завжди має рацію, не існує його дискримінації, що означає своєрід­ний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодне з підприємств не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам у сучасних умовах відповідають ринки сіль­­ськогосподарської продукції та деяких послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

Різновид вільної конкуренції – чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу продажу-купівлі однорідних товарів, а диференціації продукту при цьому не існує (наприклад, ринок муки).

Внутрігалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впрова­дженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала конкуренцією на окре­мих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на рин­­ку мінікомп`ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція – боротьба між товаровиробниками, які діють в різних галузях народного господарства.

Через різні умови виробництва у цих галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують різну масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкла­­дати свої капітали в галузі, в яких був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів в перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в других – збільшувалася про­позиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, ви­роблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) – зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина загальна сума прибутку і в кож­ній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей при­бу­ток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Таким чином, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість пе­ре­творюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

На сучасному етапі переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція – боротьба між крупними (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми підприємствами.

Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною влас­ністю (патентами, ліцензіями тощо). Її найважливіші риси – встановлення мо­но­польно високих цін і привласнення на цій основі монопольно високих при­бутків.

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше пере­мі­щується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжга­лузе­вий рі­вень. Це означає, що недосконала конкуренція базується на впровадженні но­вих досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якос­ті продукції. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція – боротьба між товаровиробниками за споживача че­рез зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істот­ної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а відтак значно підвищують їх), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової мо­но­полістичної конкуренції є цінова дискримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується), за якої один і той же товар або послугу продають різним групам по­купців за неодинаковими цінами.

Нецінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Для завоювання більших ринків збуту підприємства також продовжують тер­мін гарантійного обслуговування, надають кредити покупцям та ін. Здебільшого нецінова конкуренція має місце в умовах панування олігополістичної струк­тури монополій. У процесі конкурентної боротьби олігополії укладають між собою як відкриті угоди картельного типу, так і таємні, негласні угоди. Не­ці­новій конкуренції властива певна стабільність цін, оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми компаніями, так зване “лідерство в цінах”. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновид недосконалої конкуренції – нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурен­та). Однією з форм нечесної конкуренції є випуск підроблених товарів (з гір­­­­шими якостями і високими цінами) фірмами-піратами. Найбільше таких фірм-імітаторів є в Туреччині, Сінгапурі, Японії, Південній Кореї, Швейцарії, Мексиці, Бразилії, Гонконзі, Марокко та в ін.

Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М. Портера, підприємство веде кон­­­курентну боротьбу трьома основними методами: продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти; виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту); виробляє товари з особливими властивостями, що за­довольняють потре­би вузького кола споживачів (глибока спеціалізація вироб­ниц­тва). Водночас використовуються “мирні” методи обмеження конкуренції - укладання концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму, конкуренція діє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається між самими вироб­­никами, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотній механізм існує за конкуренції покупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

Предметом конкуренції є товар або послуга, за допомогою яких підприємства-конкуренти намагаються завоювати визнання і гроші споживачів. В широкому розумінні це, звичайно, задоволення потреби. Підприємство, метою якого є ширше виробництво молочної продукції і підприємство, метою якого є задоволення потреб населення в молочних продуктах будуть не лише по-різному діяти на ринку і розвиватись, але будуть мати й різних конкурентів.

Об’єктом конкуренції є споживач (покупець). Це випливає з мети конкурентної боротьби – завоювати схвалення, задовольнити попит, що можна зробити лише коли споживач спробує або дослідить товари (послуги) різних продавців (виробників).

Конкурент - це перш за все той, хто бореться за споживача. Саме тому грамот­­на конкурентна боротьба розпочинається з точної і кваліфікованої сегментації ринку. Хто правильно виділив свого споживача, той правильно визначив сво­­їх конкурентів. А хто вірно визначив конкурентів, той більш економічніше і раціональніше розподілить свої сили в цій нелегкій боротьбі. Орієнтація на “потреби, обмежені даним сегментом” чітко виводить виробника на прийнятні для його споживачів параметри товарів і послуг, з однієї сторони, і реальних конкурентів з іншої.

Оскільки про сегментацію ринку споживчих товарів і послуг мова йшла в одній з попередніх тем, розглянемо детальніше сегментацію конкурентів. Звичай­но, основним конкурентом певного виробника на ринку виступає виробник аналогічних товарів. Він може продавати менші або більші обсяги товарів (послуг), по-іншому визначати місце і роль даного товару (послуги) в загальній стра­тегії свого розвитку і т.д., однак і виробник, і його конкурент пропонують аналогічний товар (послугу) на одному ринку.

Не настільки очевидна, але доволі поширена конкуренція товарів-замінників: між виробниками молочної продукції і з особистими підсобними госпо­дар­ствами, які також реалізують молокопродукцію та з підприємствами, що ви­го­товляють сухе мо­локо.

Особливим типом конкуренції товарів-замінників є конкуренція товарів і послуг, за якими стоять просто інші товари. Наприклад, проблема приготування їжі для бенкету: можна замовити все в ресторані; можна все приготувати вдома; а можна дещо замовити в ресторані, а дещо приготувати самому.

Отже, в основі будь-якої конкуренції лежить прагнення підприємств-супер­ників задовольнити одну й ту ж потребу споживача. У випадку основної по­т­реби, яка в силу різних причин зберігається постійно, найважливішими типа­ми конкуренції виступають “товар – товар-аналог”, “товар – товар-замінник”, “товар-послуга”.

Для того, щоб перемогти у конкурентній боротьбі, необхідно не лише вдало просегментувати ринок і чітко визначити своїх суперників, потрібно постій­но вивчати і аналізувати дії конкурентів. Такий моніторинг конкурентів вклю­чає наступні завдання:

- систематизацію реальних і потенційних конкуруючих товарів і послуг за основними напрямками діяльності підприємства;

- визначення справжніх і ймовірних майбутніх конкурентів;

- визначення і аналіз всіх необхідних даних про конкурентів, їх поточний стан, перспективні плани і т.д.;

- постійне дослідження всіх конкуруючих товарів і послуг на предмет визначення сильних і слабких сторін та перспективних можливостей;

- формування прогнозних сценаріїв ймовірної поведінки, стратегії і тактики конкурентів.

Звичайно перелік цих завдань доволі узагальнений. В залежності від можливостей і характеру діяльності підприємства він може суттєво змінюватися. Всі дані дослідження для проведення аналізу безперервно освіжаються, а прог­нозні сценарії можуть будуватися і уточнюватися з частотою до одного місяця (для особливо динамічних галузей і ринків).