Читайте также:
|
Відповідно до ч. 2 ст. 264 КПК України прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь в їх дослідженні, заявляє клопотання і висловлює власну думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудному. Проте не у кожній кримінальній справі можливе постановлення стосовно підсудного обвинувального вироку, оскільки наявні випадки необґрунтованого притягнення осіб до кримінальної відповідальності.
До внесення у 2001 році змін до ст. 264 Кримінально-процесуального кодексу України прокурор мав повноваження повністю або частково відмовитися у судовому засіданні від обвинувачення в усній формі під час виступу у судових дебатах. Така відмова прокурора від обвинувачення для суду не мала правового значення, оскільки, керуючись принципом незалежності та підкорення тільки закону, суд зобов’язувався постановити законне рішення. Суд у такому випадку фактично наділявся функціями обвинувача, не обмежуючись його позицією, і постановляв рішення відповідно до встановлених обставин справи.
Після тривалих дискусій між науковцями і практиками законодавець вніс зміни до Кримінально-процесуального кодексу України, відповідно до яких суд, здійснюючи правосуддя, обмежувався рамками обвинувачення, підтриманого прокурором. У ч. 3 ст. 264 КПК України закріплено: «Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані досудового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитись від обвинувачення і в своїй постанові викласти причини відмови».
Про те, що у певних випадках відмова від обвинувачення є не правом прокурора, а його обов’язком, прямо зазначено у ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», а також у наказі Генерального прокурора від 19 вересня 2005 року № 5гн. Тому невиконання даних вимог, внаслідок чого невинна особа може бути незаконно засуджена, розцінюється як серйозний проступок посадової особи.
Згідно з чинним законодавством прокурор повинен відмовитись від обвинувачення за умови, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення. Це може мати місце лише у трьох випадках, коли дані судового слідства не підтверджують:
• події злочину (п. 1 ст. 6 КПК України);
• складу злочину у діянні підсудного (п. 2 ст. 6 КПК України);
• участі підсудного у вчиненні злочину.
Зі змісту ст. 264 КПК України вбачається, що прокурор може відмовитись від обвинувачення після судового слідства, але до оголошення про його закінчення в порядку ст. 317 КПК України.
Цим законодавець зобов’язує прокурора, перш ніж відмовитись від обвинувачення, виконати всі передбачені ст. 22 КПК України процесуальні дії, щодо всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи.
Отже, державний обвинувач зобов’язаний відмовитись від обвинувачення, як правило, тільки за результатами судового розгляду, після того, як вичерпані всі можливості для підтвердження пред’явленого підсудному обвинувачення. Такі ж вимоги викладені і у ст. 16 Закону України «Про прокуратуру».
Відмова прокурора від обвинувачення в суді – це особливий процесуальний інститут, який регламентує зупинення прокурором відповідної активної діяльності в напрямі обвинувачення, розпочатої на стадії досудового слідства. Його наслідком є припинення здійснення прокурором функції обвинувачення.
Обставинами, що спонукають відмову прокурора від обвинувачення у суді, як правило, є:
• неправильна оцінка доказів досудового слідства при направленні справи до суду прокурором, який затвердив обвинувальний висновок;
• з’ясування під час судового розгляду справи нових, раніше невідомих або недосліджених доказів, які неможливо дослідити шляхом додаткового досудового слідства і які суттєво вплинули на вирішення питання щодо події злочину, наявності у діях підсудного складу злочину або доведеності його участі у вчиненні злочину.
Відмова прокурора від обвинувачення може бути:
• частковою, коли прокурор відмовляється повністю від обвинувачення одного із підсудних, якщо у справі їх декілька;
• повною, тобто стосовно усіх підсудних. При цьому прокурор припиняє обвинувальну діяльність в суді.
Повна відмова від обвинувачення, зазвичай, настає, коли прокурор в суді змушений виправити помилку, допущену при порушенні кримінальної справи, затвердженні обвинувального висновку чи прийнятті справи до провадження судом, яку можна було на цих стадіях процесу виправити за умови ретельнішого вивчення справи, ґрунтовнішого аналізу обставин останньої шляхом відмови у порушенні кримінальної справи чи закриття вже порушеної.
Наприклад, неповнолітні С. та П. досудовим слідством обвинувачувалися за ч. 2 ст. 186 КК України в тому, що відкрито викрали майно М. за попередньою змовою групою осіб. П., крім того, обвинувачувався за ч. 1 ст. 122 КК України, в тому, що він раніше завдав М. середньої тяжкості тілесні ушкодження. Під час судового розгляду справи потерпіла М. пояснила, що її пограбував один П., який зірвав у неї сережки і шапку, а С. вона ніколи не бачила і не знає. С. показав суду, що не брав участі у пограбуванні М., а в той час, коли П., побачивши на вулиці жінку, побіг до неї, телефонував додому, щоб повідомити, коли повернеться. З його слів, на досудовому слідстві він зізнався у вчиненні злочину разом з П. із почуття солідарності. Його показання підтвердив і П., в якого після затримання було вилучено майно потерпілої. Оскільки інших доказів участі С. у скоєнні грабежу в суді здобуто не було, прокурор виніс постанову про відмову від обвинувачення стосовно С. та постанову про зміну обвинувачення стосовно П., перекваліфікувавши його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.
Виходячи з вимог ст. 264 КПК України, прокурор, який бере участь у розгляді справи судом першої інстанції, повинен відмовитися від обвинувачення лише тоді, коли він переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред’явленого підсудному обвинувачення у повному обсязі. Відповідно до п. 5.7 наказу Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 5гн «Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення», якщо дані судового слідства повністю не підтверджують обвинувачення підсудного, прокурор повинен відмовитися від обвинувачення, виклавши у постанові мотиви відмови, з посиланням залежно від встановленого на п.п. 1, 2 ст. 6 КПК України, завчасно доповівши про це керівнику прокуратури відповідного рівня або його заступнику, на якого покладено обов’язок щодо організації роботи з підтримання державного обвинувачення.
З наведеного вище вбачається, що коли подія злочину і причетність до неї підсудного знайшли підтвердження у судовому розгляді справи, але виникла необхідність зменшити обсяг обвинувачення, виключити окремі епізоди чи окремі статті, прокурор повинен винести постанову про зміну обвинувачення, оскільки не знайшла підтвердження його частина.
Прийняття судом повної відмови прокурора від обвинувачення і закриття справи відповідно до ч. 2 ст. 282 КПК України можливе тільки у випадку, якщо потерпілий не бажає скористатись правом вимоги продовження розгляду справи і підтримання обвинувачення, після належного роз’яснення судом наслідків відмови від обвинувачення (ч. 3 ст. 264 КПК, ч. 2 ст. 267 КПК України).
Якщо ж потерпілий ставить вимогу про продовження розгляду справи і підтримання ним обвинувачення, у разі, коли прокурор відмовився від обвинувачення, суд зобов’язаний відкрити судові дебати і надати слово потерпілому, його представнику й іншим учасникам процесу.
Отже, у такому випадку потерпілий стає повноправним обвинувачем і від його волі залежить продовження розгляду справи.
Після закінчення судових дебатів суд, у разі погодження з позицією прокурора, постановляє виправдувальний вирок. Якщо ж у справі є достатньо доказів на підтвердження позиції потерпілого, суд постановляє обвинувальний вирок.
Враховуючи, що постанова державного обвинувача про відмову від обвинувачення набирає правового значення лише за підтримки її потерпілим, суд зобов’язаний відповідно до вимог ст. 290 КПК України забезпечити розгляд справи за участю останнього.
Якщо потерпілий відсутній у судовому засіданні і немає відомостей про його позицію у справі, постанова прокурора про відмову від обвинувачення не має правового значення, а суд не вправі закривати провадження у кримінальній справі. Зазначене вбачається зі змісту ст.ст. 264, 267 КПК України. У даному випадку слід керуватись роз’ясненням п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих у кримінальному судочинстві»: суд має обов’язково направити поштою потерпілому копію постанови про відмову від обвинувачення з роз’ясненням його прав та надати йому достатньо часу на ознайомлення з постановою та на повідомлення своєї позиції у справі. Відсутність від потерпілого повідомлення щодо своєї позиції, у визначений судом час, дає суду підстави вважати, що потерпілий погодився з відмовою прокурора від обвинувачення.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |